Ліс усе стерпить?

З приводу введення в дію оновленого
Лісового кодексу

Чи може Лісовий кодекс України вступити в протиріччя
з Основним Законом держави? Вчитайтесь уважно в Лісовий кодекс, прийнятий Верховною
Радою України 8 лютого 2006 року, і ви помітите немало норм, які не узгоджуються
з Конституцією України. Хоч народні обранці не перестають декларувати свої турботи
про село, але на ділі обмежують повноваження органів виконавчої влади та місцевого
самоврядування. 

Ось доказ цьому. В статті 17 Лісового
кодексу зазначено: “Ліси (не земля. А. Б.) надаються в постійне користування
на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування,
прийнятого в межах їх повноважень за погодженням із органами виконавчої влади з
питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища”.
За таким довгим визначенням багато що приховано. Якщо, згідно з Конституцією, органам
виконавчої влади і самоврядування надані повноваження діяти без жодних погоджень
з будь-ким, тобто й незалежно від лісгоспів, то, за Лісовим кодексом, ті, кому це
право може надаватись, повинні спершу набути право на користування земельними вгіддями.

 Адже слова: “за погодженням з органами виконавчої
влади з питань лісового господарства” – якщо викласти їх зрозумілою мовою,
означають: за погодженням із лісгоспами. Великим недоліком кодексу є те, що ним
не визначено, хто вирішуватиме спірні питання, коли такі виникнуть? Можливо, суди?
(Органи влади судитимуться з держлісгоспами?) Тому виходить, що повноваження лісгоспів
перевищуватимуть повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування,
визначені Конституцією.

 Але автори нового Кодексу пішли ще далі, у Прикінцеві
положення внесли зміну в частину третю статті 122 чинного Земельного кодексу, якою
позбавили райдержадміністрації права надавати земельні ділянки у постійне користування
юридичним чи фізичним особам для ведення лісівництва, а право надавати ліси лісгоспам
віднесли до повноважень обласних держадміністрацій – в обхід місцевих органів влади,
їхніх конституційних повноважень.

 Дивно, але, за оновленим Лісовим кодексом, ліс
– ніби не земля, а лиш те, що росте на ній. Деревина на корені стає таким чином
товаром лісівництва, об’єктом високодохідного бізнесу. Зокрема, створюються умови
для багатоходових операцій з продажу деревини на корені, наслідком яких лісгоспи
отримують змогу здійснювати за символічними цінами головні рубки, а рубки догляду,
санітарні та інші зовсім безоплатно. В такий спосіб створюються умови для тіньового
привласнення немалих доходів від реалізації лісосировини. До речі, безоплатних ресурсів
може бути (і є) щорічно набагато більше, ніж платних. Так, у 2004 році платні ресурси
лісосировини становили 6, 6 млн. кубометрів, а безоплатні – 8, 7 млн. За цих обставин
навіть за символічними цінами бюджети місцевих органів влади втратили 60 млн. гривень.
Ці кошти не дійшли до села, їх із підприємницьким хистом привласнили інші.

 Таким чином, нову редакцію Лісового кодексу спрямовано
не на забезпечення соціальної справедливості, а на подальше обкрадання органів місцевого
самоврядування, а отже, і на зубожіння села.

 Оновлений кодекс, як не прикро, заперечує персоніфіковану
відповідальність державних лісгоспів за ефективне використання земельних ресурсів,
відновлює централізовану систему державного управління господарською діяльністю
у лісівництві, не враховує курсу на створення багатоукладної економіки. Попри численні
зауваження Президента України В. Ющенка про необхідність “забрати у лісничого
бензопилку…” оновлений кодекс діє всупереч цьому, оскільки надає Кабміну
повноваження встановлювати “порядок і нормативи плати за використання лісових
ресурсів”.

 Таким чином селян позбавлено не тільки лісів, створених
зусиллями колишніх колгоспів і радгоспів, а й полезахисних лісових смуг (нечувано!
) та низькорослих чагарників на околицях сіл і на малопродуктивних землях. Адже
до лісів, що перебувають під охороною держави, за новим кодексом, віднесено навіть
земельні ділянки площею 0, 1 гектара.

 Смішно, але якщо розібратись у суті деяких положень
кодексу, то відтепер кожна коза, яка, будучи на прив’язі, раптом дотягнеться до
якогось чагаря за межами селянської садиби, може стати лісопорушником, а її господар
– об’єктом судового позову з боку “державної” лісової охорони. Адже 0,
1 га чагарників це, за новим Лісовим кодексом, уже ліс. Додається роботи правоохоронним
органам, невдячної і зовсім невиправданої з точки зору суспільної моралі та справедливості.
І за це, як не дивно, проголосувала фракція Народної партії В. Литвина в повному
складі.

 Більшість змін до Земельного кодексу, що значаться
у Прикінцевих положеннях Лісового кодексу, спрямовано проти сільських громад, органів
місцевого самоврядування. Верховна Рада навіть не порушувала питання про повернення
сільським громадам земель, зайнятих лісами колишніх колгоспів та радгоспів станом
на 1 січня 1991 року, а також про звільнення їх правонаступників від земельних податків
на ті вгіддя. Через що держбюджет втрачає щороку близько 120 мільйонів гривень,
які йдуть в кишені тих держлісгоспів, які стали правонаступниками лісів колишніх
колгоспів та радгоспів (а це площа велика близько 2, 9 мільйона гектарів).

 Безсумнівно, зміст, економічне й соціальне спрямування
нового Лісового кодексу суперечать Конституції, обмежують повноваження органів виконавчої
влади та місцевого самоврядування, не сприяють формуванню ефективної багатоукладної
економіки.

 Усі ці недоліки, я певен, з часом проявляться ще
з більшою руйнівною силою, і законотворцям таки доведеться вносити до головного
лісового документа необхідні зміни. Але чим довше це зволікатиметься, тим гірше
буде для загальної справи.