ВОНИ ДАЮТЬ ЖИТТЯ НОВИМ ЛІСАМ

Шишкосушильня цього господарства забезпечує вирощування майже двадцяти мільйонів стандартних сіянців.

-Якщо в середньому на гектар
висаджується десять тисяч сіянців,— розповідає лісничий Дубечнівського
лісництва Старовижівського держлісгоспу Федір Лавренюк,— то це означає,
що нашим насінням щороку засаджується дві тисячі гектарів.
     Приємно
Федору Васильовичу, що він із своїм колективом причетний до створення
лісів не лише на Волині, а й у Київській, Вінницькій, Львівській,
багатьох інших областях України. Адже заготовляють насіння і для себе,
і для реалізації. На сушильню лісівники звозять шишки з елітних
насіннєвих ділянок. У рік тут їх переробляють сто тонн.
     Шишкосушильню
ще в 1964 році змонтував колишній (уже покійний) заслужений працівник
лісового господарства Адам Петрук. Він їздив у Прибалтику — переймав
досвід, вчився, щоб на Волині можна було готувати насіння сосни.
Затрати на переробку шишок мінімальні, адже топлять в шишкосушильні
відходами від шишок. З грудня по травень цілодобово працює ця своєрідна
маленька домна.
     За особливою зацікавленістю, з якою Федір
Васильович розповідає про причетність Дубечнівського лісництва до
створення нових соснових насаджень, — професіоналізм людини, яка вже
тридцять літ віддала лісовій галузі. Народився і виріс майбутній
лісівник у селі Видраниця Ратнівського району. Мати працювала в полі,
батько теж до лісу не мав ніякого відношення.
     — Якщо чесно, то
я дуже хотів бути геологом,— розповідає Федір Лавренюк. — Цікавився
літературою — художньою і документальною — про людей, які шукають
корисні копалини — відкривають багатства природи. А повернулось все
по-іншому. Як підріс, то раз, другий батько взяв до лісу на заготівлю
дров. І побачив я, що ліс — це не лише дрова. Це ні з чим незрівнянне
багатство та краса.
     Закінчивши школу, Федір вступив у Шацький
лісний технікум. Потім була армія. Після строкової служби — робота в
Поступельському лісництві Ратнівського держлісгоспу, згодом —
Гірниківському. Вже п’ятнадцять років Федір Лавренюк — лісничий
Дубечнівського лісництва, яке відносилось до Ратнівського лісгоспу, а з
1991 року — новоствореного Старовижівського. Непроста праця — виростити
ліс. Потрібні знання і велике терпіння, щоб виплекати з маленького
саджанця могутні дерева. Трудитись доводиться на майбутнє. Федір
Васильович з особливим почуттям цитує рядки Максима Рильського, в яких
ніби про нього сказано:
     Той, хто любить паростки кленові,
     Хто діброви молоді ростить,
     Сам достойний людської любові,
     Бо живе й працює для століть.
     —
У лісі не буває випадкових людей,— переконаний він,— у всякому разі —
не повинно бути. Тільки фанати своєї справи можуть стати справжніми
лісівниками. Тим більше, що сьогодні головне не зрубати ліс, а
виростити його. Зараз багато земель відійшло від колишніх колгоспів,
які розвалились. В цьому році ми посадили тридцять гектарів лісу на
таких землях, у наступному плануємо засадити майже шістдесят гектарів
неугідь.
     Як керівник лісництва Федір Васильович радіє, що
минули особливо тяжкі часи для лісової галузі. На початку дев’яностих
років лісівники, як і завжди, садили ліс, ростили його, а зарплати по
півроку не одержували. І горілкою розраховувались з ними, і
лісоматеріалами — “домучував той бартер”. А вже років десять лісгосп
працює стабільно. Майстер лісу, наприклад, має у місяць шістсот гривень
заробітку, “у селі при своєму господарстві уже можна жити”.
     —
А головне,— каже Федір Васильович,— якщо є зарплата, то людина дорожить
своєю роботою, з неї спитати можна. Люди бачать, що в лісі є господар і
вже не йдуть у лісові квартали, як до себе в комору.
     Вже
зародилась династія Лавренюків. Син Федора Васильовича закінчив Шацький
лісний технікум, заочно — Львівський лісотехнічний університет. Зараз
він працює інженером реалізації у Старовижівському держлісгоспі. Син
Федора Лавренюка не стояв перед вибором, куди піти після школи. Він
виріс, по суті, у лісі. Адже батько, працюючи лісничим, жив із сім’єю і
зараз живе на кордоні — в лісовому будиночку. До села — кілометр. У
дитячий садок, а згодом до школи, дітей доводилось підвозити. Зате до
лісу — п’ять метрів. Вийшов — і відразу серед природи: там квіти
рясніють, там ягоди ростуть, гриби. Дочка, правда, не пішла батьковою
стежкою. Вона закінчила Дніпропетровську митну академію і працює на
Волинській митниці.