08/06/2006
0Лише два обласнi лiсовi господарства України очолюють жiнки. Валентина Токарчук – Кiровоградське
Ліс, лісник – слова чоловічого роду. І тому не зовсім звично звучить: головний лісничий Кіровоградської області – Валентина Токарчук. І справді, головних лісничих обласних господарств – жінок – у нашій країні всього лише двоє – у Кіровоградській та в Херсонській областях. Валентина Токарчук розповiдає “УМ” про магiю професiї, про те, чому вирубують 100-рiчнi дуби i скiльки лiсiв бракує Українi для екологiчного балансу.
“Влітку всією сім’єю ми спали під дубами”
Про свою професію, нетипову як для жінки, пані Валентина розповідає просто: мабуть, це доля. “Мої батьки працювали хоч і не лісниками, але в лісництві: мама на лісорозсаднику, тато – там же водієм. До семи років жили в лісі, влітку всією сім’єю спали на вулиці під дубами, – розповідає Валентина Токарчук. – Я часто залишалася сама вдома, цікавилася точними науками й після школи спробувала вступити на фізмат. Не набрала балів, відразу забрала документи. Через кілька місяців дізналася, що був недобір і брали всіх… Наступного року за направленням вступила на лісогосподарський факультет Київської сільгоспакадемії. Потім – в рідну область. Тут вийшла заміж, із задоволенням працюю”. До речі, чоловік Валентини теж лісівник, точніше – очолює мисливський відділ.
“Головне хобі у мене – робота, – веде далі ліснича. – Ще з дитинства цікавилась, чому вирубують столітні дуби біля мого села. Вже тепер дізналась відповідь: це був стиглий ліс, який невдовзі міг пропасти. А так на його місці посадили нові дерева. Тепер сама відповідаю за лісовирощування, рубки догляду, відновлення лісу в цілій області”.
А щодо комфортності, то, як зізнається Валентина, і справді, не всі чоловіки легко сприймають її керівництво. Хоча з часом звикають і вони. “На нашу галузь уперше за багато років звернула увагу держава”
Шмат роботи, який дістався Валентинi Токарчук, – не з легких. “Наша область розташована на межі лісостепу і степу, – каже лісничий. – Збільшенням лісистості займаємося впритул, адже вона у нас дуже мала – трохи більше п’яти відсотків. Науково обгрунтований показник складає 10-11 відсотків, але щоб мати таку лісистість, нам треба посадити десь 100 тисяч гектарів лісу. А це не один рік праці. І не тільки посадити, а й зберегти. Тільки цього року ми посадили 1195 гектарів молодих лісів. Тепер працюємо над створенням бази для збільшення захисного лісорозведення у наступні роки”.
Головний лісничий Кіровоградщини каже, що цього року на їхню галузь вперше за багато років звернуло увагу керівництво країни: Президент провів нараду з лісовою охороною, Кабмін схвалив Концепцію реформування та розвитку лісового господарства, прийнято рішення про передачу всіх лісів в державний лісовий фонд. “Але все не так просто. Ліси нам віддавати не поспішають. Особливо Міністерство оборони і залізничники, – каже Валентина. – Лісосмуги так і стоять (де залишились) практично нічийними. Переважно це землі сільрад, яким не до лісосмуг або які їх успішно зрубують на свої потреби. Якщо раніше ми садили 200-300 гектарів полезахисних лісосмуг, то сьогодні ми їх не садимо. Для того, щоб лісники засадили лісосмуги, окремі підприємці пропонують купувати землю…” І в лісі без креативу не можна
На думку Валентини Токарчук, слід змінювати культуру поведінки й мислення українців. Типове питання – а навіщо садити, якщо я все одно не побачу лісу? – виникає у багатьох наших громадян, коли ми їх запрошуємо на акції з посадки дерев, – розповідає панi Токарчук. – Слід людини усюди: 70 відсотків лісових пожеж стається саме через людську недбалість. А підпал сухої трави! Шкода неймовірна – у землі гинуть усі мікроорганізми, забруднюється повітря, горять молоді дерева. І переконати когось в необхідності лісових насаджень і екологічній цінності лісу непросто. Починати потрібно змалку, і наших сил тут недостатньо, адже потрібно змінити ставлення до довкілля суспільства в цілому. Здається, що більшість людей живуть одним днем. А в ліс, на природу потрібно їздити не лише на відпочинок. Адже коли сам посадиш у лісі дерево, то наступного разу зламати деревце рука не підніметься. Ми, наприклад, під час акції “Майбутнє лісу в твоїх руках” намагалися залучити якнайбільше кіровоградців. У результаті, для бажаючих не вистачило місця в автобусах і дерев для посадки. Тому і виходить, що сільські жителі ставляться до природи з більшою повагою: саме вони активно беруть участь у наших акціях”.
Окрім як захисником лісу, Валентина Токарчук є ініціатором і двигуном більшості акцій і неформальних заходів у лісовому господарстві області. Квіткові букети, лотереї, ідеї конкурсів, оригінальних подарунків – це все за нею. “Спочатку колеги кажуть: “От, знову щось придумала…” Бувають і незадоволені – вона придумала, а всім лісовим господарствам необхідно брати участь, щось виготовляти, співати, грати тощо.
“Ноу-хау в лісовому господарстві стала й моя пропозиція щодо виготовлення кепок із написом “Я садив ліс”. Їх ми використали під час акції “Майбутнє лісу – в твоїх руках”, – розповiдає Валентина. – Віктор Ющенко, який брав участь в акції і садив дерева, теж отримав у подарунок нашу фірмову кепку. Втілювати ідеї дозволяє і те, що керівництво щоразу мене підтримує – і забезпечує фінансово”.
За 20-30 років стажу лісівника не побачиш результатів роботи – уже стиглого лісу. Але за цей час з сіянцю вже виростає деревце, у тіні якого можна сховатися. Сьогодні ж ми користуємося дарами лісів, які були посадженi 120 років тому.
“Влітку всією сім’єю ми спали під дубами”
Про свою професію, нетипову як для жінки, пані Валентина розповідає просто: мабуть, це доля. “Мої батьки працювали хоч і не лісниками, але в лісництві: мама на лісорозсаднику, тато – там же водієм. До семи років жили в лісі, влітку всією сім’єю спали на вулиці під дубами, – розповідає Валентина Токарчук. – Я часто залишалася сама вдома, цікавилася точними науками й після школи спробувала вступити на фізмат. Не набрала балів, відразу забрала документи. Через кілька місяців дізналася, що був недобір і брали всіх… Наступного року за направленням вступила на лісогосподарський факультет Київської сільгоспакадемії. Потім – в рідну область. Тут вийшла заміж, із задоволенням працюю”. До речі, чоловік Валентини теж лісівник, точніше – очолює мисливський відділ.
“Головне хобі у мене – робота, – веде далі ліснича. – Ще з дитинства цікавилась, чому вирубують столітні дуби біля мого села. Вже тепер дізналась відповідь: це був стиглий ліс, який невдовзі міг пропасти. А так на його місці посадили нові дерева. Тепер сама відповідаю за лісовирощування, рубки догляду, відновлення лісу в цілій області”.
А щодо комфортності, то, як зізнається Валентина, і справді, не всі чоловіки легко сприймають її керівництво. Хоча з часом звикають і вони. “На нашу галузь уперше за багато років звернула увагу держава”
Шмат роботи, який дістався Валентинi Токарчук, – не з легких. “Наша область розташована на межі лісостепу і степу, – каже лісничий. – Збільшенням лісистості займаємося впритул, адже вона у нас дуже мала – трохи більше п’яти відсотків. Науково обгрунтований показник складає 10-11 відсотків, але щоб мати таку лісистість, нам треба посадити десь 100 тисяч гектарів лісу. А це не один рік праці. І не тільки посадити, а й зберегти. Тільки цього року ми посадили 1195 гектарів молодих лісів. Тепер працюємо над створенням бази для збільшення захисного лісорозведення у наступні роки”.
Головний лісничий Кіровоградщини каже, що цього року на їхню галузь вперше за багато років звернуло увагу керівництво країни: Президент провів нараду з лісовою охороною, Кабмін схвалив Концепцію реформування та розвитку лісового господарства, прийнято рішення про передачу всіх лісів в державний лісовий фонд. “Але все не так просто. Ліси нам віддавати не поспішають. Особливо Міністерство оборони і залізничники, – каже Валентина. – Лісосмуги так і стоять (де залишились) практично нічийними. Переважно це землі сільрад, яким не до лісосмуг або які їх успішно зрубують на свої потреби. Якщо раніше ми садили 200-300 гектарів полезахисних лісосмуг, то сьогодні ми їх не садимо. Для того, щоб лісники засадили лісосмуги, окремі підприємці пропонують купувати землю…” І в лісі без креативу не можна
На думку Валентини Токарчук, слід змінювати культуру поведінки й мислення українців. Типове питання – а навіщо садити, якщо я все одно не побачу лісу? – виникає у багатьох наших громадян, коли ми їх запрошуємо на акції з посадки дерев, – розповідає панi Токарчук. – Слід людини усюди: 70 відсотків лісових пожеж стається саме через людську недбалість. А підпал сухої трави! Шкода неймовірна – у землі гинуть усі мікроорганізми, забруднюється повітря, горять молоді дерева. І переконати когось в необхідності лісових насаджень і екологічній цінності лісу непросто. Починати потрібно змалку, і наших сил тут недостатньо, адже потрібно змінити ставлення до довкілля суспільства в цілому. Здається, що більшість людей живуть одним днем. А в ліс, на природу потрібно їздити не лише на відпочинок. Адже коли сам посадиш у лісі дерево, то наступного разу зламати деревце рука не підніметься. Ми, наприклад, під час акції “Майбутнє лісу в твоїх руках” намагалися залучити якнайбільше кіровоградців. У результаті, для бажаючих не вистачило місця в автобусах і дерев для посадки. Тому і виходить, що сільські жителі ставляться до природи з більшою повагою: саме вони активно беруть участь у наших акціях”.
Окрім як захисником лісу, Валентина Токарчук є ініціатором і двигуном більшості акцій і неформальних заходів у лісовому господарстві області. Квіткові букети, лотереї, ідеї конкурсів, оригінальних подарунків – це все за нею. “Спочатку колеги кажуть: “От, знову щось придумала…” Бувають і незадоволені – вона придумала, а всім лісовим господарствам необхідно брати участь, щось виготовляти, співати, грати тощо.
“Ноу-хау в лісовому господарстві стала й моя пропозиція щодо виготовлення кепок із написом “Я садив ліс”. Їх ми використали під час акції “Майбутнє лісу – в твоїх руках”, – розповiдає Валентина. – Віктор Ющенко, який брав участь в акції і садив дерева, теж отримав у подарунок нашу фірмову кепку. Втілювати ідеї дозволяє і те, що керівництво щоразу мене підтримує – і забезпечує фінансово”.
За 20-30 років стажу лісівника не побачиш результатів роботи – уже стиглого лісу. Але за цей час з сіянцю вже виростає деревце, у тіні якого можна сховатися. Сьогодні ж ми користуємося дарами лісів, які були посадженi 120 років тому.
Газета “Україна молода” 2006.06.03
