24/07/2006
0Нині в Україні спекотно. Зрідка йде дощ. Тому збільшилась
пожежно-небезпечна ситуація над лісовими масивами. Побільшало турбот і в лісників.
Саме вони стоять на передових рубежах захисту української природи від вогню. З цієї
проблеми й розпочалася наша розмова з головою Державного лісового комітету України
Віктором Червоним.
– На щастя, цьогорічна
весна була затяжна для лісівників, – бере слово Віктор Олександрович. – Потім ще
й початок літа виявився дощовим. Це дало змогу нам трохи поліпшити пожежну статистику.
На жаль, нам не вдалося уникнути великих пожеж в Україні. Їх гоготіло майже півтори
тисячі. Пошкоджено мало не дві тисячі гектарів лісів. Найбільші дві пожежі зафіксовано
на Волині. В основному горіли болота. Лісівники постійно опікуються профілактикою
лісових пожеж.
– Пане Вікторе, чому виникають пожежі,
горить ліс? Це природні явища чи, можливо, впливає людський фактор?
– Та майже сто відсотків пожеж виникають
у лісі через необережне поводження людей з вогнем. На жаль, бувають випадки й підпалів.
Подібне трапилося кілька років тому на Луганщині. Тоді комерційні структури, які
поставляли “відстійники” для шахт, навмисне випалювали ліс, щоб збільшити
його вирубку. Нині такі моменти повністю ліквідовано. Крім того, ми вважаємо, що
дві нинішні волинські пожежі виникли через навмисний підпал. Дехто прагне долучитися
незаконно до лісових ресурсів. Та найбільша проблема – необережне поводження з вогнем.
Чимало клопоту завдають і сільськогосподарські випалювання трави. Сьогоднішні закони,
які забороняють випалювати траву, післяжнивну стерню, майже ніхто не виконує. Нині
все це робиться в Україні незаконно. Багато трави випалюється вздовж доріг. Досить
часто це роблять і державні структури, зокрема служба автомобільних доріг.
– А що ж передбачають офіційні документи?
– Закон про пожежну безпеку та про охорону
довкілля забороняє це робити. Адже під час випалювання трави багато гине мікрофлори.
Крім того, знищується дрібнота – маленькі пташенята, зайченята. Ми про це постійно
говоримо, розповідаємо, застерігаємо. Однак не до всіх поки що доходить.
– Через який час спалахне пожежа, якщо
в лісі кинути недопалок або забути загасити багаття?
– Якщо в лісі сухо, як оце тепер майже
на всій території нашої держави, а потім ще подме бодай невеличкий вітерець, то
пожежа поширюється великими темпами. 1994 року в Козині, поблизу Києва, згорів ліс
на площі шістсот гектарів. Я їхав автомобілем, а вогонь верхівками дерев навіть
обганяв мене: вітер гнав лісом вогонь із швидкістю сорок метрів за секунду. Повірте,
це страшне стихійне явище. І дай, Боже, щоб таке траплялося якнайменше. Ми часто
бачимо по телевізору лісові пожежі в Америці, Австралії, коли вигоряють сотні тисяч
гектарів лісових насаджень, гинуть селища й містечка, а найстрашніше люди.
– Скільки часу потрібно, щоб на цих землях
знову росли дерева?
– Насамперед, треба розробити горівники,
а це дуже затратна робота. І вже наступного року на цих площах висаджують молодняк.
Перші кілька років приживлюваність невисока. Адже багато вигоріло поживної мікрофлори,
яка забезпечує життєдіяльність дерев. За п’ять-сім-десять років рани загоюються
і вже важко помітити, що тут колись була велика пожежа. Прикладом може бути той
же козинський ліс. Тут уже буяють чудові насадження. А тоді величезних збитків зазнала
не лише лісова галузь, а й держава загалом.
– Вікторе Олександровичу, нашим лісам
чималої шкоди завдає саме людина. Ми вже згадували необережне поводження з вогнем,
а ще браконьєрське плюндрування дерев. Тому в Україні лісистість значно нижча від
норми…
– Потрібно двадцять відсотків території
країни засадити лісом.
– А ми маємо 15, 7 відсотка. Тому нам
треба впорати від двох до трьох мільйонів гектарів лісових насаджень. Це реально
зробити в нинішніх умовах?
– Абсолютно. Адже лісове господарство
України знало і кращі часи, коли створювали по 250-270 тисяч гектарів нових лісів
упродовж року. Це були повоєнні, найважчі для нашої країни роки. Навіть тоді держава
знайшла кошти, і ми заліснили майже два мільйони гектарів вітчизняних земель. А
хіба тепер не можна повторити цей подвиг?! Як на мене, таке цілком реальне. Адже
нині лісова галузь працює стабільно. Ми щороку забезпечуємо на десять-п’ятнадцять
відсотків площ посадок більше від площ вирубувань. Таким чином, садимо майже сорок
п’ять тисяч гектарів лісів. Цього року вперше за останні десятиріччя вже посадили
16 тисяч гектарів лісів. Переконаний, до кінця 2006 року українські лісівники вийдуть
на 50-тисячний рубіж. Для нашої галузі щороку заліснювати по 100-150 тисяч гектарів
не є проблемою. Ми за три-чотири роки можемо вийти на цей показник.
– Чому не розпочати цю акцію вже наступної
весни?
– Для цього треба зібрати необхідну кількість
насіння. Потім виростити посадковий матеріал у розсадниках. Ми спланували таким
чином: 2006 року саджаємо 15-16 тисяч гектарів нових лісів. Наступного року – понад
тридцять тисяч гектарів. І до 2010 року вийти на сто тисяч гектарів щорічно. Крім
того, засаджувати по сорок тисяч гектарів вирубок. До речі, ми не враховуємо те,
що засадимо після вирубок. Сподіваюсь, що впродовж двадцяти років матимемо в Україні
оптимальне заліснення.
– Кажуть, що в Європі вирубують ушкоджені
ліси лише взимку. Чого, на жаль, не скажеш про нашу країну. Коли ми вже навчимося
і тут працювати за європейськими мірками?
– Це не зовсім так. У Європі також вирубують
ліс і взимку, і влітку. Адже це, в першу чергу, робочі місця. Люди мають ходити
на роботу щодня й мати постійну зарплату. Крім того, працює чимало деревообробних
підприємств, які постійно “споживають” велику кількість деревини. Недавно
я повернувся із Швеції, переконався, що рубають ліс тут упродовж року. Звичайно,
для виготовлення меблів найкраща деревина, заготовлена взимку. Більшість її надходить
для виготовлення паперу, чимало переробляється на похідні матеріали. В Україні майже
тридцять п’ять відсотків деревини заготовляється в першому кварталі. У другому кварталі
наші спеціалісти задіяні на залісненні. Тому й вирубуємо значно менше. Якщо влітку
припинимо заготівлю лісоматеріалів, то наші лісопереробні підприємства зупиняться.
– А чому зрубані дерева часто не доходять
до споживача?
– Справді, частково вони залишаються
в лісі. До 2006 року комерційні структури досить часто допускалися до лісозаготівель,
вони відбирали найціннішу деревину, а решту залишали гнити. Сьогодні новим Лісовим
кодексом передбачене право поратися в лісі лише лісогосподарським підприємствам.
Лісівники зацікавлені повністю підібрати вирубану деревину, реалізувати її й потім
посадити молодняк. Останнім часом ситуація значно поліпшилась.
– Пане Вікторе, чи вистачає кваліфікованих
кадрів у лісовій галузі?
– Ми вже пройшли той період, коли був
величезний дефіцит кадрів. Сьогодні лісова галузь працює стабільно. Ми постійно
даємо зарплату, яка становить майже тисячу гривень. Це для сільської місцевості
досить солідні гроші. Галузь вже не відчуває потреби в робочій силі. Ми переходимо
на нові форми господарювання. Залучаємо приватні структури для виконання робіт у
лісі за угодами. Хоч на півдні і сході країни кадрова проблема все-таки існує. Плануємо
найближчим часом її вирішити.
– Нині київські ринки забиті різноманітними
пиломатеріалами. На базарі можна придбати будь-яку потрібну для домівки дерев’яну
річ. Чи відслідковує ваш комітет подібні ситуації?
– Сьогодні в Україні заготовляється майже
п’ятнадцять мільйонів кубічних метрів деревини. Тому це легально заготовлена деревина,
яка потім також легально реалізовується. Приватні структури мають законне право
виготовляти дошки, плінтуси, наличники тощо. Це нормальне явище, коли люди купують
деревину у державних підприємств і потім її переробляють. При цьому створюючи робочі
місця. До речі, зелена лісова зона навколо Києва не належить до сфер управління
Державного лісового комітету України. Це лісопаркова частина Києва. Усі київські
ліси підпорядковані тресту “Київзеленбуд”.
– Що робить Держкомлісгосп України для
забезпечення культурного відпочинку населення в шатах “зеленого друга”?
– Сьогодні наші ліси виконують не лише
економічну та екологічну функції, а й соціальну – забезпечують населення робочими
місцями. А ще – відпочинок. Ми розробили низку різноманітних програм реакреаційної
діяльності. Нині чимало уваги приділяємо зведенню малих архітектурних форм. Крім
того, створюємо лісові маршрути відпочинку. Прагнемо забезпечити відпочивальників
навіть дровами для приготування шашликів. Щоб люди самостійно не рубали дерева.
Створюємо також такі маршрути, щоб навіть інваліди могли проїхати на візках. Робимо
дерев’яні тротуари, перехідні місточки.
– З кожним роком актуальнішою стає проблема
засміченості наших лісів. Особливо це стосується лісових насаджень навколо великих
міст України. Ваша думка з цього приводу?
– Колегія Держкомлісгоспу зобов’язала
в кожній області створити еколого-просвітницький центр, щоб наші люди змогли побачити,
як треба жити, любити ліс. Приємно бачити, як на лісових трасах стоять величезні
кільця для збирання сміття. Тож доїдьте до цього місця й викиньте пакетик із сміттям
у контейнер.
“Молодь України” 2006.07.20
