29/06/2005
0За підсумками роботи за минулий і перший квартал поточного року, найбільше "лісове" ДП МО, що налічує 1200 чоловік, заробило чистого прибутку відповідно 825 і 430 тисяч гривень і вийшло за всіма економічними показниками на "золотий" для себе рубіж далекого 1991 року.
"Об’єкт" – це ДП "Івано-Франківський лісопромисловий комбінат МО України", а "людина" – його багаторічний директор Михайло Кочетигов, заслужений працівник промисловості України.
Не приховуємо, вибір не був випадковим. По-перше, тому що про комбінат і директора, який відзначив торік своє шістдесятиріччя, ми розповідали раніше. По-друге, тому що в даному лісовому господарстві застосовуються на практиці всі кращі та передові досягнення, які на сьогодні має український лісопромисловий комплекс (ЛПК), а в колективі трудяться аж четверо заслужених працівників промисловості і сільського господарства України. І по-третє, за підсумками роботи за минулий і перший квартал поточного року, найбільше "лісове" ДП МО, що налічує 1200 чоловік, заробило чистого прибутку відповідно 825 і 430 тисяч гривень і вийшло за всіма економічними показниками на "золотий" для себе рубіж далекого 1991 року.
Як же так, – розмірковував автор цих рядків, – від настільки рентабельного виробництва відмовляється армія? Навіть якщо воно і не працює сьогодні повністю по замовленнях МО, то чи не шкода передавати його в "чужі руки"? Хоча, звичайно, поняття "сучасна армія" і "лісове господарство" мають мало спільного…
Але бесіду з директором почав здалеку…
– Михайле Івановичу, ваш комбінат, маючи лише тридцять два відсотки виробничих фондів ЛПК Міноборони, до яких належать площі лісових масивів і основні засоби виробництва, чистого прибутку торік мав більше ніж решта десять ДП, разом узятих. Навчіть, як кажуть, жити, вірніше, господарювати…
– Підкажу, – досвід у нас, слава Богу, чималий. Між іншим, у плані його узагальнення у позаминулому році на базі національного університету і військового лісництва в Житомирі було проведено науково-практичну конференцію за участю вчених, керівників лісових господарств регіонів України, і ми довели, що військові лісництва на голову вищі інших.
А головний консультант у Кабміні з використання лісів, академік, народний депутат Ігор Юхновський, який брав активну участь у конференції, підбиваючи підсумки, заявив, що до приїзду в Житомир у нього було зовсім інше уявлення про діяльність ЛПК Міноборони, і закликав учасників форуму брати приклад з військових…
– З вашого боку це свого роду "відповідь Чемберлену" на спробу відчуження лісових угідь у МО? Пригадується, галасу тоді було багато: за рішенням Комітету Верховної Ради з питань екології, Кабмін розпорядився призупинити видачу актів на користування землею, керівники облдержадміністрацій створили спеціальні комісії з її передачі. Чим закінчилася справа?
– Поки що завершився її перший етап. У проекті Лісового кодексу України з п’ятдесяти лісокористувачів залишили тільки нас. І в першому його читанні у Верховній Раді "наша" 104 стаття збережена. Без перебільшення скажу, що саме івано-франківський колектив врятував тоді ЛПК Міноборони від знищення.
Сьогодні, коли готується друге читання проекту Лісового кодексу, спроби ліквідувати нас не припинилися, однак 104 стаття збережена…
– Михайле Івановичу, давайте повернемося до того, з чого розпочали бесіду, до вашого досвіду господарювання. Як будувалися економічні відносини комбінату після розвалу Союзу, на яких шляхах реструктуризації виробництва у вас відкрилося, так би мовити, друге дихання?
– Хотів би підкреслити ось що. До початку дев’яностих років наш комбінат працював здебільшого в інтересах Міноборони. Зокрема, ми випускали 420 тисяч солдатських стільців, практично всі шафи-шинелі для Збройних Сил, відправляли вагонами в різні регіони СРСР комплекти-заготівки меблів, робили паркет і так далі.
Це я кажу для того, щоб ви зрозуміли: коли Україна стала незалежною державою і військові замовлення перестали до нас надходити, колектив опинився в найтяжкому економічному становищі. Адже виходити на ринок з "солдатськими" меблями було, щонайменше, несерйозно. А за спиною в мене стояло 1800 працівників, зі своїми родинами, проблемами.
І було цілком зрозуміло, що перебудувати виробництво на випуск якісних сучасних меблів навряд чи вдасться, тому що, по-перше, вітчизняний ринок активно насичувався імпортними, головним чином, недорогими польськими меблями, а по-друге, такий перехід вимагав значних коштів…
Реструктуризацію виробництва здійснили іншим шляхом – якіснішою первинною переробкою деревини, що, у свою чергу, потребувало і реформування персоналу комбінату, тому що не можна переробляти більше лісу, ніж його "дозріло" для цього, чи навіть стільки, скільки приростає кожного року. Це аксіома в лісовому господарстві. Що стосується реформування персоналу, то зміни торкнулися, головним чином, співвідношення професіонал – непрофесіонал. Раніше була така норма: один майстер на 35 робітників, бригадир – на 15 чоловік. Ми перебудували співвідношення на користь фахівців з ведення лісового господарства.
Щоправда, при цьому скоротилася загальна кількість працівників комбінату: з 1800 до 1200 чоловік. Але у нас з’явилися лісництва, яких раніше не було, зросла кількість майстрів, підсилилася лісова охорона і так далі.
Можна сказати, що, не вкладаючи серйозних коштів у відновлення виробництва, ми значно підвищили продуктивність праці: робітники працювали на тих же верстатах, але ефективніше, за рахунок підвищення коефіцієнта організаторських робіт. Питання було поставлене так: кожна посада повинна самоокупатися, давати прибуток. І керівництво комбінату почало чітко за цим стежити. У нас кожна структура має план "прибутковості" на квартал, півріччя, рік. І їхні керівники регулярно звітують про результати роботи.
Ця стратегія бере початок з 1986 року, але пік її ефективності припадає на останні 10 років. І коли в квітні на розширеній нараді керівників держпідприємств Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко чітко визначила для нас головне завдання, я зрозумів абсолютну правильність обраної комбінатом економічної політики…
– Відтепер головним критерієм діяльності керівника стає прибутковість підприємства. Юлія Володимирівна загалом сформулювала її приблизно так: як ви керуєте колективами і працюєте – ваша внутрішня справа, а "на-гора" треба видавати прибуток, 50 відсотків якого ви зобов’язані перераховувати до бюджету країни…
– Михайле Івановичу, як ви ставитеся до цього нововведення уряду, і на чому, власне, базується прибуток у лісовому господарстві, які його складові?
– До перерахування половини річного прибутку до бюджету – ставлюся більш ніж нормально. Упевнений, це дозволить вирішити багато питань, у тому числі кадрових. Хіба це нормально, коли підприємство завершує рік зі збитками, а його керівник, так би мовити, усім мило посміхається, роз’їжджає на іномарці й впевнений, що з посади його не усунуть?
Держава, на мій погляд, зобов’язана була поставити питання саме так десять років тому, і сьогодні ми не мали б в економіці таких провалів. А вони трапилися через те, що керівники перестали думати, щодня приймати рішення, йти в економіці на певний ризик і так далі. Можна мені не повірити, але я прокидаюся і лягаю спати, відчуваючи за спиною "подих" колективу…
А прибуток у ЛПК складається з багатьох складових, починаючи від збору насіння для майбутнього лісу.
Здавалося б, що за проблема: зібрав насіння, виростив саджанці – і ліс росте. Але від якості зібраного насіння прямо залежить, як приймуться саджанці, а це, у свою чергу, спричинить і заходи, що постануть на часі, – догляд лісу.
Раніше вважалося нормальним, якщо вирощені саджанці мали три сорти. І ми під посадковий матеріал завчасно відводили гектар землі. Сьогодні ж засіваємо значно меншу територію, а отримуємо якісніші саджанці в потрібній кількості. Словом, йдемо шляхом мінімальних витрат при максимальній віддачі. І внаслідку заощаджуємо значні кошти.
І ця фінансова складова відслідковується нами на всіх етапах роботи, не менш як 2-3 рази на рік стає предметом детального обговорення з керівним складом комбінату. Сьогодні ми пішли далі: вирощуємо саджанці не насінням, а шляхом посадки в землю живців дерев. При цьому скорочуються терміни готовності посадкового матеріалу приблизно в два рази, значно підвищується його якість. І хоча такий шлях інтенсивного розвитку потребує забезпечення лісництв теплицями, він цілком економічно виправданий.
Більше того, нарощування обсягів посадкового матеріалу дає змогу комбінату вийти зі своїми саджанцями рідких порід дерев на ринок. Їх охоче купують "озеленювачі" населених пунктів, дачники, власники приватних будинків. І цей напрямок діяльності комбінату все більше набуває самостійної форми, стає додатковим джерелом надходження коштів.
Чесно зізнаюся, це не наша заслуга, так вже дуже давно діють лісові господарства в Польщі, Чехії, Словаччині…
Нещодавно я повернувся з Польщі, де проходила міжнародна виставка з ведення лісового господарства. Приїхав додому з такою думкою: нам ще треба вчитися, вчитися й вчитися…
– Насамперед у них. Тому що польський досвід увібрав у себе, скажу так, слов’янські й європейські тенденції ведення лісового господарства. І цей досвід, на моє глибоке переконання, випереджає нас на десятиліття…
– Михайле Івановичу, думаю, що економічні складові прибутку в справі ведення лісового господарства не обмежуються лише збиранням насіння, вирощуванням посадкового матеріалу і посадкою культур?
– Безумовно, ні. Але починаються з них. Ми зупинилися з вами на етапі догляду за лісом. Отже, це досить тривалий етап, тому що дорослий промисловий ліс визріває лише на дев’ятому десятку років свого життя. А протягом цього часу фахівці ведуть планову вирубку в лісових масивах, "чистять" ліси, створюючи для кращих дерев оптимальні умови росту.
Раніше стандарти були такими: на ділову деревину різали дерево завдовжки 4, 5 метра, на дрова – метр. І працівник, не замислюючись, пиляв дерева за такими розмірами. А сьогодні він діє інакше. Спиляє, наприклад, фанерний кряж першого сорту – це найякісніша деревина, – і дивиться, як вигідніше різати дерево далі. А вигідніше це зробити так: випиляти фанкряж першого сорту, довжина якого метр двадцять, фанкряж другого сорту – метр шістдесят, а потім різати на розміри пиловочного матеріалу 1, 2 і 3 сортів різної довжини.
Отже, якби він порізав дерево, як раніше по 4, 5 метра, то ціна деревини була б приблизно вдвічі дешевшою, це з урахуванням усіх витрат, що входять у більш раціональне розпилювання лісу. Можна сказати так: там, де раніше ми заробляли 30 гривень, сьогодні беремо 50-60.
Це стосується, до речі, і дров’яної деревини. У перші роки незалежності України вона йшла лише на опалення. І ми без розбору різали дерево по метру довжиною і продавали… А от коли в країні з’явилися виробництва по випуску ДВП, ДСП, задумалися і пішли двома шляхами: частину дров’яної деревини почали відправляти на подальшу переробку, а ту, котра вже більше нікуди не годиться, йшла на опалення. І в такий спосіб на цьому напрямку прибутковість зросла на 30-40 відсотків.
Хочу підкреслити ось що: на 90 відсотків ми працюємо в інтересах вітчизняного виробника!
І закінчуючи тему ефективного використання лісу, зазначу, що в нас є резерви. Сьогодні абсолютно не використовуються такі складові деревини, як листя, кора, корені дерев. На жаль, немає поки в Україні підприємств хімічної промисловості з їхньої переробки, наприклад, у екстракти хвої, каніфоль, дьоготь і так далі.
– Михайле Івановичу, виходить так, що ви, образно кажучи, на рівному місці підвищили прибутковість комбінату, по-справжньому не змінюючи устаткування, технологію. А просто перейшли від виробничої діяльності до роботи безпосередньо з лісонасадженнями і підвищили ефективність розпилу дерев. Чи я щось не так зрозумів?
– Не так, і я ще не розповів про реструктуризацію самого виробництва. Найбільшими досягненням комбінату вважаю перехід на нові технології в переробці деревини. Суть тут ось у чому. Раніше ми пускали пиловочник через вертикальну пилораму і було багато відходів при оброблянні кругляку, скажімо, на дошку. Товару першого сорту виходило не більше 25 відсотків. А лєнточна пилорама в руках вмілого оператора дозволяє підняти цей показник до 40 відсотків. Тому з тієї самої сировини ми отримуємо продукцію більш вартісну, приблизно у півтора раза. І таких пилок ми закупили дуже багато. Це по-перше. По-друге, наблизили безпосереднє виробництво до лісу, до лісозаготівель, в межах 3-4 кілометрів. Що це означає для комбінату, що працює у 8 областях України? (У дев’ятому регіоні – АРК – у іванофранківців розташований пансіонат. – Авт.). Були зняті величезні транспортні витрати. Сьогодні, скажімо, з Шепетівки, Чернівців чи Житомира ліс до Івано-Франківська не везуть, уся переробка ведеться на місцях.
До речі, про Житомирське лісове господарство. У нас там два лісництва, що донедавна по суті ніякого впливу на фінансовий стан комбінату не мали. Але ситуація докорінно змінилася, коли в них з’явилися чотирилєнточні пилорами.
Ось показовий приклад. За перший квартал поточного року ці два невеликих лісництва видали "на-гора" 60 відсотків обсягу продукції величезного Львівського комбінату. От наші основні економічні показники (подають купу таблиць, схем, діаграм).
– Чия це робота, Михайле Івановичу, – хто проводив аналіз?
– Ми і проводили. Тому що на сьогодні керувати ЛПК Міноборони, виходить, немає кому. Не повірите, але план роботи на 2005 рік ми не могли затвердити тиждень. Ніхто не наважується брати на себе відповідальність поставити підпис. Але, запевняю, аналіз проведено абсолютно об’єктивно і неупереджено. Для нас самих деякі речі були дивні. Наприклад, "найпросунутішими" у ЛПК МО завжди вважалися Чернігівське й Остерське лісові господарства. А з’ясувалося, що Новомосковське обігнало їх. Здивував і Київський ДОК, що завершив минулий рік з величезними збитками і опинився на межі банкрутства…
– Михайле Івановичу, хочу запитати про головне. От ознайомився з документами, схемами, діаграмами. Крім вашого господарства, інші, в основному, виглядають досить невиразно. Так було й у минулому, і в попередні роки. Може, ЛПК МО себе, як кажуть, вичерпав? – В жодному разі не можу погодитися. Так, помінялися функції і завдання ЛПК, але свій комплекс військовому відомству необхідний. І особливо сьогодні…
– Раніше перед ЛПК МО стояло завдання – вироблення товарів? А сьогодні на перший план висунуті захисні функції лісу. Наприклад, з підвищення живучості арсеналів, баз і складів збереження боєприпасів. Не можна вважати нормальним той факт, що в Україні переважна їх кількість розташована або в чистому полі, або біля (а то й у центрах) великих населених пунктів, поблизу об’єктів підвищеної небезпеки, таких, як АЕС, хімзаводи і т.д. Їм місце виключно в лісі! І це не моя думка, а фахівців з управління живучості Міноборони. Я з ними розмовляв на заході у Калинівці. Вони вважають, що ліс – дуже серйозний фактор підвищення живучості арсеналів, баз і складів, що складає 20 відсотків. Це перше.
Друге – пов’язане з тією ж проблемою. Сьогодні потребують заміни десять мільйонів ящиків для збереження боєприпасів, що згнили просто неба. Господарства ЛПК МО можуть виготовити необхідну кількість за короткий термін і за найнижчу ціну – з рентабельністю у 5 відсотків. Я не буду казати про те, що збереження боєприпасів саме у дерев’яній тарі, просоченій спеціальним змащенням, а не в контейнерах, краще знову ж з позиції живучості та збереження боєприпасів.
Третє. Може, зараз меблі в армії і не потрібні. Але питання забезпечення житлом військовослужбовців стоїть дуже гостро. А вже підраховано, що квартири вигідніше будувати, ніж купувати. Раптом УНР візьметься за це самотужки? І у розв’язанні такого важливого завдання лісові господарства військового відомства могли б відіграти серйозну роль. Я упевнений, що ми зможемо на 100 відсотків забезпечити усіма видами столярних виробів, кроквяними фермами, дошкою, паркетом і т. д., навіть якщо вони будуть здавати в рік по 5-10 тисяч квартир. І ціни наші виявляться як мінімум на 20-30 відсотків нижчі від ринкових.
Але все це можливо за однієї умови: якщо всі підприємства ЛПК МО будуть об’єднані в профільну структуру, будь то управління, концерн чи що завгодно. Але головне, щоб керували такою структурою віддані справі люди. Тоді не буде непорозумінь у питаннях управління та планування, не буде визначатись діяльність лісових господарств "на око", буде вирішене питання добору і розміщення кадрів, запрацює на повну потужність головний принцип управління, відомий як "батіг" і "пряник". Словом, черга за твердою "конструкцією" і єдиною економічною політикою у веденні лісового господарства.
В іншому випадку можна сміливо стверджувати, що лісові господарства МО доживають останні дні. А бажаючих прибрати їх до рук більше ніж достатньо. Хоча б тому, що ціни на ліс на світовому ринку невпинно ростуть, у військових лісгоспів товарної деревини багато, а лісові ресурси України значною мірою практично вирубані…
– Спасибі, Михайле Івановичу, за змістовну розповідь.
Бесіду вів Олексій ТРУБІЦИН, "Народна армія"
Газета "Народна Армія" 2005.06.24
