Цього року весна на Полісся прийшла із запізненням. Затяжні заморозки, сильні снігопади у березні загальмували всі природні явища: пізніше почався приліт журавлів, диких гусей, качок, змістилося у часі токування тетеруків, глухарів, повінь сягнула свого піку на початку квітня.

Лосі (а їх тут більше двох десятків), які успішно перезимували під охороною працівників заповідника на сухих і затишних грядах серед боліт, із настанням весни починають відходити у північні, більш сухі лісові райони. Козулі поки що тримаються у лісах навколо Черемського болота, не наважуючись ще пересуватись по залитих водою болотяних нетрях. А кабани навесні найбільше люблять розрити мурашник, поласувати здобиччю, а потім лягти спати на руїнах мурашиної оселі, гріючись під променями сонця.

З вишки, поставленої для спостережень працівниками заповідника, болото видно, як на долоні. Тут незвично тихо для цієї пори. Лише час від часу трубний клич кількох журавлів порушує тишу болотяних нетрів. Журавлина, якою люблять ласувати тутешні лісові мешканці, ще залита водою. Тому рідкісних глухарів нам вдалося цього року побачити на журавлинниках серед соснового бору. Тут ці червонокнижні пернаті клюють великі червоні минулорічні ягоди, набираючись сил перед токуванням. До речі, кількість глухарів у заповіднику починає зростати.

Проте на Черемський заповідник, в якому майже вдалося вирішити проблему браконьєрства, насувається інша небезпека. У навколишніх лісництвах (Карасинському, Лишнівському, Новочервищанському) проводяться інтенсивні рубки лісу – і законні, і незаконні. Старі соснові та дубові ліси у цьому районі, окрім дивом вцілілих кількох ділянок, залишились лише у заповіднику. Це спонукає місцевих “лісових баронів” усе частіше поглядати у бік заповідної землі. У найближчих до Черемського заповідника селах є чимало діючих приватних пилорам. Практично не реагують на це свавілля лісники, державні екологічні інспектори, правоохоронці. Основна проблема у тому, що облік деревини на таких підприємствах не ведеться. Випише якийсь приватний підприємець раз на рік ліс і потім дванадцять місяців возить, прикриваючись цим дозволом, деревину, обсяги якої у десятки разів перевищують ліміт. А наші “доблесні” міліціонери на посту ДАІ, розташованому на маневицькому перехресті, лінивими поглядами щодня супроводжують вервечки лісовозів, які тягнуться у бік Луцька…

Масове вирубування старих лісів навколо Черемського заповідника (окрім порушення екологічного балансу регіону, фактора турботи про рідкісних звірів і птахів) несе ще одну загрозу – зникнення на незаповідній території ягідників, які є харчовими ресурсами для звірів та птахів, а також джерелом заробітку для селян. Зубожіле сільське населення, для якого збір ягід влітку приносить чималі кошти, починає все активніше ходити за журавлиною і чорницею у заповідник. Відповідно витоптується рослинний покрив, незатишно звірам і птахам…

Щоб Черемський природний заповідник не опинився зусібіч оточеним вирубками, необхідно значно розширити його площу, а також створити по периметру кілометрову санітарну зону, в якій будуть заборонені рубки головного користування. Лише це дасть можливість зберегти баланс між природою і тими, хто користується її дарами у цьому унікальному куточку.

Сергій ГРИГОРЕНКО,
громадський інспектор охорони природи, заступник голови громадської ради при обласному управлінні лісового господарства.

Електронне видання Волинь, №335 четвер, 28 квітня 2005 р.