Менше рубаємо – більше лісу. Але якого?

«Український ліс: SOS!», «Розгулялися сокири», «Дереварубають — ліси летять», «Під шелест «зелені» у лісі»… Уже самі назви газетних статей у вітчизняних періодичних виданнях наштовхують пересічного громадянина на думку про негаразди у «зеленому королівстві» країни. «Знищують праліси», «дерева за безцінь вивозять за кордон» — у яких лише смертних гріхах не звинувачуються лісівники. Чи не драматизуємо ситуацію? «Робітнича газета» не обходить мовчанкою болючі екологічні проблеми сучасності — у цьому читачі її мають змогу переконуватися постійно. Не байдужа газеті й доля українського лісу — про нього розповідаємо багато й часто. Як і про тих, хто його плекає, охороняє, хто забезпечує споживачів деревиною. Вирушити у подорож лісовими стежками цього разу спонукали повідомлення з деяких областей про наміри місцевої влади заборонити експорт лісу. Особливо розчулила інформація, отримана з Рівненщини. Як пише кореспондент Укрінформу, «нові підходи дозволять значно зменшити вирубки ділової деревини, що сприятиме досягненню її більш якісної «зрілості».

Що ж то за більш якісна «зрілість»? І що за нові підходи по-рівненськи, які дають змогу одним розчерком пера зменшувати (чи збільшувати) вирубку деревини? Водночас якої думки працівники галузі — від лісгоспів до Державного комітету лісового господарства — про надмірні вирубки, про експорт, про ремствування на нестачу сировини вітчизняних деревообробників? І що кажуть на те місцева та столична влада? Про що світовий досвід свідчить?

Дерева вмирають мовчки

Почнемо наше екологічне дослідження з повідомлення Укрінформу, опублікованого в газетах 17 травня ц.р.: «Голова облдержадміністрації Василь Червоній звернувся до Президента України Віктора Ющенка з проханням заборони експорту деревини. На думку голови ОДА, необхідність такого рішення продиктована катастрофічною ситуацією, що склалася на Рівненщині зі збереженням лісового фонду. На нараді в облдержадміністрації та під час виїзного засідання колегії облуправління лісового господарства в Сарненському районі В.Червоній зазначав, що обсяги експорту лісу щороку зростають, незважаючи на те, що його залишається дедалі менше… із 100 підприємств, які займаються експортом лісу, лише 20 державні… На думку керівника області, було б краще, якби іноземці інвестували кошти в наші меблеві фабрики, створюючи нові робочі місця».

Звернемо увагу передусім на той факт із процитованого, що зі ста підприємств, які займаються експортом лісу, лише 20 — державні. Виходить, решта — приватні, і яку деревину вони продають? На жаль, часто-густо крадену. Крадіжки стали чи не найбільшим лихом. Працюють цілі мобільні бригади — із суперсучасними бензопилками, новітніми засобами зв'язку, на потужних автомобілях. По селах — десятки пилорам. Хоч як добивалися лісівники закриття незаконних міні-підприємств за старої влади — нічого не допомагало. Дерева мовчки вмирали. Тепер надія на нове керівництво, яке здійснило вже рішучі кроки у цьому напрямі.

З ініціативи Василя Червонія відбулася зустріч керівників райдержадміністрацій і лісгоспів області з працівниками правоохоронних органів — аби спільно повести боротьбу з лісокрадіями, аби від слів, закликів та гасел нарешті перейти до конкретних справ і персоналій. У своєму виступі голова ОДА назвав чимало прізвищ затятих порушників законів — підприємців, власників пилорам, приватних деревообробних підприємств, перевізників, а також (увага!) високих посадовців з числа прокурорів, суддів, працівників органів міліції, голів сільрад, навіть деяких лісників, котрі служать «дахом» для незаконної, злочинної діяльності. «Вертикаль «дахування» зламаємо і більше цього ганебного явища не допустимо», — прозвучало з вуст керівника області й не могло не знайти добрий відгук серед лісівників, котрі з гіркого досвіду знають, що це таке, коли крадія ловлять на місці злочину, а наступного дня за телефонним дзвінком якогось заступника в погонах чи від влади його відпускають. Найбільше, чим відбудеться, — символічним штрафом і через кілька діб знову вирушить на брудний промисел.

Про те ведемо мову з головою Сарненської РДА Василем Багнієм.

— Уже закрили в районі понад півсотню пилорам — дві третини від тих, що діяли напівлегальне або ж з грубими порушеннями чинних норм, правил і законів України. За нашими підрахунками, вони щороку переробляли до ста тисяч кубометрів лісу, зазвичай краденого, та ще майже стільки ж пиляли неофіційно. Неважко підрахувати, яких збитків завдала така псевдопідприємницька діяльність. Маємо претензії і до державних лісгоспів, які переважно продають деревину в круглому вигляді. Принаймні 97 відсотків її повинно перероблятися в районі — на дошки, бруси, чорнові заготовки, меблі тощо. Тоді влада розв'яже гострі проблеми поповнення бюджетів; створення нових робочих місць, забезпечить різке піднесення добробуту мало не кожної сім'ї. Нині працюємо над проектом такого потужного виробництва, сподіваємося на значні інвестиції.

— Лісівники ж, — продовжував Василь Семенович, — експортуючи сировину, не спромоглися завезти високі технології. А деревину сьогодні відпускають власним підприємствам за значно нижчими цінами, ніж іншим споживачам внутрішнього ринку. Тоді як усі мають бути у рівних умовах. Працюють, по суті, самі на себе. Зарплата — до 1300 гривень. А в селян — 180—230 гривень за місяць. Звичайно, дають до бюджету району 35—37 відсотків від усіх надходжень, але при ефективному використанні лісосировинних ресурсів могли б мати удвічі — втричі більше. Це можливе тоді, коли ресурсами розпоряджатиметься не чиновник з Києва, а районна адміністрація чи рада… У лісівників були умови, щоб зберегти галузь. Це не сільське господарство, коли треба щороку сіяти і косити. Так, ліс теж щороку садять, але ж пожинають чужі плоди — посаджене 80—100 років тому…

Чесно кажучи, деякі закиди голови райдержадміністрації на адресу лісівників чути було дивно. Невже їхня вина, що аграрії мають зарплату 180-300 гривень? У багатьох селах, до речі, і такої не бачать. Чи, може, трудівники зеленого цеху винні в тому, що в Клесові Сарненського району розвалилося геть усе виробництво і жителі його та навколишніх сіл масово подалися підпільно добувати бурштин? Міцно стало на ноги за роки незалежності в Клесові лише одне підприємство. Яке? «То велика пільга — працювати в нас у лісгоспі», — сказав мені старий клесівчанин. Ось що означає для людей мати гарантовану роботу і добрий заробіток! Про лісгосп, очолюваний підприємливим Григорієм Радьком, «РГ» свого часу розповідала.

Як і про інший — Сарненський, біля керма якого уже багато років стоїть мудрий керівник Василь Шкудор. У номері від 18.09.2003 р. газета присвятила цьому колективу цілу шпальту. Ще одна публікація — «Я — Земля» (19.05. ц.р.) — про те, як тут залучають на службу лісу навіть штучні супутники Землі. Якби працювали лише самі на себе, купляли б, мабуть, «Мерседеси», а не навігаційні прилади глобального супутникового позиціонування, електронні мірні вилки… Працюють, зазначте, без бюджетного фінансування — кошти заробляють самотужки. В тому числі й за рахунок експорту — відправляючи за кордон 30—32 відсотки лісопродукції, мають 60 відсотків грошових надходжень від загальної реалізації, які спрямовують на ведення лісового господарства. А експортують переважно техсировину соснову, березову, тобто все те, що не має попиту на вітчизняному ринку.

— Попередники залишили нам прекрасні ліси—такі ж чудові насадження, високопродуктивні, біологічно стійкі, створюємо і ми, — зауважив Василь Шкудор. — і хоч я просто змушений займатися виробничою діяльністю, але, переконаний, звітувати ми повинні не як промислові підприємства, а головну увагу приділяти лісовому господарству. Сьогодні для мене найприємнішим є те, що Сарненський лісгосп правильно, грамотно веде лісове господарство.

Під цими словами Василя Дмитровича підпишуться його колеги. Не від доброго життя взялися вони за переробку деревини та експортні операції. Втім, нехай розкажуть про все самі спеціалісти.

Ліворуч-праворуч не підеш

Головний лісничий Сарненського лісгоспу Василь Глабець — ветеран галузі. Упродовж багатьох років очолюючи лісівничу службу, впровадив стільки новинок, що й на кілька підприємств вистачило б (недаремно Держкомлісгосп уже кілька разів влаштовував тут різні семінари з вивчення передового досвіду). То кому ж ліпше, як не Василю Романовичу, змалювати ситуацію.

— Були часи (у 1993—1995 роках), коли зупинялася робота галузі, — згадує він. — На місяць і більше припиняли рубки головного користування. Причина? Відсутність споживачів. Занепадала деревообробна промисловість, зупинялися меблеві фабрики, не до будівництва було згасаючим колгоспам. Наша галузь теж опинилася на порозі кризи, тому, щоб не допустити загибелі її, Держкомлісгосп націлив лісгоспи на експорт сировини. Це був вимушений крок. Що спонукало? Ліс живе за своїми законами. Якщо він достигає, скажімо, 80 років, то в такому віці його треба рубати.

— Даруйте, — перебиваю свого співрозмовника, — як тоді розуміти повідомлення преси про якісь нові підходи до ведення лісового господарства на Рівненщині, які «дають змогу значно зменшити вирубки ділової деревини, що сприятиме досягненню її більш якісної «зрілості»?

— То плід фантазії дилетантів. Підходи одні повсюдно—і на Рівненщині, й у Карпатах, і в Альпах: досягло дерево віку біологічної стиглості — його треба забрати. Ми ж цього часто не робимо — і ліс перестоює. В цілому по країні використовуємо річний приріст на 45 відсотків. А в Австрії рубають 77 відсотків річного приросту, в Італії та Швеції — 81, Швейцарії — 84. Усе це, зазначте, відбувається в країнах, де сильно розвинений рух «зелених», де дуже прискіпливі екологи. Проте там не чути протестів проти «вирубування лісів». Бо населення довіряє фахівцям: якщо вони кажуть, що лісовий урожай дозрів і його треба збирати — з цим сперечатися недоречно. Треба збирати.

— Виходить, чим менше рубати — тим більше буде неякісного лісу?

— Саме неякісного. В Європі це добре розуміють. Перестиглі дерева — то лихо, бо вони схильні до хвороб, їх вражають шкідники. На похилу березу, як кажуть, і кози скачуть. Взяти ділову деревину із 150-річної сосни чи 200-річного дуба неможливо—у них серцевинна гнилість, численні тріщини в стовбурі, інші вади. Або ще такий екологічний момент: не порівняти молодняк і перестигле насадження за кількістю вироблюваного кисню. Отже, треба рубати вчасно. А немає свого споживача (повертаюся до питання експорту), слід шукати за кордоном. Такий шлях і обрав Держкомлісгосп на початку 90-х років. Як тимчасовий варіант — поки не запрацюють вітчизняне виробництво, внутрішній ринок.

— При цьому обсяги заготівлі деревини регламентовані, науково обґрунтовані, — підключається до розмови начальник відділу лісового господарства облуправління Олександр Нагорняк. — їх встановлюють і затверджують з урахуванням вимог Лісового кодексу. Ліворуч-праворуч ходити не можемо. Окрім відомчого, існує жорсткий контроль держлісінспекції, природоохоронних органів, податкової. Зрубавши ліс, маємо посадити новий. То закон. Нині ви не знайдете лісосік 2-3-річної давнини, які були б незалісені. А посадка, вирощування лісу потребує великих затрат. Торік, скажімо, на ведення лісового господарства витратили по області 100 млн. гривень, із них лише 3,9 млн. (!) було виділене державою. Решту заробили за рахунок промислової діяльності, експорту, із заробленого 44 млн. грн. ще й перерахували до зведеного бюджету у вигляді податків та різних платежів.

— Знаю, що зовнішньоекономічні операції допомогли й капітально переозброїти підприємства, — звертаюся до головного інженера управління Анатолія Шинкарьова.

— Завдяки експортним постачанням створили нові комплекси з переробки деревини у Клесові, Клевані, Малинську, Зарічному, Соснівці… До нас справді прийшли високі технології—ліній 70-х років минулого століття не побачите. Зате побачите високотехнологічне обладнання, яке забезпечує комплексну переробку та випуск конкурентоспроможної продукції. Підприємства не є юридичними особами, вони діють як підрозділи лісгоспів, котрі за ринковими цінами (а не за собівартістю) купляють сировину. Нарівні з іншими споживачами купляють, а не так, як говорив голова Сарненської РДА.

— Взагалі, ми згодні з тим, що лісівники не повинні займатися переробкою, —продовжує Анатолій Олексійович. — Це не наша справа. Остання фаза робіт, якими повинні займатися, згідно зі статутом, — заготівля деревини. А далі її мають купляти споживачі. За ринковими цінами. А цього вітчизняні бізнесмени аж ніяк не бажають, їм давай побільше і подешевше.

От де собака заритий! Про який же ринок ми ведемо мову? Про які рівні умови? Сарненський лісгосп опублікував у районній газеті широкий перелік деревини, яку може відпустити за певними цінами. Гадаєте, вишикувалася черга? Ніхто не їде за сировиною. Зате появилися вже покупці із записочками або усними «проханнями» від високих заступників. «Ні, високоякісний ліс за ціною дров не продаватимемо», — стоять на своєму лісівники. Чи довго вистоять? Невже повернуться недавні часи, коли за повелінням керівників однієї з пріснопам'ятних провладних партій «дерибанили» ліс як заманеться — і не лише в Карпатах?

Про таке навіть думати страшно. Не доведи, Господи…

Чи є світло в кінці тунелю

Непорозуміння між лісівниками і деревообробниками мають місце в масштабах усієї держави. Останні з усіх трибун заявляють про нестачу сировини, про вивезення її за кордон тощо. Багато закидів такого типу звучало під час круглого столу «Проблеми деревообробної галузі та перспективи її розвитку», який відбувся наприкінці березня ц.р. у виставковому центрі «КиївЕкспоПлаза». Відповідь на звинувачення прозвучала з вуст заступника голови Держкомлісгоспу України Юрія Марчука.

— Після ряду заходів уряду щодо пожорстокішання експорту на складах почали зростати залишки деревини, — наголосив він. — Це свідчить про те, що перестали працювати тіньові схеми продажу лісу за межі країни, які існували донині. Держкомлісгосп не зацікавлений у продажі сировини на експорт — він зацікавлений у реалізації її за максимально високою ціною. Отримані при цьому кошти йдуть на відновлення лісу, боротьбу з шкідниками і хворобами, охорону від пожеж і браконьєрів, на відтворення тваринного світу. Єдиним прозорим механізмом продажу вважаємо аукціони. Підприємства системи за рік віддають на український ринок деревини від усіх видів рубок 12,5 млн. м 3 , а експортують—2,6 млн. м 3 . Нам немає рації займатися відправленням за кордон, яке потребує вирішення багатьох питань — оформлення митних процедур, подача вагонів під навантаження, утрясання тарифів… Ліпше продати ліс такому покупцеві, який прийде за сировиною сам на нижній склад, який вкладатиме кошти в облаштування доріг. Державний комітет підтримує запропоноване учасниками ринку мито на круглий ліс як механізм регулювання ринку деревини. Та от запитання: що робити з дровами, які щороку заготовляємо в обсязі 2 млн. м 3 і які складно продати в Україні? Нашим лісгоспам вигідніше працювати з тими фірмами, які беруть деревину різного сорту, беруть не для перепродажу, а здійснюють у себе її глибоку переробку.

Тверезу думку висловив під час круглого столу віце-президент целюлозно-паперового комбінату «Основа» Олександр Красницький: «Проблема, яку учасники намагаються обговорити, виникла через недостатнє фінансування лісової галузі. Аби виправити становище, необхідно залучати інвестиції, будувати лісові дороги — і в цьому ми повинні допомагати лісівникам. Що ж стосується ціни деревини, то її формує ринок, і даремно тут нарікати на лісівників».

Отак: ціну формує ринок, іншого не дано. Появився попит у середині країни на дрова технологічні хвойних і м'яколистяних порід, почали давати за них прийнятну ціну комбінати Костополя, Львова, Івано-Франківська — рівненці з червня повністю припинили постачання цього виду дров за кордон. Навіть незважаючи на те, що ціна земляків на 3—7 відсотків нижча, ніж пропонують іноземці. Перевагу лісівники надають вітчизняному виробнику, розуміючи, що це додаткові робочі місця, надходження до місцевих бюджетів тощо.

— Максимально завантаживши потужності переробних підприємств як нашої системи, так і інших форм власності, залучивши інвестиції на створення нових виробництв, ми перестанемо бути сировинним придатком Заходу, — наголосив начальник облуправління лісового господарства Володимир Грицайчук. — Один з початкових етапів уже пройдено. Переглянули виробничі потужності та узгодили програми постачань низькотоварної деревини внутрішньому товаровиробнику, максимально завантажили власні підприємства переробкою тонкомірного пиловника хвойного, здійснили ряд інших кроків — і уже в другому кварталі поточного року обсяг постачання лісоматеріалів у круглому вигляді зменшили із 30 відсотків (І квартал) до 20-ти від загального обсягу заготівлі деревини. При цьому зберегли зростання обсягів виробництва, платежів до бюджету, рівнів заробітної плати.

Як бачимо, рух уперед — до вітчизняного товаровиробника — є. І надалі він має бути не різкий, а поступовий, економічно обґрунтований. Адже існують домовленості із закордонними фірмами — за недопостачання доведеться сплачувати чималі штрафи, існують міжнародні зобов'язання. Скажімо, чим обернеться для країни, яка заявила про своє бажання уже цього року вступити до Світової організації торгівлі, встановлення механізму квотування експорту чи повна заборона його? Послухаймо Міністра економіки Сергія Терьохіна: «Запровадження кількісних обмежень може негативним чином вплинути на переговорний процес щодо отримання Україною статусу країни з ринковою економікою, вступу до СОТ та інтеграції до ЄС. Не узгоджується з вимогами положень Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ, 1947) та Угоди про партнерство і співробітництво між ЄС та Україною і запровадження заборони експорту деревини цінних та рідкісних порід у круглому вигляді та пиломатеріалів. Отже, одне й інше — недоцільне».

— Мінекономіки вважає, — підсумував міністр, — що реально захистити внутрішній ринок та обмежити експорт з України необробленої деревини без застосування митно-тарифних чи будь-яких інших обмежень можливо шляхом запровадження спеціалізованих аукціонів з продажу її. Умовою участі в аукціонах має бути винятково внутрішня переробка. При цьому експортуватиметься лише та продукція лісогосподарських підприємств, яка не знайшла споживачів в Україні. Таким чином можливо буде вирішити питання щодо забезпечення вітчизняних переробників і скоротити обсяги експорту необробленої деревини ринковими методами.

Насамкінець — погляд з-за кордону. Під час відрядження до Братислави я зустрівся з керівником словацької фірми «Євротімбер» Мирославом Процеком. Ось фрагмент його інтерв'ю:

— З Україною ми працюємо з 1993 року — переважно з державними лісопідприємствами. Купуємо технологічні дрова—у вас їх не купляє ніхто, а в нас ідуть на виробництво целюлози. За 12 років співпраці ми перерахували (за дрова!) майже 3 мільйони євро. Україна одержує валюту — чим це погано? Тому не зрозуміло, чому мусується питання заборони експорту лісу. Якщо десь забороняють, то це означає, що держава вступає в ринок авторитарно. Такі тенденції спостерігалися в Словаччині, Чехії, але дуже швидко там переконалися в їхній хибності, як і в тому, що не варто не дозволяти лісівникам заготовляти та переробляти деревину. Це все одно, що позбавити селянина збору врожаю, який він виростив. Господарство в Україні невиснажливе, з гектара насаджень вибирається значно менше кубометрів сировини, ніж у Словаччині, Австрії, Швейцарії, інших країнах центру та заходу Європи. Вільна торгівля дає змогу модернізувати виробництво, переводити його на сучасні рейки. Контакти приносять добрі плоди не лише у вигляді валюти, а й ідей. Саме через торгівлю, а не через туристів ми можемо глибоко пізнавати нове…

«Саме через торгівлю». Золоті слова. Чому б не прислухатися до них авторам всіляких заборон і обмежень?

Микола ПУГОВИЦЯ.
Рівненська область.
„Робітнича Газета” №111 від 2.08.2005