Будуть здоровенькі “Веселі Боковеньки”

Серед степів центральної України є місце, де ніби переносишся в інші географічні виміри. З суворої півночі на лагідний південь можна потрапити в ландшафтному парку, пам’ятці паркового мистецтва XIX століття “Веселі Боковеньки”, що в Долинському районі Кіровоградської області. Унікальний, але на якийсь час забутий Богом і людьми куточок нещодавно отримав шанс на відродження і популярність.

 Дерева везли волами
 
 Єдиним захопленням Миколи Львовича Давидова (онука героя війни 1812 року Дениса Давидова) був парк. Розповідають, що не було в Миколи близьких друзів, не збирався він і одружуватись. Зате ідея створити на батьківських землях парк нав’язливо переслідувала зі студентських років (навчався в Петербурзі на юриста). На канікулах цілими днями вивчав місцевість, робив проби грунту і читав, читав, читав … книги з паркового мистецтва. Батько Лев Давидов ідею не підтримав і пообіцяв грошей не давати. Хоча через 20 років, коли дійшло до практичного втілення, подобрішав і допоміг сину. Будівництво за проектом художника-пейзажиста Івана Падалки розпочалося у 1893 році. В оформленні брав участь відомий паркознавець-ботанік Арнольд Регель.
 
 Так серед степу з’явилися три озера, ліс, фонтан. Із країн Європи, Азії, Америки везли потягами, далі на волах до місця майбутнього парку саджанці, а то й дорослі дерева. На ста гектарах висадили понад тисячу видів дерев та чагарників, серед них такі рідкісні, як дуб гірський, кипарисовик нутканський, тюльпанове й оцтове дерева. Щоб забезпечити саджанці водою, побудували водопровід з двома водонапірними вежами, якими і дотепер користуються як в парку, так і в сусідньому селі Іванівка. Діти в цьому селі навчаються у школі, побудованій тим же Давидовим. Жодна плитка на підлозі в школі за більш як 100 років не відкололася – будівництво контролював особисто Микола Львович. Спасибі декабристам
 
 Після революції Давидов виїхав за кордон. Але, хвилюючись за долю парку, вже через рік почав писати листи керівництву країни. Просив дозволу повернутися і доглядати за парком. Хоч як дивно, але не тільки дозволили переїхати, а й призначили директором “Боковеньок”. Григорій Гусейнов у своїй книзі “Господні зерна”, в основі якої – біографія Миколи Давидова, пояснює цей факт тим, що радянська влада не докопувалася до родового дерева, а вважала Давидова нащадком відомого декабриста Давидова. За що і поважала.
 
 У роки громадянської війни степова Україна страшенно бідувала. Тож парк багатьох приваблював як джерело дров, і нікого, крім Миколи Львовича, не цікавило, що “дрова” – дуже рідкісні. Цілодобове чергування самого директора і кількох ентузіастів не надто допомагало. Давидов почав писати листи з проханням узяти парк під державну опіку і охорону. У 1923-му “Веселі Боковеньки” отримали статус державного парку і при ньому відкрилася селекційно-дендрологічна дослідна станція. Микола Давидов ненадовго став її директором. Помер тут же у 1924 році . Праворуч підеш – потрапиш на північ, ліворуч – до озера Кит
 
 У часи Давидова найцікавішим місцем “Боковеньок” була центральна галявина. Тут, не сходячи з місця, а лише обертаючись навколо своєї осі, можна було побачити п’ять різних краєвидів, кожний з яких ніби відтворює в мініатюрі природний ландшафт певної географічної зони. Північний – з кедрами і соснами з вкритим мохом камінням, помірний – з березами і кущами, український – з вербами на березі річки, а ще – штучне озеро Кит і сосновий ліс. Правда, у 70-ті роки посеред центральної галявини побудували адміністративну будівлю – тепер щоб щось побачити, потрібно обходити її по колу. А частина просік заросла.
 
 Але тут можна не лише помилуватися пейзажами і екзотичними рослинами. Три озера і річка – купайся і лови рибу донесхочу (5 гривень коштує дозвіл), мангали, кемпінг, дерев’яні столики приваблюють сюди любителів відпочинку на природі. Хочеш залишитися на кілька днів – є готель з невисокими цінами (24 гривні за добу).
 
 Є й інша екзотика – в озерах живуть величезні черепахи, лебеді, лелеки, чаплі. В парку водяться дикі кабани, зайці, лисиці. Будуть у парку магазини й купальні
 
 Останнім часом парк виживав завдяки дослідному господарству “Веселі Боковеньки”. Тут вирощують 72 сорти фундука, новорічні ялинки, займаються селекцією дубів і грецьких горіхів. Кошти від продажу саджанців і меду (є в господарства своя пасіка) йдуть на утримання парку – держава виділяє тільки на зарплату працівникам. На догляд, ремонт дороги, розвиток господарської діяльності цих грошей, звісно, не вистачало. Але цьогоріч у “Веселих Боковеньок” з’явився шанс не тільки на відновлення, а й на розквіт: сільрада Іванівки виграла конкурс туристичних проектів органів місцевого самоврядування. Як результат – парк отримав два гранти на загальну суму 70 тисяч гривень. Залучено і 50 тисяч спонсорських коштів.
 
 Плани Кіровоградське обласне управління лісового господарства, якому парк підпорядкований, має грандіозні – зробити з “Боковеньок” туристичний центр всеукраїнського рівня. Передусім у парку будуть відновлювати і доповнювати насадження. Ще необхідно реставрувати будинок Давидова – там зроблять ще один готель; облаштувати автостоянку; відремонтувати дорогу; відновити купальні на острові Кохання, які були тут 70 років тому. Кілька торговельних кіосків теж не завадять: наразі ж щось можна купити лише в селі за 2 кілометри від парку. І – ласкаво запрошуємо до перлини степової України!

Газета “Україна молода”
2006.07.29