Заготівля деревини – не просто прибутковий, а безпрограшний бізнес. Зелене “золото” оплачується найконвертованішою – “зеленою” валютою. Якщо для ненаситних експортерів хаща – бездонне золоте дно, то для чисельних лісоохоронців і їхніх сімей та родин – безвідмовна годувальниця.

Як у власній вотчині

Заготівля деревини – не просто прибутковий, а безпрограшний бізнес. Зелене “золото” оплачується найконвертованішою – “зеленою” валютою. Якщо для ненаситних експортерів хаща – бездонне золоте дно, то для чисельних лісоохоронців і їхніх сімей та родин – безвідмовна годувальниця.

З проголошенням незалежності й кон’юнктурного ринку спокусливий праліс став вотчиною для багатьох підприємців-гендлярів та їхніх покровителів-лісників, майстрів, обхідників. Ще до тепер у низці лісництв най- ціннішим карпатським скарбом лісові клерки в кашкетах із зеленою кокардою розпоряджаються на власний розсуд. Можливо, викликаючі безчинства деяких “лісових братиків” ще довго зоставалися б непоміченими, якби не грянули підряд резонансні спустошливі осінній та весняний повадки у краї. Одним із каталізаторів їх послужила тотальна хижацька вирубка зелених легенів Карпат, яка відбувалась і з відома державної лісової охорони. Отож про яку боротьбу з браконьєрами могла йти мова, якщо у кримінальних оборудках були задіяні ті, хто за родом служби мав би ревно пильнувати безцінний недоторканий держлісфонд. Лишень, коли всім миром ми збагнули, що далі відступати нікуди, злісними лісопорушниками, нарешті, зайнялися й хустські правоохоронні органи. Кілька кримінальних справ ними було порушено на Хустщині. Як повідомив міжрайонний прокурор Василь Савинець, ці справи передані для розгляду в судову інстанцію. З етичних міркувань ми не називаємо прізвищ дійових осіб, але сюжети залишаємо без змін.

“Я не хотів наживати ворогів”

Згідно посадової інструкції лісник є не лише керівником лісової охорони, а й відповідальною особою, яка зобов’язана не допускати самовільних рубок та інших лісопорушень, а якщо такі сталися – тут же складати протоколи. Не міг не відати кола своїх обов’язків і лісник СТОВ “Нива” Іван В., якому господарство довірило охороняти лісовий масив у Монастирці. Періодично оглядаючи спокусливі смарагдові володіння, місцевий лісник усе впевненіше почував себе у них ґаздою. Цьому сприяли й численні прохачі, які фактично підбивали держчиновника на протиправні вчинки. Надто грішили цим забудовники осель та господарських прибудов, а також власники студених хиж, які потребували палива. Вони добряче вторували стежину до обійстя пана лісника, який рідко кому відмовляв. Натомість, повпред лісоохорони власним перстом вказував де і скільки слід рубати. Урочище Яструбець буквально стогнало від дзижчання пил і гупання сокир. Прозоро натякнувши на таксу, гендляр від лісу наперед грошей не брав. Він заявлявся на обійстя заготувача лише після того, як той завершував чорнову роботу. Вдячний ґазда не тільки розрахувався сповна, а й ставив могорич. З наближенням осінніх холодів, монастирчанка Христина також звично торувала стежину до знайомого лісника-благодійника. Машина дров з п’яти-шести складометрів їй обходилася у півсотенну купюру, тобто втричі дешевше, ніж якби придбала їх у перекупника чи лівака-заготівельника. Її односельцю Юрію потребувалися довгомірні жердини для козлів новобудови, і ґазда володінь Чугайстра запросто ввійшов у становище чергового прохача. Як свідчать матеріали кримінальної справи, за незначний проміжок часу лісниковою “добротою” скористалася низка земляків. Вони і далі топтали б стезю до щедрого благодійника, якби з Державного лісогосподарського підприємства /ДЛГП/ не грянула раптова ревізія. Звісна річ, досвідчені контролери фізично не могли виявити всіх зловживань. Дволикому ліснику інкримінували самовільну рубку лише двохсот кубиків деревини таксовою вартістю понад шість тисяч гривень. Ревізори звернули увагу на те, що протокол було складено лише на одне лісопорушення. Коли лісового негоціанта приперли “до стінки”, в своє оправдання він вповів, що не міг відмовити знайомим односельцям, так як з жодним з них не хотів конфліктувати і в їх особі наживати ворогів. Оце так аргумент? У кабінеті слідчого винуватець масових самовільних рубок не став приховувати того факту, що усні дозволи на незаконну заготівлю будівельного лісу, і дров він надавав майже кожному, хто до нього персонально звертався. Як правило, пересічна норма заготівлі складала п’ять складометрів, тобто кузов дров. Згодом, усвідомивши, що посилання на безконфліктний добродушний характер для слідчого не переконливий аргумент, лісник Іван В. висунув іншу версію: скрутне матеріальне становище. Мовляв, маючи мізерну зарплатню на папері нерідко стримував її із значним запізненням й не мав чим годувати дітей. Можна закинути докір існуючій владі, що довіряючи охорону одного з найдорожчих суспільних скарбів, вона не подбала про належну грошову винагороду л

Змова лісових клерків

Інший кримінальний сюжет мав місце в Нанківській майстерській дільниці, юридично підпорядкованій Хустському комунальному спеціалізованому господарству ”Хуст-агроліс” (в минулому міжгосподарський лісгосп). Якщо в першому випадку діяв лісник-одиночка, то у нанківському – своєрідний тріумвірат в особі в.о. майстра, лісника і провідного спеціаліста агролісу. Збагнувши прописну істину, що на заготівлі дров солідного кушу не відстібнеш, нанківські “лісоохоронці” зайнялися більш прибутковою справою – рубкою так званих червоних порід дерева-черешні, груші, граба. Най- цікавіше те, що на цю оборудку місцевого жителя Михайла В. підштовхнули самі охоронці лісу. Сприяючи у незаконній оборудці, в.о. майстра запропонував навіть власну бензопилу. Отримавши “добро” зверху, нанківець без роздумів “завалив десятки фруктових дерев, загалом майже на десять тисяч гривень. Скоріше не для власних потреб, а для перепродажу, скажімо, драгівському підприємцю, який займався скупкою і реалізацією лісоматеріалів. Аби все виглядало шито-крито, рубшик-браконьєр пообіцяв оптовому негоціанту з периферії навіть супровідні папери. Щоправда, власної обіцянки так і не виконав. Коли нанківська оборудка набула розголосу, начальству Хустського агролісу довелося направити на місце пригоди провідного фахівця з охорони і захисту лісу Михайла Л. Останній діяв у стилі детективного жанру. Для встановлення істини (тобто обміру деревини й обстеження місця порубки) вповноважений дирекції залучив… лісопорушників. Схоже, тріумвірат діяв за змовою, про що засвідчили й занижені обсяги незаконної рубки, та відсутність протоколу на порізку бука й граба. Діючи з перестраховкою, лісоохоронці навіть не дали ходу власним епістолярним творінням, не зареєстрували їх у вхідному журналі і не повідомили правоохоронні органи. Правопорушники прикривалися тезою, ніби Михайло добровільно погодився відшкодувати збитки. Все це була липа. Лісопорушник всіляко заплутував слідство, неводнораз стверджував те, ніби цінні деревні породи належали його дідові й що він взагалі не причетний до лісооборудки. Довелося порушити кримінальну справу й на провідного спеца агролісу, який по суті вигороджував крадіїв, не оформивши належним чином ревізії і не передавши їх у органи прокуратури. Пізніше помилку своїх підлеглих виправив директор агролісу. Але це вже був жест відчаю.

Лісник діяв, як справжній негоціант

Про лісове “цунамі” в районі Кошелева-Залома я чув ще пару літ тому. Фахівці сходилися на тому, що користуючися безконтрольністю з боку лісоохорони, тамтешні зловмисники винищили солідну площу масиву, самовільно заготовивши близько тисячі кубометрів деревини, переважно дров. При цьому жоден дроворуб не постраждав. Сьогодні за них “віддувається” лісник Хустського ДЛГП Михайло Г., який скориставшись правом на придбання лісорубських квитків на проведення санітарних рубок, подеколи сам заготовляв ділову деревину. Правоохоронці інкримінували порушнику не то 14, не то 18 кубиків зрубаної смереки, оціненої в понад шість тисяч гривень. Це те, що випливло на поверхні. Надмірно діяльний лісник не обмежувався виключно рубкою, а займався і продажем деревини з верхнього складу, що приносило непогані дивіденти. Бажаючих обзавестися будлісом для новобудов вистачало. Скажімо, горянин Василь засвідчив, що для покрівлі хліва у лісника придбав підводу смереки вартістю 120 гривень, яку відвіз на пилораму в Ізу. Індзабудовник житла Степан також звернувсь за хвойною деревиною до пана Михайла й стримав те, що просив. В свою чергу, присілчанину Миколі потрібна була дюжина козлів довжиною 8,5 метрів і півдюжини шестиметрових селемин. Спецзамовлення йому обійшлося у півтори сотні. Лісник не вважав себе білоручкою, тому нерідко допомагав “замовникам” пиляти і розкряжовувати хлисти після чого навідувався до оселі покупця за винагородою. Подеколи Михайлові здавалось, що зелені володіння ним приватизовані й ними може розпоряджатися на власний розсуд. Надаючи усний дозвіл на самовільну рубку, незаконно реалізуючи деревину з верхнього складу (фактично підсобляючи злодіям), лісник Михайло скоїв злочин. Але скоріше лісопорушник відбудеться легким переляком. Так як йому інкримінували збитки на незначну суму. Кримінал криміналом, але життя бере своє. Бачачи, як на деревині наживаються численні “прилипали” з експортно-імпортними задатками та спритні перекупники, лісівником непросто втриматися від спокуси. Заборонений плід бо солодкий. Отож навряд чи кількома кримінальними справами можна навести цілковитий лад у смарагдовому царстві, яке явно зачекалося реформи, а працівники лісоохорони – належного поцінування їх трудового вкладу з охорони й відтворення зеленого череса Карпат.

Василь Тис,

“Старий Замок” із Хуста

http :// zamok . mukachevo . net / Arhiv /664-665/664_3. html