Шумить волинський ліс, гірко зітхає… Поки громадськість проводить “круглі столи”, обговорює питання його дієвого захисту, тут діловито дзижчать бензопили, з настанням сутінок одна за одною пролітають вантажівки, вщерть наповнені сосновими, а то й дубовими колодами. Саме вночі у селах на повну потужність починають працювати приватні пилорами. На Захід тягнуться лісовози і вагони з елітним кругляком, буквально за безцінь задовольняючи потребу закордонних підприємств у високоякісній деревині.

Найбільших збитків зазнають камінь-каширські ліси, території яких поступово перетворюються на безлісні площі – толоки, а там недалеко і до безводної пустелі, оскільки грунтова вода, яку утримував ліс, значно знижується. Душа болить писати про те, як по-варварськи вирубуються зелені легені Волині. Як не прикро, іноді над лісом заносять злочинну сокиру самі лісівники.

СВАВІЛЛЯ У “НІЧИЙНОМУ ЛІСІ”

На початку дев’яностих років до матеріалів лісовпорядкування у Камінь-Каширському районі “забули” віднести небагато-немало – 18,6 гектара лісу. Як так трапилось, достеменно не відомо. Чи то спеціалістів, які проводили тут чергову таксацію, настільки добре пригощали, що вони заплуталися, чи то була якась заздалегідь спланована операція. А, можливо, комусь було просто з руки приховати площу, аби згодом вигідно, а головне – безпроблемно реалізувати лісоматеріал.

Переступаючи через численні пеньки, я нарешті опинився у “нічийному” лісі. Він знаходиться в урочищі “Майдан”, це поміж Карпилівським лісництвом Камінь-Каширського держлісгоспу та місцевим спеціалізованим лісогосподарським підприємством. Сюди також роблять свої набіги крадії деревини. Але жодне із тутешніх господарств на так звану нейтральну територію не зазіхало, аж поки державний лісгосп не очолив 26-річний Роман Колісник, який до того працював лісничим у Володимирі-Волинському.

Відчуваючи надійні тили та міцну “спину”, Роман Богданович “показав” своїм колегам-сусідам, як треба проводити “зачистку” лісової території. Для замилювання сторонніх очей державний лісгосп на законних підставах здійснював рубку власних площ. Ніхто із працівників спеціалізованого лісогосподарського підприємства й не думав, що сусіди раптом перейдуть на нейтральну зону.

Інженери лісової охорони Володимир Дмитрук, Петро Прач, Володимир Кіпень, помічник лісничого Сошичненського лісництва Ростислав Кузьмич та старший майстер лісу Григорій Меліхов того дня у кварталі № 45 відводили ділянки під суцільну рубку, як почули гуркіт і звук бензопил. Дмитрук та Меліхов відразу побігли на шум. Між кварталом № 45 та кварталом № 37, що належить держлісгоспу, знаходився завантажений колодами КамАЗ. Тут же працювала бригада робітників Карпилівського лісництва. Позаду КамАЗа побачили трактор з причепом та вантажівку держлісгоспу. За якихось 50-60 метрів від них завантажувався осикою ЗІЛ-130 підприємця Степана Суща – жителя села Карасин Камінь-Каширського району. Лісівники кажуть, що ніби він викупив тут ділянку лісу.

– Хто вам, хлопці, дав право тут рубати ліс?- поцікавився Дмитрук.

– Директор дозволив,- мовив хтось із робітників.

Бригада чисельністю 28 чоловік у повному складі відмовилася надавати лісовій охороні будь-які пояснення. Тоді Володимир Кіпень і Ростислав Кузьмич поїхали до контори Карпилівського лісництва, аби з’ясувати у лісничого Олександра Грицая, чому його люди безсоромно, нехтуючи законом, нищать ліс. По дорозі вони зустріли той самий КамАЗ із причепом. Тут же був Грицай та майстер лісу П. Заєць.

– Чому проводите незаконну рубку?- прямо запитали у Грицая природоохоронці спецлісгоспу.

– Ми там хоч трохи прибираємо верхи, а ви взагалі нічого не робите, так що до нас не майте ніяких претензій,- безапеляційно відповів він.

За вказівкою головного лісничого спецлісгоспу Олексія Данилевича, на пеньках у нейтральній зоні було відбито спеціальні клейма. Комісія з числа працівників лісової охорони провела бусольну зйомку території та інші заміри. За фактом рубки на необлікованій площі склали відповідний акт. Як свідчать документи, тут було зрубано (за тиждень) 254 сосни, 189 вільх, 96 беріз, 95 осик, 5 грабів, 4 дуби та 9 ялин, загалом – 652 дерева “безпритульного” лісу, це – близько 300 кубометрів деревини. На 18,6 гектарах залишилося рідколісся та молоднячок. Спеціалісти стверджують, що вся ділова деревина звідси (зрозуміло, без документів) потрапила на приватні пилорами сіл Карпилівка та Стобихівка.

Як не дивно, але з винних осіб волосина з голови не впала. Де зараз знаходяться матеріали цієї справи, достеменно не відомо. Ні державне управління екології та природних ресурсів в області, ані обласна природоохоронна прокуратура на цей акт вандалізму так і не відреагували, хоч пройшло уже більше півроку. Якщо підрахувати суму заподіяної шкоди, то виходить досить кругленька сума – 150-200 тисяч гривень. Цілком достатньо, щоб порушити кримінальну справу. Але якісь приховані пружини сковують прокурорську активність. Більше того, органи, які повинні стояти на захисті природи, починають дорікати спецлісгоспу в тому, що саме його працівники виявили й доповіли “по інстанції” про незаконну рубку.

– Якщо так, тоді забирайте цей ліс собі і наводьте там порядок,- безсоромно мовив директору Камінь-Каширського спецлісгоспу Івану Вовку один із лісових начальників.

Побувавши у “нейтральній зоні” та навкруг неї, не можна не звернути увагу на той розгардіяш, що тут твориться. Після рубки головного користування, як вимагають норми лісовпорядкування, повинна проводитися очистка ділянок від порубочних рештків, грунт мають підготувати під нові культури. У кварталі № 37 державного лісгоспу цього не видно. Ділянки не очищаються. Непридатні для товарної продукції берези, інший тонкомір та сухостій так і залишаються на площах. І це у Карпилівському лісництві набирає масового характеру.

КОМУ Ж ВИГІДНА МОНОПОЛІЯ?

Слухав я начальника новоствореного обласного державного управління лісового господарства Богдана Колісника на недавньому прес-клубі у редакції “Волині”, як він ставив питання про те, що у лісів повинен бути один господар, – і мене брали сумніви.

Чому шановний Богдан Іванович так палко хоче стати єдиним господарем усіх лісів області? Чи не тому, щоб усунути конкурентів, а разом з ними й “зайві” очі?

– Коли Богдан Колісник каже про одного господаря у волинському лісі, то, очевидно, він має на увазі себе і свою родину,- вважає директор Камінь-Каширського спецлісгоспу, депутат обласної ради Іван Вовк. – У системі держлісгоспу своя переробна промисловість, лісова охорона, вони самі собі визначають, який ліс рубати, і потім себе ж контролюють. Який це буває “контроль”, можна судити з урочища “Майдан”, де незаконно вирізано велику ділянку добротного лісу. Саме за Колісника ліс почали експортувати за кордон кругляком, хоч це забороняється робити.

До речі, Камінь-Каширським держлісгоспом, на території якого майже немає дуба, минулого року експортовано до Польщі 329 кубометрів пиловника дубового. Це у цивілізованих країнах Заходу дуб давно вважається “священним деревом”, категорично заборонено вирубувати не тільки дубові ліси, а й окремі дерева. До лісових волинських начальників європейська цивілізація ще не дійшла. Виходить до того ж так, що забрав увесь ліс до власних рук – і тоді уже можна встановлювати на власний розсуд ціни.

У Європі зараз встановилась практично одна закупівельна ціна на європіддони. Але якщо спецлісгосп продає за Буг один кубометр тих палетів за 70 євро, то державний лісгосп – лише за 57 євро. Чому державники працюють собі на збиток? Чи, може, різниця у 13 євро “осідає” у чиїхось гаманцях? До того ж, державні тендери на експортні поставки деревини на Волині чомусь не проводяться. Для підприємців не є секретом, що до так званої “золотої жили” допускаються лише “свої” приватні структури.

СОЦІАЛІСТИЧНУ СИСТЕМУ ВМОНТУВАЛИ У РИНОК

Недоліків та прорахунків у веденні і організації лісового господарства чимало. Лісове господарство і досі існує у рамках старої соціалістичної системи господарювання, яка найбільш потворно вмонтувалась у ринкове оточення. Тут складається ряд особливостей, які роблять цю галузь дуже привабливою для зловживань та порушень. Неефективна, непрозора організація лісових відносин не сприяє ані підвищенню продуктивності лісів, ані динамічному розвитку галузі.

Є квартали, які належать держлісгоспам, де на одному гектарі, за матеріалами лісовпорядкування, має бути 200 кубометрів деревини. Після самовільних рубок сьогодні тут залишається всього-на-всього 10-15 кубометрів. Щоб приховати сліди масового розкрадання лісів, державні лісгоспи відводять суцільні площі під санітарну рубку, виписують лісорубні квитки і ті ж лісокради уже на законних підставах дорізають ліс. Маючи своїх лісопатологів, державній установі нескладно визначити для санітарної рубки “хворі” дерева.

Богдан Колісник заявляє про амбітні плани щодо переозброєння своїх підприємств новим обладнанням. У той же час Камінь-Каширському держлісгоспу за один мільйон гривень купується литовська технологічна лінія випуску 60-х років минулого століття, яка уже давним-давно відпрацювала свій ресурс.

Є два шляхи вирішення проблеми. Перший – удосконалення існуючої системи за прикладом перетворень, що здійснює Росія, яка відокремила лісове господарство від лісової промисловості. Це дало змогу розмежувати функції оцінки деревини на пні та здійснення рубок головного користування. Другий шлях – побудова нової системи лісових відносин за досвідом Польщі, де господарство ведеться комплексно. Воно включає лісогосподарську та лісопромислову діяльність на основі принципів невичерпності лісових ресурсів, самоокупності галузі та платності користування землями лісового фонду.

Міжвідомча аналітично-консультативна рада під керівництвом академіка Ігоря Юхновського за дорученням Президента України провела торік грунтовне обговорення стратегічних питань розвитку лісового господарства з залученням широкого кола спеціалістів, науковців, практиків та представників громадськості. Розповсюджені комісією матеріали отримали надзвичайно широкий резонанс. Надійшла велика кількість пропозицій. З основного питання, що виносилось на обговорення стосовно вибору шляхів реформування галузі думки респондентів розділились, проте більшість підтримала “польський” шлях розвитку.

На думку академіка Юхновського, у стратегічному плані теж привабливіший курс реформування, яким іде Польща, оскільки тут спостерігається системний підхід до розв’язання проблем. Крім того, окремі лісогосподарські підприємства України уже фактично працюють за принципом “збирання врожаю”, хоча й досі лісове господарство залишається збитковим для Української держави. До позитивних сторін польської системи зараховують самоврядність та самоокупність, де немає підгрунтя для зловживань із заниженням оцінки деревини на пні та перекручування звітності стосовно рубок догляду та санітарних рубок.

Польська система заохочує до здійснення ефективного господарювання. Необхідність сплати умовно фіксованого (за площею лісу) податку спонукає поляків до підвищення продуктивності насаджень, що покращує екологічні властивості лісу, при цьому забезпечується жорсткий нагляд з боку Міністерства екології та місцевої влади за станом лісів. Особлива увага у Польщі надається статусу лісової охорони. У нас варто було б запровадити зазначену модель реформування лісових відносин, оскільки це питання є на сьогоднішній день надзвичайно важливим.

КОЛИ ЗА ДЕРЕВАМИ ЛІСУ НЕ ВИДНО

Жителів поліської глибинки “високі матерії” з приводу того, якими шляхами розвитку йти вітчизняній лісовій галузі, практично не цікавлять. Вони думають про те, як вижити, де заробити копійку, знайти дрова, аби взимку натопити грубку. На сьогодні 60 відсотків населених пунктів Камінь-Каширського району є негазифікованими. Якщо підрахувати кількість усіх дворів, то на рік для опалення селянам потрібно не менше 40 тисяч кубометрів деревини. Державний лісгосп торік продав людям 6 тисяч кубометрів лісу на дрова, спецлісгосп – 13 тисяч “кубів”, причому за дешевшими цінами. І це тоді, як держлісгосп вдвічі більше за спеціалізоване господарство заготовляє деревини. Очевидно, державникам невигідно відпускати для селян дрова.

Селяни за дровами до Ковеля чи Луцька не поїдуть. Решту лісу вони просто викрадають. Такі ось реалії життя на Поліссі. Приватні пилорамники вчать своїх односельчан знаходити у законодавстві різного роду “шпаринки”, аби уникнути відповідальності. Люди йдуть у ліс із сокирою, рубають дерево і повертаються назад. Наступного разу вони їдуть підводою, уже без сокири, і забирають дерево. Лісовій охороні пояснюють, що деревину знайшли: “Хтось зрубав, то навіщо ж пропадати добру. У чому моя тут вина?!”. Лісокраду головне – довезти дерево до пилорами. Скинув його біля тартачка й ліс уже – поза обліком. Якщо ж чоловіка зловили, і справа дійшла до суду, то судді,як правило, відпускають дядька з миром, наказавши лісівникам повернути йому “нічийну” деревину.

За надмірні перевірки й несподівані рейди лісової охорони селяни, буває, вдаються до жорстокої помсти – підпалюють ліс, з якого вони живуть. Влітку досить кинути в суху траву недопалок, аби загорівся весь масив. Дорогою до села Радошинка Камінь-Каширського району я дивлюся на чорний, випалений ліс. Зрештою це й не ліс, а страшне пустельне згарище. Нерідко підпалюють ліс й жителі села Карасин.

На сьогодні у Камінь-Каширському районі існує понад 100 приватних пилорам, з них – 80 відсотків(!!!), за словами природоохоронців, працюють нелегально. У селі Стобихівка – 25 пилорам. На території лише двох сільських рад функціонує понад 30 тартачків. І хоча усі вони, як правило, зареєстровані підприємцями, необхідних документів на них немає. Незважаючи на відсутність відповідних дозволів, на пилорамах ріжуть ліс вдень і вночі. Кажуть, що на Волині – не менше півтисячі пилорам. Більшість робітників тут працює незаконно. Люди отримують платню у “конвертах” та ще й числяться, як не дивно, на біржі праці. Від такого дикого “капіталізму” страждає насамперед бюджет держави, як зрештою й казна місцевої громади. А держава тим часом підтримує підприємців на селі, надає так звані “підйомні” для того, аби розпочати бізнес. Спритні ділки на ці кошти відкривають пилорами.

Ярослав ГАВРИЛЮК
http://volyn.com.ua/
Електронне видання "Волинь"№342 четвер, 19 травня 2005 р