Плачевне видовище – недовчений чиновник. Особливо коли в його руках провідні галузі краю. Хоча важко наразі сказати, що криється за прорахунками, які дозволила собі помаранчева команда облдержадміністрації стосовно буковинського лісу, де вона присягалася навести нарешті порядок.

Під шелест "зелені" у лісі

Плачевне видовище – недовчений чиновник. Особливо коли в його руках провідні галузі краю. Хоча важко наразі сказати, що криється за прорахунками, які дозволила собі помаранчева команда облдержадміністрації стосовно буковинського лісу, де вона присягалася навести нарешті порядок. Чи справді щире нерозуміння законів і тенденцій розвитку лісового господарства, за яким вчувається брак освіти й практичної діяльності новітніх владних економістів. Чи якраз навпаки – глибоке осмислення ними легальних і тіньових фінансових потоків з лісосік з подальшою їх переорієнтацією до чиїхось кишень. І те, і те не робить честі найперше губернатору Миколі Ткачу, який за найменшої нагоди увесь цей час запевняв громадськість, що призначав членів своєї команди винятково за принципами професіоналізму.

Ще можна якось зрозуміти появу baby-face на чолі інформаційних управлінь ОДА, які, формуючи зовнішній імідж і внутрішню політику адміністрації, плутають прінтер з ксероксом й досі не можуть вийти з улюбленої ролі Снігуроньки на дитячому святі.

Ще можна, не без іронії, прийняти пояснення керівників краю, що суцільний обвал його економічних показників пов’язаний з довготривалим і болючим процесом роздачі управлінських портфелів. Однак важко збагнути, як при хронічній нестачі бюджетних коштів і при гучному декларуванні свого патріотизму нинішня влада не тільки не поклала край розбазарюванню і привласненню окремими структурами й поодинокими чиновниками державного і народного багатства, яким є ліс, але й узаконила його, офіційно дозволяючи зникати в невідомому напрямку десятки мільйонів гривень, водночас гноблячи підприємства, які ще залишилися на плаву й забезпечують робочі місця і суттєві надходження до бюджету.

Зазіхати на внутрішні кордони Буковини не сміли з часів Молотова-Ріббентропа. Поки новий голова Глибоцької райдержадміністрації Петро Панчук не задався питанням: з якої радості "чуже" підприємство – зареєстрований в сусідньому районі Сторожинецький держлісгосп – хазяйнує на 2 тисячах гектарах глибоцької землі, самоправно розпоряджаючись її лісом (третиною від загальної території лісів району). Район же від того нічого не має, окрім вщент розбитих лісовозами сільських доріг, які глибочани вимушені постійно ремонтувати за власний кошт.

Коли підняли архіви, виявилось, що єдиним і вельми сумнівним документом, який ніби давав держлісгоспу право рубати дерева у розташованому якраз на території Глибоцького району Верхньопетрівецькому лісництві, був наказ Наркомлісу від 6 травня 1944 року. При цьому лісові кордони, встановлені ще за панування на Буковині Габсбургів, абсолютно не збігалися з адміністративними кордонами районів області. Від чого дотаційний на 80% Глибоцький район сьогодні суттєво втрачає на місцевих податках за користування його природними ресурсами, які осідають в Сторожинці.

Про сплату земельної ренти не було й мови, оскільки ні Сторожинецький держлісгосп, ні Чернівецький, до складу якого, за задумом глибочан, має відійти спірне лісівництво, ані будь-який інший, досі не мають державного акту на право користування землями лісового фонду від їх розпорядників – органів державної влади і місцевого самоврядування. А це означає, що лісокористування на Буковині загалом і на Глибоччині зокрема перебуває поза законодавчим полем, як і діяльність держлісгоспів, котрі по суті нахабно привласнили собі звання лісокористувачів, ще й чомусь постійних. Справедливіше було б сказати – безконтрольних. Особливо у фінансово-господарській діяльності.

Схоже, саме Петро Панчук вирішив порушити давню традицію взаємин регіональної виконавчої влади з владою лісовою.

– Мало того, що підприємницька діяльність лісових господарств не вписується ні в юридичні, ні в адміністративні межі. Вона ще й гальмує соціально-економічний розвиток регіону, замість бути його основою, – каже пан Панчук. – Дійшло до парадоксу: в нашому багатому на ліс районі проблема дістати дошку на будівництво школи чи лікарні. Деревообробні підприємства не мають з чим працювати і змушені або закриватися, або всіма правдами і неправдами вишукувати лісосировину втридорога на чорному ринку. Бо іншого немає. Усією деревиною розпоряджаються держлісгоспи, яким вигідніше її експортувати, аніж дбати про місцевого товаровиробника. А Глибоччина могла би процвітати з виробництва деревообробної продукції, меблів, сувенірів. Це дасть, окрім наповнення бюджету, нові робочі місця. Бо скільки можна відправляти людей на закордонні заробітки. Бог дав нам гарний ліс. Ми хочемо єдиного – підняти економіку району, а з нею й добробут наших людей.

Як не дивно, першим опонентом Петра Панчука став його колега, голова Сторожинецької райдержадміністрації Тодор Гуцуляк. Для нього, професійного юриста, ще й колишнього прокурора Чернівців, взагалі виявилась одкровенням напівлегальна діяльність держлісгоспів, які так само поділили між собою і територію Сторожинецького району. Утворивши в буковинських лісах удільні князівства. Але пана Гуцуляка це цілком влаштовує. Він направив листа в Державний комітет лісового господарства з проханням не рушити старі лісові кордони і вплинути на Глибоку, аби та не зазіхала на їхнє лісництво – найбільше в Україні з найкращими таксаційними показниками хвойних насаджень, які саме зараз мають високу товарну цінність.

Позиція Сторожинця – і влади, і особливо місцевого держлісгоспу – логічна і зрозуміла. Там, де мова йде про великі гроші, тьмяніють усі юридичні норми. А на 7 тисячах гектарах Верхньопетрівецького лісництва, з якого щорічно заготовляють 30 тисяч кубометрів деревини, зелень шелестить в прямому і переносному сенсі. Навіть при офіційно задекларованій експортній ціні буковинського кругляка в 50 доларів за куб.

До того ж немає жодних гарантій, що при вирішенні суперечки на користь Глибоцького району лісництво працюватиме на його економіку. Окрім територіальних претензій, нова районна влада, на жаль, не має ніякого бізнес-плану з розвитку у себе лісової, переробної й деревообробної галузі. Навіть якщо б і мала, при нинішніх лісових схемах розпоряджатися верхньопетрівецьким лісом і чималими прибутками з нього буде не Глибока і не Петро Панчук. А Чернівецький держлісгосп, котрий, на відміну від Сторожинецького, донедавна вважався одним з гірших в країні, і непотопний при будь-якій владі начальник обласного управління лісового господарства Володимир Дарчук, без згоди якого у вагон не кладеться жодна тріска буковинського лісу.

Як каже директор Сторожинецького держлісгоспу Георгій Ротар (досвідчений і успішний господарник, який за два роки свого керівництва врятував держлісгосп від боргової ями, піднявши до рівня кращих українських галузевих підприємств), він ладен хоч зараз віддати всю свою переробку з її двома процентами рентабельності і тільки займатися прибутковим на усі 33% лісівництвом.

Недарма сторожинчани горою стали за колись дарований їм народним комісаріатом ліс, який, до всього, ще й входить до багатих мисливських угідь "Зубровиці". А відколи в Чернівцях розпочалися торги лісосіками, то навіть без рубок головного користування лісове господарство набуло статусу "золотої жили". Мільйони потекли лісівникам рікою. Куди впадає та ріка? Питання географічне хіба в тому сенсі, що відповідь на нього може змінити місце розташування стільців під багатьма нинішніми керівниками.

Кожен новий буковинський губернатор починав із запевнянь дати лісові лад. Господарник Теофіл Бауер роздавав лісосічний фонд держлісгоспам і приватним підприємцям. Фінансист Михайло Романів віддавав його з усім добром тільки держлісгоспам і есдекам. І хто б подумав, що саме фізик-теоретик Микола Ткач заходиться його продавати. Причому на відкритих торгах, перших в Україні.

Від цього без перебільшення революційного ноу-хау Буковини здригнувся і Кабмін, який звик лісосіки розподіляти, а тут його рішення ігнорували. І Державний комітет лісового господарства, який звик розпоряджатися деревиною через підпорядковані йому держлісгоспи, а тут його безцеремонно посували від лісу і грошей. (До речі, в Держкомлісгоспі оголосили чернівецькі торги лише тимчасовим експериментом). І директори держлісгоспів, які, хоч і були в галузевій системі безправними і безголосими, але мали свою частку від переводу у паперах доброго шмата ділової деревини в графу "дрова", а тепер хтось сторонній мав прийти на лісосіку і пересвідчитись, скільки ж там "хмизу".

Однак, побачивши, чим насправді обертаються ті торги, усі потроху заспокоїлись. Систему, яка ось вже 10 років панує над лісом, ніхто "на корені" не зачепив. Навпаки, від Чернівецької облдержадміністрації вона отримала непогані дарунки – здоровий імпульс реформаторства, дарма, що удаваного, і додаткове, причому невичерпне джерело дармових, але законних мільйонів.

Вони, звичайно, не впали з неба. Спритним порухом руки керівника апарату обласної облдержадміністрації Ігоря Абрам’юка (який своїм підписом трансформував у офіційний документ виконавчої влади краю стилістичні вправи економістів-революціонерів Миколи Малярчука і Ігоря Сідляра під назвою "Положення про порядок проведення торгів з реалізації лісосировинних ресурсів Чернівецької області") десятки мільйонів гривень були вийняті з гаманців підприємців і подаровані держлісгоспам. У кого ж фінансів бракує інвестувати на примусово-добровільних, але нічим не обґрунтованих засадах ведення лісового господарства області, може згортати своє підприємство. "Помаранчевий" начальник головного управління економіки ОДА М.Малярчук (призначення якого на таку відповідальну посаду було революційною необхідністю) так і заявив: чимало деревообробних підприємств після торгів помруть. (Врешті, не йому, а губернатору дивитися скоро в очі прем’єр-міністру і звітувати про нові робочі місця в області і додаткові надходження до бюджету, які також мутно проглядаються).

Загалом цього року на продаж виставлено 30% від ліміту лісосічного фонду рубок головного користування і, що надзвичайно цікаво, половина деревини на корені від рубок, пов’язаних з веденням лісового господарства. Бо, за словами того ж пана Малярчука, решта вже розроблена, продавати нічого. Хоча ліс стоїть незайманим. У першому кварталі держлісгоспами було освоєно менше третини від виділеної області Кабміном лісосіки головного користування.

Ніщо не заважало владі виставити на торги весь лісосічний фонд, що залишився на корені. Однак вона запроваджує на ринку деревини правила гри, які, всупереч вимогам законодавства, ставлять суб’єктів підприємницької діяльності різних форм власності в нерівні умови. Чомусь так звані постійні лісокористувачі з їх сумним фінансовим і матеріально-технічним станом отримали право заготовляти деревину для власних потреб в обсязі, необхідному для завантаження їх виробничих потужностей, ще й за ціною у 5-8 грн. за знеособлений куб, і вибирати взагалі без будь-якої плати деревину від проміжних рубок з добрим відсотком ділової. Усі решта купують за 80 грн. (така склалася на перших торгах середня ціна куба з деревини на корені) і не скільки треба, а скільки можуть. А не можуть – сходять з дараби разом зі своїми робітниками. Через це ось-ось будуть звільнені кілька сот працівників Путильського лісокомбінату, який опинився відрізаним від сировинної бази. Така ж доля чекає й інші деревообробні підприємства області. Рожева мрія заступника губернатора з питань промисловості Михайла Сеничака дати вільний доступ місцевому товаровиробнику до лісосировини отримує, схоже, фіаско. Це тоді, коли той же Сеничак створює ідеальні умови для іноземних авіакомпаній, винищуючи свої. Та повернемося до лісу.

Як правило, продажна ціна лісосіки значно перевищувала стартову. (За ділянку Чемернарського лісництва, що в Берегометі, на торгах була справжня бійка. Спочатку образна – в залі засідань, коли дві потужні фірми з російським й грецьким капіталом в кейсах підняли ціну куба до 160 гривень. А потім справжня під час перерви, коли у коридорі той, що програв, схопив за барки переможця з криком "що ж ти, гад, робиш, я вже там почав рубати"). Це дуже втішило чиновників з Держкомлісгоспу. "Нарешті ми дізналися справжню ціну нашого карпатського лісу", – сказав заступник голови комітету Юрій Марчук.

Хоча стартова не впала зі стелі, а сформована обласним управлінням лісового господарства. Витрати на лісівництво лягли на собівартість куба й повернулися держлісгоспу при продажу деревини лісокористувачеві. Якому, ясна річ, далеко не байдуже, щоб ті витрати були реальні.

За фінансово-господарськими планами держлісгоспів, для того, щоб садити, охороняти, прочищати, одне слово, доглядати ліс, їм потрібно у рік 15 мільйонів гривень (12 з власних надходжень і 3 з держбюджету). Можна, щоправда, подивуватися цій цифрі, оскільки половина буковинського лісу – це природне відновлення, рубки догляду цілком можуть себе окупити, лісова охорона взагалі на бюджеті. Щоправда, залишається ще адмінвитрати… Втім, все фінансово обумовлено і підтверджено актами виконаних робіт. А те, що не підтверджено, схоже, приховано у звіті чернівецького обласного управління лісового господарства за загадковою фразою: "За останні роки стихійними явищами нанесені величезні збитки – руйнування шляхів, мостів та лісових насаджень".

У будь-якому разі видатки не можуть бути чимось ефемерним і надуманим. Інакше вони не тільки невиправно збільшують собівартість продукції, але й зменшують прибуток підприємства, а разом з ним – платежі до держбюджету. Останнє, між іншим, карається законом.

Схоже, команда Миколи Ткача схиляє директорів держлісгоспів до протиправних дій, пропонуючи роздути видаткову частину їх фінансово-економічних показників взагалі до нечуваних розмірів. Адже, за положенням про торги, половину коштів, отриманих на них з різниці між стартовою і реалізаційною ціною, лісогосподарські підприємства (чому, взагалі вони?) відраховують на соціальний розвиток населеного пункту, на території якого велася лісозаготівля. Решта ж йде їм на… ведення лісового господарства.

"Їм і сто мільйонів буде мало, щоб привести ліси до ладу", – запевняє Микола Малярчук. З вуст головного економіста області звучить вбивчо. Хоча, мабуть, природно як для студента-заочника економічного факультету Чернівецького національного університету, який умудрився за короткий термін, як він сам зізнався на прес-конференції, довести своє невеличке приватне підприємство зі стругання дощок до 10 тисяч доларів збитків. Що, однак не заважає Миколі Антоновичу говорити про себе, як про видатного теоретика і практика лісової і деревообробної галузі.

Краще не думати, до чого може дійти під таким керівництвом буковинський ліс. Тим більше, що з Миколою Малярчуком цілковито згідний заступник голови облдержадміністрації Віталій Усик. "Наші ліси запущені, там берези глушать дуб і бук. Торги дадуть змогу спрямувати на лісівництво не 15 мільйонів, а 25-30". Страшилки про берези насправді є природними проміжними стадіями у відновленні корінних деревостанів. Це прекрасно знають лісівники. Варто було б знати і чернівецьким чиновникам. Як і те, що лісівництво і промислова діяльність вже десять років офіційно розділені між собою. А саме таке розділення проголошує своєю основною метою у реформуванні лісового господарства краю команда Миколи Ткача.

Задля того і створювались держлісгоспи, щоб доглядати, а не рубати ліс, й готувати до продажу лісосіки. Це вже потім мистецьки сформованим лісовим законодавством і низкою нормативних актів в їх руках опинився практично весь лісофонд з його основним ресурсом – деревиною і всіма надходженнями від її реалізації. На жаль, досі ніхто не проводив аудиту адміністративної діяльності керівних органів галузі й ефективності прийняття управлінських рішень, в тому числі Верховної Ради і Кабміну. Не завадило б пропустити через нього й останні рішення щодо лісу Чернівецької облдержадміністрації.

Давно вимагає ґрунтовної податкової перевірки, зокрема, й видаткова складова фінансової діяльності основних лісокористувачів. З 55 мільйонів свого валового доходу 51 мільйон, виявляється, вони спрямовують на валові витрати з рубками головного користування включно. (По країні ця цифра становить близько в 660 мільйонів, з них 150 бюджетних). Рентабельність діяльності разом з деревообробним виробництвом – 5,8%.

Прибутковість лісівництва взагалі не обрахована, хоча саме це є основний напрямок діяльності державних лісогосподарських підприємств. Юрій Марчук з Держкомлісгоспу навіть запевняє, що така постановка питання некоректна з точки зору економіки, бо лісівництво ніколи не буде давати прибуток. Варто уточнити – хіба що в Україні. Бо ліс завжди був джерелом великих прибутків, а не збитків.

Це довели і чернівецькі нещодавні торги. Лісосіки – неперевершений товар. За право продавати їх і розробляти б’ються і у владних кабінетах (як в Глибокій і в Сторожинці), на аукціонах і поза ними. Чи буде з них нарешті зиск простому буковинцеві?

Світлана ІСАЧЕНКО
Час-2000 №24 за 17 червня 2005 року