23/09/2005
0Вже з добрий десяток років дехто на весь голос твердить, що єдино
можливе майбутнє наших лісів – їх приватизація, інші ж запекло це заперечують,
підрізаючи коріння будь-яким спробам роздержавлення чи передачі лісів у чиїсь
руки. З того тривалого дебатування всі шишки – і заслужені, і рикошетні – летіли
й досі летять на розпорядника переважної більшості лісів країни – Державний
комітет лісового господарства України.
Чотири місяці тому, всупереч різним
прогнозам, комітет очолила людина із середовища самих лісівників. Знаючи
реальний стан господарства зсередини і маючи там підтримку, новий голова почав
чітко говорити про наболіле і визначати орієнтири щодо майбутнього галузі.
Зокрема розроблено концепцію розвитку лісового господарства. Про нинішній стан
і майбутнє наших лісів розповідає голова Державного комітету лісового
господарства України Віктор Червоний.
–
Вікторе Олександровичу, якщо не вдаватися у полеміку стосовно методів ведення
лісового господарства і відволіктись від певних непорозумінь у суспільстві
навколо галузі, то як ви оцінюєте нинішній стан лісового господарства і його
перспективи?
–
Україна визначила шлях подальшого розвитку, обравши за орієнтир Об’єднану
Європу, і тепер ми маємо принципи нашої діяльності в лісовому господарстві
зробити відповідними до тих, що діють у Європі. Звичайно, у кожній країні є
свої моделі ведення лісового господарства. Одні ґрунтуються виключно на
приватній власності на ліси, інші – на змішаній. Є й такі, як у нас, де ліси
належать державі. Але копіювати одну чи дві моделі ми також не можемо. Адже в
Україні, на відміну від інших європейських країн, ліси розташовані в п’яти
кліматичних зонах, у кожній з яких є своя специфіка ведення лісового
господарства.
Зважаючи на ці обставини, ми маємо розробити власну модель управління і
ведення лісового господарства, взявши за основу все найкраще і передове, що
напрацьовано в інших країнах, передусім у наших сусідів.
Вже
кілька років Держкомлісгосп України і його наукові установи напрацьовують базу
щодо можливого реформування галузі. Зокрема запропоновано модель ведення
лісового господарства, що базується на державній власності на ліси і на
широкому залученні приватного бізнесу для виконання робіт та надання послуг
лісовому господарству з вирощування лісу, лісозаготівлі, охорони угідь тощо.
Лісове господарство у нас має закінчуватися лісозаготівлею і реалізацією
деревини, охоплюючи весь цикл єдиного виробництва: від збору насіння та
вирощування посадкового матеріалу – до рубки головного користування, суцільної,
вибіркової чи поступової, тобто до збору урожаю. Саме збором урожаю і
реалізацією деревини закінчується цикл лісового господарства в більшості країн
Європи. Кошти, зароблені на останньому циклі, спрямовуються на відтворення
лісів, їх розширення, охорону. Лісове господарство має бути самоокупним. У
такому напрямку ми готові рухатися вже сьогодні. Галузь, в принципі, вже
готова. Йде обговорення конкретних шляхів реформування на підприємствах та в
областях.
–
Тобто основна концепція розвитку
лісового господарства полягає у мінімізації діяльності державних лісових
господарствах.
–
Передовсім, детально вивчивши питання щодо доцільності розпорошення лісового
фонду серед багатьох лісокористувачів, ми дійшли однозначної думки, що всі ліси
мають бути передані у керування єдиному користувачу – Державному комітету
лісового господарства України. По-друге, переорієнтувавши кілька десятків тисяч
фахівців з роботи у державному секторі на приватний, маємо створити передумови
для розвитку малого бізнесу, який буде надавати послуги лісовому господарству.
До речі, у нас в деяких місцях до 30 відсотків лісогосподарських робіт
виконують приватники, вивільняючи лісівників для охорони і захисту лісу.
І
нарешті, лісове господарство має позбутися непритаманних йому функцій переробки
деревини. На певному етапі, коли у 90-х роках деревообробні підприємства після
зміни власників припинили роботу і переробна галузь була майже знищена, ми
змушені були самі розвивати переробку, щоб вижити.
– А
чи здатні нині ліси України забезпечити потреби деревообробної промисловості
сировиною?
– Треба говорити чітко й об’єктивно: Україна ніколи не забезпечувала свої
потреби в деревині. У радянські часи, коли переробка була надзвичайно
розвинута, ми завозили з Росії 60-70 відсотків сировини, а згодом віддавали
туди готову продукцію – паркет, меблі. Тобто, якщо ми відновимо всі свої
потужності з переробки деревини, то відповідно постане питання про завезення її
з Росії. А коли підемо шляхом створення ще більшої кількості заповідників,
обмеження вирубки лісів, що активно обговорюється нині в суспільстві, то ще
менше будемо забезпечені сировиною. Нам закидають, що ми вирубуємо ліси, хоча,
порівняно з тією ж Польщею, ми рубаємо вдвоє менше. Водночас площа лісів у
Польщі така ж, як і у нас. Якщо відкинути наші неексплуатаційні ліси в степових
областях, то зі своїх близько 9 млн га ми беремо всього до 15 млн. кубометрів
деревини, а Польща з 8 млн. гектарів – 28 млн. кубічних метрів, Литва
відповідно з двох – 6 млн., Німеччина з 9,5 -45 млн.
–
Деревообробники часто скаржаться на те, що мають труднощі в отриманні сировини
в системі Держкомлісгоспу України. Водночас деревина відправляється на експорт.
Чи ведеться у нас баланс потреб переробників у деревині?
– Скарги
є частково необґрунтованими. Реально ми експортуємо близько 20
відсотків
круглої деревини, яка заготовлюється. Зазвичай, дві третини цієї
деревини не
знаходять попиту на внутрішньому ринку. Це, переважно, баланси
твердолистяних
порід і технічна сировина, яка використовується для виробництва ДСП і
MDF.
Питання про наш експорт деревини відпаде само собою, щойно Україна
збудує хоча
б два потужних заводи з виробництва ДСП і MDF, які споживатимуть за рік
близько
півмільйона кубометрів сировини. Відтоді як на повну потужність
запрацювали
наші комбінати, вже два роки ми не експортуємо жодного кубометра цієї
деревини,
все віддаємо нашим виробникам. Та й цього їм вже давно не вистачає –
завозять з Росії та Білорусі. Щодо балансу потреб переробників у
деревині, то такі цифри мали б знати у
Мінпромполітики чи інші установи, що займаються статистикою. Ми ж
можемо надати
дані про наші ресурси. Зокрема 4-7 жовтня на експозиції
“Лісдеревпродукт” в рамках міжнародної виставки
“Лісдеревмаш”, яка відбуватиметься в Києві, кожна область представить
ознайомчі стенди про всі свої ресурси. Саме там кожен зможе дізнатися,
скільки
мільйонів кубометрів деревини ми маємо і яких порід. Цієї інформації
буде
достатньо для переробників, аби вони могли розібратися, де і яке
виробництво є
сенс налагоджувати чи розвивати у майбутньому.
– Ми
традиційно говоримо, що Україна – малолісиста країна. Чи є механізми збільшення
площі лісів?
–
Авжеж. До трьох пунктів реформування лісового господарства, про які ми говорили
раніше, треба долучити четвертий – збільшення лісистості території і доведення
її до оптимальних науково обґрунтованих норм.
Науковці твердять, що в Україні найбільш комфортно буде жити, якщо її лісистість збільшити на
3-5 відсотків. Щоб лісистість у нас досягла 20 відсотків від загальної площі,
треба посадити три мільйони гектарів нових лісів. Це величезний обсяг робіт,
який потребує чималих інвестицій. Лісовики загалом готові до цієї роботи, яку
реально виконати щонайменше за 20 років.
– 18
вересня країна відзначатиме День працівника лісу. Ми вітаємо вас з професійним
святом! Хай засіяна вами нива рясно проростає здоров’ям і наснагою на благо
України!
–
Дякую. Користуючись нагодою хотів би передати щирі вітання зі святом усім
громадянам України, які люблять ліс, колегам – професіоналам,
фахівцям-викладачам, студентам – майбутнім лісівникам, ветеранам, які все своє
життя присвятили благородній справі – примноженню багатств українського лісу,
усім, чия праця пов’язана з лісовим господарством. Здоров’я, сімейного
благополуччя, злагоди, щастя і добра вам!
Бесіду вели Петро БАЛАНДАХ та Василь МАСЮК
“Урядовий кур’єр” 2005.09.17
