Я ялинку не зрубаю!

В новорічне свято люди,
І у селах і в містах,
Веселяться всюди-всюди,
Ходить радість по хатах.

    І приємно споглядати,
    У оці святкові дні,
    Лісову красуню в хаті,
    В новорічному вбранні.

Але як болить серденько,
В дідуся Лісовика,
Як побачить він раненько,
Не Ялинку, а пенька.

   Як побачить, то заплаче,
   Гірко, гірко Лісовик,
   Що Ялинка не побачить,
   Вже Весну і Новий рік.

Всіх нас буде він прохати:
В лісі ж дерево живе,
Лісова красуня в хаті,
До весни не доживе.

   І вмиратиме повільно,
   Опадуть хвоїнки з віт,
   І вона, колись чарівна,
   В смітнику закінчить вік.

Я читаю і ридаю,
Плачте й ви всі Малюки,
Я Ялинки не зрубаю,
Хай з’їдять мене вовки.

   Хай з’їдять, хай розтерзають,
   Але дерево рубать,
   Я не буду, бо я знаю.
   Як природу цінувать.

На весні пеньок сльозиться,
Сік на землю пролива,
Ялинкова кров – живиця,
Значить кров оця – жива.

   І тому прошу вас нині,
   Не за себе, а за них,
   Збережімо в Україні,
   Ліс ялинок чарівних.