Вибудована центральним органом виконавчої влади з лісового господарства
"система" створює надзвичайно сприятливі умови для привласнення тіньовими
структурами лісового бізнесу ресурсів деревини – основної товарної продукції
лісівництва, що належить українському народові.

Надходження коштів за продаж деревини на пні у зведеному бюджеті України
щорічно становить 95-97 відсотків від загального обсягу. Тому словосполучення
"надходження коштів за спеціальне використання лісових ресурсів" – лише
димова завіса підприємців. Ті кошти – це лісовий валовий доход, а не щось
інше. І основне джерело його наповнення – плата за деревину на пні, яка
підлягає поверненню державі у повному обсязі всіма державними лісгоспами.
Адже всі видатки на ведення лісового господарства здійснюються за кошти
державного бюджету.

А для поглиблення такої хибної "системи" колишній Президент України Л. Кучма
видав указ "Про додаткові заходи щодо розвитку лісового господарства" (7
лютого 2004 р., N 171). Звісно, мету визначено благородну – забезпечення
сталого розвитку лісового господарства. Однак зміст вимог суперечить цілям.

Ті, хто готував проект указу, попри виважені й обгрунтовані пропозиції
Міжвідомчої аналітично-консультативної ради з питань розвитку продуктивних
сил і виробничих відносин при Кабінеті Міністрів України (2003 р.) (далі –
МАКР), спрямували його вимоги з точністю до навпаки. Наприклад, йдеться про
"вдосконалення системи державного управління у сфері лісових відносин". Що
означає "лісові відносини"? Щось із законів джунглів чи тайги, можливо? І що
то за "сфера"? Альфа і омега ринкової економіки – децентралізація управління,
а не впровадження державного, централізованого управління. Останнє
відповідало б відомому з радянських часів Основному закону про ліси (1918
р.), за яким було здійснено експропріацію всіх лісів і проголошено
загальнонародну власність на них. Але в тому законі було записано: "Будівлі
промислових підприємств з механічної і хімічної обробки деревини до числа
будівель лісогосподарського призначення не включаються". У такий спосіб
колишня Країна Рад чітко відокремила лісопромислову діяльність від
лісогосподарської. Перша є суб’єктом промислового виробництва, що здійснює
лісокористування, друга – суб’єктом аграрного виробництва, видом
землекористування. Без такого розмежування не може бути й мови про поліпшення
економічних відносин лісових господарств (лісгоспів) з власником природних
ресурсів.

На сьогодні українське лісівництво за питомими показниками продуктивності
лісових земель (1,3 м3/га за рік) в 2-3 рази поступається європейським
країнам навіть в областях, які межують з Польщею, Угорщиною, Словаччиною. Не
кажучи вже про Чехію, Австрію, Німеччину.

У згаданих рекомендаціях МАКР чітко записано один із перших адміністративних
заходів: "Відокремлення функцій лісового господарства від функцій лісової
промисловості".

Проте указ екс-Президента України в цьому питанні містить зовсім інше: "вжити
у тримісячний строк заходів… з метою створення умов для збільшення
інвестицій у глибоку переробку деревини". Це означає створення легітимних
шляхів, даху для тіньового привласнення ресурсів деревини в обхід
конституційного власника – українського народу. Тим більше за умови, коли всі
заходи з лісівництва, тобто створення й утримання матеріально-технічної бази,
кадрового забезпечення, будівництва доріг та інших об’єктів інфраструктури,
здійснюють за кошти державного бюджету. А от лісокористування – розробка
лісосічного фонду, заготівля лісових матеріалів, їх переробка і виробництво
промислової продукції, реалізація їх на зовнішньому і внутрішньому ринках –
це на користь структур лісового бізнесу. Наслідок: постійне і неухильне
зростання обсягів заготівлі лісових матеріалів шляхом рубок проміжного (за
кошти державного бюджету) порівняно із зростанням головного користування.

"Кабінету Міністрів України: 1) протягом 2004-2007 років: … забезпечити
завершення оформлення правонаступних документів на користування земельними
ділянками лісового фонду". Зміст цієї тези указу ставить питання… з ніг на
голову, спотворює норму, що була визначена постановою Верховної Ради України
"Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року. У ній записано: "Встановити,
що громадяни, підприємства, установи і організації, що мають в користуванні
земельні ділянки, надані їм до введення в дію Земельного кодексу України,
повинні… оформити право на володіння або користування землею…". То чому ж
тепер, майже через 15 років, це право має забезпечити Кабінет Міністрів
України? І чому завершити "оформлення правонаступних документів на
користування земельними ділянками лісового фонду", якщо воно ще й не
починалося? Просто менеджерам державного лісівництва не подобається порядок
надання земельних угідь у постійне користування лісовим господарствам, який
встановлено Земельним кодексом України (стаття 122), їм хочеться зберегти у
будь-який спосіб розподіл з колишніх радянських часів.

"Вжити у тримісячний строк заходів щодо: реструктуризації державних
лісогосподарських підприємств, яким земельні ділянки лісового фонду надані в
постійне користування для ведення лісового господарства, а також для
спеціального використання лісових ресурсів, з метою створення умов для
збільшення інвестицій у глибоку переробку деревини …". У цій тезі Кабінету
Міністрів України запропоновано здійснити… зовсім протизаконний акт (дію).
Земельні ділянки суб’єктам господарювання з лісівництва надаються згідно із
Земельним кодексом України. А от право спеціального використання лісових
ресурсів (деревини) не підлягає наданню, а має бути оформлене на основі
купівлі-продажу лісосічного фонду на його ринку. Так було ще до жовтневої
революції 1917 року, так було і за часів колишнього Союзу до 60-х років
минулого століття, і так має бути за законами ринкової економіки.

Ось інший указ Президента України Л. Кучми від 5 січня 2004 р. N 1 – "Про
заходи щодо посилення державного контролю у сфері охорони, захисту,
використання та відтворення лісів". У преамбулі знову йдеться про мету –
"підвищення ефективності державного управління". Певно, можна й далі
"посилювати" державне управління, якщо рік у рік Верховна Рада України
виділяє Держкомлісгоспові дедалі більше коштів із Державного бюджету: у 2004
році – майже 130 млн. грн., у 2005 -185 млн. грн. Проте зиск з таких
капіталовкладень має не держава. Бо кожний держлісгосп, маючи свій проект
організації і розвитку лісового господарства, повинен мати і власний
бізнесплан. А гроші з бюджету, це близько 28 грн. на кожний гектар лісових
земель, які несуть на собі капітал у вигляді запасів деревини (лісового
фонду)…

Отож масив "лісозавалів" множиться і розробити його буде нелегко, та все-таки
конче необхідно. Залишається надія тільки на нового Президента України В.
Ющенка і нову владу, віра в те, що лісівництво в Україні перетвориться із
дотаційного на самоокупне і прибуткове. А так, до речі, було за часів
діяльності Лісового департаменту колишньої Російської імперії. Тоді у межах
його управління перебувало 115 млн. гектарів лісів, а у складі корпусу
державної лісової охорони було лише чотири генерали. На рівні губерній були
полковники від лісівництва і т. д. А у складі Держкомлісгоспу України – майже
400 "гайових" генералів, тобто більше як у МВС України…

За умов, коли в Україні навіть Міністерство оборони очолює цивільна особа,
"лісозавали" уряд міг би легко подолати адміністративними та іншими методами,
запропонованими МАКР під керівництвом народного депутата України, академіка
НАНУ І. Юхновського. Було б вельми доцільно повернутися до одного із намірів
колишньої радянської влади і перевести утримання керівництва Держкомлісгоспу,
його обласних та інших рівнів управління за рахунок відрахувань від прибутків
держлісгоспів, що перебувають у сфері його лісівничої політики. А укази
колишнього Президента України було б доцільно визнати такими, що втратили
чинність. Іншого шляху в умовах ринкової економіки просто немає.

Андрій БОБКО,
кандидат сільськогосподарських наук, провідний науковий співробітник НДЕІ
Міністерства економіки України.

"Голос України" N2903 2005.03.29