25/07/2006
0Івано-Франківська обласна адміністрація змагається
з Міністерством оборони України за землі військового лісгоспу.
Відколи цього року Віктор Ющенко нарешті підписав новий Лісовий кодекс
України, між державними установами почалася запекла й виснажлива боротьба за
ліси.
Велика перевага нового кодексу полягає в тому, що він радикально скоротив
кількість суб’єктів господарювання в українських лісах — з майже п’ятдесяти до
чотирьох. Саме ці чотири — Держкомліс, Мінекології, МНС і Міністерство оборони
України — з’ясовують сьогодні межі власних володінь в лісовому господарстві
країни.
Нема війська — поверніть ліс
У 1947 році в лісах Прикарпаття ще тривали бойові дії. Але Кабінет Міністрів
Української РСР постановою від 7 серпня виділяє 15 229 га у тодішніх
Богородчанському, Лисецькому, Станіславському, Перегінському і Калуському
районах під окружний зенітний артилерійський полігон Прикарпатського
військового округу. Здебільшого це ділянки в лісах Прилуквинської височини,
неподалік від обласного центру.
Постановою 1947 року ліси відводилися військовикам без виключення з
держлісфонду і зі збереженням за органами Міністерства лісового господарства
УРСР права господарювання в цих місцях. Проте незабаром це право державні лісгоспи якось
навіть непомітно для самих себе втратили.
З початку 1990-их, відколи починається масштабне скорочення військових частин
на Прикарпатті, робляться не надто успішні спроби повернути ці площі в державне
лісове господарство. Логіка чиновників, здавалося б, безперечна: немає
гарнізонів — поверніть ліс. Адже потреби оборони стали значно скромнішими, то
чому б не віддати угіддя в користування тим державним установам, яким за
визначенням годиться виконувати цю функцію. На сьогодні вже не існує військових
частин в Ценжеві, Рахині, Грабівці. Залишилася тільки база поблизу Делятина. Однак Міністерство
оборони України дуже неохоче передає лісові угіддя Держкомлісу.
Перші суперечки за військові ліси спалахнули в 1990-1992 роках, коли
відбувалася інвентаризація земель оборони у зв’язку із скороченням військової
машини. Тоді пропонували ці 15 тис. га передати Інституту гірського
лісівництва, підпорядкованому Міністерству лісового господарства. Такий варіант
обі¬цяв серйозне фінансування на ведення лісового господарства, але в
Міноборони вже тоді вважали інакше. І схоже, з того часу практично не міняли своїх
поглядів. А особливість українського законодавства полягає в тому, що передача
земель лісфонду можлива тільки за умови згоди діючого користувача.
Тому і в 2001 році, коли обласна рада ухвалила рішення “Про надання земель
лісового фонду Івано-Франківського лісопромислового комбінату Міністерства
оборони України” (у складі цієї структури перебуває Прикарпатське військове
лісництво, колишній військовий лісгосп), яким передбачалася передача цих угідь
обласному управлінню лісового господарства, усі зусилля і аргументи місцевих
чиновників були зведені нанівець. Обласна рада програла в Києві суд — і ліси
залишилися у віданні Міноборони.
Повторна спроба в листопаді 2003 року, коли комітет ВРУ з питань екології
прийняв рішення про вилучення земель, вкритих лісом, у Міноборони і передачу їх
Держкомлісу, також провалилася. Рішення встигло пройти через Кабмін і у вигляді
розпорядження потрапити в ОДА, але було відмінене.
“Міноборони ліс не віддало, начебто ми від цього станемо страшно безсилі
перед агресором”, — жартома зауважує заступник керівника обласного
управління лісового господарства Роман Олійник.
Сьогодні зусилля передати ліси Міноборони Держкомлісу продовжуються. Заради
справедливості слід зазначити, що площа військових лісів за цей період вдвічі
скоротилась: у 2000 році 8,5 тис. га лісів неподалік Франківська таки було
передано обласній раді. Остання несподівано віддає їх у постійне користування
приватному підприємству “Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне
природно-заповідне господарство “Чорний ліс”. Зауважте: не управлінню
лісового господарства, а приватній структурі. Втім, претензій управління до
“Чорного лісу” сьогодні чомусь немає, зате їх не бракує, коли йдеться
про військовий лісгосп.
Критику представників обласного управління лісового господарства на адресу
нинішнього Прикарпатського військового лісництва (колишній Завій¬ський
військовий лісгосп), яке перебуває в структурі Івано-Франківського
лісопромкобінату Міноборони, можна звести до 2-3 пунктів.
Перше: запроектовані рубки догляду проводяться не в повному обсязі, що
приводить до переважання малоцінних похідних порід (береза, осика) і пригнічення
висоякісної деревини (дуб, ялиця, бук). Друге: фінансування лісового
господарства недостатнє, тому зруби подекуди не заліснюються своєчасно, що
призводить до задерніння. Фахівці управління також відзначають великі об’єми
самовільних рубок, а отже, погану охорону лісів. За результатами
останньої перевірки в травні 2006 року Івано-Франківському ЛПК було нараховано
біля 47 тис. грн. штрафних санкцій. Зрозуміло, що, на переконання обласної влади,
тільки повна передача усіх земель Міноборони місцевому управлінню зможе врятувати
ліси від деградації. Залишається переконати в цьому керівництво
Міноборони.
Крім того, на думку
тутешніх чиновників, Івано-Франківський ЛПК з роками розгубив потужності,
втрачає державні замовлення і ледь животіє лише завдяки здачі власного майна в
оренду приватним структурам.
“Вищий прояв демократії —
законопослушаніє”
Директор Івано-Франківського промліскомбінату Михайло Кочетигов з такими
висновками категорично не погоджується. За його словами, ЛПК далеко не банкрут,
навпаки, обсяг виробництва в комбінаті, починаючи з 2003 року, зріс майже
втричі. За минулий рік чистий прибуток підприємства склав 1 млн. 318 тис. грн. Середня зарплата
працівників сягає тисячі гривень, вже цього року товарної продукції (тара для
снарядів і патронів, ліжка, пиломатеріали) деревообробний завод ЛПК виготовив
на 1 млн. 712 тис. грн., 783 тис. грн. вкладено у ведення лісового
господарства. Михайло Іванович визнає наявність проблем, в тому числі із
розрахунками Міноборони за продукцію (міністерство боргує підприємству понад 1 млн.
грн.), зменшення обсягів замовлень. Однак ситуація, на його переконання, вже
виправляється: сьогодні на складах підприємства ящиків для снарядів на 600 тис.
грн., і замовлення зростають: мовляв, після подій у Новобогданівці держава
схаменулася і відновила фінансування “програми забезпечення живучості і
вибухопожежобезпеки арсеналів, баз і складів озброєння”. Тому вже в липні цього
року Івано-Франківський ЛПК сподівається на замовлення від Мін¬оборони сумою до
5 млн. грн.
Сьогодні, за словами М. Кочетигова, українська армія потребує понад мільйон
ящиків для снарядів. Тож роботи не бракує. Правда, називати якісь
конкретні фінансові показники директор уникає, пояснюючи це специфічним
статусом підприємства.
Лісове господарство, на
переконання М. Кочетигова, військові лісничі ведуть не гірше, а в деяких
випадках і краще, ніж у держлісгоспах.
Намагання місцевої влади вилучити землі Прикарпатського військового лісництва
М. Кочетигов вважає неаргументованими і в шляхетні наміри не вірить. На
сьогодні в ЛПК лише 0,6% лісосічного фонду області, це кілька контурів по
200-400 га. Невже без них управління не може існувати, риторично запитує
директор. Тим більше, що цього року Міністерство оборони заявило про готовність
передати управлінню ще 3117 га лісів поблизу Грабівки і Рахині, залишаючи собі
тільки ліси біля військової частини в Делятині та ліси в Ценжеві. Але такий крок
місцеву владу не зворушив. В ОДА вимагають або все й одразу, або нічого. “Чому саме 3117 га,
так і не відомо, чому не менше, не більше, що вони будуть робити з іншим
лісом?” — резонно запитує Р. Олійник. М. Кочетигов переконливого пояснення
не має: мовляв, таке рішення міністра, це його право, і крапка.
У директора ЛПК є також припущення, що обласне управління перейнялося угіддями
військового лісгоспу не стільки через вболівання за долю лісу, скільки з причин
значно приземленіших. “Сказати, чого стільки галасу? Ми маємо унікальні
насадження ялиці білої віком 120 років. Вона збереглася
виключно у нас, під Ценжевом, площа ділянки біля 600 га. І арифметика там
проста: рентабельність лісозаготівлі біля 400%. Це чудовий матеріал для
виготовлення євровікна. Валити її дуже зручно: падає практично на бетонку. І її
треба рубати практично негайно, деревина стигла”, — пояснює М.
Кочетигов.За його підрахунками, прибутки від заготівлі ялиці могли б сягнути 30
млн. грн. Крім того, директор припускає, що в області є впливові особи, які не
проти приватизувати деревообробний завод ЛПК. Це буде простіше зробити, якщо
забрати в нього сировинну базу. “Черга охочих вже вишикувалася, — запевняє
М. Кочетигов. — Завод має залізничне сполучення, значні площі, розташований на
міській об’їзній”.
На чиєму боці не була б правда, останнє слово у цій суперечці залишається за
Міністерстом оборони. Діюче законодавство не дає підстав місцевій владі
вилучати землі Міноборони без згоди користувача. Стаття 101 Лісового кодексу,
Закон Про використання земель оборони дозволяють спеціалізованим підприємстам
Міноборони вести господарство на цих землях. А потрібні ці землі й ліси для
оборони чи ні, визначати відведено міністерству. До речі, М. Кочетигов
вважає статтю 101 заслугою Івано-Франківського ЛПК: саме він лобіював її
прийняття, долаючи опір самих розробників проекту кодексу (група депутатів
Народної партії Литвина). “Вищий прояв демократії — законопослушаніє”, — підсумовує
директор.
В ОДА сподіваються все-таки, що здоровий глузд переможе, і Міноборони таки
передасть ліси структурам Держкомлісу. Суперечка наразі триває. Сторони
демонструють м’язи і випробовують один одного. Результат боротьби значною мірою
залежить від впливовості фігур, які будуть задіяні в столиці для лобіювання
інтересів і позицій опонентів.
Галицький кореспондент №28 13.07.06
