Точка зору

У червні цього року Верховна Рада України схвалила в першому читанні проект нової редакції Лісового кодексу. На жаль, за основоположними принципами, як і чинний кодекс, він обмежує, а то й зовсім обходить інтереси селян, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Нагадаю, було внесено два альтернативні варіанти: Ю. Кармазіна з групою народних депутатів і народних депутатів В. Самоплавського та М. Шершуна. У ході їх обговорення народний депутат України, академік НАНУ І. Юхновський посилався на слабкі місця діючого кодексу, наголосивши, що головним його недоліком є те, що село і місцеві органи влади не отримують коштів від використання місцевих природних ресурсів. Навіть для випасу домашньої худоби селянам не залишили лісів, оскільки всі вони проголошені власністю держави, включаючи й ті, що до 1990 року були у володінні колгоспів та інших сільськогосподарських підприємств. Усе це – наслідки недосконалості чинного Лісового кодексу. До речі, він не відповідає рішенням Міжнародної конференції з охорони навколишнього природного середовища (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.), де в Заяві про ліси записано: "Підтримувати індивідуальність, культуру і права місцевого населення і мешканців лісових територій… Цим людям мають бути запропоновані такі види економічної діяльності і володіння землею, які забезпечували б раціональне використання лісів, а для них самих – відповідний рівень життя і благополуччя".

Отож була надія, що в новій редакції Лісового кодексу всі недоліки будуть враховані і виправлені. Однак варіант В. Самоплавського та М. Шершуна, підтриманий більшістю, цих сподівань не виправдав – у ньому багато положень, які суперечать конституційним засадам і Земельному кодексу України. Це стосується цілого ряду статей та розділів, як, скажімо, щодо віднесення до повноважень обласних державних адміністрацій прав на передачу лісів у власність, надання їх у постійне користування, в оренду замість норм, встановлених Конституцією України і Земельним кодексом.

У цьому законопроекті господарями лісів проголошуються "постійні лісокористувачі" (новий термін) замість українського народу за Конституцією. Законодавці не встигли помітити, що під термінами "постійні лісокористувачі" розуміються лісгоспи державної форми власності, що "заготівля деревини", "продукція" та інше – чітко визначений товар промислового виробництва, тобто лісові матеріали. У лісівництві деревина, вона ж "ліс" (що вживається тільки в однині), – це облікова категорія її у стані росту. А лісові матеріали – це продукція суб’єктів лісової промисловості.

Якщо "виключне право на заготівлю деревини" і "право власності на заготовлену продукцію та доходи від її реалізації", за проектом кодексу, мають належати "постійним лісокористувачам", то "забезпечення охорони лісів покладається на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування…", а фінансуються видатки – "за рахунок державного бюджету щодо лісів державної власності". Це – парадокси. Адже право "заготівлі" має забезпечуватись на ринку лісосічного фонду за гроші – на користь власника природних ресурсів. Виходить, сам встановлюю собі ціни, сам у себе купую і буду контролювати не тільки себе, а й конкуруючі суб’єкти господарювання (аграрні, військові та інші лісгоспи і підприємства) щодо дотримання ними лісових і природоохоронних норм та правил, але вже від імені держави…

На моє переконання, законопроект Ю. Кармазіна краще адаптований до умов ринкової економіки, до положень європейського лісівництва. Він враховує інтереси і селян, і органів державної влади, і органів місцевого самоврядування, зокрема й щодо розвитку лісокористування. У ньому передбачено, що "земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішеннями органів виконавчої влади спільно з органами місцевого самоврядування надаються у розпорядження, постійне користування чи на умовах оренди державним, комунальним лісогосподарським та іншим підприємствам, організаціям, установам – суб’єктам господарювання для ведення прибуткового лісового господарства на користь конституційного власника лісових ресурсів", а "видатки на здійснення заходів щодо охорони лісів, виконання робіт, пов’язаних з будівництвом лісогосподарських доріг, насінництвом, веденням моніторингу лісів, лісового кадастру і обліку лісового фонду… фінансуються за рахунок власних коштів суб’єктами підприємницької діяльності лісового господарства, іншими підприємствами і організаціями".

Шкода, що більшість депутатів, у тому числі й аграрники, підтримали не цей проект, а варіант Самоплавського – Шершуна. Та все-таки хочеться вірити, що на стадії доопрацювання до другого читання його буде вдосконалено. Лісівництво в Україні необхідно перевести на ринкові засади з визначенням економічної відповідальності суб’єктів господарювання за фінансові наслідки їхньої діяльності за умови неухильного дотримання лісівничих і природоохоронних норм та правил.

Андрій БОБКО, заслужений працівник сільського господарства України, кандидат сільськогосподарських наук.

"Сільські вісті" 2004.09.07