Ліс – поняття багатозначне

… Обгорілі дерева, що тісно оточували невеличку лісову галявину, сповнене смородом густе повітря, перекреслене голим верховіттям небо – все це зсередини нагадувало остов спаленої хати. З тією лише різницею, що житло, напевно, легше відбудувати. Принаймні так подумалося мені, коли двома місяцями пізніше навідався на цю ж ділянку неподалік Сваляви. Природа, звісно, брала своє: колишні “опіки” на землі вкрилися свіжою травою, гілки загоїлися ніжним листям – ніби все, як раніше. Проте місце виглядало інакше, ніж до тодішньої пожежі. Щось невловиме змінилося тут.

Своїм нещодавнім спостереженням ділюся з людиною далеко не сторонньою в лісі, яку ріднить з ним багаторічний досвід професійної діяльності, першим заступником начальника Держлісінспекції Мінохорони навколишнього природного середовища України Василем СИНЬОГУБОМ.

 

  – Цілком природна для живого організму, яким є ліс, реакція, – погоджується він. – Водночас і нагадування: потерпаючи від людей, від них же зелений світ очікує допомоги і захисту. Розрахунок тут, без перебільшення, на свідомість всього суспільства, але передусім – активістів численних громадських рухів. Та не лише вогняне лихо загрожує лісові. На збереженість лісового фонду погано впливають також зміни клімату, хвороби і шкідники, рекреаційне навантаження, промислові викиди, порушення гідрологічного режиму тощо.

 

  – Тобто йдеться про комплексну систему захисту лісів?

 

  – Не лише захисту. У Державній програмі “Ліси України” на період 2002-2015 роки чітко визначені також пріоритети сталого розвитку галузі. До них, зокрема, належать: подальше збільшення лісистості території, нарощування природоохоронного потенціалу лісів та збереження біологічного розмаїття лісових екосистем, розширення робіт із захисного лісорозведення. Щодо останнього, приміром, на підприємствах лісового господарства (в системі Держкомлісгоспу їх налічується 380) створено понад сотню базисних розсадників, працюють тепличні господарства, де вирощується стандартний садивний матеріал, на спеціалізованих ділянках заготовляється якісне лісове насіння. Кінцева мета полягає в тому, щоб створити нові насадження, які за площею перевищували б зрубані. Бо дерево має чітко екологічно та економічно визначений вік стиглості, при якому його і потрібно відводити в рубку.

 

 – Наскільки відомо, у громадських захисників природи досить неоднозначне ставлення до вирубки лісів, які, на їхню думку, занадто зріджені і виснажені. Відстоюючи свою думку, вони погоджуються з цією “виправданістю”?

 

– Саме небайдужість багатьох наших громадян до долі лісу дозволяє територіальним інспекціям ефективніше виконувати роботу щодо контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів. Проте іноді емоції “зелених” безпідставні. Ніхто ж не ставить під сумнів факт, що, скажімо, пшеницю слід косити щороку. А от рубка лісу раз у 80-90 років викликає тривогу. Хоча фахівці всього світу одностайні, що стиглий ліс потрібно рубати й створювати новий штучним шляхом або сприяти природному його поновленню. Звісно, дуби, вік яких сотні років, викликають повагу. Зі збереженими старими деревами люди пов’язують багато романтичних історій. Згоден, у парках, заповідниках такі релікти варто охороняти, але в лісах накопичення перестиглих дерев призводить лише до погіршення санітарного стану лісу, а в окремих випадках навіть до його деградації. І як наслідок санітарні рубки, пошкоджена низькосортна деревина, збитки. Тож якщо в конкретному регіоні фахівці визначили, що ліс достигає, приміром, у 80 років, то його потрібно рубати саме в такому віці, тобто у віці біологічної стиглості. Але в Україні ми цього часто не робимо.

 

Лише кілька цифр. У середньому на 1 га в Україні щорічно приростає близько 4 “кубів” деревини, що в цілому по державі становить 38 млн куб. м. Це і є щорічний приріст. Так, 1989 року в українських лісах рубали 51, 9 відсотка приросту, 2004-го річний приріст використовувався значно менше -близько 40 відсотків… Водночас, скажімо, в Австрії рубають 77 відсотків річного приросту, Італії та Швеції – 81, Швейцарії – 84 відсотки. І все це, завважте, відбувається в країнах, де дуже розвинений зелений рух, де дуже прискіпливі екологи. Однак тут геть не чути протестів проти “вирубування лісів”, бо населення вірить фахівцям. Саме такі вирубування забезпечують оздоровлення, посилення захисних властивостей і підвищення продуктивності лісів, їх економічної віддачі для держави. В той же час передбачено і збереження та посилення екологічної ролі лісів. Створюються нові заповідники та національні парки. Мало не на половині площ заборонені суцільні рубки.

 

– Але ж громадськість наголошує і на тому, що чималі “дивіденди” від реалізації деревини цікавлять нині не лише державу. Чи не тому частенько доводиться чути про доцільність утримання галузі під опікою структур різних форм власності?

 

– Щодо приватної власності, то, гадаю, ніякий господар не збереже ліс з однієї простої причини: якщо сьогодні саджаєш ліс, то врожай, котрий поверне вкладені гроші, збиратимеш тільки через 80-90 років. За такого повільного обороту капіталу ніякому найчеснішому бізнесменові нема сенсу заморожувати кошти. І тут громадськість може бути спокійна – ліс був і залишається державним. Це диктується не лише здоровим глуздом, а й суто економічними міркуваннями. Для наочності звернуся до запровадженої практики господарювання, скажімо, на Івано-Франківщині. Для забезпечення раціонального використання лісових ресурсів, зокрема налагодження належного обліку деревини та попередження її розкрадання, в області встановлено єдину документацію, якої незалежно від підпорядкування мають суворо дотримуватися лісокористувачі за будь-яких перевезень з місць рубок.

 

Подібні приклади передусім свідчать: лише суто державний підхід до розв’язання проблем галузі гарантує належні результати. Можна навести низку ілюстрацій щодо цього. Ну хоча б те, що сьогодні державний контроль за веденням лісового господарства належить до компетенції Міністерства охорони навколишнього природного середовища України. Державні лісові інспекції з контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів створені у всіх областях України та організаційно входять до складу обласних державних управлінь екології та природних ресурсів і забезпечують державний контроль за веденням лісового господарства користувачами усіх форм власності. Варто сказати, що протягом півріччя Держлісінспекцією та її структурними підрозділами здійснено майже 2000 перевірок лісокористувачів різних форм власності. Лише за порушення природоохоронного законодавства на 343 підприємства накладено близько 8 млн грн майнових стягнень.

 

– Як можна зрозуміти, перспективи галузі так чи інакше пов’язані з державним управлінням?

 

– Вважаю, що так. Але, на жаль, значною мірою справа ускладнюється різновідомчою підпорядкованістю лісів (Держкомлісгоспу надано в користування лише 68 відсотків лісів). Актуальною, зокрема, залишається збереженість полезахисних лісосмуг, які перебувають у користуванні колишніх КСП. Через відсутність належної охорони, несвоєчасне проведення лісозахисних заходів ці зони насадження потерпають від виникнення осередків шкідників і хвороб, що призводить до втрати їх захисних та екологічних функцій, самовільних вирубок. За нашою статистикою, в лісах щороку під сокиру лісокрадів потрапляє понад 30 тисяч кубометрів деревини на суму майже 3 млн гривень. Проблема більш актуальна для Карпатського регіону та Полісся.

 

– Що в сучасному “арсеналі” протидії і як, зокрема, залучається до неї громадськість?

 

– Для забезпечення належного рівня державного контролю у сфері лісового господарства, тваринного світу, природно-заповідного фонду ми запропонували внести певні зміни до Лісового кодексу, Кодексу про адміністративні правопорушення, Положення про Держлісінспекцію, зокрема щодо прав і повноважень державних інспекторів при виконанні службових обов’язків, а також тіснішої взаємодії з громадськими формуваннями. Так, для своєчасного реагування на виявлені порушення природоохоронного законодавства за прикладом Польщі вже у найближчій перспективі планується створення оперативних спеціалізованих бригад із залученням громадських організацій у всіх регіонах нашої держави. Проте за будь-яких новацій ми розуміємо, що не можна підходити до всіх лісів України з однаковою міркою. Ліси Полісся та Закарпаття – наш скарб. Тут висока продуктивність, цілком порівнянна за своїми показниками з кращими лісами Європи. Хоча й тут є свої проблеми немає серйозної інфраструктури, не вистачає спеціальної техніки, що не травмувала б схили, не побудовано ще потрібної мережі доріг. До речі, саме через відсутність елементарних доріг у деяких місцях Карпат ліс не рубають у потрібних обсягах – до нього не можна підступитися. У плані головних пріоритетів лісової політики в Карпатському регіоні в найближче десятиріччя важливо забезпечити баланс між екологічними, економічними та соціальними функціями лісів. Ресурсну роль лісу не можна зменшувати, а рекреаційну, за відсутності відповідної туристичної інфраструктури, не варто перебільшувати.

 

Розрахунки вчених показують, що нам потрібно підвищити лісистість у країні з нинішніх 15, 6 до 19-20 відсотків у найближчому майбутньому. Для цього нам доведеться посадити понад два мільйони гектарів нових лісів і захисних насаджень. Бажано це зробити в найближчі 25-30 років. Це під силу державним лісгоспам із їхньою потужною структурою, висококваліфікованими кадрами, давньою традицією лісорозведення та лісовідновлення. Саме на такі рубежі орієнтувалося міністерство при затвердженні нової концепції розвитку лісового господарства України.

 

– Будь ласка, докладніше про це.

 

– У документі окремим рядком ідеться про підвищення повноважень Держлісінспекції для ефективнішого контролю за станом наших лісів. Визначено також компетенцію держадміністрацій усіх рівнів у галузі лісових відносин, чіткіше окреслені повноваження державних органів лісового господарства. Враховуються, скажімо, такі параметри, як екологічна безпечність заготівлі деревини, її збереженість тощо. До речі, певні кроки щодо цього зроблено Швейцарським інститутом ринкової екології (ІPE), який сертифікував ліси Тетерівського, Баранівського, Ємільчинського та Білокоровицького лісгоспів загальною площею понад 200 тис. га. Це дало можливість підтвердити високу якість і відповідність європейським критеріям нашої системи лісівництва. Планується залучати до виконання окремих робіт у лісі на конкурсних засадах приватні підприємства, поступово відділити деревообробку, зосередити роботу лісової охорони на захист лісових насаджень та їх збереження. Кінцева стадія лісового господарювання, як і в Європі -заготівля деревини, кошти від її реалізації повинні йти на лісовирощування. Таким чином забезпечується самоокупність експлуатаційних лісів. Держава підтримує лісове господарство у Лісостеповій та Степовій зонах, де плануються значні зростання площ лісів.

 

– На чому ж зосереджуються нині в Європі?

 

– Я б сказав, на органічній єдності економічних, екологічних і соціальних функціях лісів, а також на необхідності збереження лісового біологічного різноманіття в умовах глобальних змін клімату. Власне, нам усім варто розуміти, що зростання економічної віддачі тісно пов’язане з соціальним ефектом у державі. За короткий термін потрібно завершити розробку критеріїв та індикаторів розвитку лісового господарства України. Національні програми мають обов’язково враховувати міжсекторальні зв’язки, а також бути узгодженими з програмами розвитку інших галузей. Безумовно, ні працівники лісової охорони, ні державні лісові інспекції самі не зможуть забезпечити охорону лісів у повному обсязі без залучення широких кіл громадськості. Саме екологічна європейська культура, яка виховується з дитинства, є основою збереження та примноження природних комплексів. Тому екологічне виховання є одним із стратегічних європейських напрямків. Наша подальша активна позиція в загальноєвропейському процесі захисту лісів сприятиме підвищенню іміджу країни на міжнародному рівні, формуванню сприятливих умов для інтеграції нашої держави до європейського співтовариства.

 

Валерій ГРІНЧЕНКО для “Урядового кур’єра”

“Урядовий кур’єр” 2005.10.11