21/03/2006
0
Голова Державного комітету лісового господарства України Віктор Червоний
приїхав на “пряму лінію” з читачами “Молоді України”
заздалегідь.
Залишивши за собою пріоритетне
право першого запитання, журналісти “Молоді України” поцікавилися
враженнями голови Держкомлісу від недавньої наради в Івано-Франківську, у якій
взяв участь Президент України.
Як можна було довідатися з преси, глава держави вважає основними завданнями
реформи галузі виділення вільних земель під створення нових лісів, організацію
нагляду за лісом, наведення порядку в лісових господарствах і надання їм права
продавати ліс.
– Президент висловив те, про що ми
давно мріємо, – зазначив Віктор Червоний. – Головне – створювати нові ліси. Для
цього потрібні кошти і кошти немалі. А для того, аби їх мати, треба вміло
реалізовувати деревину, а не виділяти лісосічний фонд за символічну плату
приватним підприємцям, як це було кілька років тому в окремих областях.
За даними Рахункової палати, тільки
у 2001-02 роках виділення лісосічного фонду приватним підприємцям завдало
збитків Державному бюджету на 70 млн. гривень.
Вважаю, це нонсенс – виділення
лісосічного фонду приватним структурам, які сплачують єдиний податок, що не
передбачає виплат за використання ресурсів. Людям просто віддавали сотні тисяч
кубометрів деревини – такий собі дарунок від держави.
Тепер же в новому Лісовому кодексі
закладено положення про право постійного лісокористувача, того, що
безпосередньо господарює, продавати плоди своєї праці.
– Але кодекс ще не підписаний главою
держави…
– Сподіваємось, буде підписаний.
Власне, Президент висловив готовність це зробити, вислухавши думки учасників
наради – фахівців, науковців, зауваживши: якщо не заперечуватиме юридична
служба.
Першим до редакції додзвонився Олег,
студент ІV курсу Лубенського лісотехнічного коледжу.
– Вікторе Олександровичу! Через
чотири місяці ми з братом закінчуємо коледж, здобувши кваліфікацію
техніка-технолога деревообробного виробництва. Мене цікавить два питання. Яка
перспектива деревообробних цехів у державних лісогосподарських підприємствах?
Чи є потреби галузі в молодих фахівцях середньої ланки, яка перспектива нашого
працевлаштування?
– Дякую за запитання. Вони
поставлені правильно і вчасно. Сьогодні лісове господарство охоплює також
функцію переробки деревини. Думаю, що на фахівців вашої спеціальності буде
попит, у тому числі і в приватному секторі. Адже нині більшість деревообробних
підприємств є акціонерними, приватними.
Державним підприємствам належить невелика
частка в переробній галузі. І тут спеціалісти вашого профілю також потрібні: ще
не один рік, можливо, не одне десятиріччя лісгоспи перероблятимуть, насамперед,
низькосортну деревину, що не має попиту на внутрішньому ринку.
Запитання, що надійшло електронною
поштою від Івана Петровича з Боярки Київської області: “Міські парки не
тільки на Київщині, а по всій Україні заражені омелою. Особливо багато її
вздовж доріг і в лісопарках. Де є гроші, міська влада вирубує цілі масиви
дерев. Чи гостра ця проблема? Що для її вирішення пропонує наша наука?”
– Маємо розуміти: дерево, як і
будь-який живий організм, не вічне. І коли свого часу надто захопилися
швидкоростучими породами, особливо тополями, з’явилися проблеми. Ці дерева
через певний час слабнуть, на них нападають шкідники, хвороби. Омела – це
паразит, він вражає деревину, дерево хворіє, його треба замінювати, а це не так
просто в умовах парку чи скверу. Громадськості це не завжди можна пояснити.
Взагалі, чимало проблем у лісовому
господарстві пов’язано з тим, що громадськість не сприймає об’єктивно потреби,
вимоги, труднощі, які виникають у процесі нашої роботи. Якщо ж повернутися до
омели, лісам вона не загрожує, в лісі хворе дерево вилучити простіше, ніж у
парку.
Наступне запитання також надійшло
електронною поштою від Івана Куліша зі Львова: “Вікторе Олександровичу!
Які стосунки має ваш держкомітет із Товариством мисливців і рибалок. Я знаю, що
раніше, приміром, для того, щоб отримати ліцензію на відстріл звіра, треба було
заготовити певну кількість кормів на зиму для лісових звірів. А як тепер?”
– З товариством стосунки нормальні.
Щодо заготівлі кормів. Сьогодні така практика зберігається лише в окремих
регіонах. Домінує фінансова складова вирішення цієї проблеми. Адже живемо в
умовах ринку.
Хочеш отримати задоволення від
полювання – плати. За ці кошти будуть придбані і корми, і все інше, що
необхідно.
– А ви особисто полюванням
займаєтеся?
– Займаюся. Це пов’язано з моєю
безпосередньою роботою. Найкраще вивчити мисливську справу, осягнути проблеми
мисливства, які невіддільні від проблем лісового господарства, можна лише тоді,
коли сам ідеш на полювання.
У багатьох звірів я принципово не
стріляю. Наприклад, у граційну красуню косулю. Взагалі я давно не полюю, так би
мовити, заради м’яса. Йду до лісу, щоб поспілкуватися з природою, часто не з
рушницею, а з фотоапаратом. У той же час ніщо людське мені не чуже. Якщо стріну
кремезного сікача з грізними іклами, звичайно, візьму його на мушку.
– Вікторе Олександровичу, Нечипорук
турбує з Івано-Франківщини. Якщо можна, поясніть. Лісник має подбати, щоб ліс
був чистий, проріджений, окультурений. А хто буде цим лісом торгувати? Тобто,
хто має бути справжнім господарем лісу? Лісники – вони ж своєрідні санітари і
тільки…
– Розумієте, у країнах, де достатньо
розвинене і лісове господарство, й загальна культура на високому рівні, такого
поняття – лісник – не має взагалі. І сьогодні ми також відходимо від розуміння
цієї професії лише як охоронця і виконувача лісових робіт. Виконувати роботи в
лісі можуть і представники малого бізнесу за відповідну плату. А лісова охорона
покликана захистити ліс від самовільних вирубок, пожеж, інших порушень і
проконтролювати якість виконання робіт, в тому числі і лісозаготівель.
Висококваліфіковані ж менеджери продаватимуть продукцію лісозаготівель на
аукціонах. В усьому світі цим займаються структури типу наших лісгоспів,
реалізовуючи комплекс заходів: від збору насіння до заготівлі лісу та його
продажу. Тобто мова – про чіткий розподіл функцій.
Згодом, внаслідок реформування галузі,
все це стане реальністю і в нас.
Дзвінок від Миколи Крамаренка з
Києва.
– Є таке поняття – лісистість
території. Якщо можна, кілька слів про лісистість України порівняно з іншими
країнами.
– Лісистість – показник
співвідношення площі, яка покрита і не покрита лісом. В Україні 15, 7%
території вкрито лісами.
– Це багато чи мало?
– Для України – мало.
– А скільки ж треба?
– На думку фахівців, точніше
більшості з них, лісистість має перебувати в межах 20%. Не забуваймо, що
половину України займає степ.
– Я швиденько порахував, це треба ще
4, 3%. А скільки це реально?
– За площею це майже 2, 3-2, 5
мільйона гектарів. Державним комітетом лісового господарства задекларовано
намір довести лісистість України до оптимальної. Звичайно, площу лісів у таких
масштабах не збільшити за два-три роки. Програма дій розрахована на 20-30
років. Свого часу було реалізовано так званий сталінський план перетворення
природи: за тридцять років посаджена приблизно згадана вище кількість лісу в
Україні, я маю на увазі 50-70-і роки. Тоді лісівники саджали по 250 тисяч
гектарів лісів щорічно. Зараз ми хочемо це повторити, звичайно, за державної
підтримки.
– А що заважає нині це робити?
– Відсутність коштів. Держава має
повернутися обличчям до цієї проблеми, яка має пріоритетне, національне
значення.
– Так ви будете садити ліси, але і
вирубувати теж, то чи не розтягнеться термін збільшення лісів в Україні на
невизначену кількість років?
– У лісівників діє однозначний
закон: зрубав – посади. Я на 99% упевнений, що ви не знайдете в Україні жодної
лісосіки, якій понад два роки, яка б не була заліснена. Бо після вирубки за
рік, максимум за два, лісівники зобов’язані забезпечити відновлення лісових
культур на цій площі. Ми вирубуємо загалом 35-40 тисяч гектарів лісу, і ця площа
відновлюється повністю, я за ці слова відповідаю. Крім того, треба створювати
нові ліси на додаткових площах 100 тисяч гектарів щорічно. Навіть якщо з якоїсь
причини нові насадження гинуть, їх обов’язково поновлюють. Але треба розуміти:
нові ліси без вкладення додаткових коштів не виростиш. Жоден підприємець не
буде сьогодні вкладати гроші в те, що дасть дивіденди через 100 років. А в
нашому випадку і через 100 років не слід очікувати дивідендів, бо ці посадки
(переважно на півдні та сході України) мають виконувати суто екологічні
функції. Крім держави, ніхто не може взяти це на себе.
– Я знаю, що Верховна Рада прийняла
Лісовий кодекс України. Наскільки цей документ важливий?
– Надзвичайно важливий. Він
готувався півроку знаними науковцями, експертами, фахівцями. Потім близько року
йшло його доопрацювання після першого читання. За Кодекс проголосувало 302
депутати, це свідчить про те, що документ дуже серйозний . Не проголосувала
лише фракція комуністів у повному складі.
– А чому ж комуністи не голосували?
– Вони голосують проти будь-якого
документа, де задеклароване право на приватну власність, і я їх можу зрозуміти.
Лісівники також за державну власність на ліси. І Лісовий кодекс переважне право
на них залишає за державою. Але, наприклад, визнаватимуться приватними ліси,
які будуть створені на приватних землях. Якщо в Земельному кодексі передбачена
приватна власність на землю, то чому б не надати право власнику на своїй землі
власним коштом посадити ліс і покращити цим екологічну ситуацію місцевості? Держава
має стимулювати такі дії. Далі, може бути приватною невеличка лісова ділянка,
як у нас кажуть, – контурна: якийсь заліснений ярок 0, 2-0, 3 гектара посеред
поля. Якщо навколо десятки гектарів приватизованої землі, то державі
опікуватися цими 20 сотками лісу не з руки, дуже затратно. Але в Кодексі чітко
прописано, що власник не має права змінити цільове призначення цих земель, не
може зрубати цей лісок, щось на цьому місці побудувати, тобто на ці ліси, як і
на державні чи комунальні, поширюється лісове законодавство України.
– Я учень 11 класу Козелецької
середньої школи Чернігівської області Олег Зимовенко. Скажіть, чи є у вас
дефіцит кадрів у галузі? Чи йде молодь у лісники? Чи перспективна ваша
професія?
– Як можна визначити – популярна та
чи інша професія? За конкурсом до навчальних закладів. Так от, конкурс на
лісогосподарські факультети у півтора-два рази вищий, аніж на інші. Крім
лісогосподарського факультету в Національному аграрному університеті, фахівців
для галузі готують Львівський національний лісотехнічний університет,
факультети в Житомирі, Харкові, відкривається в Луганську. Це вищі навчальні
заклади. Крім того, в системі Держкомлісгоспу є вісім власних навчальних
закладів I – II рівня акредитації – технікуми і коледжі. В них навчається
близько семи тисяч студентів, щорічно випускаються дві тисячі спеціалістів.
Усіх влаштовуємо на роботу. Сьогодні в наші навчальні заклади йде в основному
молодь із села, бо вона бачить, як працює галузь. Приміром, на Поліссі, в
Карпатському краї та й у лісостеповій зоні лісогосподарства є чи не єдиними
платниками податків до місцевих бюджетів. Наші підприємства працюють стабільно,
більше того, нарощують економічний потенціал. І це при тому, що ми як рубали
десять років тому 12 мільйонів кубометрів лісу, так і рубаємо. Але за рахунок
ефективної організації управління, цінової політики маємо непогані прибутки.
Сьогодні на експорт продаємо свою продукцію за європейськими цінами, та й на
внутрішньому ринку вони наближаються до європейських. І це правильно. Як не
може бути дешевого газу, так не може бути й дешевої деревини. Ми не повинні
кидати у піч дошку, з якої можна щось зробити. Ми ж господарі. Якщо економічна
віддача від наших ресурсів щороку збільшується, це свідчить про ефективну
систему лісоуправління.
– Вікторе Олександровичу, це
головний редактор журналу “Пожежна безпека” Володимир Городецький.
Наближається весняно-літній пожежонебезпечний період. У вас знову буде багато
роботи. А яким видався минулий рік, яких збитків завдано вогнем вашій галузі?
Чи оновлюється матеріальна база пожежної охорони?
– Минулого року, як пам’ятаєте,
стояла неймовірна посуха. Було кілька великих пожеж, зокрема, у Миргороді на
Полтавщині, в Дніпропетровській області. Постраждали десятки гектарів лісових
насаджень. Про збитки говоритимемо через рік-півтора, коли побачимо, чи
всихатиме ліс, яким пройшли пожежі. Щодо техніки, яка є на озброєнні у наших
пожежників, то вона, на жаль, застаріла. Але кілька останніх років, коли ми
поправили економічне становище, почали потроху закупляти необхідне. Звичайно,
не нове, бо воно надто дороге, а конверсійне. На нинішній рік запланували
придбати три десятки пожежних машин. Це що стосується оснащення, а от
професійний рівень фахівців нашої галузевої служби, їхня підготовленість для
гасіння лісових пожеж – найкраща в Україні.
– Скажіть, а скільки ви працюєте на
цій посаді? І чи є спадкоємність у галузі? А то, буває, приходить новий
начальник і відміняє все, що робили до нього…
– За післявоєнний період я тільки
сьомий керівник галузі. Деякі обіймали цю посаду двадцять років, деякі – менше,
я ж поки що очолюю Держкомлісгосп України менше року. Щодо спадкоємності, то
вважаю, що вона простежується в нас наочно. Як було в галузі 100 тисяч
працюючих, так і тримаємося, як було в нас 400 підприємств, так практично всі
вони й залишилися. Якщо озирнутися назад, то відзначив би більше позитиву, ніж
негативу. Але, на жаль, сус-пільство так не думає. І, вважаю, в цьому
„заслуга” засобів масової інформації, отже, й наша, бо не змогли чи не
захотіли роз’яснити журналістам свої позиції і дії. Будемо це змінювати. А поки
що, вперше за часи існування галузі, на грант шведського уряду ми провели
опитування стосовно оцінки нашої роботи. Більшість українців оцінює нашу
діяльність незадовільно. Чому? Бо, мовляв, багато рубаємо.
Нещодавно я був на зустрічі двох
прем’єр-міністрів – України і Швеції. Сьогодні Швеція не імпортує
енергоресурсів. Ця країна на 60% вкрита лісами, і вона використовує абсолютно
все, що дають ліси: біоресурси, біопаливо, деревину. У Швеції близько 10%
заповідних територій і лише 3, 6% лісів вилучено з лісоексплуатації. Інша річ,
як вони рубають: на заповідних територіях роблять лише вибіркові рубки. Ми ж на
заповідних територіях зовсім не проводимо рубок, а на інших застосовуємо
суцільні рубки. Це шокує населення. Породжує міфи про “лисі” гори в
Карпатах. Люди не розуміють, а ми не змогли їм роз’яснити, що йде
лісовідновлення, і через 5-7 років ця “лиса” гора вже поросте молодим
лісом, який краще виконуватиме свої функції, ніж старий. Ресурсами заповідних
територій треба так само користуватися, як і звичайних лісів. Від цього і зиск
державі, і користь самим лісам.
Ось дані по інших європейських
державах. Австрія має 37% заповідних територій – з лісоексплуатації ж вилучено
лише 0, 8% лісів, у Німеччині з 32% вилучено 0, 6%, у Румунії вилучень взагалі
немає. А, приміром, у Білорусі – 22%, у Вірменії – 30%, а в Україні – 33%. Це
пострадянські норми, бо навіщо було вкладати кошти в природозберігаючі
технології і заготовляти в тих же Карпатах дорогу сировину, коли був неміряний
Сибір, з якого йшли ешелони з лісом. Сьогодні треба розраховувати тільки на
власний ресурс. Але, звісно, з розумом. Є термін “постійний ліс”, це
коли ліс не вирубують суцільно, а вибирають тільки стиглі дерева, відновлюють
молодими. Це складний і дуже дорогий процес. Треба мати сучасну техніку, а її ж
нема. І без держави тут не обійтись. Бо допоможуть лише кошти, а не слова чи
заборони. От, приміром, є в нас закон „Про мораторій на проведення суцільних
рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону”.
Він діє кілька років. У тому законі записано: профінансувати будів-ництво доріг
у Карпатах, щоб можна було техніку застосовувати, профінансувати
природо-зберігаючі технології… Нічого не профінансовано. Зате закон заборонив
для лісогосподарської діяльності використовувати гусеничні трактори. А фахівці
стверджують, що гусенична техніка взимку завдає лісу менше шкоди, аніж колісна,
бо гусениці, на відміну од коліс, не так пошкоджують ґрунт, розподіляючи вагу
машини рівномірно. Але закон є. І хоча ухвалений він здебільшого на емоціях,
порушувати його ми не маємо права. Хоча, скажіть, чому взимку, коли в горах
лежить товстий шар снігу, не дозволити використання гусеничної техніки?
Так що говорити сьогодні про
“лисі” Карпати абсолютно некоректно. У нас є аерофотознімки, на яких
видно: розробки лісу ведуться лише вздовж доріг, а їх у Карпатах небагато, все
інше – незаймані ліси, та так звані праліси. В Україні пралісів, кажу це
відповідально, більше, ніж у всій Європі. І сьогодні бізнесмени з усього світу
рвуться до нас. Вони ладні платити будь-які гроші, будувати дороги, тільки б їм
дозволили рубати наш ліс. Але тут треба приймати рішення виважено. А то
побудують дороги, вирубають ліс, поки вивозитимуть його, ті дороги розіб’ють. І
підуть. А у нас не буде ні лісу, ні доріг.
А щодо наших лісових запасів, наведу
таку цифру. 1961 року запаси лісу на корені становили 700 мільйонів кубометрів,
сьогодні ж – 1 мільярд 700 мільйонів кубометрів. За сорок років об’єм
збільшився на мільярд! Якщо ми не використовуємо ліс, він старіє. От уже
сьогодні є проблема всихання ялин у Карпатах. Науковці це досліджували із
залученням і повітряної зйомки, і космічної. Йде масове всихання дерев. Якщо не
вживемо заходів, матимемо екологічну катастрофу. Ні, природа, безперечно, з
часом поверне гармонію. Загиблі дерева впадуть, згниють, пройде заміна порід,
потім відновлення, але коли це буде? А ми втратимо сотні тисяч, якщо не мільйони
кубометрів деревини.
Наведу приклад з горою Маківкою, де
встановлений прекрасний пам’ятник героям, що боролися за незалежність України.
Туди їде безліч туристів. А навкруги на 70% всохлий ліс. І ми не можемо його
прибрати, бо це заповідне урочище, де заборонена будь-яка господарська
діяльність. Тому наполягаємо на проведенні інвентаризації всіх заповідних
територій з метою їхнього збереження.
Мені часто закидають, що я проти
всіляких заповідників. Це неправда. Але все має бути збалансовано. Пам’ятаю,
направили мене, молодого спеціаліста, в Козинський заповідник сосни звичайної,
який був створений після війни, коли заповідним соснам налічувалося близько 130
років. Минуло 50 років, то ж деревам уже по 160-170, і залишилося їх з десяток
на гектар, решта – молодий ліс. Що ж ми заповідаємо? Але переглядати статус
заповідника – не вважають за потрібне. Або візьмемо Кінбурзьку косу на
Миколаївщині – намиту морем вузьку піщану смугу. Посадили там свого часу тисячі
гектарів соснового лісу і зробили заповідником. Але ж за деревами, як за
дітьми, треба доглядати. А дирекція заповідника вважає, що ніяке втручання не
потрібне. Проте воно є. Прийшов турист, розпалив вогнище, з’їв шашлик і пішов,
а після нього згоріло десятки гектарів лісу. Дирекція не дозволяє лісівникам
пошкоджені дерева прибрати, насадити нові, бо це, бачте, господарська
діяльність, а вона на території заповідників заборонена. Хіба це нормально?
Отож я хочу, щоб ми разом з
екологами проаналізували стан заповідників. Що ми заповідаємо? Якусь рідкісну
фіалку, конвалію чи дерева, між якими ці квіточки ростуть? Чому в заповіднику
конвалій ми не маємо права рубати пошкоджені дерева? Зрозуміло, що влітку чи
весною не можна. А чому не зробити це взимку, за умови, що не нашкодимо ґрунту
і від вирубки не зміниться освітлення масиву, що дуже важливо для конвалії?
Треба підходити виважено. Я на цьому наполягаю.
– Вікторе Олександровичу, в Україні
є заповідник, так би мовити, вимушеного характеру. Мається на увазі
Чорнобильська зона. Чи багато проблем створюють ліси цієї зони, і, взагалі, що
там робиться з ними? – запитує Іван Сергієнко з Ірпеня.
– Сьогодні лісовий фонд
Чорнобильської зони становить близько 200 тисяч гектарів. Це, звичайно,
величезні площі. На жаль, більшість з них все-таки забруднена і непридатна.
Серед них є масиви “чистіші”. Але загалом у зоні законом заборонено
господарську діяльність, тому нема сенсу вести мову про промислове отримання
деревини для подальшої реалізації. Вона може бути використана лише в самій
зоні. Самі ж чорнобильські ліси не є заповідними, хоч розмови про це ведуться.
Раніше деревина з “чистих”
ділянок частково навіть вивозилася з зони. Я проти цього. Однак останнє слово
має бути за науковцями. Вони повинні чітко визначити, що безпечно, а що – ні.
У нашій галузі діє кілька
радіологічних лабораторій, які ведуть абсолютний контроль за станом лісових
ділянок та отриманою з них деревиною. Особлива увага до забруднених плям деяких
лісових масивів на Житомирщині, Київщині та Рівненщині. Не знаю жодного
випадку, щоб від нас пішла “забруднена” деревина.
Електронною поштою надій-шло запитання від Ольги Петрової з Джанкоя. Знаю,
написала вона, що в Криму вирубали мало не всі лісосмуги. Це негативно впливає
на екосистему півострова. Чи будуть ці лісосмуги відновлюватися і за чий
рахунок?
– Дуже важливе запитання. Я цю
проблему порушував вже кілька разів і думаю, що з цього приводу буде відповідне
доручення Президента. Скажу, що не тільки у Криму знищено багато лісосмуг. Це
явище можна спостерігати в багатьох регіонах південних областей.
Сьогодні в Україні налічується 400
тисяч гектарів лісосмуг. Це величезна площа, яка нині внесена до лісового
фонду. Але ж фактично ці смуги сьогодні нічиї. Свого часу земля навкруги була
розпа-йована, а лісосмуги не підлягали розпаюванню і залишилися вузькими
острівцями без господарів. У скрутну годину мешканці навколишніх сіл почали
навіть вирубувати їх на дрова, щоб обігріти помешкання. Іноді до цього
долучалися і так звані бізнесмени, зрубуючи найкращі дерева для будівництва,
тощо. В результаті, тисячі гектарів лісосмуг знищено.
І як наслідок – в останні роки були
зафіксовані випадки повернення пилових бур у степовій частині Криму. Я вважаю,
що сьогодні держава повинна визначитися з господарями цих лісосмуг. Звичайно,
вони не є об’єктами лісового господарства, адже їм відведена функція захисту
земель. Так і в Земельному, і в Лісовому кодексі виписано, що це насадження
сільськогосподарського призначення. Хто має ними опікуватися? За радянських
часів це були агролісомеліоратори, котрі і стежили, як колгоспи господарюють у
них. Звичайно, сьогодні втрачені лісосмуги необхідно відновлювати. Хто повинен
бути їхнім господарем? На нашу думку, це мають бути власники навколишніх
земель. Їм потрібно передати у власність ці лісосмуги, щоб вони відповідали за
порядок у них в рамках чинного законодавства. Інакше ніколи не буде порядку в
цих лісосмугах.
– Вас турбує Володимир Крамаренко з
Черкас. Скажіть, як ви ставитеся до проблем з новорічними ялинками? Одні
кажуть, що це знищення молодих красивих деревцят, інші – що це давня тепла
традиція…
– Я ставлюся до цього так, як був
вихований з дитинства. У нас в будинку щороку ставилася ялинка. І стоятиме
кожного Нового року й надалі. Але це не означає, що я піду до лісу і вирубаю
найкращу, яка там є. Я, як і всі бажаючі, повинен придбати таку красуню на свій
смак: невеличку й пухнасту або високу й струнку. Якщо є попит, то в ринкових
умовах ми повинні його задовольнити. До речі, це нам і вигідно. Ось невеличкий
приклад. Посадимо гектар лісу. Через сто років, коли він виросте, його зрубають
і продадуть. Підрахували: отримали, умовно, 20 тисяч зиску. Засадили такий же
гектар ялинкою. Пройшло п’ять-шість років – зрубали, продали, знову посадили і
знову зрубали і продали. За 100 років виходить 12-15 циклів. Давайте підрахуємо.
Така ялинка 10 гривень коштує (не менше). На гектар 7-10 тисяч дерев. Прибуток
за 100 років від реалізації новорічних ялинок у десятки разів перевищує
розрахунковий за вирощування деревини. Так що я – за новорічні ялинки, вирощені
в розсаднику, адже це реальна можливість заробити швидкі кошти для створення
нових лісів.
Іван Степанович, вчитель біології з Луганська, звертається:
– А які завдання поставив на нараді
в Івано-Франківську Президент України Віктор Ющенко? На чому наголошував?
– Головні завдання – збільшення
площі лісів у державі, забезпечення прозорого ринку деревини, продаж її на
конкурентних засадах, де ми вже робимо перші кроки (з вересня діє мій наказ
щодо продажу деревини через аукціони). Йшлося про підвищення статусу лісової охорони,
надання їй більших прав з метою покращення ефективності її діяльності, про
застосування в Карпатах найкращих природоохоронних технологій.
Лісівники під кожним дорученням Президента готові підписатися самі і
зустрічали кожне доручення оплесками.
Питання з електронної пошти.
Галина Іваненко з Чернігова запитує, яка на сьогодні найбільша проблема в
галузі?
– Я завжди, користуючись нагодою,
підкреслюю, що найбільша наша проблема це закритість галузі і погане
інформування населення про те, що в нас робиться. І, до речі, одне з головних
доручень Президента -передача на 1-му Національному телеканалі про ліс.
І ще: вперше за останні 15-20 років
держава виділила 25 млн. гривень для створення нових лісів. Це вже перший
практичний крок. Попереду – напружена праця, адже завтра керівництво країни
може запитати: а що вже зроблено, покажіть нам ті гектари нових лісів (а ми
плануємо засадити 15-20 тисяч гектарів). Розширення нових лісових площ – не
тільки престижно, а й вигідно. Адже країна, яка вкладає гроші у розвиток
лісового господарства, згідно Кіотського протоколу, має отримувати і відносні
міжнародні гранти. На ці кошти можна буде закласти ще більше нових лісів. А це
поліпшення не тільки економіки, але й екології. Це сприяння становленню
головного багатства України – здоров’я нації.
Пряму лінію вели:
Володимир БОДЕНЧУК, Валентина
БОНДАРЕНКО, Юрій КОНСТАНТІНОВ, Віктор НІКІПЄЛОВ.
“Молодь України”
2006.03.01
