Колоди зникають навіть з міліцейського подвір’я.

Мешканець Любешова Володимир Шерейко їхав вантажівкою, навантаженою колодами, з села Тоболи Камінь-Каширського району. Як він згодом пояснив, цей лісоматеріал купив у незнайомих сільських дядьків, вони ж завантажили машину. Навіть назвав прізвище знайомого, котрий і звів Шерейка з продавцями лісу, за котрий, як стверджує, платив по 150 гривень за кубічний метр.

Варто процитувати пояснення Володимира Шерейка, оскільки його тон досить лукавий: «На перехресті в селі Тоболи я помітив автомобіль УАЗ зеленого кольору, з якого вийшло чотири працівники лісової охорони і рукою махнули, щоб зупинився, але я подумав, що це зупиняють не мене і поїхав далі в напрямку Любешова. Коли виїжджав з села Старі Червища, до мене вдруге звернулися працівники лісової охорони з міліціонером, але в цей час я працівника міліції не помітив. Біля села Воля Любешівська мене зупинили працівники ДАІ Любешівського району і доставили в райвідділ».

Уже з цієї розповіді видно, що Володимир не тільки недисциплінований водій, але й веселий хлопець, а в Любешові з’ясувалось, що й забіякуватий. Коли ми його запитали, чому ж він утікав, він вдумливо відповів: «Я не тікав. Я не зупинився».

Словом, лісовій охороні Камінь-Каширського спецлісгоспу не допоміг і дільничний інспектор капітан міліції Валерій Чипинюк. Викликані по мобільному телефону даішники влаштували Шерейку почесний ескорт до Любешова.

Сп’яніння хвацького водія не виявили. Документів на деревину не було. Володимир Шерейко обурився і написав у редакцію: «Дільничний інспектор із незрозумілих причин звинуватив мене в крадіжці лісу і вимагав дві тисячі гривень для сплати штрафу, але я відмовився платити, бо ніякого злочину не робив, але мене примусили їхати в Камінь-Каширський райвідділ УМВС, де забрали вантаж, а згодом за повернення автомобіля я заплатив 80 гривень».

Трапилася ця подія ще 5 листопада 2004 року. Лісоматеріал звалили на подвір’ї міліції в Камені-Каширському і пообіцяли через якийсь час довести, що вантаж таки крадений. Невдовзі після телефонної розмови двох начальників райвідділів – з Любешова і Каменя-Каширського – нібито виникла домовленість, що деревину повернуть. Шерейко вирушив з транспортом до сусідів. Однак, мабуть, на настрій начальника Василя Матвійчука вплинула скарга Шерейка, на той час переслана з УМВС, і він нібито мовив, що ще подумає, чи повертати. Любешівець усно звернувся до тодішнього помічника прокурора району Любові Ленфер, яка мала розмову з дільничним, але безрезультатно. Навіть пожартувала, що, мовляв, колоди поділять. Як у воду дивилась.

І ось недавно, перебуваючи в Камені-Каширському, захотілося побачити ті славнозвісні колоди, переконатись, що не погнили. Однак предмет спору наче язиком злизало. В.о. начальника райвідділу Станіслав Козак послав кореспондента за колодами в спецлісгосп. Його директор Іван Вовк запевнив, що там затримана деревина не оприходувалась.

Недавно зателефонував у редакцію Шерейко і сказав, що він мав розмову з Матвійчуком, який повідомив: ліс у якогось там Кольки на зберіганні… Заковика ще й у тому, що Шерейко добре знає свою деревину, яку було обміряно, навіть в акті якимось чином визначено діаметр пеньків. Тож якщо міліція все-таки відшукає колоди, то хай загляне в акт обміру затриманої деревини. Якщо немає криміналу, то добро треба віддавати, як мовиться, «добросовісному набувачу».

Чому ми вчепилися так за ті колоди? По-перше, факт типовий для поліських районів, а, по-друге, цей випадок показовий з правової точки зору: як нині тут ловлять крадіїв лісу. Не треба бути детективом, щоб зрозуміти, що охоронці діяли як дилетанти-новачки. Вони ніби чекали, коли колоди з-під хліва опиняться на машині, щоб спіймати… на гарячому. Хоча куди логічніше було б відразу взяти за барки (в переносному значенні) тих власників деревини, якщо вона дійсно крадена. Запитання до нового власника – «А чому не поцікавився, чи вона не крадена?», – наївне. Так само безпідставно очікувати, що покупець підпише акта і сплатить штраф. То для чого ж город городить? Яка мета?

Річ в тім, що крадія лісу, зважаючи на чинне законодавство, далеко не просто притягнути до адміністративної відповідальності, а тим більше – до кримінальної. «Добувачі» лісу навіть двічі роблять зріз дерева, щоб довести, ніби пеньок не сходиться з колодою. Отже, їхав, побачив зрізане дерево, що валялося, поклав на підводу…

Доходить мало не до анекдотичних випадків. Судячи з того, що того дядька називають «борцем за справедливість», за ним уже слідкувала лісова охорона. Тож, коли він виїжджав конем з лісу із колодами на возі, бензопилою та незареєстрованою рушницею, до нього наблизилися люди в камуфляжній формі. Чоловік спокійно подався геть, і через якийсь час уже заявив в міліцію, що в нього вкрали коня, випередивши охорону, яка повідомила про затримання підводи із речовими доказами лісопорушення. Про рушницю дядько сказав, що її підкинули, колоду знайшов, бензопилою не користувався, а в куфайці була… його пенсія і дружини. Коня йому віддали, ще й ветфельдшер його оглянув, аби переконався господар, що він в доброму здоров’ї. Справа тягнулась довго і завершилась нічим. Це виглядає смішно, якби не було гірко. І керівники Камінь-Каширського спеціалізованого лісогосподарського підприємства, і місцеві міліціонери, і рядові громадяни твердять, що через кілька років цей край зазнає екологічної кризи, вже не кажучи про те, що якісного лісу практично не залишиться.

ПИЛОРАМИ НЕ ЗАІРЖАВІЛИ

Суть проблеми в тому, що в Камінь-Каширському районі крадіїв лісу, як таких, нелегко відшукати, бо чи не всі годуються за рахунок масових порубок. Один керівник сказав, що район «голий і босий» після розвалу колгоспів та підприємств, тож погляд селянина звернений до лісу. Молодь масово не працює.

Відомо, що декілька років тому тут пролетів смерч, залишивши бурелом. З цього бізнес і розпочався: буря завдала не лише матеріальних збитків, а й моральних. Ліс тепер навіть підпалюють, щоб використати. Якщо офіційно в 2003 році значилось 79 стрічкових та рамних пилорам, то тепер директор спецлісгоспу Іван Вовк сказав, що їх уже більше 100. Торік в цьому господарстві лісова охорона склала більше 125 протоколів про лісопорушення. Але це крапля в морі. Лісник має більше тисячі гектарів лісу і навіть якби він був на всюдиході, озброєний, то теж не справився б. А він людина, яка мешкає в селі, і в нього є хата, яку можуть спалити.

Досить сказати, що майже в кожного господаря на хазяйстві є кінь, а ліс – відразу за хатою. В юриспруденції селяни теж уже розуміються: везуть потрошку, щоб не було кримінальної відповідальності, і, звісно, кожного разу вперше (!). Раніше могли вкрасти для себе, для будівництва, а тепер – для збуту.

Іван Вовк, депутат обласної ради, каже, що серце кров’ю обливається, коли бачиш, як нищиться ліс. Нерідко саме заїжджі ділки встановлюють в селян пилорами, а для стрічкових не треба ніякого дозволу контролюючих органів (мій верстат, моя власність, моя земля!), скуповують порівняно за копійки дерево і переробляють. Тепер уже в камінь-каширських лісах майже не знайдеш дозрілого дерева, а тому зрізають молодняк, аби діаметр його був хоча б 14 сантиметрів.

Спочатку винищувалися колишні колгоспні ліси (тепер спецлісгоспу), які керівники «Волиньлісу» називали «буферною зоною», але тепер, як твердять знавці, уже давно різниця стерлася. Вирізують однаково: що поблизу, що подалі.

Особливо, як скаржаться порядні люди, завдають непоправної шкоди так звані підприємці, які беруться розробляти ліс, як кажуть, на «корені». З ділянки вони вивозять і вивозять ліс мало не ешелонами, до речі, з одними і тими ж документами. І все ж найліпше їм прислужуються місцеві селяни з пилорами. Які можуть бути претензії до готової продукції, котру вивозять? В районі створено нелегально щось у вигляді корпорації, в якій одні наглядають за чужими людьми, другі – ріжуть дерева, треті – переробляють.

Та, власне, всі зацікавлені, щоб пилорами не іржавіли, бо отримують свою долю прибутку. Наш скаржник Володимир Шерейко непідробно обурювався: охоронці самі продають дерева, а потім ловлять дурнів і штрафують.

Ще один поважний відвідувач редакції з любешівського села говорив йому в тон: лісники курирують пилорами і забезпечують їх лісом, але виду не подають. Так це чи ні – владі на місцях видніше.

Поки що ж гірко жартують, що тепер в поліських районах села зблизились, бо раніше заважав ліс. Кажуть, що навіть жінки купляють собі бензопили, як подарунок, а не плаття.

Правоохоронці не бачать захисту від роботи цих тартаків, якщо не внести зміни в законодавство. Директор спецлісгоспу Іван Вовк впевнений, що пилорами необхідно перевести на «легальне» існування: повинен бути журнал вхідної та вихідної документації з сплатою податку і т.д. І, звичайно, до цієї проблеми повинні спільно підходити всі контролюючі служби: прокуратура, СБУ, міліція, лісова охорона.

Досі в нас було негласне правило: ліс усе стерпить, усіх пеньків у хащах не порахуєш. Ставлення до крадіжок у лісі і, наприклад, у полі було різним. Тим більше, що деякі директори лісгоспів почували себе князьками. Як розповів у конфіденційній розмові один прокурор, тільки-но торкнулись правоохоронці серйозної справи по зрізаній діброві, як пролунав попереджувальний телефонний дзвінок з Києва – табу. В редакції на наше запрошення побували начальник відділу охорони і захисту лісу Володимир Читкайло та начальник відділу обласного управління лісового господарства Сергій Редько, які говорили про факти, коли справді спіймані на гарячому – під час зрізування дубів – залишаються фактично не покараними, хоч справи передаються в правоохоронні органи.

Насамкінець ще один анекдотичний випадок. Рейдова бригада в складі 12 чоловік перепинила двох хлопців із зрізаною вільхою на підводі. В переговори вступив шістнадцятилітній «підприємець»: «Відпустіть, ми порозуміємося. Не думайте нічого поганого: зараз накриємо на стіл».

… На трасі з Любешова ми ввечері обминали одну за одною вантажівки з причепами, з акуратно складеною деревиною і згадували слова колишнього дільничного інспектора в Камені-Каширському: «Через п’ять років, окрім дрючків, нічого не залишиться».

Олександр НАГОРНИЙ.
“ВОЛИНЬ” ЕЛЕКТРОННЕ ВИДАННЯ №317 ЧЕТВЕР, 17 БЕРЕЗНЯ 2005 р