Зенон МИХЛИК, кор. "Сільських вістей"

У редакційній пошті почастішали тривожні запитання: що буде надалі із так званими "колишніми колгоспними" лісами?

"За часів німецької окупації, – написав у листі до редакції М. Оксимчук із Хорівця Славутського району Хмельницької області, – з 68 гектарів закріпленого за колгоспом лісу було вирізано 20 гектарів. Після визволення від фашистів селяни відбудували своє господарство, відновили й лісонасадження, які дожили аж до наших днів. Доки стала держава роздивлятися, що ще можна здерти із розвалених колективних господарств, то й узялася за оті ліси. Ріжуть дерева, не озираючись. А в селі на домовину дошки немає… Наближаються вибори. Не оберімо знову злодія!"

Як бачимо, селяни розібралися, звідки взялися шкідники, що їхні ліси знищують.

Чубилися пани…

Коли на Хмельниччині "з метою впорядкування лісового господарства" у районах почали створювати спеціалізовані комунальні підприємства, з’явилося таке і у Волочиську. У лютому 2001 року сесія райради передала новій структурі – "Волочиськлісу" – 1404 гектари земель лісового фонду, які раніше були у користуванні агроформувань. Директором затвердили Ф. Ткачука, який мав досвід колгоспного головування. Його правою рукою став дипломований фахівець у галузі лісового господарства В. Сомов.

Однак, забігаючи наперед, скажу: через неповні три роки сесія райради ухвалила нове рішення – ліквідувати "Волочиськліс". Попросив про це новопризначений директор цієї структури Л. Гурц, який посилався на "нерентабельність підприємства, недостатнє фінансування і залишок лісонасаджень – всього 500 гектарів".

А куди поділася ще майже тисяча гектарів?

Заступник голови райради О. Партика, якому було доручено ту ліквідацію, пояснив, що частину лісів агроформування випросили назад, частину передано сільським радам. А от у якому вони стані, такої інформації у нього немає. Зате можна, каже, тепер полегшено зітхнути. "Основна причина ліквідації підприємства – конфлікт між попереднім директором Ф. Ткачуком і головним спеціалістом В. Сомовим, – роз’яснює О. Партика. – Нас замучили численними скаргами, перевірками. Треба було ставити крапку".

Однак чому жертвою нібито звичайних особистісних чвар став трудовий колектив? Чому ніхто не подумав, що внаслідок ліквідації підприємства люди залишаться без роботи?

У Волочиську розмови про це точаться донині. Містечко ж невелике, все на видноті. У такий спосіб, кажуть люди, не просто покінчено із конфліктом двох посадовців, а сховано кінці злочину. Бо до розкрадання лісу нібито були причетні чини вищих рангів. Довелося почути і таке: "Ліс не зник безслідно. Він – на околицях райцентру. Там, де хороми звела знать!"

"Не твого розуму діло"

Не один десяток років викохували дерева трудівники колишнього колгоспу імені Горького Волочиського району, поки піднялися у вись їхні пишні крони. Коли ріллю і ліс, що були на території Дзеленецької бригади, передали у користування місцевому СПТУ (нині – агроліцей) як навчальну базу, учні залюбки допомагали лісникові М. Машкіну плекати зелені насадження.

Та спливав час, "поглиблювалися" агрореформи. Нині ліцеїстів поменшало вчетверо. Не потребує вже сільське господарство стільки кваліфікованих кадрів. Переважно заросли бур’янами поля, де хлопці вчилися прокладати свої перші борозни. Помітно поменшало дерев, відколи зеленими насадженнями почав опікуватися "Волочиськліс". Від кремезних дубів і ясенів, розлогих черешень тільки пні зосталися. Микола Машкін, який кілька років воює із "лісовою мафією", тепер безробітний.

Слідством встановлено, що "вибіркову санітарну рубку" в урочищі Дзеленці виконувала бригада Б. Іваніцького зі Львівщини. Лісорубний квиток на початку 2002 року видав головний спеціаліст підприємства "Волочиськліс" В. Сомов. Однак не прослідкував, щоб "санітари" дотримувалися відповідних правил. Через те начебто й були вирубані дерева "на не призначеній для цього ділянці, не у тій кількості і не ті, котрі були зазначені у матеріалах відведення". Словом, через "похибку" звалили зайвих 22 дуби, 5 черешень, 3 ясени, кілька інших дерев цінних порід.

М. Машкін не раз намагався зупинити рубак. Він розповідає: "Б. Іваніцький спершу різав дуби, які були вказані у квитку, а потім – інші дерева. На вимогу припинити огризнувся: мовляв, не твого розуму діло (до речі, лісорубний квиток В. Сомов видав Б. Іваніцькому без попереднього санітарного і лісопатологічного обстеження, тільки на підставі матеріалів лісовпорядкування, котрі на той час уже втратили свою чинність – Авт.)". Казав, що так домовлено із Сомовим. "Коли я зателефонував останньому, той "заспокоїв": "Пізніше допишемо". Іваніцький вибирав найкращі дерева. Їх вивозили трактором на кукурудзяне поле під лісом, де вантажили на КамАЗ. Далі, розповідають, – до Києва, Львова, за кордон. Богдан Іваніцький до мене ставився зверхньо. Якось пригрозив, що мені "зроблять так, що я тут працювати не буду" (так невдовзі й сталося. – Авт.). Дав зрозуміти, що з директором В. Ткачуком у нього "нормальні" стосунки. Накладних на підпис не давав: "Ти мені не потрібний".

Благодійництво за чужий кошт

Та й що міг вдіяти Микола Машкін, рядовий лісник, який працював на півставки? Збагнувши, що має справу з круговою порукою, спробував знайти управу на нахаб у природо- і правоохоронних органах. Зокрема, 7 травня 2002 року подав заяву на ім’я тодішнього прокурора області І. Сябіги: "Заготівельник Богдан зрізав 19 шт. дуба. Мої попередження не бере до уваги. Я звертався до Волочиської райдержадміністрації (тоді її очолював нинішній голова облдержадміністрації В. Коцемир. – Авт.), що це – велике порушення. Він мені навіть прізвища свого не називає, погрожує фізичною розправою, щоб я мовчав. Без дозволу вивозить ліс. Прошу внести прокурорський протест проти винищення Дзеленецького лісу".

Облпрокуратура переадресувала ту заяву міжрайонній природоохоронній прокуратурі. І через тиждень М. Машкіна… звільнили з роботи – "за систематичне невиконання службових обов’язків". Видно, Богдан слів на вітер не кидав. Однак Машкін не відступив. Щодня, навіть у вихідні, бував на своєму обході. Хоча із ним демонстративно не рахувалися, наступав на п’яти губителям природи.

Правопорушення не припинялися. Як засвідчує один із актів перевірки, який чомусь не зацікавив слідчих, "в обході N 4 урочища Дзеленці 15 жовтня 2002 року виявлено 56 самовільно зрубаних дерев загальною масою 128,6 м3. Розмір шкоди, заподіяної лісовому господарству, склав 54,2 тис. грн.".

А ось ще один факт. "Ваша заява від 20.08.03 р., – повідомляв М. Машкіну перший заступник начальника держуправління екологічної безпеки в області П. Андрєєв, – розглянута спеціалістами з виїздом на місце. Встановлено, що зрізано 42 дерева різних порід, на пнях клейм не виявлено". Зрештою, винуватців теж.

Хоча ревізія КРУ проводилася тільки "з окремих питань" фінансово-господарської діяльності "Волочиськлісу", вона все ж пролила трохи світла на справи, які творилися там. Наприклад, що реалізовувалося значно більше цінної деревини – дуба, черешні, ясеня, аніж відображалось в документах обліку та оприбуткування. Не реєструвалися накладні. Впадало у вічі, що немалі партії деревини реалізовувалися підприємствам, які за неї неспроможні були заплатити. Наче силою нав’язували їм у борг ті дуби. Що ж набудували? Ніхто не цікавився.

Протягом першого року свого існування "Волочиськліс" отримав 14860 гривень виручки. Однак, незважаючи на такий незначний виторг, розщедрився – "відпустив благодійно установам і організаціям району деревини на суму 12449 грн.". Так було і в наступні два роки, допоки підприємство не було визнане нерентабельним. Кого ж ощасливили благодійники за чужий кошт? Ревізори із КРУ їх не назвали.

"Тримайте злодія!"

Оговтати "впорядкувальників" колишніх колгоспних лісів треба було ще у 2001 році. Бо вже тоді, на старті реформ, намітилася тенденція, яка не ув’язувалася з декларованою у статуті підприємства метою: "забезпечення підвищення продуктивності, охорони та відтворення лісів". Нині жест, який зробила влада, повернувши селянам добряче облисілі масиви, не просто запізнілий, він – одверто глузливий. Наприклад, у тих же Дзеленцях, де переважали дуби й черешні, залишилися поодинокі криві ушкоджені дерева.

До слова, Микола Машкін через суд таки добився поновлення на роботі. Але це – лише задля морального самоствердження. Бо "Волочиськлісу" немає. То й не потрібен у Дзеленцях лісник.

У райсуді після додаткового розслідування, проведеного Хмельницькою природоохоронною прокуратурою, знову мають слухати кримінальну справу про відповідальність колишніх посадових осіб ліквідованого "Волочиськлісу". Дехто припускає, що справу закриють і до покарання не дійде.

Невтомний рубака Богдан, напевно, тепер промишляє в інших лісах. Схоже, він запам’ятався тільки Машкіну.

Після не зовсім вдалого керівництва Вінниччиною, де завалив цукрову галузь, на рідну Хмельниччину повернувся В. Коцемир. До речі, це в його бутність головою Волочиської райдержадміністрації, бурхливо розпочав свою діяльність "Волочиськліс". Тепер же Віктор Францович очолює Хмельницьку облдержадміністрацію. "Чому, – тупав він ногами на одній із недавніх нарад, – не порушено жодної кримінальної справи про масштабні розкрадання майна агропідприємств? Даю слово, найближчим часом цьому буде покладено край. Ми позбудемося таких прокурорів і начальників райвідділів внутрішніх справ, але порядок в області наведемо". Йшлося, правда, про селян, котрі розтягають з розорених ферм "свої паї" – шифер, крокви, цеглу. Ото перепаде тим, хто винен у цьому, від губернатора! Ніхто не уникне кари. Хіба що у лісі сховається. Якщо, звичайно, кілька деревець там ще зосталося.

Хмельницька область.

"Сільські вісті" 2004.11.25