11/12/2010
0Сибіром донедавна у нас лякали інакомислячих. А Георгій Бондарський 1950 року поїхав у дрімучу тайгу як свіжоспечений випускник Львівського лісотехнічного інституту. У цій публікації – про життя спеціаліста-лісівника в Сибіру та в Україні…
ЛЕГЕНДА ПРО ПРИНЦЕСУ
Аби вижити у Красноярському краї, Георгію треба було бути хлопцем метикуватим і справжнім професіоналом. Керівництво відразу помітило кмітливість Бондарського і призначило його директором Ширинського ліспромгоспу. Не раз юнакові наверталася думка про повернення в рідне село Опарипси Радивилівського району на Рівненщині. Аби здійснити задумане, вирішив звернутися до першого секретаря крайкому партії, завівши мову про наречену в рідному краї. Врешті партія “дала добро” – і Бондарський таки відгуляв весілля вдома.
Молоде подружжя невдовзі перебралося до Каменя-Каширського, де Георгій очолив місцевий ліспромгосп. Займався переробкою, заготівлею та вивозом лісу. Техніки явно бракувало. Були трактори та вантажівки, проте не відмовлялися і від гужового транспорту. Окрім коней-ваговозів, використовували у господарстві звичайнісіньких прадідівських волів. Круторогі тварини сумлінно тягали колоди, отримуючи за це сіно та інший калорійний харч. У штаті ліспромгоспу було навіть два ветеринари, які відповідали за здоров‘я тварин. Вивозили лісопродукцію тільки в люті морози. В іншу пору виїхати з вантажем до Ковеля було неможливо. Якось одного пречудового весняного дня дружина Бондарського Єлизавета Степанівна вирушила з чоловіком на службовому „газику” до Ковеля. Машина з розгону в‘їхала в яму і почала провалюватись під землю. Задні дверцята застопорились і вибратись назовні було ніяк. Чоловік побіг за трактором. Молоді дужі хлопці мусили знімати брезент на кузові авто і витягувати жінку директора через цей отвір. А в салоні було повно холодної води-багнюки…
Коли дороги підсохли, завітав до Каменя начальник управління лісового господарства Львівського раднаркому Іван Кириченко, який був наділений на той час правами міністра. Поважного гостя зустріли як годиться, організували на газикові екскурсію по господарству. Високе начальство навіть переночувало у райцентрі… Спалося добре і спокійно, бо надворі пройшла рясна злива. Що снилося тоді товаришеві міністру – невідомо. Але, мабуть, сон той був не до добра. Бо виїхати в напрямку Львова на авто йому не довелось. ЗІМ, на якому прибув до Каменя-Каширського посадовець, неспроможний був подолати і ста метрів дороги, що вела до Ковеля… Що було діяти? Довелось викликати із Ковельського залізничного вузла платформу і пасажирський вагон. Міністр сів у плацкарт, а його вірного друга-автомобіля „припарку вали” на платформу. З Ковеля у напрямку Львова вже був асфальт.
Після тієї пригоди прийшло розпорядження … ліквідувати Камінь-Каширський ліспромгосп і об‘єднати його з Ковельським. Директором призначити Бондарського…
ЛІС НЕ ТЕРПИТЬ ОБМАНУ
Чи не єдиною неправдою в біографії Георгія Антоновича була вигадана історія з молодою дружиною у кабінеті першого секретаря Красноярського крайкому. Та й та, зрештою, перетворилась на правду.
– Колись у Камені поселилась наша молода сім’я на приватній хаті, – розповідає дружина Єлизавета Степанівна. – Розтопила я плиту, щоб зварити обід, а сирі дрова не горять, шиплять і вода у каструлі навіть не думає закипати. Прийшла сусідка, дружина завгоспа, підлеглого мого чоловіка. „На таких сирих дровах ти обіду не зготуєш”, – і принесла мені сухих дрівцят. Я тоді вчасно зварила борщику та каші. А ввечері на прохання сусідки її чоловік доставив під хату сухих дров…
Як тільки побачив Георгій Антонович таке підлабузництво, відразу наказав забрати ті дрова і навіть не став обідати. Натомість виписав дров сам особисто, заплатив за них і привіз до хати.
Ще один схожий випадок пригадує дружина Бондарського з тих часів, коли вони мешкали в Ковелі. Перед обідом забіг на квартиру один з підлеглих Георгія Антоновича і передав нібито від директора добру торбинку сомиків. Єлизавета Степанівна приготувала з них смачну юшку. Прийшов на обід господар. „Звідки риба?”. „Так ти ж сам передав…”. Не став навіть куштувати. Вилили ту смакоту в помиї, і більше такого не повторювалось.
А коли Бондарський оселився в Луцьку і почав керувати лісовим господарством області, то надумав на дачній ділянці побудувати невеличкий будиночок. На прохання дружини господар нарешті спромігся на заощаджені гроші купити дерева і приступити до роботи. З будівельниками оформив договір. Дружина тільки сміялася з тієї праведності. А коли невдовзі хлопці із “ОБХСС” тричі перевіряли документи на будівництво садового будиночка, зрозуміла, що чоловік мав рацію. Кого ж було перевіряти, як не людину „з лісу”, що зайнялась будівництвом?..
* * * * *
Майже чверть століття трудився Георгій Антонович начальником відділу управління. Чому так довго на одній посаді? Та все тому, що був людиною на своєму місці і постійно вдосконалювався. На початку восьмидесятих років у складі групи спеціалістів був висунутий на здобуття Ленінської премії. Тема була досить актуальною і перспективною: „Розробка та втілення у виробництво методів комплексного використання лісосировинних ресурсів у лісгоспах Волинської області”. Суть справи полягала в тому, щоб раціонально використовувати, окрім стовбурів, корені, гілки та плоди лісових рослин. Були розроблені технології створення деревобрикетів, екстрактів, шампунів… Нині за таким методом працюють у багатьох пострадянських країнах, які у свій час взяли на озброєння волинський приклад.
Найвищої премії Союзу волиняни тоді не здобули. Серед п‘ятнадцяти республік конкуренція була доволі високою. Та головне, мабуть, було не в грошовому стимулі. Одні люди, проживши життя, так і не зрозуміли, в чому полягає його сенс, інші, такі як Бондарський, залишили тільки добрий слід на лісових стежках-дорогах і в серцях людей, з якими працювати разом.
Виростив Георгій Антонович не лише сотні гектарів лісу, а й двох синів. Добра і майна великого не нажив – було не до того. Переїжджаючи на нову квартиру, здивував сусідів величезною кількістю важких валіз. Всі думали-гадали, що ж там таке? Що нажив Георгій із лісу за довгі роки праці? А там і справді була лісова продукція – книги, книги, книги. Папір із вирощених (можливо, саме ним) дерев і вікова мудрість класиків. Інакше жити Бондарські не вміють і не хочуть.
