06/09/2005
0Існує народна мудрість: “Не рубай ліс, що посадив батько. Можеш використати посаджене дідом, але взамін посади більше”. На жаль, за останнє десятиліття ми вирубали навіть те, що самі садили. Зважте, мова йде про степи Причорномор’я, які й так на зелень не багаті.
Розглядати сьогодні першопричини та шукати винних, мабуть, пізно. Якщо брати за великим рахунком, то винна не реформа, а методи її здійснення. Ні державі, ні селянам трансформація колгоспів у КСП помітної шкоди не завдала. Лісосмуги та інші лісові насадження передавалися від колгоспів правонаступникам разом із ріллею та пасовищами. Але вже тоді їх потихеньку стали “розчищати” сільські мешканці. Не від хорошого життя селянин підняв руку на дерево: не виплачувалася зарплата, подорожчало вугілля.
Далі – гірше. У високосному 2000-му реформа вийшла на новий етап: розвал КСП з подальшою приватизацією землі у натурі. Вся Європа, мовляв, так живе. Але ж ми, мабуть, або не у Європі, або не європейці. Ріллю та пасовища роздали, а лісосмуги виявилися нікому не потрібними. Потім, схаменувшись, вирішили “навісити” лісові насадження місцевим територіальним громадам, тобто сільським радам. М’яко кажучи, вони до охорони та догляду за лісосмугами виявилися не готовими.
Коли замість пишних лісопосадок, які донедавна захищали поле від вітрової ерозії, затримували сніг, надавали притулок усілякій звірині та комасі, залишилися пеньки, довелося згадати, що у нас є державні лісогосподарські підприємства.
Березівський лісгосп створено ще у 1977 році з метою обслуговування лісонасаджень на територіях Березівського та Миколаївського районів. За державні кошти тоді висаджували лісосмуги, доглядали їх до змикання крон і передавали (на безоплатній основі) колгоспам. Це була не просто програма підтримки села, це була справа великої державної ваги. Крім основної роботи, працівники лісу збирали лікарські рослини, вирощували сорго, з якого в’язали віники, займалися іншими видами діяльності, корисної для себе та навколишнього середовища.
Доба безперечно необхідного, але явно бездарного реформування боляче вдарила і по лісівниках… Вижили. За словами головного лісничого В. Й. Максимчака, Березівський лісгосп нині обслуговує 4187 гектарів державного лісового фонду. Успіх справи забезпечують вірні обов’язку працівники лісу: лісники Л. М. Ілик, М. О. Дубинець, С. Л. Бевз, В. А. Бояренцев, В. О. Волянський, лісничий В. Л. Гаценко, майстер лісу В. І. Каргаполець, механізатори В. В. Лупашку, О. С. Котов, лісокультурниці В. М. Мороз, Т. М. Швець та інші. Цього року започаткували у лісництві ще й медозбірну справу, пасіку розводить О. П. Овечко.
Технологічна база, рівень професійності працівників дозволяє державному підприємству “Березівський лісгосп” взяти під свою юрисдикцію та опіку залишки лісосмуг на території двох районів. Але для цього потрібні дві речі: політичне рішення про їх передачу та бюджетне фінансове забезпечення. Отже, щоб порятувати колишні колгоспні лісосмуги в Причорноморських степах, має сказати своє слово столиця.
Березівський район Одеської області.
“Сільські вісті”
