Як партизани, ховаючись за соснами, де поповзом, де перебіжками, дістаємося до мети нашої подорожі – “скромних мисливських будиночків”, які пам’ятають іще Брежнєва, Хрущова, Щербицького та багатьох інших – навіть… Фіделя Кастро.

Розваги українських владоможців

Львівська Газета Четвер, 03 лютого, 2005 року, № 20 (586)

http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2005/02/03/2283/

Допомагаючи один одному, перебираємося через двометровий бетонний паркан.

А потім, як партизани, ховаючись за соснами, де поповзом, де перебіжками, дістаємося до мети нашої подорожі – “скромних мисливських будиночків”, які пам’ятають іще Брежнєва, Хрущова, Щербицького та багатьох інших – навіть… Фіделя Кастро.

Ці “будиночки” заховані в хащі Заліського заповідно-мисливського господарства (МЗГ). Тільки армійський досвід дозволяє нам знайти натягнутий у траві дріт охоронної сигналізації. Уф! Фотографуємо брежнєвські хороми й тим самим шляхом вибираємося назад. Зробили знімок і мисливських вишок із ліхтарями, які стоять поряд і цілодобово освітлюються – щоб кабани не лякалися та приходили до них і вночі – тоді мисливцям, навіть після пиятики, не схибити. А втім, для гарантії травинам, бувало, ще й ноги зв’язували!

Це був 1990-й, четвертий післячорнобильський рік, коли високі гості через острах їсти радіоактивне м’ясо навідувалися в Залісся рідко, й охорона була вже не такою пильною. Але полювання все-таки проводили – просто аби вбити тварину! Залишалася такою ж мета інших мисливських “заповідників” – догоджати обраним любителям кривавих утіх. Охорона ж природи тут була своєрідним побічним продуктом. В Україні налічували чотири МЗГ: Заліське, Дніпровсько-Тетерівське, Кримське й Азово-Сиваське. Два – на Київщині, два – у Криму.

Група екологічних організацій, очолювана Володимиром Борейком, розгорнула рішучу боротьбу з профанацією ідеї заповідності, з привілеями чиновників стріляти в усе живе на “царських полюваннях”, за повернення кримським заповідникам їхнього суто наукового, природоохоронного статусу, який вони мали до 1957 року. Було зібрано багато інформації. У Кримське МЗГ-“спецсафарі” Борейкові допомогли пробратися працівники того ж МЗГ – завантажили в багажник “Москвича” та благополучно провезли через КПП.

Для “штурму” Дніпровсько-Тетерівського господарства Київський міськком комсомолу (так-так, прогресивний був комітет, принаймні в охороні природи) дав Борейкові машину та хлопців із комсомольського оперативного загону з кінокамерами. Скориставшись розгубленістю сторожі, група хоробро прорвалася крізь ворота і, не зменшуючи швидкості, помчалася до “землі обітованої”. Тут, зокрема, увагу привернуло озеро, навколо якого цілодобово горіли ліхтарі – раптом кому з бонз серед ночі порибалити заманеться. В Центральному державному архіві кінофотодокументів Борейкові вдалося придбати зображення компартійних і радянських бонз на полюваннях у МЗГ.

Кампанія з перетворення одних МЗГ на заповідники, а інших – на звичайні мисливські господарства вдалася! Завдяки перебудові, завдяки наполегливості й сміливості природоохоронців. Розповідь про ці справи буяє масою соковитих побробиць і цікава сама собою, але це – історія. Чимало можна розповісти про криваві забави лідерів інших пострадянських країн та їхніх попередників у колишніх республіках СРСР.

Ми ж поговоримо про нинішній день і про своє, рідне. Тому що минуло небагато часу – й усе повернулося на круги своя. В незалежній Україні знову з’явилися “царські полювання” з тією лишень різницею, що полювали на них не перші секретарі Компартії Союзу й УРСР, а президент України та його найближчі соратники. От що розповів той самий Володимир Борейко, який ні на мить не припиняв стежити за станом справ у цих унікальних куточках природи.

Леонідові Кучмі, напевно, соромно було проводити час у “скромному” та “занедбаному” брежнєвському будиночку в уже знайомому нам Заліссі. Ремонт коштував 860 тисяч гривень. Плюс мільйон щороку на утримання цієї резиденції. Нині “кабани особливого призначення” коштують дорого, не те що за Хрущова та Брежнєва.

В Азово-Сиваському національному парку під керівництвом колишнього прем’єр-міністра Павла Лазаренка на острові Бирючому організовано інше мисливське кубло. Сюди завезли 1000 КамАЗів чорнозему, пробурили свердловини, спорудили басейни з прісною водою, відремонтували фінські будиночки, поставили готельний “модуль”, розбили вертолітний майданчик. На будівництві ударно трудилося понад 200 солдатів і будівельників. Як виконроб об’єкт контролював сам мер Дніпропетровська. Нині на Бирючий не допускають навіть інспекторів Мінекології. Зате саме завдяки цьому тут вільно діють браконьєри всіх мастей, які перетворили острів на свою базу та місце перевалки незаконно виловленої риби, зокрема “червонокнижних” осетрових.

Кучма виявився прихованим натуралістом – чи то ботаніком, чи то зоологом. Бо ж навіщо йому власні заповідники? Указом Кучми №278 від 25.02.2000р. та розпорядженням Кабміну України

№165 від 06.04.2000р. з лісового відомства державному управлінню справами – недоброї слави ДУСі – передали Кримський заповідник і Азово-Сиваський національний парк. Указ побачив світ із позначкою “не для друку”. По суті ці установи перетворили на ті ж спецмисливські господарства.

В літку 2004-го я просив у директора Кримського МЗГ дозволу, щоб відвідати святе джерело Козьми й Даміана, яке розташоване на території цієї установи. Той погодився, але лише за умови, що я поїду своїм авто. Тоді він зміг би посадити зі мною когось зі співробітників і знав би, що я не забреду “куди не слід” і потім не напишу “чого не треба”… Оскільки авто в мене “не водиться”, то джерела я так і не побачив. Та директора не звинувачую. За таких, як у нього, начальників попрощатися з місцем – раз плюнути. А побачити я міг, наприклад, новенькі мисливські вишки, яким не місце на території закладу, що далі офіційно іменують природним заповідником.

У підпорядкуванні ДУСі є й інші МЗГ, наприклад Білоозерське (Київщина), яке наразі не встигло особливо прославитися.

Слід зазначити, що ДУСю очолив найдосвідченіший мисливець України та великий знавець “спецсафарі” Ігор Бакай. Він відомий тим, що ще на початку 1990-х ледве не перший в Україні створив приватне спецмисливське угіддя.

Розташоване воно на півночі Черкаської області, на півострові Трахтемирів, на території національній святині України (тут у часи Київської Русі були святилища). Є в угіддях палац, вертолітний майданчик, звірину на забій завозять, охорона з автоматами шмигає.

До того ж цинізм “нових українців” не знає меж. Академік-секретар відділення загальної біології Національної академії наук України Дмитро Гродзинський розповідав, як одного разу до нього прийшли люди Бакая з пропозицією створити при його “спецсафарі” наукову раду з академіків. Ми вам добре платитимемо, а ви нам даватимете поради, як краще кабанів розводити…

В господарстві Бакая полюбляв бувати Віктор Черномирдін – Повноважний посол Росії в Україні. На одній із фотографій його зафіксовано з другом Бакаєм, а під ногами обох – 20 убитих кабанів.

– Кучмі можна, а мені не можна? – подумалося прем’єр-міністрові України Вікторові Януковичу. Переїхавши до Києва, відразу ж відродив забуте Дніпровсько-Тетерівське спецгосподарство. 2003-го перепідпорядкував його Кабмінові, знайшов гроші на будівництво нового паркану, вишок, мисливських будиночків, ремонт адміністративної будівлі.

Всю територію господарства оточив рів триметрової глибини, побудовано цех для первинної обробки дичини, велетенський причал на півтора десятка катерів. Охорона – “на рівні” (за неперевіреними даними, тут “тримали оборону” численні працівники МВС, на “дачках” ДУСі – СБУ). Мешканці села, яке мало нещастя опинитися на території цього МЗГ, потрапити додому можуть лише за спеціальними перепустками.

Керівництво Дніпропетровської області організувало мисливське кубло в Дніпровсько-Орельському заповіднику. Дичину “нові українці” б’ють у заповіднику із засідок, вертольота, а рибалять із катерів.

Секретар Ради національної безпеки й оборони України Володимир Радченко (колишній голова Служби безпеки України). В лютому 2004-го звернувся до президента Кучми з великою доповідною запискою на 14 аркушах. У ній він розповів главі держави про численні випадки порушення Законів України, пов’язаних із використанням землі в Криму. “На території Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника, – пише В. Радченко, – ведеться будівництво в районі джерела “Хаста-Баш” із великими вирубками, замовника не встановлено”.

Уявляєте! “Замовника не встановлено”! І це пише в офіційному документі чи не найкраще поінформована особа в державі, наділена найбільшими повноваженнями. Насправді, звичайно, прізвище замовника він знає. Як відоме воно й усім робітникам, які й досі будують дачу в заповіднику. Просто Радченко побоявся його назвати…

Нині злочинна влада Кучми-Януковича пішла у відставку, що дає нагоду навести лад і з “царськими полюваннями”. Зокрема, громадські екологічні організації вимагають від нового керівництва України передати Кримський заповідник й Азово-Сиваський національний парк Міністерству охорони природи, прибравши з них мисливські вишки та коптильні-солильні. На базі Дніпровсько-Тетерівського та Заліського, зважаючи на цінність їхніх природних комплексів (за винятком території елітної забудови), створити або заповідники, або національні парки – ні того, ні іншого на території столичної (!) області досі немає! З підпорядковуванням тому ж Мінприроди.

Окремо треба вирішити питання з “дачками” на території Кримського заповідника. Можливо, там доцільно створити тренінговий центр для працівників заповідної системи, музей природи на кшталт того, що існує в Карпатському біосферному, або дослідницькі лабораторії тощо. Але залишати їх у статусі “бази відпочинку” дуже небезпечно: в когось обов’язково виникне спокуса знову “полікувати нерви” тут і – пішло-поїхало…

Під час одного з виступів на Майдані Віктор Ющенко, тоді ще кандидат у Президенти, повідомив, що на півмільйона бездомних дітей адміністрація Кучми витрачає менше грошей, аніж на елітні мисливські господарства, якими керує ДУСя. Час відновити баланс, пане Президенте!

Олег Листопад

Підготовлено
ЕкГ “Печеніги” й Українською коаліцією “За дику природу”