03/08/2005
0І тоді в ній з’явиться справжній господар, який не допустить марнотратства і гендлярства.
Литовські лісники продають деревину на внутрішньому ринку, своєму ж виробнику, який, переробляючи її на якісний продукт – ДСП, облицювальні плити, дошки, деталі для меблів, продають в свою чергу вже власним меблевим промисловцям готовий продукт, та на експорт. Наші ж лісгоспи постачають сировину значною мірою на експорт. Й заробляють відповідно тільки власники сировини або посередники. То ж мають зиск з українського лісу всі інші – тільки не власні переробники, а отже наші ж люди!
На продовження теми реформування нашого лісового господарства, розпочатої матеріалом «Враховуючи досвід лісівників Литви», в якій свою точку зору – за помірні та виважені кроки висловив директор «Волиньлісу» Богдан Іванович Колісник, справедливо було б надати слово іншій стороні. Пан Сігітас Паулаускас, президент компанії, що контролює західний регіон лісової промисловості Литви, та володар найбільшого лісопереробного підприємства країни «Гірю Бізонас», навпаки, є гарячим прихильником ринкових перетворень в цій галузі.
Може видатися трохи дивним, що в нібито суто внутрішні наші справи по наведенню ладу втручається таки близький сусід, але ж не «свій»… Сторонній. По-перше, за досвідом, як повідомлялось, наші представницькі делегації вже вкотре приїздять до Литви, де їх теж сприймають не як чужих, а справжніх партнерів. По-друге, можемо говорити про таки передову регіональну політику Волині, яка у своїх євроінтеграційних намірах та, головне, конкретних кроках до цього в переналадці господарства в чомусь очолює цей процес. А ще з огляду на те, що саме представники «Гірю бізонас» мають намір організувати вже ближчим часом сучасне спільне деревопереробне підприємство в нас, отож, зрозуміла їх як інвесторів зацікавленість й щире бажання стимулювати процеси «європеїзації» нашої лісової галузі.
— Почну з того, що з Литви делегація привезла настрій на реформи й переконливі свідчення того, що вони дають у вас. Але і на найвищому рівні – керівник Держкомітету Віктор Олександрович Червоний і голова регіональної структури «Волиньліс» Богдан Колісник — в один голос попереджували, що діяти слід дуже обережно, аби ринкова модернізація не викинула геть з ефективних підприємств сотні, тисячі людей «у вир дикого рику». Мовляв, до лісогосподарювання не можна підходити суто на бізнесових засадах — особливо у лісних регіонах, як наш, і утримують на собі функцію ще й соціальної турботи, опіки про людей.
— Ці розмови нагадують мені часи 20-річної давності. Коли мені, ще досить молодій людині, інженеру-механіку за освітою, довелося трохи посидіти в кріслі голови колгоспу. В Литві вони були малоефективні. Та роль «батька» для всіх селян я повинен був виконувати. Воно, може, й гріє когось, тішить самолюбство, але до прибуткового господарювання не має жодного стосунку. Й зараз, коли я чую про те, що керівник повинен про когось турбуватися, я кажу: «Не лукавте. Відразу шукайте тут «чорний інтерес». Задача управлінця, керівника – налагодити максимально ефективну модель виробництва, аби кожен на всіх етапах отримував найбільший прибуток. В пошуках саме такої схеми ми об’їздили Голландію, Німеччину. Ви кажете – це голий ринковий капіталізм, а ви, мовляв, хочете бути й прибутковими й водночас турботливими. Але чи дало отаке опікування про народ, яке, мовляв, закладене в старій системі, яку не слід кардинально міняти, той самий добрий рівень життя, про який говориться? І що – люди самі собі не дадуть ради, якби тільки створювалися виробництва з попитом на робочі руки? Хитрість, за якою шукайте розрахунок. Вам на місці видніше — який. Щодо невідворотності реформ, я в тому впевнений. Поруч з вами – Польща, де господарюють по-новому. Литва, де за останні 7-8 років економічний стан державних лісгоспів невпинно зростає — за минулий рік вони отримали більше 125 млн. доларів прибутку, з них більше 87 відсотків — від реалізації круглої деревини, — розповідає пан Паулаускас.
Для нас же важливо зауважити, що литовські лісники продають деревину на внутрішньому ринку, своєму ж виробнику, який, переробляючи її на якісний продукт – ДСП, облицювальні плити, дошки, деталі для меблів, продають в свою чергу вже власним меблевим промисловцям готовий продукт, та на експорт. Наші ж лісгоспи постачають сировину значною мірою на експорт. Й заробляють відповідно тільки власники сировини або посердники. То ж мають зиск з українського лісу всі інші – тільки не власні переробники, а отже наші ж люди!
Про хід реформи у Литві продовжує розповідати С.Паулаускас.
— Про те, наскільки ми соціальні, – якнайкраще свідчать наші достойні податки — від багатих підприємств, а не таких, що ледве животіють, або розкрадаються, відрахування до всіх фондів соціальних виплат. Я хочу навести приклад з нашим виробництвом. Так само державне лісопереробне підприємство в містечку Казлу Руда ледве тліло, й збанкрутіло десь на початку 90-их. Всі найбільші підприємства такого напрямку були приватизовані вже в 93-ому році. Всі переробні підприємства Фонд державного майна оголосив до продажу, й вони були виставлені на аукціон. Так ми придбали той завод, що «лежав», й колишні працівники його отримували виплати по безробіттю. Але самої реформи на державному рівні чекали аж десь до 98-ого. Як я жартую, аж доки не з’явився прем’єр Вагнорюс, котрий не «ходив на полювання» й не вірив усьому тому, в чому переконували його “господарі” лісової галузі під вогник та добру чарку.
Реальні зміни відбулися лише тоді, коли ресурс відділили від переробки. За 10 років ми інвестували в модернізоване виробництво приблизно 90 млн. доларів. І що маємо тепер? Директор успішного підприємства отримує 4 тисячі євро зарплатні, у виробничому процесі задіяно 600 робітників. Працівник, вмілий, дисциплінований, який навчився працювати на новому обладнанні, отримує 300 євро, інженер має 1000 євро. Створено кілька супутніх виробництв, а ще додалися транспортні компанії, будівельні, розвиваються структури, що надають нам ті чи інші послуги. Край ожив, люди, що мешкають тут, отримали новий імпульс до розвитку, більш благополучне життя. Але ж починали з пошуку ефективного існування! А не з «юшки для всіх». Шукаємо тепер й нові простори — зокрема, у вас на Волині, де бачимо подібні умови – по деревині, по рівню професіоналізму фахівців, по бажанню людей працювати. Проблема тільки організуватися. Ми це змогли зробити швидше – чи варто вам ще втрачати час на балачки про реформу? Може, вже почнете діяти, аби наздогнати. Бажання з нашого боку допомогти, зрівнятися – найщиріше!
Перший крок у створенні ринку деревини буде здійснений тоді, коли будуть створені рівні умови для всіх — чи не так? А ваші держлісгоспи, володіючи власними переробками, мають спокусу спочатку забезпечувати сировиною власні підприємства, й, зрозуміло, за толерантними цінами. «Не свою» промисловість, яка вже відділилась й існувала, у нас, наприклад, доводилось захищати. Які можуть бути при цьому рівні можливості? Можливо, ці структури всередині викуплять самі ж колективи лісгоспу, можливо, хтось на конкурсах зовні, але ресурс відділяти від його власника — необхідно! З формуванням ринку прийдуть й ефективність, й прозорість.
Так, як визначається ціна деревини в нас — на конкурсній основі! Тобто, в економіку не втручається більше ніхто й ніщо! Ні адмінресурс, ні чиїсь особисті інтереси.
Що стосується модернізації… Ми, промисловці, завжди були зацікавлені у найсучасніших технологіях, не скупилися на передове обладнання — скандинавське, німецьке — лідерів на даний момент. Лісгоспи не могли з нами конкурувати в цьому. Звідси — якість обробки. Далі — прибутком від переробки вони інвестували свої нерентабельні господарства – але за рахунок чого? Гроші, отримані від продажу ресурсу, вкладалися в техніку, а не у відновлення лісу! Чому так повинно бути? Кожен повинен грати на своєму полі.
Асоціація «Литовський ліс» — промислова група приватних підприємців — теж пам’ятає період бурхливих дискусій. Впливати на ситуацію нам вдалося за підтримки уряду. Сподіваюся й у вас знайдуться такі урядовці. Тільки з ринком прийдуть інвестори. За простою логікою — якщо ресурс я можу купувати за конкурентними умовами, а не за диктатом власника, я буду інвестувати, планувати свій розвиток. При
цьому вимивається й прошарок посередників у торгових схемах. Я за конкурсом купую ресурс, переробляю й продаю меблевикам. Все просто. Кожен виконує свою функцію, й на тому отримує свою частку. Заплутану схему відносин у продажу деревини у вас ховає так багато зайвих учасників цього процесу, охочих заробити. Хто живе з того — той же лісник, чи лісоруб, чи тракторист, про яких нібито опікуються — важко сказати.
Й потім, завважте: виробництво готового продукту, так званого продукту глибокої переробки, яке реально налагодити можна лише в реформованій, структурно поділеній галузі, – завжди є своєрідним утилізатором безробіття. То, скажіть, кого захищають ваші вельможі від лісу, відтягуючи зміни?
Волинь №373, 2 серпня 2005 р
