БІЗНЕС НА ПЛЯМИСТИХ

  У Польщі нове захоплення – місцеві фермери всерйоз взялися за вирощування
оленів. Уже нині в країні успішно працює понад 20 оленегосподарств. Таке ж
спостерігається і в Німеччині. А в Україні цей бізнес лише починає
спинатися на ноги. Однак, на переконання фахівців, оленярство має у нас
добрі перспективи.

  У ПОЛЬЩІ – ДАНІЕЛІ

  – В Євросоюзі фермер – не просто сільгоспвиробник, а ще й охоронець
навколишнього середовища, – ділиться секретом Генріх Мрочек, один з
власників польської оленеферми, на якій нещодавно випало побувати. – Серед
наших клієнтів – держлісгоспи, які купують лісових красенів для відтворення
популяції диких тварин, а також заможні поляки, які прагнуть мати
екзотичних даніелів (порода свійських оленів) у власних парках, аби ті
звеселяли їхніх дітей під час прогулянок. Коштують плямисті порівняно
недорого – від 300-400 євро за лань і 500-700 євро за бика. Аби було
потомство, можна починати з чотирьох оленів: трьох самок і одного самця,
але для товарного виробництва має бути понад сто голів дорослих маток, –
каже фермер.

  Дохід господарствам приносять також цілющі оленячі панти (незакостенілі
роги), з яких фармацевти виробляють різноманітні медпрепарати. Їх вартість
в Європі сягає 700-900 євро за кілограм. Роги плямисті скидають щороку. При
цьому чим старший олень, тим вони важчі: до двох років невеличкі "шпильки"
не дотягують і до кілограма, а у п’ять – це п’ятикілограмова "гілляста
корона". А ще у них смачне м’ясо. У Польщі кілограм живої ваги обійдеться у
чотири євро. Щоправда, мало хто з фермерів йде на це, бо шкода здавати на
забій такі милі створіння.

  – Я, приміром, дуже люблю даніелів, – продовжує пан Мрочек. – Це
найприємніший бізнес з тих, якими я коли-небудь займався. Коли три роки
тому побачив передачу про оленярське господарство у Німеччині, одразу
вирішив: заведу й у себе таке. По-перше, це цікаво, по-друге, приємно,
по-третє, не надто складно, і нарешті, по-четверте, вигідно. До цього я
тримав свиней, мав невеликий ковбасний цех, але згодом ця справа почала
занепадати і важка праця не давала віддачі. На сімейній раді спільно з
зятем все добре обміркували, прорахували і вирішили починати новий бізнес.
Тим паче, що особливих інвестицій він не потребував. Облаштували територію
господарства та купили сорок самок і трьох биків (тепер стадо вже досягло
100 особин). Усе це, а також утримання оленів протягом трьох років
обійшлося нам у 70 тисяч злотих (17,5 тис. євро). За сезон витрати на одну
тварину не перевищують 25-30 євро, адже олені зовсім невибагливі. Взимку із
задовленням споживають ячмінь, мішанку, овес, буряк, яблука, а влітку
харчуються на пасовищі. До того ж для їх догляду потрібна мінімальна
кількість працівників. Так, приміром, у найбільшій у Польщі оленефермі у м.
Любуси, що на кордоні з Німеччиною, дві тисячі оленів доглядають три
чоловіки.

  Ще однією особливістю є те, що олені не можуть жити без свободи і
просторів. Тому аби вони не почувалися як у неволі, для стада з 15 голів
треба виділити гектар поля і обнести територію загорожею у два з половиною
або навіть три метри, щоб даніель, бува, не махнув рогами на прощання.
Відтак для вирощування оленів шукають маловрожайні землі, не придатні для
сільського господарства.

  У НАС – ПІВНІЧНІ ОЛЕНІ

  Натомість в Україні оленів не продають, бо, за аналогією із Заходом,
планують збільшувати поголів’я плямистих і відроджувати оленеферми.
Найбільша з них розташована в мальовничому місці – між селами Іза та Липча
Хустського району Закарпаття. Вона налічує лише 130 особин рідкісного виду
оленів – північного, спеціально завезеного з Калінінградської області у
1986 році для отримання з рогів цілющого пантокрину.

  – Раніше ми вирощували північних красенів заради отримання пантокрину, а
нині цей бізнес занепав, – каже її власник Михайло Бугаш. – Річ у тому, що
вітчизняні фармацевтичні компанії почали суттєво занижувати ціну за оленячі
роги -до 1000 гривень за кілограм, тоді як в Європі їхня вартість становить
1000 доларів, – і заміняти пантокрин дешевими замінниками. У 1990-х роках
такий стан справ у галузі призвів до злочинного, а головне – безглуздого
винищення ланей попереднім господарем. Оскільки у самок не ростуть роги, то
вони не приносили прибутку, а годувати їх треба було. Натомість стадо, яке
налічувало близько 400 оленів, скоротилось учетверо. Тож спинатися на ноги
нині доволі важко, зважаючи на кризу й на те, що рогів ми вже не продаємо.
Нас виручають спонсорська допомога та туризм.

  За словами М. Бугаша, багато заможних людей бажають купити собі плямистого
друга. Та доки стадо не збільшиться хоча б до 150 оленів, продавати
північних красенів не будуть.

  – Плануємо побудувати на території ферми, яка займає 57 га, туристичний
комплекс, – каже фермер. – Завдяки цьому хочемо привабити ще більше
відпочиваючих у Хустський район. Бо вже сьогодні сюди їдуть з усіх усюд,
щоб не лише помилуватися чудовою природою, старовинними замками, унікальною
Долиною нарцисів, а й побачити ферму північних оленів…