Вже не один рік, зокрема і на сторінках нашої газети, мова йде про те, що Ківерцівська районна рада зініціювала створення регіонального ландшафтного парку “Цуманський”. Рада і виступила замовником проекту, який виконали спеціалісти наукового центру заповідної справи Мінекоресурсів України. Нині він поданий на розгляд в обласну раду. А ось те, чи буде цей проект затверджений, тобто чи буде прийняте рішення на користь регіонального ландшафтного парку, поки що, як кажуть, питання відкрите, оскільки нема згоди на його створення керівництва об’єднання “Волиньліс” – головного користувача землі. Відповідь з приводу того “бути, чи не бути” має дати спеціальна комісія.

Коли знайомишся з проектом – грунтовною дослідницькою роботою науковців і екологів, то складається враження, що задумана добра справа. Адже основні завдання регіонального ландшафтного парку – збереження унікальних дубових та грабово-дубових лісів, цінного природного комплексу, в тому числі рідкісних видів рослин і тварин західного Полісся, які занесені до Червоної книги України. Крім того – створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах поліського краю, сприяння екологічній освітньо-виховній роботі. То в чому ж “камінь спотикання”?

1. УНІКАЛЬНІ КУТОЧКИ ЦУМАНСЬКИХ ЛІСІВ

Знайомство з ними я почала не в службових кабінетах, а скориставшись давньою істиною: “Краще раз побачити, ніж десять почути”. А допомагали мені в цьому головний спеціаліст відділу контролю біоресурсів і заповідних територій державного управління екоресурсів у Волинській області Михайло Химин та інженер лісокористування Цуманського державного лісгоспу Анатолій Дорошук. Власне, вони у свій час працювали з київськими науковцями на територіях, які мають увійти в регіональний ландшафтний парк. В якійсь мірі їх знання і особливе ставлення до природних надбань відображені у дослідженнях.

А вже завдяки тому, що цей візит в Цуманські ліси припав на чудову травневу пору, то мала можливість побачити унікальні куточки у найніжнішій весняній красі, буквально у розквіті. Вже зеленіють граб, ясен, береза, навіть ранній дуб вкривається листям. Вже піднявся зеленою стіною підлісок. А який чудовий килим з трав і квітів, серед яких чимало “червонокнижних”!

Згідно з проектом територія регіонального ландшафтного парку “Цуманський” – 19,2 тисячі гектарів. Насамперед відібрано особливо цінні ліси, визначені не екологами і навіть не лісівниками, а установою, яка займалась лісовпорядкуванням ще в 60-х-70-х роках. 2090 гектарів – на базі Партизанського, Цуманського, Берестянського лісництв. Ми побували, зокрема, у Лопатенській діброві. Це ландшафтний заказник місцевого значення. Саме тут – найбільше скупчення стиглих дубових, дубово-соснових, дубово-грабових деревостанів віком від 100 до 200 літ. І саме тут науковці найперш знайшли “червонокнижні” рослини – любку дволисту і зеленоквіткову, ведмежу цибульку. Ці ліси багаті і на мисливську фауну – кабана, оленя. В заказнику, віднесеному до заповідного фонду, вже обмежено господарську діяльність. По-перше, вся територія виключена з розрахунку головного користування. Тут лісівники проводять тільки очищення масивів від захаращення, вибіркову санітарну рубку.

– Але знову ж таки, – говорить інженер лісокористування Анатолій Дорошук, – з письмового дозволу управління екоресурсів. Ось поруч з розкішним дубом – дерево, яке всихає. Його треба зняти. І воно, на жаль, не поодиноке. Чи то змінився гідрологічний режим, чи ще якісь причини є – так чи інакше, а деякі дуби “вмирають”. Поки ще деревина міцна, то її можна застосувати із користю. Згодом це вже будуть дрова. А топити в грубках дубом – розкіш. Інша справа – самовільні рубки. Це проблема. І не тільки лісівників, а насамперед соціальна. Дехто, щоб заробити, йде до лісу, як до своєї комори. З таким браконьєрством ми боремося, хоч не завжди легко довести причетність людини до лісопорушення. Незначний відсоток виявленого браконьєрства доходить до суду.

Сосново-дубовий ліс є і вздовж річки Кормин. Але заказник загальнодержавного значення з однойменною назвою має іншу цінність. Ця місцевість багата на лучну, болотну та водну рослинність. Заказник створювався для охорони басейну річки Кормин з прилеглими до неї територіями. Тут – привілля для чорних лелек, журавлів, підорликів, інших дрібніших птахів. Тут водяться бобер, видра. І олені, лосі, кабани знаходять пристанище. І коли ми своєю присутністю порушили тишу, то мали можливість спостерігати за качками, що знялись з водного плеса.

До заказника Кормин прилягає ще один – Чортове болото. На жаль, весняної пори під’їхати до нього автомобілем не можна. Два заказники – фактично одна територія – 1200 гектарів – тільки з різним призначенням.

Територія Цуманського держлісгоспу лежить на водорозділі річок Горинь і Стир. Тому-то тут зустрічаються різні ландшафти. І Горинські крутосхили – ботанічна пам’ятка природи, яка займає всього лиш 30 гектарів, – є ілюстрацією такого поєднання Полісся і Лісостепу. Ця пам’ятка природи була створена в 1975 році рішенням облвиконкому. А в 1978 році рішенням Ради Міністрів України їй надано статус ботанічної пам’ятки природи загальнодержавного значення. Унікальність цього куточка в тому, що буквально поряд можна побачити рослинність суто поліську і представників Лісостепу. Тут особливий мікроклімат, і вздовж річки Горинь дуже рано зацвітають медунки, первоцвіт, ряст. Про присутність бобрів говорять заточені дерева-олівці, які зустрічаються на крутосхилах. Кажуть, що в 70-х роках в цій місцевості побував хтось з партійних босів, і вона настільки вразила, що хтось запропонував створити заказник. А лісівники підтримали цю ідею. Сьогодні вже ніхто не сперечається за “пальму першості” – хто ж був ініціатором? Головне, що цей куточок збережений.

Трохи більше кілометра пройшли ми вздовж Горині там, де вона омиває волинські береги (а загалом – на відстані до двох кілометрів Горинь межує з нашою областю). Так добирались до особливого дуба. А особливість його в тому, що він, як жартують лісівники, не дає зменшити територію Волині: оскільки річка стрімка, то течія розмиває берег і потрохи забирає собі волинські сотки. Унікальність його і в тому, що він буквально висить над річкою – частина коріння оголена, а інша, як кігті, вчепилась за грунт. Видно, що вже хтось намагався це коріння перепиляти, мабуть, сподіваючись, що під своєю вагою дуб впаде. А він стоїть, як і 100 років тому…

Здається, ніде я не бачила таких розкішних фіалок, як тут, на Горинських крутосхилах. І такого килиму медунки, що якраз квітує, конвалій. Про багатство рослинного світу довелось почути не тільки від спеціалістів, а й від рядової, як ми кажемо, шанувальниці довкілля. Ніна Іванівна, як назвалась жінка з Рівного, приїхала сюди за лікарськими травами. Вона збирала гливчик. “Так називаються ці квіти в народі”, а як по-науковому, то й не знаю, – говорила. На Горинських крутосхилах вона вперше, але, судячи з вражень, не востаннє. Адже тут зростає аж 20 видів фіалок.

2. ПОГЛЯДИ ЕКОЛОГІВ І ЛІСНИКІВ РОЗХОДЯТЬСЯ

В межах Цуманського державного лісгоспу – 37 об’єктів природного заповідного фонду. Коли готувався проект регіонального ландшафтного парку, то лише 3,5 тисячі гектара, які мали створити його основу, були заповідними. На сьогоднішній день – це 5,192 тисячі гектара. Крім заповідних територій, в регіональному ландшафтному парку має бути регульована рекреація більш як на 350 гектарах. Це насамперед інфраструктура для одноденного відпочинку, а також стаціонарна – база оздоровлення, кемпінги. Основою такої бази є санаторій “Пролісок”. Дванадцять тисяч гектарів лісу – це господарська зона, де ведеться традиційне лісове господарство із дотриманням загальних вимог природоохоронного законодавства.

– То що б змінилося, якби був створений ландшафтний парк?

З цього приводу головний спеціаліст відділу контролю біоресурсів та заповідних територій державного управління екоресурсів Михайло Химин говорить:

– Було б чітке зонування території. Є ділянки не дуже цінні з точки зору лісівників, але вони важливі для науки, де можна було б при максимальному обмеженні природокористування проводити моніторинг. І рекреаційними заходами лісівники займатися практично не можуть (це і не їх функція). А рекреація – не тільки відпочинок, а й виховна та просвітницька робота.

На думку Михайла Химина, якби було взаєморозуміння і питання вирішилось на користь створення регіонального ландшафтного парку, то це був би тільки плюс для довкілля. Дехто боїться, що коли буде парк, то не пустять людей у ліс по гриби та ягоди, заборонять заготівлю сіна. Але це зовсім не так: регіональний ландшафтний парк з тим і створюється, щоб люди могли сюди приїжджати, відпочивати і залишати кошти. Щоб місцеве населення (так, як це вже є на території Шацького національного парку) займалось зеленим туризмом. Екологи стверджують, що при зонуванні враховуються інтереси як природоохоронні, так і виробничо-господарські. Пропонується навіть авторами проекту компроміс – створити регіональний ландшафтний парк в структурі об’єднання “Волиньлісу”, ввівши декілька штатних одиниць, які б відповідали за рекреацію, еколого-просвітницьку роботу.

То в чому ж все-таки “камінь спотикання”? Від керівництва об’єднання “Волиньліс”, відверто кажучи, я думала почути, перш за все, про те, якими втратами для господарської діяльності обернеться створення ландшафтного парку (зменшиться обсяг рубок, скоротяться робочі місця…). Тим часом мова пішла в іншому руслі. Генеральний директор об’єднання Богдан Колісник висловився так:

– Нам дивно, чому це раптом ставиться питання про створення ландшафтного парку. Коли б мова йшла про національний природний парк, то це зрозуміло (територія з таким статусом фінансується з державного бюджету – прим. авт.). А якщо створюється ландшафтний парк, то що міняється? Хіба що з’явиться ще одна вивіска. Лісівники на перший план у своїй роботі ставлять екологічне значення лісу. Головне – зберегти, відтворити і ще примножити рослинний та тваринний світ.

У розмові з генеральним директором “Волиньлісу” неважко вловити такий нюанс: питання збереження навколишнього середовища (а саме цим і є намір створити ландшафтний парк) вирішується “поза спинами лісівників”, якоюсь мірою ставиться оцінка їх роботі. А тим часом, якби у Цуманських лісах було так погано із охороною довкілля, то навряд чи сюди б приїхали науковці з Києва. Вони б вибрали об’єкти в інших регіонах. До речі, автор проекту Микола Клєстов принагідно згадував, що була така поїздка-розвідка на Рівненщину – в Костопільський район. Але там, як виявилось, нема вже що брати під охорону, бо найцінніші ділянки лісів вирізані.

Дослідження науковців і створення самого проекту регіонального ландшафтного парку “Цуманський” профінансувало Франкфуртське зоологічне товариство. На думку лісівників, гроші “розходяться на документацію”. Вони вкладаються в структуру. Тобто, створюються нові контори, а на збереження лісів і рік не йде ні копійки.

Козирною, як кажуть, картою, є й те, що на Волині найбільший відсоток заповідних територій, якщо порівнювати з іншими областями України, – 115 тисяч гектарів. Це вважається оптимальним показником.

– Якщо науковці нам порекомендують, що ще треба перевести в заповідний фонд, – говорить Богдан Колісник, – ми готові це зробити. Хоч в Ківерцівському районі вже десять тисяч гектарів – заповідні території. Я переконаний, що із створенням регіонального ландшафтного парку нічого не зміниться. Підуть певні грошові транші на Україну. Але вони не потраплять в ліс, який потребує фінансової підтримки. Можна передбачити, що виділять кошти хіба що на заробітну плату працівників нової структури. Заповідні території треба фінансувати. І ми це робимо за свої кошти, відриваючи, зокрема, і від заробітної плати.

Я не могла не згадати про найбільш наболілу проблему, яка давно обговорюється: дуби вирізано і вивезено, і, мабуть, саме це значною мірою породило ініціативу про створення ландшафтного парку.

– До 2000 року, – сказав з цього приводу генеральний директор об’єднання “Волиньліс” Богдан Колісник, – були допушені “перекоси” у вирубці дуба. Рубати ліс треба, але є різні методи рубок. Те, що вирізали в дев’яностих роках, можна було б різати ще й тепер. Ми визнали помилки і дали відповідну оцінку такій практиці. А зараз, я вважаю, ми стоїмо на позиціях раціонального використання і збереження лісових масивів.

… Отож, я з’ясувала, що згідно з чинним законодавством без згоди землекористувача, яким сьогодні є “Волиньліс”, ніхто не має права навіть попередньо проводити дослідження з метою створення регіонального ландшафтного парку. Більше того – навіть якщо обласна рада прийме рішення про його створення і сесія проголосує за нього, то прокуратура опротестує таке рішення як незаконне.

А тим часом на території санаторію “Пролісок” поблизу села Грем’яче створюється регіональний еколого-просвітницький центр з однойменною назвою. Вже оформлено екологічну стежку вздовж до річки Путилівки – комплекс, що служитиме екологічному вихованню в регіоні.

– Це не забігання наперед? – таке питання я задала автору проекту, директору наукового центру заповідної справи Мінекоресурсів України Миколі Клєстову.

– Ні… Ми планували, що такий центр буде при регіональному ландшафтному парку. Але через те, що проект не затверджено, рішення про створення парку не прийнято, то діємо ось так: буде чи не буде ландшафтний парк, а еколого-просвітницький центр працюватиме.

І знову ж на початку екологічної стежки я побачила аншлаг, де було вказано, що її створення профінансоване Франкфуртським зоологічним товариством. Як сказав Микола Клєстов, треба шукати ще спонсорів у Європі. Ясно, що рано чи пізно, а згадане закордонне товариство “відлучить” від себе цей об’єкт. Такий “дамоклів меч” висить, до речі, над регіональним ландшафтним парком “Прип’ять-Стохід”. Вже торік Франкфуртське зоологічне товариство мало припинити його фінансування, але ще зважило на ситуацію в Україні, – на те, що в нас не вистачає коштів на охорону природи. Добре, якщо цей ландшафтний парк одержить, як це очікується, статус національного. Коли ж процедура затягнеться, а іноземці не захочуть більше нас шкодувати?..

А ось на думку головного еколога області,- начальника державного управління екоресурсів Ростислава Мігаса,-створення регіонального ландшафтного парку “Цуманський” – лише справа часу.

– Якби лісівники вийшли з ініціативою про створення національного природного парку, – сказав Ростислав Васильович, – то ми готові, так би мовити, поділитись славою і вийти з клопотанням перед міністерством і їхнім, і нашим. Справа має вирішитись в інтересах збереження довкілля.

Катерина ЗУБЧУК.

Електронне видання www.volyn.com.ua №195 вівторок, 25 травня 2004 р.