Вирощування соснових лісів в українському Поліссі: лісовідновлення

В останні роки перед лісоводами Українського
Полісся знову постає проблема, над якою довгий час працює лісова наука й
практика і котра, на перший погляд, відноситься до вирішених. А саме проблема
створення й вирощування соснових лісів.  

Причини цього слідуючі:

У даній роботі ми ставимо за мету узагальнити
наявний досвід відновлення й вирощування сосняків в умовах Полісся, викладаючи
при цьому власну оцінку ефективності тих чи інших заходів із метою їх
удосконалення.

 

Рис.1 – Загальний вигляд продуктивної клонової насіннєвої плантації сосни звичайної, Київська лісова науково – дослідна станція

Насінництво. Загальновизнаним правилом у насінництві є використання для створення лісів насіння від корінних місцевих насаджень. Мета – уникнути ризику лісівничих невдач. У багатьох країнах використання насіння для поновлення насаджень регламентовано законодавчо. Так в Чехії лісовим законом вимагається для лісорозведення і штучного лісовідновлення використовувати насіння з насаджень природного походження, в Єстонії законом заборонено використання насіння невідомого походження, в законодавстві Латвії визначено, що насіння для вирощування посадкового матеріалу може заготовлятись на об’єктах, зареєстрованих Державною лісовою службою.

В Україні Лісовий кодекс не регламентує
особливостей використання лісового насіння для лісорозведення й
лісовідновлення. Вказується, що з метою підвищення продуктивності лісів
здійснюються роботи із селекції, лісового насінництва й сортовипробування.
Одним із напрямків є переведення лісового насінництва на генетико – селекційну
основу, а саме плантаційне насінництво.

Починаючи з 70-х років минулого століття в
лісовому фонді поліських областей проведені великі обсяги робіт із розвитку
насіннєвої бази. Так станом на 1990 р. у лісгоспах було зачислено в постійну
лісонасіннєву базу 234 га плантацій сосни (рис. 1). Проте сьогодні
можна констатувати, що розвиток плантаційного насінництва й використання об’єктів
лісонасіннєвої бази знаходиться ще не належному рівні. По-перше, обласні
управління не мають перспективних науково–обгрунтованих програм розвитку
насінництва. Тому насіннєві плантації створюються за ініціативою окремих
підприємств, а скоріше їх керівників, невеликими за площею, що унеможливлює
витримати необхідне представництво клонів плюсових дерев для підтримання
генетичного різноманіття. При цьому не можливе використання сучасних технологій
у насінництві через високу собівартість насіння та їх низьку ефективність. А
по-друге, більшість плантацій втрачають продуктивність із-за відсутності
належних лісівничих доглядів за ними та їх поступове старіння. З віком основний
урожай шишок на деревах піднімається у верхню частину крони. Так, за даними
Київської лісової науково-дослідної станції на деревах 20-річної клонової
насіннєвої плантації сосни лише 27% шишок є доступними для заготівлі з поверхні
грунту. Тобто, для того щоб зібрати наявний урожай необхідні спеціальні
пристрої. На сьогодні таких пристроїв підприємства не мають і серійно їх
вітчизняна промисловість не випускає. У зв’язку із цим лишається не визначеною доля
насіннєвих плантацій старших 25-річного віку. З одного боку, вони виконали своє
призначення, лишається їх або замінити новими, що потребує набагато більших
затрат ніж створити плантацію на новій площі, або лишити рости далі. В
останньому випадку ми будемо мати низькопродуктивне, низькотоварне насадження,
що знижує ефективність використання земель лісового фонду (рис. 2). Тому по
досягненні плантаціями верхньої межі продуктивного віку необхідно їх заміняти
новими. Залишити плантацію, чи її частину, рости далі слід лише при умові, якщо
по заключенню комісії із представників ВО «Укрдержліснасіння» та регіональної
науково – дослідної установи, вона буде визнана як архів високопродуктивних
клонів.

 

 

Рис. 2 – Загальний вигляд 25-річної клонової
насіннєвої плантації сосни, Київська лісова науково – дослідна станція

На нашу думку, для вирішення проблем, пов’язаних із переводом лісового
насінництва на генетико-селекційну основу необхідно створити регіональні
селекційно-насіннєві центри. Такі підрозділи, з одного боку, повинні
забезпечувати науково-методичне керівництво роботами в регіоні, а з іншого
проводити практичні роботи з насінництва. Як показує досвід Європейських країн
(Польща, Чехія, Швеція, Білорусь) для підвищення ефективності роботи центрів
слід оснастити їх сучасними насіннєвими «заводами» (рис. 3). Вони використовуються
для обробки й зберігання насіння всіх лісових порід. Наприклад,
селекційно-насіннєвий центр у Білорусі переробляє за сезон 300 тонн шишок хвойних
порід, зберігає 25 тон лісового насіння в умовах постійного температурного
режиму, вирощує 2,5 мільйонів сіянців із закритою кореневою системою.
Оснащеність сучасними насіннєсховищами дає змогу мати й ефективно зберігати
запас насіння на декілька років, щоб не в такій мірі залежати від урожайних
років і бути застрахованим від кліматичних негараздів. Так польські лісоводи
зберігають оброблені жолуді дуба черешчатого на протязі 18 місяців без суттєвої
втрати їх схожості. А це складає два лісокультурних сезони.

Рис. 3 – Сучасний лісонасіннєвий завод у
надлісництві Jarocin, Польща

Передумовою ефективного переходу лісового
насінництва на генетико-селекційну основу 
є селекційна інвентаризація лісів, яка була розпочата в Україні в 70-х
роках минулого століття. В її основу було покладено «Положение о
выделении и сохранении генетического фонда древесных пород в лесах СССР (1982)»
(яким і тепер користуються в практичній діяльності). У результаті проведених робіт у
лісовому фонді були відібрані плюсові дерева, плюсові насадження й генетичні
резервати. Більшість об’єктів на момент відбору за віком відносились до старших за середньовікові
насадження. На сьогодні вони вже перейшли до категорії стиглих і перестійних. В
останні роки розпочався процес списання й рубки резерватів. У відповідності до вказаного
нормативного документа стосовно збереження генетичного фонду деревних порід заміна
генетичного резервату проводиться у випадку втрати насадженням своїх
властивостей при умові виділення нової ділянки, рівноцінної попередній. Такою
можливістю лісогосподарські підприємства користувались лише у випадку
стихійного або природного катаклізму (пожежі, буреломи, масове пошкодження
шкідниками або хворобами). З переглядом нормативної бази, особливо із
прийняттям «Правил рубок, пов’язаних з веденням лісового господарства» і
дозволом на проведення лісовідновних рубок у лісах з обмеженим режимом
лісокористування, випадки вирубки резерватів значно почастішали, причому з
суттєвою втратою якості насаджень при їх 
заміні, а в деяких випадках, і без їх заміни. Виходячи з того, що
Україна підписала Конвенцію про біологічне різноманіття, необхідно заборонити
таку практику. Вирубку лісових генетичних резерватів слід дозволити після
попереднього одержання їх потомства шляхом природного чи штучного поновлення на
рівноцінній площі.          

Одним із важливих напрямків розвитку насінництва
сосни є вдосконалення лісонасіннєвого районування на основі сучасних
екологічних умов зростання лісів та особливостей лісового фонду. Так сьогодні
по сосні звичайній в Україні виділено 6 лісонасіннєвих районів. Для порівняння
соснові насадження Польщі віднесені до 26 районів при тому, що в лісорослинному
відношенні дана країна не має таких суттєвих відмін як Україна. При цьому
територіальною одиницею лісонасіннєвих районів в Україні є область, а в Польщі
– група надлісництв.

            Вирощування посадкового
матеріалу. В Україні вирощування сіянців сосни зазвичай проводиться в
невеликих за площею тимчасових розсадниках. Причому такий розсадник є в кожному
лісництві, а нерідко він у вигляді окремої «грядки» знаходиться під конторою
лісництва. Зрозуміло, що на таких розсадниках не можна застосовувати, а ні
техніку, а, ні сучасну технологію. При цьому маємо надмірні затрати праці й
високу собівартість посадкового матеріалу.

            Базові розсадники, які
збереглись в декількох підприємствах Держкомлісгоспу України в поліській зоні, вирощують
посадковий матеріал на високому технологічному рівні, хоч і виживають за
рахунок виробництва декоративного посадматеріалу, адже через низькі ціни
вирощування садивного матеріалу лісоутворюючих порід не рентабельне.   

Виходячи з досвіду вітчизняної лісокультурної
справи та європейських країн, наприклад, польських лісоводів, найбільш
раціонально мати на підприємствах розсадники площею більше 3 га. При площі більше 5 га ефективне обладння постійного поливу
полів розсадника, який на сьогодні є запорукою вирощування стандартного
посадкового матеріалу, виходячи з кліматичних особливостей останніх років (рис.
4).

Рис. 4 – Розсадник зі стаціонарним поливом,
надлісництво Osno Lubuskie, Польща

Саме на таких розсадниках можна ефективно
застосовувати сучасні технології вирощування посадкового матеріалу із
застосуванням добрив, стимуляторів росту, фунгіцидів.

      З метою запобігання утомлюваності грунту, появи грибкових захворювань та
заселення грунту шкідниками обов’язкове парування
грунту на площі, яка повинна становити біля 30% продуктивної площі розсадника.

Створення лісових культур. Важливе значення в успішності створення
культур сосни займає підготовка грунту. У Поліссі найпоширенішим способом є
нарізання борозен без нормативної регламентації їх глибини в залежності від
типу умов місцезростання. На основі численних досліджень можна констатувати, що
такий підхід має цілий ряд негативних

 

Рис. 5 – Сосна посаджена в дно борозни в
умовах свіжого субору, Київська лісова науково – дослідна станція

наслідків для майбутньої культури, головним з яких є посадка сіянців у
бідний на поживні речовини елювіальний горизонт дерново – підзолистого грунту (рис.
5). Саме тому при підготовці грунту під лісові культури в умовах сухих, свіжих
і вологих борів, свіжих суборів перевагу слід віддавати підготовці грунту
полосами за допомогою механізмів розрихлюючого або фрезерного типу. В Європі їх
називають скарифікаторами. Проте ціни на такі пристрої занадто високі для наших
підприємств. Вихід з ситуації знайшли спеціалісти Тетерівського держлісгоспу,
власноруч виготовивши розрихлювач грунту, названий «Ромашка», який успішно
застосовується на практиці (рис. 6).

У вологих суборах, свіжих та вологих судібровах
при підготовці грунту перевагу необхідно віддавати прокладанню борозен глибиною
15-20 см із послідуючим поверненням родючого шару
дисковими знаряддями. 

На лісосіках після рубки низькоповнотних,
розстроєних насаджень в умовах свіжих борів, суборів і судібров, зарослих
злаковою рослинністю, особливо куничником, необхідно проводити нарізання
глибоких (20-25 см) борозен. При цьому підготовка грунту повинна
включати й внесення протизлакових гербіцидів. Останні слід застосовувати по
місцях майбутніх борозен у вегетаційний період, який передує посадці. Крім
агротехнічного такий захід має важливе значення в боротьбі з личинками хруща.

 

Рис. 6 – «Ромашка» в роботі

Підготовку грунту під лісові культури доцільно
проводи восени.

Стосовно корчування пнів, то на основі проведених
досліджень як в Україні, так і в інших країнах слід однозначно констатувати про
недоцільність даної операції й не лише з економічних міркувань, але й
лісівничих. Адже пні та коріння зрубаних дерев являють осередки появи нового
покоління лісу (рис. 7).

 

Рис. 7 – Самосів берези, що росте на пні сосни,
Вище – Дубечанський лісгосп

Вибір способу створення культур, а саме садити чи
сіяти, залежить від цілого ряду факторів. Основні з них: лісогосподарське
призначення ділянки; особливості лісорослинних

умов; наявність кваліфікованого інженерно-технічного персоналу, який має знання
й відповідні практичні навики. Раціональним є поєднання обох способів створення
культур.

      Ефективно
для посіву застосовувати ручні сіялки (рис. 8), які потребують мінімум затрат і
економно висівають насіння. Досить широкий спектр таких засобів серійно
виробляють у багатьох європейських країнах. Подібну сіялку зконструював лісний
Тетерівського держлісгоспу О.В.Федоренко.

 

Рис. 8 – Застосування ручних сіялок при створенні
піднаметових культур сосни посівом, Швеція

Для застосування посіву необхідно підбирати свіжі
лісосіки з-під рубок головного користування в умовах свіжих і вологих борів та
суборів, на яких відсутній, або слаборозвинутий трав’яний покрив.

            За більш ніж віковий
проміжок часу в лісокультурному виробництві напрацьовано величезну кількість способів
змішування порід, схем посадки й гусоти культур. В 70-80-і роки минулого
століття широкого розповсюдження набуло рядове змішування порід при ширині
міжрядь 2.5 – 3.0м. Основна мета – перехід до механізованої посадки та догляду
за культурами й уникнення рубок догляду в молодняках. Не дивлячись на
відсутність механізованої посадки культур на вирубках в останнє десятиріччя,
підходи до створення культур не змінились.  

            Обслідування створених на
підприємствах лісових культур указує на необхідність корегування даних
підходів. Причини цього слідуючі: відсутність дефіциту робочої сили; незабезпеченість
підприємств лісопосадочними машинами; головне – при широких міжряддях культури
змикаються досить пізно, близько 10 років, що стимулює розвиток хруща й веде до
пошкодження культур.

            Так, ураховуючи майже
виключно ручну посадку культур на лісових землях, слід більше практикувати
групові схеми змішування порід (ланками, площадками). Їх застосування вимагають
і самі лісорослинні умови Полісся. Адже через велику строкатість грунтового
покриву на лісосіці площею в 5 га зустрічається 5-7 лісорослинних різниць,
хоча згідно таксаційного опису ділянка буде віднесена до свіжого субору.

            За схемою й густотою
культури з головуванням сосни необхідно садити із шириною міжрядь 1.5 – 2.0м і
відстанню в ряду 0.5 – 0.7м із кількістю посадкових місць 8 – 10 тис. штук на 1 га.

            Сьогодні
при створенні культур сосни в більшості поліських лісгоспів не належну увагу
приділяють необхідності сортування посадкового матеріалу. Особливо при низькому
виході стандартних сіянців, культури створюють неякісним посадковим матеріалом.
Не кажучи вже про ріст таких культур, саме вони, як правило, у першу чергу
пошкоджуються личинками хрущів, на якого списується багато негараздів
лісокультурної справи. Тому сортування садивного матеріалу перед посадкою
повинно стати обов’язковою
технологічною операцією при створенні лісових культур.

            Природне поновлення. Спершу
викладемо власне бачення стосовно ролі й місця природного поновлення лісів взагалі.
Природне поновлення не слід протиставляти створенню лісових культур. Його слід застосовувати
в першу чергу для збереження біорізноманіття цінних насаджень як у
господарському так і в лісівничому розумінні. Адже сьогодні в лісовому фонді
Полісся як в лісах виключених з розрахунку головного користування так і у
включених до нього частка соснових насаджень природного походження в перших
чотирьох класах віку нижча 20%  (рис. 9).
Хоча ліси, які старші за 70 років, більш ніж на 80% природного походження. У них
практично відсутня проблема зниження стійкості. На нашу думку, продовжуючи далі
виключне створення лісових культур

  

а) насадження виключені з розрахунку головного користування

б) насадження включені в розрахунок головного користування

Рис. 9 – Розподіл насаджень сосни в Поліссі за
походженням по класах віку

ми будемо в значній мірі збіднювати біорізноманіття, що може привести до
зниження стійкості майбутніх лісів. Тому слід ширше практикувати природне
поновлення, у першу чергу, у лісах з обмеженим режимом лісокористування.
Виходячи з необхідності врахування при лісовирощуванні не лише екологічного
значення лісів, але й економічного, в експлуатаційних лісах перевагу слід
віддавати створенню лісових культур, не нехтуючи можливістю гарантованого
природного поновлення.

Природне поновлення соснових лісів у Поліссі не є
чимось новим, воно є скоріше забутим. Щоб зрозуміти це слід звернутись до наукової
літератури й результатів лісівничих досліджень з початку 20-го століття. Основні
їх результати зводяться до слідуючого: задовільне природне поновлення проходить
на вузьких кулісних лісосіках (проф. В.Д.Огієвський, Собицьке лісництво,
теперішній Шосткінський лісгосп); ефективне для природного поновлення сосни
залишення на лісосіках насінників у кількості 30-60 шт/га, «підготовлених»  до рубки насадження (проф. В.Д.Огієвський,
Собицьке лісництво, теперішній Шосткінський лісгосп); поновлення сосни можливе й
на лісосіках поступових рубок із проведенням комплексу заходів сприяння
(лісничий Б.В.Нарбеков, Дубечанське лісництво, теперішній Вище-Дубечанський
лісгосп); лісові площі за успішністю природного поновлення поділяються на
слідуючі категорії: висока ефективність – свіжий сосновий бір або свіжий
дубово-сосновий субір; задовільна ефективність – сухий і вологий сосновий бір,
сухий і вологий дубово-сосновий субір, вологий дубово-сосновий субір з ялиною;
недостатня ефективність – сирий сосновий бір, сирий дубово-сосновий субір,
свіжа липово-соснова або грабово-соснова судіброва; незадовільна ефективність –
усі інші типи лісу  (кандидат
сільськогосподарських наук В.О.Бузун) та ін.

Чотири роки тому розпочались практичні досліди із
природного поновлення в Тетерівському й Радомишльському держлісгоспах. Так в
умовах Тетерівського держлісгоспу ефективними виявились вузьколісосічні,
шириною близько 20 м, суцільні рубки. За класичною лісівничою
термінологією їх можна віднести до черезсмугових суцільнолісосічних рубок, але
лісгосп їх рахує смугово – поступовими. Причиною таких розходжень є потреба не
дробити виділи насаджень у межах кварталу з метою не ускладнювати
лісокористування в майбутньому. Адже згідно діючої інструкції лісовпорядкування
в даному випадку має виділяти кожну таку невелику за площею лісосіку в окремий виділ,
і на місці одного виділу із часом їх буде десяток.

            Для успішного поновлення
ділянки не достатньо вибору лише способу рубки, а необхідне проведення цілого
комплексу робіт. До них відноситья: ретельне обстеження насадження до
призначення в рубку (оцінка лісорослинних умов, облік наявного самосіву); уміла
організація рубки й трелювання деревини (вибір напряму валки, намітка
трельовочних волоків); дбайливий збір порубкових рештків (вибір місць для складування
й шляхів підходу чи під’їзду до них). Звичайно, що для виконання таких робіт
необхідний висококваліфікований інженерний персонал і відповідальний лісничий.

            Для сприяння природному
поновленню на таких лісосіках ефективне застосування розрихлювача грунту
«Ромашка». В разі потреби необхідно проводити частковий підсів насіння, який, в
першу чергу, слід практикувати навколо пнів (рис. 10).

 

Рис. 10 – Частковий підсів насіння навколо пнів,
Тетерівський держлісгосп

            У лісорослинному
відношенні для природного поновлення на вузьких лісосіках найбільш прийнятними
є свіжі бори й субори з їх вологуватими підтипами.

             У наш час досліди по проведенню рубок із
залишенням насінників проведені в Радомишльському й Тетерівському лісгоспах у
рамках українсько-шведського проекту з розробки стратегічного плану розвитку
лісового господарства України (рис. 11). Кількість залишених насінників на
ділянках коливається від 25 до 90 шт./га.

Так по результатах проведення суцільних рубок із
залишенням насінників у Радомишльському лісомисливському господарстві можна
констатувати, що найбільш ефективний для появи самосіву такий прийом виявився у
вологих суборах. Для сприяння природному поновленню на ділянках із насінниками
слід проводити якісну мінералізацію грунту.

Залишення насінників у більш вологих
місцезростаннях показало, що насінники пошкоджуються вітром.

 

Рис. 11 – Рубка із залишенням насінників,
Радомишльське лісомисливське господарство

 

У заключення викладення напрямів покращення
лісовідновлення в соснових лісах Полісся наведемо загальні рекомендації
стосовно його належного забезпечення:  

·       
З
метою вдосконалення насінництва необхідно виходячи з Державної програми «Ліси
України» розробити науково-обгрунтовану програму розвитку насінництва.
Передувати цьому повинна детальна інвентаризація об’єктів лісонасіннєвої бази
(плюсових дерев, генетичних резерватів, клонових насіннєвих плантацій) з метою
оцінки їх придатності та ефективності.

·       
Вирощування
садивного матеріалу на основі сучасних технологій ефективне на постійних
розсадниках із площею 3 га й більше. У випадку застосування поливу
мінімальна площа розсадника повинна становити 5 га. Для запобігання утомлюваності грунту,
появи грибкових захворювань та заселення грунту шкідниками обов’язкове
парування грунту на площі, яка повинна становити біля 30% продуктивної площі
розсадника.

·       
Підготовку
грунту під лісові культури в умовах сухих, свіжих і вологих борів, свіжих
суборів слід проводити полосами за допомогою механізмів розрихлюючого або
фрезерного типу. У вологих суборах, свіжих та вологих судібровах при підготовці
грунту перевагу необхідно віддавати прокладанню борозен глибиною 15-20 см із послідуючим поверненням родючого шару
дисковими знаряддями. 

·       
На
лісосіках після рубки низькоповнотних, розстроєних насаджень в умовах свіжих
борів, суборів і судібров, зарослих злаковою рослинністю, особливо куничником,
необхідно проводити нарізання глибоких (до 25 см) борозен. При цьому підготовка грунту
повинна включати й внесення протизлакових гербіцидів. Останні слід
застосовувати по місцях майбутніх борозен у вегетаційний період, який передує
посадці. Крім агротехнічного такий захід має важливе значення в боротьбі з
личинками хруща.

·       
За
схемою й густотою культури з головуванням сосни необхідно садити із шириною
міжрядь 1.5 – 2.0м і відстанню в ряду 0.5 – 0.7м із кількістю посадкових місць
8 – 10 тис. штук на 1 га.

·       
Перед
посадкою лісових культур необхідно проводити сортування садивного матеріалу.

·       
Раціональним
є застосування природного й штучного відновлення в комплексі. Природне поновлення
сосняків, у першу чергу, необхідно практикувати в корінних або близьких до них
насадженнях, у цінних лісових масивах із метою збереження біорізноманіття. «..Для
успеха дела необходимо одно условие, чтобы ни один из способов не превращался в
шаблон« (Г.Ф.Морозов «Рубки возобновления и ухода», 1930. С. 65).

·       
При
застосуванні природного поновлення соснових насаджень період появи нового
покоління розтягується на десятиріччя. Тому в лісах експлуатаційного значення
частка насаджень поновлюваних таким способом повинна бути незначною, і
застосовувати його слід у місцях гарантованого поновлення.

·       
Застосування
того чи іншого способу поновлення повинно визначатись лісівничими особливостями
насаджень, які поступають у рубку. Саме тому для успішності поновлення насаджень
їх слід ретельно обстежувати до рубки для вибору раціональної технології її
проведення, орієнтуючись при цьому на вибраний метод поновлення. Виходячи із
цього відокремлення рубок головного користування від ведення лісового
господарства неможливе. Адже цим буде порушений один із головних  класичних постулатів «Учения о лесе»
Г.Ф.Морозова, а саме «Рубка леса и лесовосстановление – синонимы».

 

Микола Савущик, ДП «Київська ЛНДС»
Святослав
Самоплавський, ДП „Радомишльський лісгосп”
Іван Черевко, Тетерівський досвідно-виробничий
держлісгосп
Михайло Попков, НІЦЛ