Історія хвороби

Для того, щоби раз і назавжди усунути поняття “катастрофа” із
лексикону, пов’язаного з карпатськими лісами, потрібно дуже простого
усвідомлення, що існує така річ, як лісове господарство. 

Науковцям відома така ситуація, коли для зближення до сутності певної
проблеми використовується метод аналогії — проблему порівнюють із
якимось явищем чи процесом, запозиченим із зовсім іншої галузі. Іноді
цей метод дає вражаючі результати, бо виводить на усвідомлення механіки
універсального масштабу.

Останні десятиліття показали, що ні звуження спеціалізації, ні реформи
у сфері охорони здоров’я не зробили, на жаль, людей здоровішими. Більше
того, вони довели до того, що саме лікування зробилося значно
проблематичнішим. Бо передовсім існують організм і медицина, а не
хвороба і міністерство охорони здоров’я. А вже очевидно цинічними є
маніпуляції політиків із гаслами про здоров’я нації, передвиборчі
обіцянки, які неможливо зреалізувати, прийняття безлічі законів,
дотримання яких мало би виглядати абсурдом навіть для їх творців.
Зрештою від логічної думки, що за цілеспрямованою руйнацією медицини
стоять чиїсь конкретні у кожному випадку інтереси, суспільство
відговорюють найпримітивнішим замовлянням — у всьому винні лікарі. Щось
аналогічне відбувається і у лісовій галузі України. Ми відчуваємо це
щодня, тому що живемо безпосередньо біля епіцентру лісової сфери,
лісами вкрито понад сорок відсотків території Івано-Франківської
області.

АНАМНЕЗ

Початком цієї історії варто вважати кінець вісімдесятих років, коли
лісове господарство Івано-Франківщини перебувало у найкращому стані за
всі часи карпатського лісівництва. У системі “Прикарпатлісу” тоді
працювало біля п’ятдесяти тисяч робітників, котрі були і
кваліфікованими, і добре забезпеченими. Структурною одиницею об’єднання
були лісокомбінати, комплексні підприємства повного циклу — від посадки
лісу до кінцевої переробки, з розвинутою інфраструктурою. Саме в той
час очевидними стали результати роботи лісівників — незважаючи на
ефективне використання лісу, лісовідновлення досягло того рівня, що
можна було говорити про найкраще заліснення Карпат.

Від початку дев’яностих ця система почала розвалюватися. Найбільшим
ударом по лісовій галузі став вітровал 1991 року. Після нього у
карпатських лісах залишилася величезна кількість деревини, яку потрібно
було терміново освоювати. Незважаючи на те, що лісокомбінати, хоч і
переживали важкі часи (як і вся тодішня промисловість), але були ще
достатньо потужними, і все можна було залагодити централізовано і
кваліфіковано, обласна влада взяла на себе уповноваження роздавати
вітровальні площі найрізноманітнішим користувачам. З’явилася
бюрократична можливість виділити ліс комусь саме тому, а не іншому. Ліс
на корені отримували колгоспи, школи, клуби, але передовсім кооперативи
і перші приватні фірми з усієї України. Тоді ліс рубали 450 різних
організацій.

Всі ці лісоруби, отримавши лісосіки, завдали шкоди більшої, ніж
катастрофічний вітровал. Вони принесли у карпатські ліси справжню
деморалізацію. Перед тим лісова охорона не мала сенсу робити щось
незаконно, бо весь ліс централізовано потрапляв на склади
лісокомбінатів, де і перероблявся. Тепер з’явилася спокуса відвести
певній конкретній фірмочці трохи інакшу ділянку, де є трохи більше
деревини. І отримати безпосередньо від цієї фірми віддяку у вигляді
цукру, муки, грошей. Цей самий інтерес, але на зовсім іншому рівні,
посмакував і обласній владі. Всередині неї навіть сформувалися
лобістські групи, які по-різному впливали на лісову галузь. У значній
мірі саме суб’єктивні фактори привели до розвалу лісокомбінатів.

Це сталося в 1995 році. В період найбільшої кризи і інфляції з’явився
декрет Кучми про реорганізацію лісокомбінатів. Мотивація була такою, що
деревообробні комбінати вже достатньо приватизовані, перетворені на
акціонерні підприємства. Виникало занепокоєння, що ці приватні
підприємства будуть користуватися державними лісами, перебуваючи в
одній структурі з ними. Тож колишні лісокомбінати були розділені на
власне лісокомбінати, котрі займалися всім від заготівлі лісу до
лісопереробки, і держлісгоспи, яким віддали ліси і все, що пов’язано з
охороною та відновленням лісу. Якраз тоді відбувся другий великий удар
по лісовому господарстві. Розподіл майна і фондів між лісокомбінатами і
лісгоспами був таким несправедливим, що лісове господарство не отримало
майна на величезну суму. В цей же час відбулася тотальна приватизація
лісокомбінатів. Однак їхня робота була настільки неорганізованою, що
рубалося лише 40 відсотків від того, що потрібно було зрубати.

І тоді ж розпочалася практика виділення лісосік безпосередньо обласною
владою тимчасовим лісокористувачам. Тобто кільком десяткам приватних
фірм, котрі отримували ліс за попенну плату по 7-8 гривень за один
кубометр. Список фірм затверджувала обласна адміністрація. Формувався
він фактично за принципом лобіювання. Логіку розподілу ділянок пояснити
було неможливо. У ті роки державі було завдано величезних збитків, бо
приватні фірми, отримуючи ліс за надзвичайно низькими цінами, порівняно
навіть із вартістю просто зрубаної і вивезеної з гір деревини,
користувалися всіма попередніми вкладеннями у цей ліс, нічим їх не
компенсуючи.

КЛІНІЧНА КАРТИНА

Тепер ситуація в наших лісах є достатньо хаотичною і заплутаною. Самі
ліси розподілені між багатьма постійними лісокористувачами (бо
власником є держава). Крім лісгоспів, таких користувачів є понад десять
відомств (агролісгоспи, міністерство охорони навколишнього середовища,
міністерство оборони, Адміністрація Президента, інші міністерства),
частина лісів належить сільським громадам.

Цілковито нераціональною була багаторічна політика накладання
мораторіїв на використання лісів різних категорій. Таким чином, крім 22
відсотків заповідних лісів, з’явилося ще й 54 відсотки таких, де рубати
не можна нічого до повного всихання, котрі вважаються захисними. А це,
крім екологічних збитків, призводить до великих щорічних економічних
втрат.

Законодавчий хаос, корумпованість місцевих органів влади і безробіття
призвели до процвітання тіньової лісової економіки в області. Тепер в
ній задіяно тисячі великовантажних автомобілів і тракторів, сотні
зареєстрованих і нелегальних пилорам (до речі, їх з’ява у значній мірі
була викликана забороною вивезення круглого лісу за межі області), які
працюють під прикриттям.

Занепад інфраструктури (доріг, мостів, устаткування) є причиною того,
що величезні ділянки із стиглим лісом є попросту недоступними для
експлуатації. Натомість у місцях, близьких від дороги, хочуть працювати
і легальні, і нелегальні лісоруби.

Держлісгоспи отримують від держави лише двадцять відсотків коштів,
необхідних для лісового господарства. Решту вони повинні заробити самі,
проводячи власні рубки. З цієї деревини лісгоспи сплачують величезні
податки. Те, що залишилося, використовується на посадку, охорону лісу.
Тобто на виконання робіт, які задекларувала за собою держава.
Зрозуміло, що займатися ще й дорогами лісівники попросту не можуть.

Складається враження, що в Україні хтось багато зробив для руйнації
лісової галузі, щоби взагалі без жодних перешкод покористуватися її
ресурсами.

ДІАГНОЗ

Великий мудрець Мераб Мамардашвілі казав, що дивуватися потрібно не
тоді, коли діється щось погане, бо так є завжди, здивування заслуговує
те, що є добрим. Стосовно нашої ситуації, то такого доброго здивування
гідне те, що попри все, лісове господарство Івано-Франківщини зберегло
ліси від деградації і тотального обезліснення, зберегло дієздатність
професійної лісової служби, яка забезпечує основні роботи з охорони,
захисту і відновлення лісів (щороку засаджується 1200-1300 гектарів,
проводиться догляд за цими посадками і за територіями природного
лісовідновлення).

Для того, щоби раз і назавжди усунути поняття “катастрофа” із
лексикону, пов’язаного з карпатськими лісами, потрібно дуже простого
усвідомлення, що існує така річ, як лісове господарство. Це щось таке
саме реальне, як рільництво, бджільництво, садівництво, математика чи
медицина. Лісове господарство передбачає не просте спостереження за
ростом лісу, а охоплює весь комплекс біологічних, екологічних,
економічних і соціальних питань, які зосереджуються у лісі і довкола
нього. У всякому разі лише господарська діяльність може вилікувати
цілий набір окремих хворіб.

РЕЦЕПТ

Виздоровитися можна лише тоді, коли лісове законодавство буде
вибудованим на фахових рекомендаціях лісівників, а не гаслах політиків,
особистих інтересах вагомих людей та емоціях обпіареного електорату. Бо
саме від продуманості законів і реальності системи їх виконання
найбільше залежить ситуація у карпатському лісі, у житті людей, які
живуть біля нього, які мусять жити з нього. Життя всіх, хто щодня
користується продуктами лісу, хто потребує води, повітря і краси.

Лісову галузь потрібно зробити більш відкритою, а процедури у ній
прозорими. Першим кроком до цього є розроблена спеціалістами лісового
господарства система тендерів на лісозаготівлі і аукціонів деревини.
Наступним мали би стати зміна оподаткування і фінансування лісового
господарства. Але все це має перспективу лише за умови довіри до тих,
хто вміє вирощувати, охороняти і без шкоди для природи використовувати
ліс.

ПОСТСКРИПТУМ

Є відомий польський анекдот, який може служити чудовим узагальненням
ситуації. Йдеться про щоденник польського партизана з часів світової
війни.

Понеділок. Прийшли ми до лісу, вигнали німців.

Вівторок. Прийшли німці до лісу, вигнали нас.

У середу, четвер, п’ятницю і суботу все почергово міняється. Але.
Неділя, прийшов пан лісничий, був дуже знервований, вигнав і нас, і
німців з лісу.

Тарас ПРОХАСЬКО 

“Галицький кореспондент” № 20, 8 грудня 2005 року