12/05/2006
0Сокальський район – один із найпотужніших в агропромисловому
комплексі області. Понад 38 тисяч гектарів – більш як 24 відсотки його площі – займають
лісові вгіддя. На левовій частці (а це понад 30 тисяч гектарів) господарюють з “чужих”
районів – Жовківського, Радехівського. Відповідно, там розташовані й центри держлісгоспів.
Саме тому податки від їхньої діяльності сплачуються лісівниками у цих районах, оминаючи
Сокальський.
Новий голова Сокальської райдержадміністрації
Олег Солодняк вирішив усунути цю, на його думку, прогалину в економічному житті
району. Шлях обрав найпростіший – вирішив створити в районі Сокальське лісове державне
підприємство. Звернувся з листом до керівника облдержадміністрації Петра Олійника.
Для більшої солідності попросив підписати документ ще й голову райради Ігоря Войтовича.
Той погодився, але збагнувши, що вчинив неправильно, від цієї затії відмовився.
Мовляв, не очікував, що створення в районі контори держлісгоспу викличе такий резонанс.
У згадуваному листі наводилися, здавалося б, незаперечні
агрументи на користь створення Сокальського державного лісогосподарського підприємства.
Підкреслювалося, що відкриття контори держлісгоспу дасть змогу збільшити надходження
податків до місцевого бюджету, створити нові робочі місця, поліпшити обслуговування
лісів.
Голова облдержадміністрації не заперечував проти
цього. Правда, листа з відповідними пропозиціями керівництву Держкомлісу доручив
готувати на основі пропозицій двох своїх заступників, а також керівників двох обласних
лісогосподарських організацій – державної “Львівліс” та комунального спеціалізованого
підприємства “Галсільліс”.
Доручення виконали. Але у Київ, як згодом з’ясувалося,
потрапили завізовані у Львові лише пропозиції, підготовлені “Львівлісом”.
З цього виходило: Сокальське державне лісогосподарське підприємство можна створювати,
передавши йому 15 тисяч гектарів лісу, що на території району, при цьому відділити
їх від “чужих” лісгоспів, та ліквідувавши Сокальське дочірнє лісогосподарське
підприємство “Галсільлісу” площею 7216 гектарів. Тобто ліквідувати селянські
ліси, приєднавши їх до державних.
Мені потрапила в руки копія листа голови облдержадміністрації
Петра Олійника голові Держкомлісгоспу України Віктору Червоному. Виокремлю лише
одне речення: “Приклад створення ДП “Сокальське лісове господарство”,
на нашу думку, прискорить процес передачі лісів інших відомств до складу Державного
комітету лісового господарства України”.
Позиція керівника області однозначна: ліквідувати
селянські, а за ними, про що йдеться у наведеному листі, і військові ліси, приєднавши
їх до державних. На перший погляд, обстоюються високі державні інтереси, і це можна
було б лише вітати. Однак із застереженням: хіба інтереси українського селянина,
його життєві потреби – не державне питання, котре кому ж, як не керівнику області,
належить відстоювати скрізь і завжди?
Мабуть, голова облдержадміністрації, підписуючи
звернення у Київ, не поцікавився станом селянських лісів області, їхньою роллю у
житті господаря. Зрештою, які справи ж в Сокальському дочірньому лісогосподарському
підприємстві “Галсільлісу”?
Головний лісничий “Галсільлісу” Іван
Білінський повідомив:
– Сокальське дочірнє підприємство торік реалізувало
продукції більш ніж на 1, 6 мільйона гривень. На власних потужностях тут перероблено
59 відсотків всієї заготовленої ним ділової деревини. До бюджету району воно перерахувало
599 тисяч гривень. Тобто це комунальне лісогосподарське підприємство повністю вписується
у схему наповнення бюджету району завдяки відрахуванням від своєї діяльності. Рік
у рік ці відрахування зростають. Підприємство постійно нарощує обсяги переробки
деревини, створює нові робочі місця, ефективно веде лісове господарство, лісовідновлення,
дбає про заліснення земель району, непридатних для сільськогосподарського використання.
Зрештою, воно одне з кращих лісогосподарських підприємств області. Тому виникає
закономірне питання: чи варто його ліквідовувати або ж передавати до складу будь-якого
іншого лісогосподарського підприємства, якщо воно господарює на високому рівні і
перспективне в розвитку?
Дізнавшись, яка доля вготована місцевому підприємству
“Галсільлісу”, голова Сокальської райради Ігор Войтович категорично виступив
проти цієї затії. Однак до його голосу, як і до думки людей, які працюють у двох
комунальних лісництвах і цеху переробки та транспортування деревини, ніхто з керівників
району та області не прислухається. Ігнорується й позиція сокальських фермерів,
які горою стоять за своє лісогосподарське підприємство. Зокрема, це керівник фермерського
господарства Ігор Хом’як, ТОВ “Стенятинське” Богдан Ратінчук, агрофірми
імені Б. Хмельницького Володимир Шмизельський та ряд інших.
– Не лише селянська, а й думка керівника “Галсільлісу”
не цікавить ні львівське, ні київське керівництво від лісу, – каже Іван Григорович.
– Ми твердимо їм, що “Галсільліс” (оскільки за ліквідацією сокальського
підприємства планується знищення всього нашого об’єднання, чого не приховує навіть
Петро Олійник) – потужне комунальне підприємство. У його віданні – 146 тисяч гектарів
лісу. Господарюємо на цих угіддях раціонально, дбаємо про постійне примноження наших
лісових багатств. Допомагаємо селянам. Для них із “Галсільлісу” – і дешеве
паливо, і ділова деревина чи пиломатеріали. Надаємо відповідну спонсорську допомогу
сільрадам, сільським школам і школам-інтернатам, церквам, малоімущим селянам. Торік,
наприклад, виконали такої добродійної роботи на 167 тисяч гривень. Виходить, ми
потрібні людям… Доречним, мабуть, буде й таке порівняння: у “Галсільлісі”
вирубують менше 30 відсотків річного приросту деревини з гектара, у державних лісогосподарських
підприємствах області під пилку на кожному гектарі насаджень потрапляє 60-70 відсотків
річного приросту деревини. Може, така економна політика сільських лісівників муляє
око керівництву державних підприємств? Може, тому такого суперника і прагнуть знищити
в області?
Провідний спеціаліст із правових і кадрових
питань “Галсільлісу” Віктор Шенгерр переконаний:
– На сільських лісівників чиниться тиск з боку
державних лісогосподарських підприємств, власне, їхнього керівництва, не лише на
Львівщині. І розмови про те, що селянські ліси повинні стати державними, ведуться
лише для того, щоб збільшити вже значною мірою знищені лісові державні вгіддя. А
чи не кращий шлях – ощадливе використання і заліснення втраченого власними силами?
Ото справді було б по-державницьки.
Володимир КАРПІЙ, кор. “Сільських вістей”
Львівська область
