З приводу катастрофічного стану лісових екосистем

"Ліси передують людині, пустелі слідують за нею", – писав відомий французький письменник Ф. Р. Шатобріан. У справедливості цих слів легко переконатись у будь-якому куточку земної кулі, а особливо в Україні. Вся історія взаємовідносин людини і лісу на території нашої держави – це бездумне, екологічно не обгрунтоване винищення лісових екосистем, яке стало особливо жорстоким, починаючи з ХVІ століття.

Первинна лісистість України була втричі більшою від сучасної. Лісами було вкрито близько 27 мільйонів гектарів українських земель. Хижацьке винищення лісів почалося у період розвитку виробництва поташу (сировини для виготовлення скла). На одержання одного пуда поташу йшло 25, 8 кубометра деревини. Про широкий розмах цього промислу в Україні свідчать такі дані: 1561 року з Києва до Гданська відправлено 200 тонн поташу, в 1608 році з Олевська вивезено його за кордон 100 тонн. Тривав цей промисел аж до кінця ХІХ століття. Не менших втрат зазнали лісові екосистеми України в період розбудови Чорноморського флоту. Лише 1803 року було заготовлено 43, 5 тисячі 200-300-річних сосен і дубів. В ХІХ столітті великих спустошень зазнали українські ліси в зв’язку з використанням деревини як палива при виробництві цукру. Лише на Волині у 1873-1879 роках було знищено 132 тисячі гектарів лісу.

Непоправної шкоди лісам України завдали хижацькі вирубки в період світових воєн та в післявоєнні роки. А сумно- звісне осушування, порушивши гідрологічний режим грунтів, призвело до загибелі високопродуктивних лісів Українського Полісся на 200 тисячах гектарів!

Здавалося, у період незалежної України ситуація мала докорінно поліпшитись. Але насправді вона погіршилась. У 90-х роках минулого століття 70 процентів товарів, що вивозились з України, припадало на деревину. І це при тому, що Україна – держава малолісна, сюди з Росії щорічно завозилося 30 мільйонів кубометрів деревини. Нині з України теж вивозиться ліс – до Польщі, Італії, Туреччини, лісистість яких значно вища, ніж у нас. У цих країнах давно вже відмовилися від суцільних рубок. У нас же з лісових екосистем вилучаються найцінніші елементи. Так, початок нового тисячоліття ознаменувався справжнім винищенням лісової черешні, яка була привілейованим об’єктом у системі далеко не ідеального радянського лісового господарства. Навіть при проведенні рубок головного користування черешню лишали заради її плодів як корму для птахів та звірів. У наш час у Карпатах та на Волинсько-Подільській височині вирубані всі черешні товарного вигляду і вивезено за кордон, де ця деревина високо ціниться як сировина для меблевої промисловості.

Нині стан наших лісових ресурсів такий, що, власне, вже немає чого експлуатувати. Лісистість України становить лише 14 процентів. На лісові культури (насаджені ліси) припадає понад 50 процентів. Середній вік наших лісів – 35-40 років, середній запас деревини на їх гектарі – 186 кубометрів, середній гектарний запас стиглих та перестиглих деревостанів – 242 кубометри. (Для порівняння: середній запас деревини в нормальному стиглому лісі 400-500 кубометрів на гектар).

Усе це – переконливе свідчення надмірної експлуатації наших лісів. Унаслідок недостачі стиглих деревостанів відводяться в рубку і достигаючі ліси. В Україні немає реальних науковообгрунтованих можливостей збільшити обсяг рубок головного користування в лісах другої групи, тому мають місце інтенсивні рубки в лісах першої групи, що слугують для рекреації та виконання грунтозахисних, водорегулюючих, кисневотворних та інших пов’язаних з поліпшенням оточуючого середовища функцій. Оскільки проведення суцільних рубок у таких лісах не передбачене, то їх приховують під виглядом так званих санітарних рубок та рубок догляду. Це набуло величезного розмаху в Карпатах, Лісостепу, на Поліссі. Вирубки проводяться не лише в рекреаційних лісах, а й на природно-заповідних територіях.

За всіх недоліків радянського лісового господарства такого хижацького винищення лісів першої групи тоді не було. Навпаки, держава дбала про покращання їхньої охорони. Так, у 80-х роках видатні вчені-лісівники провели велику роботу по відбору найбільш цінних деревостанів і створенню лісових генетичних резерватів. У наш час жадібні до наживи ділки у багатьох місцях все зробили для їхньої ліквідації. Так, на місці багатьох генетичних резерватів букових лісів на Тернопільщині лишилися лише пні.

Останнім часом помітне зазіхання не лише на лісові генетичні резервати, а й на букові ліси, які входять до природно-заповідного фонду. З’явилися дисертації з рекомендаціями вилучати їх із природно-заповідного фонду і вирубувати. Такий підхід абсолютно антинауковий, злочинний.

Рубки догляду – це лише привід для вирубування найбільш цінних дерев. Для лісових екосистем України такі вирубки є надзвичайно шкідливими, оскільки порушують стан біологічної рівноваги.

Невід’ємними елементами ландшафтів нинішньої України стали зарослі чагарниками та бур’янами лісові культури й необроблені колишні колгоспні поля. Непрохідні зарості утворюють агресивні види рослин чужоземного походження (клен ясенелистий, акація, аморфа кущова, амброзія полинолиста, ваточник сирійський, золотарник канадський та багато інших). Вони створили таке середовище, в якому не можуть зростати не лише рідкісні, а й звичайні аборигенні види рослин та гніздитися птахи і звірі.

Відомий польський піонер охорони природи Ян Павліковський писав, що вигляд землі є свідченням духовної культури народу. То до якого ж занепаду доведена ця культура, якщо мальовничі лісові пейзажі повсюдно витиснуті непрохідними чагарниками та заростями бур’янів. На щастя, часи змінилися, і нова влада прагне навести у країні лад. Однак поки що ліси так само інтенсивно експлуатуються, як і в період президентства Кучми.

Рубати ліси можна й потрібно. Але не знищуючи їх. Треба бути безрозсудливим варваром, щоб зруйнувати те, чого ми не можемо створити, писав на початку минулого століття А. П. Чехов. Складається враження, що великий письменник змалював сучасну Україну.

Пора вже зупинити варварство і оголосити мораторій на будь-які вирубки в лісах першої групи, оскільки саме вони є основним середовищем існування в Україні рідкісних видів флори та фауни. До української флори входять понад 4500 видів вищих судинних рослин, близько 9 процентів з яких – ендеміки, тобто такі, що не зустрічаються поза межами України. Більше половини із 439 видів вищих судинних рослин, занесених до Червоної книги України, є лісовими реліктами. На жаль, занесення рослин до Червоної книги саме по собі ще не є гарантією збереження виду. За нашими підрахунками, 89 занесених до Червоної книги видів не охороняються на жодній природозаповідній території. Вкрай необхідно організувати спеціальну роботу по створенню ботанічних заказників, в яких була б забезпечена охорона кожного із рідкісних видів.

На природозаповідний фонд в Україні припадає лише 4, 3 процента території. У Франції, яка рівнозначна Україні за площею і багатством флори, на такий фонд припадає 10 процентів території. Не кращі в нас справи і з охороною фауни. Ніде не охороняються сорокопуд сірий, сорокопуд червоноголовий, сипуха, підорлик великий, сліпак європейський, сліпак подільський. Це свідчить про неефективність нашої природно-заповідної мережі.

Україна має давні природоохоронні традиції. Ще в 1886 році тут було створено один із перших в Європі резерватів Пам’ятка Пеняцька. Однак уся історія нашої природозаповідної справи – це запекла боротьба держави з ідеями та діями ентузіастів. Усе, що вдавалося взяти під охорону, через певний час ліквідовувалося з волі державних чиновників. Яскравим прикладом цього є ліквідація заповідного режиму на 33 мільйонах гектарів у 1951 році. Лише в 1991 році Україна досягла рівня 1951 року за відсотком природозаповідних територій. Та нового небаченого, катастрофічного глуму зазнали наші заповідники в період правління Кучми. Всім відомі цинічні дії і розпорядження влади на території Дунайського біосферного, Кримського, Луганського, Рівненського та інших заповідників. Отож для поліпшення охорони біологічного різноманіття необхідно розробити й узаконити програму (не декларативну, а реальну! ), яка б забезпечила дійсну охорону кожного рідкісного виду рослин і тварин, занесених до Червоної книги України, та місць їх існування, більша частина яких включена в лісові екосистеми. Для цього необхідно вилучити із головного користування всі землі природних лісів і вести лісове господарство лише на землях лісокультурного фонду.

В. МЕЛЬНИК, доктор біологічних наук, професор

"Сільські вісті" 2005.05.20