Заплітає ліси бузина

З начальником Державної екологічної інспекції в Рівненській області  Олександром Чабанюком ми давно домовлялися побувати у пралісних дібровах  області, які, до речі, займають половину території Рівненщини. Щоб у тихих  кварталах не просто помилуватись одвічною живою красою, а побачити й відчути  справжнє екологічне лихо, яке спричиняється щоденно цьому достоту  неоціненному скарбові нашим байдужим ставленням до природи, а відтак,  зрештою, – до нашого життя…

Гнітюче війнуло холодом на душу в гайових масивах Клеванського лісгоспу, які  сусідять із потужним хімічним гігантом "Азот". У якому кварталі не побували б  – скрізь сліди жовтих "лисячих хвостів", які вже занапастили сотні гектарів  лісу. Там, де бавилося сонечко у світлих радісних гаях, – густо кучерявиться  бузина. Вона щільно заплела молоді посадки, заглушуючи тендітні саджанці,  розрослася на лісосіках дочасно стятих невиспілих дерев. 
– Ніби зумисне хтось розсіяв її? – міркую. 
– "Азот" її постійно й висіває, – в голосі Олександра Васильовича вловлюю  неспокій від засилля цього зеленого килима, який дедалі розростається і вже  підступив до костопільських дібров та гаїв. – Бузина – найактивніший  індикатор азоту. А хімічний гігант його стільки щодоби видихує! От і жене  бузину. Це те, що бачимо навіч. А скільки лиха завдає те, що люди, котрі  живуть у цьому районі, вдихають насичений хімією "коктейль"! На жаль, немає  поки що відповідних лабораторії і методики, щоб з’ясувати. І дорослі, і малі  покашлюють, часто хворіють на бронхіти. "Азот" у вужчому діапазоні і  Чорнобиль – у планетарному в парі несуть нам біду та болячки. Останній, до  речі, все відчутніше і лиховісніше дає про себе знати… 
Мені ж згадуються клеванські ліси до появи тут азотного комбінату з ядучим  димом над трубами-велетнями. Вишумовували дуби, клени, ялини, берізки. Лунали  солов’їні хори понад оболонями голубої красуні Горині. Тепер же… На колись  благодатних місцинах стирчать пеньки, кучерявляться дикі займища бузини, яка  розкошує на сотнях гектарів колишніх пралісів. Упали гінкі сосни, розкішні  ялини, привітні липи, стрункі ясени. Підтяли їх пили та сокири, не давши  відпущеного природою віку. Ось цим хвойнякам, котрі ще залишилися, як  мовиться, від роду не більше трьох років. Проте глиця вже геть побуріла,  навіть обсипається. Ні співу пташиного, ні буйноцвіту лісового. Сумно і  незатишно, мов у хаті-пустці.  
 Гибіють клеванські бори, зникають діброви вищої категорії продуктивності. То  тут, то там чути глухе гупання: впало дерево, що вмерло на корені. 
 А напустив цей мор "Азот" викидами газів-токсикантів. Першої їхньої димової  атаки скуштувала зелена зона обласного центру і навколишніх сіл у  передвесіння кілька років тому. Через технічні неполадки комбінат дихнув у  голубе небо таким "букетом" трутизни, що близько півсотні гектарів хвойних  дерев одразу змінили свій одвічний колір і стали жовтими, бурими, вогненними.  Люди, насамперед лісівники, вдарили на сполох. Кинулися до керівництва  комбінату. 
 – А на наших приладах – норма. 
 – То чого ж ліс гине, від газів дихати нічим?   – Будемо розбиратись… 
 І замість того, щоб вжити заходів задля запобігання аварійним ситуаціям на  виробництві, залатати дірки та щілини, щоб унормувати шкідливі викиди в  атмосферу, хіміки вдалися до напускних сердитих моралізацій спеціалістам,  котрі з’ясовували "асортимент" газових викидів. Мовляв, чистісінька вигадка,  наговір. 
 Димовими шлейфами газів із сірчаних та азотних сполук, аміаку, сірчаного  ангідриду тоді було пошкоджено 2525 гектарів лісів, у тому числі на 234  гектарах деревина повністю всохла. Сумний прогноз щодо збереження лісів  навколо обласного центру і на майбутнє. Цитую з висновку Українського  науково-дослідного інституту лісового господарства і агролісомеліорації: "…  Викиди фтористого водню, який є одним із найнебезпечніших для рослинності  токсикантів, постійно збільшуються, а тому пошкодження зелених насаджень у  зоні "Азоту" прогресуватиме… Навіть після різкого зменшення викидів у  атмосферу всихання насаджень триватиме кілька років через виведення з  нормального екологічного стану важливих компонентів лісових екосистем". 
 Побували ми і в північнополіських лісах, які опинилися у ще страшнішій  екологічній пастці. Чорнобильський смерч пронісся над 540 тисячами гектарів  зелених масивів, які відтоді захворіли тяжко і надовго. Лісові насадження  держлісгоспів шести північних районів області, а це 56 відсотків зелених  кварталів Рівненщини, стали акумуляторами радіонуклідного забруднення.  Внаслідок цього зріс ризик для працівників лісового господарства, а місцеве  населення постало перед екологічною загрозою, пов’язаною з випасанням худоби,  заготівлею дров, збиранням ягід, грибів тощо. 
 Чорнобильська катастрофа породила не лише екологічну проблему. Вона, як  лакмусовий папірець, виявила слабкі місця в нашій економіці, медицині.  Громадська думка в перші посткатастрофічні роки приділяла чорнобильській темі  чимало уваги. Вона була на вустах у всіх – політиків, письменників, медиків,  журналістів, екологів, народних депутатів. А хтось дуже поспішливий навіть  поставив "діагноз" – радіофобія. Проте останніми роками інтерес до наслідків  чорнобильської біди значно згас. І сьогодні можна говорити навіть про певне  збайдужіння до цієї проблеми, спричинене хронічною нестачею коштів для її  вирішення. 
 Дійсність же більш жорстока, ніж можна було уявити. Візьмімо хоча б такий  момент. Північна частина Рівненського Полісся характеризується своєрідними  природно-географічними та кліматичними умовами, фізико-хімічним, механічним  складом грунтів, надмірною вологістю, високим рівнем залягання грунтових вод.  Землі, як правило, тут дерново-підзолисті, піщано-торф’яні, з кислим  середовищем, надто низьким умістом калію і кальцію. Ступінь міграції  радіоактивних ізотопів з грунту в рослину сягає 60-70 відсотків. Це значно   більше, ніж, скажімо, в Житомирській чи Київській областях. Картина, ясна  річ, невтішна. 
 Програмою "Ліси Рівненщини", що має на меті, зокрема, оздоровлення зелених  насаджень після чорнобильської трагедії, розроблено конкретні заходи  омолодження пралісів. Щороку молоді посадки закладаються на 2,5 тисячі  гектарів, що значно перевищує колишні показники. Найбільше їх у  Дубровицькому, Зарічненському, Володимирецькому районах, які дуже постраждали  від радіації. У широких масштабах заліснюються непридатні для  сільськогосподарського використання землі. Створюються молоді плантації  насамперед на тих землях, що раніше використовувалися як присадибні ділянки,  які залишилися після відселення селян у південні райони області. 
 Для вивчення стану справ, дотримання норм радіаційної безпеки, уточнення  щільності забруднення лісів було здійснене їх обстеження. Результати цих  аналізів також засвідчили, що найбільше цезію-137 та 134 накопичилось у  грибах. Дещо менше, але наявний він і в ягодах, лікарській сировині. 
 Зрозуміло, що такі невтішні результати досліджень спричинили зменшення  заготівель лісової продукції держлісгоспами. У деяких було заборонено  полювання на парнокопитих. І все ж цілком ліквідувати наслідки катастрофи  працівники лісового господарства неспроможні, передусім через брак у цих  питаннях наукових розробок, рекомендацій, методик, відсутність спеціального  обладнання, матеріально-технічного забезпечення. До того ж не проводиться  дезактивація лісів через велику трудомісткість цієї роботи, значні  матеріальні витрати та небажані наслідки для екосистеми. 
 Проблем, котрі додала лісівникам чорнобильська катастрофа, дедалі більшає. І  для їх розв’язання потрібні тривалий час та допомога працівникам лісового  господарства в їхній нелегкій справі. Бо саме від них залежить, чи вдасться  виходити занедужалий від радіації ліс. Допоможемо зеленим насадженням, а  значить, і людям, якщо об’єднаємо зусилля всіх – лісівників, медицини, науки,  держави. Це питання повинне вирішитися на урядовому рівні.   
… З рокитнІвських пралісів – зелених воріт області, крізь які вдерся на
Рівненщину чорнобильський смерч, – поверталися додому з Олександром Чабанюком  під високими зорями. Усю дорогу до обласного центру нас супроводили огорнуті  спокоєм ліси. 
  Чи збережемо їх для себе, дітей та онуків своїх? Надія тішить думку, а від  дійсності в душу закрадається тривога…   
Олексій ГРИГОР’ЄВ, власкор "Сільських вістей"
Рівненська область. 
  "Сільські вісті" 2008.10.17
http://uamedia.visti.net/cgi-bin/get_art.sh?group=visti.local.silvisti&art=499795476&query=qwerty&