>Українські вчені б’ють тривогу. За 50 повоєнних років в Україні суцільними рубками знищено три мільйони гектарів лісу. Внаслідок зниження лісистості ерозійними процесами охоплено 20 мільйонів гектарів земель.

Полісся перетворюється на пустелю

Українські вчені б’ють тривогу. За 50 повоєнних років в Україні суцільними рубками знищено три мільйони гектарів лісу. Внаслідок зниження лісистості ерозійними процесами охоплено 20 мільйонів гектарів земель.

Лісу в природі не буває забагато

У сучасний період 11 відсотків карпатських лісів зникло, і супутниковий знімок з оскальпованими горами обійшов ряд газет. Природа помстилася за наругу: втрати від щорічних повеней в регіоні складають 200 мільйонів гривень, що в кілька разів перевищує лісовий доход галузі в цілому. Україна має найнижчий в Європі показник лісистості – 15,6% замість науково обґрунтованих 19-20% (у Східній Європі – 40%). Степан Генсірук до того ж відзначає низькоповнотність і низькотоварність наших лісів: “частка стиглих соснових лісів у віковій структурі становить лише 1,9%, а дубових – 2,1%, замість 15-16%, як того вимагають лісівничі норми” (книга “Сокровенне про ліс”, Львів, 2000). Дефіцит України в лісоматеріалах вже сьогодні оцінюється в 20 мільйонів кубометрів у рік, а в перспективі потреба в них подвоїться.
Продуктивність наших лісів падає. Середній запас на гектарі стиглих і перестійних насаджень 226 кубометрів (оцінка Української сільськогосподарської енциклопедії), приріст деревини на гектарі за різними даними від 3,22 до 4 кубометрів (у Німеччині – 5,5, в Угорщині – 6,4). Чи не тому стаття з Лісового кодексу декларує: “Ліси України мають обмежене експлуатаційне значення”. Хоч читачі, знаючи зріджений, пеньковидний стан наших лісів, ствердять, очевидно, протилежне: якщо ліс повсюди валять – значить, є що.

І вже зовсім не вкладається в голові, що наша лісодефіцитна Україна є лісоекспортною. З 1995 року, коли було започатковано продаж лісових багатств у Європу (у нас природних лісів у структурі держлісфонду від 2 до 5%, у них – 25, але чомусь свого не рубають), уже експортовано більше 1,5 мільйона кубометрів кругляка. У тому числі по об’єднанню “Рівнеліс” питома вага експорту в загальному обсязі реалізації продукції становить більше третини. Два роки тому в Сарненському держлісгоспі, де експорт був доведений до 60 відсотків, зустрівся з дивною “патріотичністю” місцевих спеціалістів: “Ми молимося, аби не зняли з нас експорт, бо то наша зарплата”.

То, можливо, відповідно до інтенсивної лісоексплуатації в нашій державі ведеться така ж інтенсивна лісовідновлювальна політика? Так, протягом 2000 року Держкомліс збільшив лісистість України з 14 до 15,6%, перевівши в ліс… напіввирубані полезахисні і придорожні смуги, які раніше не враховувались. У натурі для цього треба було б заліснити 150 тисяч гектарів. У сусідній Угорщині, щоб підняти заліснення з 11 до 20 відсотків, витратили 10 років і величезні мільйонні вкладення.

За державною програмою “Ліси України”, розрахованою на 2002-2015 роки, передбачається збільшити заліснення країни до оптимального рівня (19-20 відсотків території), для чого треба насадити 2-2,5 мільйона гектарів нових лісів. Правда, у завданні чомусь нема розбивки по областях, крім Карпатського регіону, і не виділено наше Полісся. При знайомстві з місцевою програмою на виконання загальноукраїнської в одному з держлісгоспів не побачив такої ж розбивки по лісництвах, орієнтованих площах, за джерелами фінансування і матеріального забезпечення. Мабуть тому, що на забезпечення виконання Програми три чверті витрат покладається на саме лісове господарство, в той час як частина держлісгоспів “лежить на боку” у фінансовому плані.

Господарювання чи партизанщина?

На Костопільському ДБК став легендою жарт німецьких фірмачів, які монтували устаткування з виготовлення деревостружкових плит. Суть: відтепер партизани у ваших лісах водитися не будуть, бо наше обладнання з’їсть ваші ліси.

Однак і без апетитів ДБК поліські ліси тануть на очах – це видно, як місцевим жителям, так особливо приїжджим землякам. “Дубовий гай… “врізав” дуба”, – повідомляє дописувач М.Юрчик з Костопільського району (“Червоний прапор”, №4, квітень 2003 року) і пропонує у зв’язку з цим поміняти назву ближнього села Яснобір на подібну до сусіднього – Новий Пеньків, “бо бору уже немає, а пеньки є”. Автор дивується, як дубина простояла революції і війни, горбачовську перебудову і кравчуківську розбудову, щоб впасти зараз. Відповідь проста: кубометр дуба за ринковою ціною коштує 150-200 доларів. І не браконьєри це робили, в тих “почерк” у розкряжовці інший; колоди – по висоті дверних і віконних полотен, решту кидають.

Хоч і організовані лісозаготовки технічною культурою не відзначаються: високі пеньки, покидані верхи і гілляччя, поламаний підріст. Особливо зрідженість і гололісся характерні для колишніх колгоспних і “військових” лісів, нових лісокористувачів, в появі яких у держави немає найменшої необхідності. Зараз практикуються замість суцільних поступово-вибіркові рубки, але подекуди вони перетворюються у не визнані лісівничою наукою, так звані, “приіскові”, коли вибірково вирубуються найкращі дерева, що можна задокументувати як вибіркові санітарні рубки. При руйнуванні нижнього ярусу настає можливість для суцільної санітарної рубки.

У сусідній Тернопільській області самі лісівники запротестували проти такої технології, але обласна газета із їхнім зверненням до керівників держави, супроводжуваним коментарем прес-служби облради “Як “гайовий” генерал спричинив обласний скандал”, була пущена під ніж, а кількох “стрілочників”, “хто виніс сміття з хати”, звільнили з роботи (стаття “Спокусою легкого прибутку стають ліси”, “Молодь України” від 13 березня минулого року). То чия ж позиція не відповідала Лісовому кодексу України, який вимагає, щоб усі види рубок були спрямовані на поліпшення лісового середовища, природного стану і якості лісів.

Експорт лісу з лісодефіцитної країни – нонсенс

Хоч чого дивуватися: ввозячи пшеницю через неврожай, ми вивозимо водночас ячмінь, кукурудзу, соняшник. Так от, під час прямої урядової телефонної лінії в листопаді минулого року голова Держкомлісу Микола Колісниченко повідомив, що 15-20 відсотків лісопродукції йде на експорт, який забезпечує 40 відсотків грошових надходжень. Та, виявляється, тільки п’ята частина експорту лісу припадає на державні підприємства (дані Держдепартаменту боротьби з економічною злочинністю МВС України, наведені в газеті “Урядовий кур’єр” від 5 вересня 2003 р.) Що то за решта 4/5 експортерів, здогадатись неважко. Але не сільський дядько з пилкою. Тим більше, що понад третина злочинів у лісовому господарстві вчиняється посадовими особами. Це набрало таких розмахів, що Міністерство внутрішніх справ, не зважаючи на лісову охорону, природоохоронну прокуратуру, екологічну службу, створило спеціальні підрозділи для боротьби із злочинністю на об’єктах лісового господарства в західних областях України, в тому числі і в Рівненській. А сам згаданий департамент подав до Верховної Ради проект закону про заборону експорту лісу-кругляка, лісоматеріалів з дуба, бука та інших цінних порід, а також посилення санкцій, передбачених статтею 246 Кримінального кодексу та рядом статей Кодексу про адмінпорушення.

Дивно, що ця ініціатива не вийшла від народних депутатів екс-голови Держкомлісу Валерія Самоплавського і почесного директора об’єднання “Рівнеліс” Миколи Шершуна. Чому б їм не підтримати позиції лідера більшості спікера парламенту Володимира Литвина, який заявив минулого року на прямій лінії в “Молоді України”: “Я вже про це говорив навіть з керівниками і давно виношую пропозицію взагалі заборонити промислову вирубку лісів в Україні”. Хоч важко в це віриться, якщо пригадати, що на минулих виборах державний ліс використовувався як матеріальний агітаційний матеріал конкретного блоку і конкретного кандидата.

А дрібні крадії в лісовому господарстві – що мурашки, підбирають, скільки донесуть. В лісових селах індивідуальним лісоповалом займаються навіть жінки і школярі, приховавши пилку в ряднину або не виносячи її з лісу взагалі. Зумовлене це незабезпеченим життям, а звалена сосна прогодує з місяць хлібом. В умовах, коли документооборот відірвався від обороту матеріальних цінностей, збути колодки неважко під готові документи. Це куди простіше, як роблять “підгонку” авто під куплений техпаспорт. Але основне “відмивання” лісу від дрібних крадіїв відбувається через приватні пилорами, яких у лісових селах може бути по десятку, і працюють вони денно і нічно.

“Є інформація, що на Рівненщині незаконно діє понад 400 пилорам”, – повідомила 3 жовтня минулого року газета “Рівне вечірнє”. Перевірити її взялася обласна прокуратура, факти підтверджуються: тільки у Березнівському та Рокитнівському районах виявлено 200 лісопильних рам, з яких лише 44 мали позитивний висновок екологічної експертизи, тобто діяли на законних підставах”. Дива дивні: перевіряють на екологію, а треба б на не підставного (справжнього) власника, себто на ділків, нерідко з посадами. Справді, ліс – діло темне, але не для темних людей. Може, розвидниться тоді, коли з нашого Полісся залишиться напівпустеля-напівсавана?

Іван ФРАНЧИК.
ОГО № 899 від 11 березня 2004 р