10/11/2005
0Стверджують, що екологічна активність є ознакою економічно та
технологічно розвинутого суспільства. Для бідних країн екологія нібито
не є пріоритетною. Українські «зелені» намагаються спростувати цей
стереотип.
Понад
сім років Івано-Франківську обласну організацію Партії зелених України
очолює калушанка, вчитель математики за фахом Надія Рим. З липня 2004
року вона заступник голови партії.
Про особливості української екологічної політики, ситуацію на
Івано-Франківщині, перспективи ПЗУ на парламентських виборах 2006 року
Надія Рим розповідає в інтерв’ю для Західної інформаційної корпорації
– Надіє Михайлівно, нещодавно у Києві пройшов ІІІ Форум Партії Зелених
Європи. Про що йшла мова на цьому міжнародному зібранні зелених?
— Про авторитет Партії зелених Європи (ПЗЄ) свідчить те, що вона
має у Європарламенті свою фракцію з 45 депутатів, вона представлена у
парламентах 16 європейських країн. Загалом, ПЗЄ налічує майже 300 тисяч
партійців у 30 європейських країнах. Причому — Партія зелених України
(ПЗУ) — одна із найчисельніших (майже 80 тисяч членів). Створена ПЗЄ у
лютому 2004 року в столиці Італії Римі. Її заснуванню передувала
діяльність Європейської координаційної ради зелених партій (1984) та
Європейської федерації зелених партій, яка працює з січня 1994 року.
Партія зелених України була у числі 15 засновників федерації.
Генеральним секретарем Європейської партії зелених є мальтієць Арнольд
Кассола.
На форумі у Києві зібралося майже 180 представників зелених з усіх
країн Європи та США, делегатів з правом голосу було 49. Партію Зелених
України представляли член Політради, голова Дніпропетровської партійної
організації Віктор Хазан і я. Серед прийнятих форумом більше двох
десятків резолюцій, чимало безпосередньо стосуються інтересів України,
зокрема, коли йдеться про наслідки Чорнобильської катастрофи,
необхідність скорочення кількості ядерних блоків на АЕС, торгівлі
людьми тощо.
Такі міжнародні форуми слугують налагодженню контактів між зеленими задля спільного розв’язання екологічних проблем.
– Яким, на Вашу думку, є коефіцієнт корисної дії цього європейського заходу?
– Достатньо великим. Скажімо, на моє прохання голова Партії зелених
Угорщини Юрій Дроппа пообіцяв з’ясувати ситуацію, пов’язану із
завезенням з цієї держави в Україну 800 тонн концерном «ELTEX» речовини
під виглядом продукту для гумової промисловості та виробництва гальм
«Премікс». Як відомо, за висновком київського Інституту екогігієни і
токсикології імені Л. Медведя, так званий «Премікс» є шкідливим
забруднювачем невизначеного походження.
Голова Партії зелених Данії запевнив мене, що надасть повну інформацію
про тамтешні компанії Poldanor і Danosa, котрі, як можна почути нині в
Європі, запровадили сумнівну, з погляду екологічної чистоти майбутньої
продукції, технологію вирощування свиней. Чи не несе загрози довкіллю
вирощування на нашій землі кормів та підживлення їх відходами із
свинокомплексів? Чи не містять ці корми і м’ясо ГМО? Адже компанія
Danosa побудувала у нашій області, на Калущині, свинокомплекс на 10
тисяч голів, і він уже працює.
Голову Партії зелених Молдови дуже цікавила теперішня ситуація на
заводі калійних добрив у Калуші і можливі негативні наслідки
забруднення Дністра.
– Не так давно Партії зелених України виповнилося 15 років. Ви, за
фахом учитель математики, стояли біля її витоків. Що привело Вас у
«зелену політику»?
— У політику мене привело вболівання за найчистішу річку Європи
Лімницю, що біля мого рідного Калуша. Влітку 1988 року саме на березі
Лімниці я почула, що Калуський хімічний комбінат планує побудувати у
місті ще один завод. Американський мільйонер Хаммер справді хотів
побудувати у нас завод з виробництва вінілхлориду. Це мав бути аналог
підприємства у індійському місті Бхопалі. Підприємство вибухнуло і
міста не стало… Ця жахлива трагедія Індії тоді сколихнула увесь світ.
А ще мене вразило, що для потреб нового заводу на Лімниці збудують
водосховище. На той час я вже була членкинею «Просвіти» і дала собі
слово, що маю не допустити загибелі найчистішої річки в Європі.
Виступила з цього приводу на багатолюдному мітингу у Калуші, записалася
у Партію зелених.
– Пані Надіє, Ви у партії заступник її лідера Віталія Кононова. Чи
вистачає жіночої сміливості відстоювати свою позицію на зібраннях
Центральної координаційної ради?
— Пригадую, був момент, коли зелені були в парламенті, а треба
було голосувати за відставку Ющенка-прем’єра. Повірте, я ледь не на
колінах просила своє партійне керівництво взагалі не голосувати з цього
питання. До Віктора Ющенка, правда, були запитання у зелених: коли ми
голосували за його прем’єрство, то він пообіцяв зеленим посаду міністра
охорони довкілля. Але потім слова не дотримав і на цю посаду призначив
Івана Зайця.
– Кажуть, що «помаранчева» революція була і з зеленим відтінком?
– Ми вийшли підтримати дух демократії, а не конкретно Ющенка. Бо далі
терпіти таке приниження людської гідності було не допустимо. Слід
сказати, що в Україні багато людей розуміє, що Партія зелених дуже
потрібна. До нас звертаються за допомогою заборонити шкідливу забудову
вулиць чи мікрорайонів, змусити комунальників вивозити сміття. А коли
ми кажемо, що не все нам під силу, бо не маємо своїх депутатів ні в
обласній раді, ні в міських радах, то люди здивовані — чому? До речі,
те, що ми були у парламенті України, ще раз доводить: зелені –
політики. Ми тоді дещо неправильно зробили підбір кадрів — до влади
потрапили люди, далекі від зелених. Тому зараз хочемо не повторити
своїх помилок. Намагатимемося підходити до підбору кадрів принципово.
Зелених не цікавлять «зелені» настільки, щоб продатися за них, гроші
мають бути також екологічно чистими. Тому на вибори до Верховної Ради
будемо йти самостійно. Тим паче, що через партійні засади нам важко йти
з кимось у парі. Візьмемо хоча б енергетику. Я дуже симпатизую Юлії
Тимошенко, але після її заяви, що в Україні треба розбудувати ядерні
реактори, зелені з БЮТ не підуть, навіть, коли б нас туди запросили.
Ющенко, демократія – це добре… Але Ющенко вперто тягне Україну в
НАТО. Зелені не можуть підтримувати вступ України в НАТО, бо це
присутність ядерних боєголовок на нашій території, але про це нам не
говорять.
Проте, якщо на вищих засадах ми не маємо з ким об’єднуватися, то на місцях можемо блокуватися будь з ким.
– Що б Ви поставили у найбільшу заслугу зеленим Івано-Франківщини?
– Заліснення наших Карпат. Коли піднятися на літаку над нашими
вічнозеленими горами, то дуже добре видно, чим відрізняється сусіднє
Закарпаття від Прикарпаття. У нас ще не вирубано весь ліс. Коли ми були
у парламенті, то домоглися комплексної перевірки ведення лісового
господарства, і це трохи загальмувало вирубку Карпат.
– Надіє Михайлівно, чи знайдено вихід із загрозливої ситуації у Калуші щодо калійного виробництва?
– Мешканцям Калущини, як це стверджує міський голова Роман Сушко,
загрожує засолення майже 150 га землі та западини шахтних полів
відпрацьованих рудників. Загальний об’єм незаповнених порожнин на
рудниках калійного заводу, що є дочірнім підприємством ВАТ «Оріана»,
наразі перевищує 7,6 млн. кубометрів, через що існує небезпека
утворення заглибин, карсту, зсувів, інтенсивного просідання ґрунту на
території п’яти населених пунктів. Можуть опинитися під землею і бути
зруйновані понад 130 житлових будинків та 23 промислові споруди. В
кар’єрі підприємства та у хвостосховищах накопичено майже 10 млн.
кубометрів рідких фракцій. Через брак коштів їх на разі неможливо
утилізувати. Кількість розсолів продовжує зростати з опадами. Фахівцями
геологорозвідки встановлено три аномальні ділянки, на яких виявлено
просочування розсолів. Існує реальна загроза засолення Добровлянського
родовища прісних вод, звідки місто Калуш п’є воду.
Як відомо, ДП «Калійний завод» — єдиний в Україні виробник калійних
добрив. До 1996 року підприємство було рентабельним, однак через
незадовільне технічне оснащення, дефіцит обігових коштів та сумнозвісні
бартерні схеми з жовтня 2001 року виробництво зупинено.
На думку нинішнього керівництва області, краще відновити це
виробництво, ніж вживати затратні заходи з ліквідації небезпечних явищ.
Обласна комісія винесла рішення вивести калійний завод зі структури ВАТ
«Оріана» та залучити інвесторів для створення спільного підприємства і
відновлення виробництва калійних добрив. За попередніми даними, на
ліквідацію заводу потрібно 300 млн. доларів, а на запуск виробництва –
180 мільйонів «зелених». Якби завод не зупинявся, подібних загроз не
було б, відходи можна і треба переробляти та знешкоджувати. Знаю, що
область звернулася до Міністерства промислової політики України, аби
програму розвитку калійних добрив в Україні затвердили як державну.
“Західна інформаційна корпорація”
