Хто ж господар найбагатших в країні буковинських лісів? Відповідь, здавалося б, очевидна. За законом “Про власність”, ліси, як і усі інші природні ресурси, де-юре належать народові України. Втім, Лісовий кодекс розпливчасте поняття “народ” конкретизує: ліси є власністю держави. І вибудовує ієрархічну піраміду, де, врешті решт, святая святих лісокористування – розподіл лісосічного фонду – належить тріумвірату місцевих чиновників, до якого входять голова облдержадміністрації і начальники двох управлінь – лісового господарства з одного боку, екології та природних ресурсів з іншого. Якщо взяти до уваги, що в Чернівецькій області після глобальних кадрових перестановок усі вони тепер є членами СДПУ(о), питання: в чиїх руках опинилися не багато не мало 19 мільйонів кубометрів стиглих і перестиглих цінних лісових порід – дуба, бука, ялини, – де-факто переходить в площину інтересів окремо взятої партії. Чим це може закінчитися, коли партійно-комерційні апетити беруть гору над економічною доцільністю та екологічним раціоналізмом, – свідчить сумний досвід сусідніх областей Карпатського регіону з їх облисілими від суцільних рубок горами, понівеченими ерозійними процесами гірськими схилами, варварські розбитими від трелювання деревини волоками і гусеничними тракторами і, як наслідок, кількома катастрофічними повенями.

Хоча новий начальник обласного управління лісового господарства Андрій Вовчок, який відтепер керує провідною галуззю краю, запевняє, що не плутатиме у своїй роботі партійні справи з лісовими. В будь-якому разі, чогось подібного до минулорічного гучного скандалу, коли колишній головний лісничий області виступив проти колишнього губернатора, а той у свою чергу публічно звинуватив його у намаганні дати посадовцям з Адміністрації президента хабара в півмільйона доларів за можливість сісти в губернаторське крісло, повторитися уже не зможе. Не дозволить партійна субординація. Між тим пан Вовчок таки визнає, що сьогодні ліс – це перш за все велика політика.

А політика, як відомо, є продовженням економіки. Розробка відведених Кабміном лісових площ під вирубку уже розпочалася. Заявок від охочих валити ліс, переробляти його і продавати – безліч. Але цього року спеціальним розпорядженням губернатора Михайла Романіва до буковинських лісосік допущені лише місцеві держлісгоспи. А хто реалізуватиме ліс, губернатор наразі не уточнив. Схоже, процес піде за давнім єврейським принципом: “Ваши горы и леса – наши гири і веса”. Виглядає так, що він перетвориться на засідання обласного партбюро з порядком денним щодо виконання розпоряджень центрального проводу. Ясно одне – чернівецькі держлісгоспи зі своєю застарілою технікою, зношеною на усі 70 відсотків, не в змозі вирубати і заготовити 600 тисяч кубічних метрів деревини, незважаючи на апетити. Тому левову частку лісозаготівель таки доведеться знову віддати тимчасовим лісокористувачам – підприємцям різноманітної форми власності, у тому числі і приватникам. А це уже рай для контролюючих органів та містечкових чиновників. Окрім того рубати ліс – справа невдячна. Набагато вигідніше гендлювати ним. Чи не тому прожекти ОДА вражають якраз бізнесовою хваткою, що планується розробляти ліс руками держлісгоспів, скупляти у них за безцінь існуючих державних цін, а продавати за європейськими цінами. Непогана схема.

ПІСЛЯ НИХ – ХОЧ ПОТОП

Врешті, абсолютно неважливо, хто і з якої політичної партії став обранцем долі і отримав від головного розподільника лісу – губернатора пана Романіва лісосічний квиток. За таких умов говорити про будівництво як те годилося б, лісових доріг, укріплень, відновлення насаджень нема сенсу. За словами Андрія Вовчка, жодний тимчасовий лісокористувач не шанує ліс, намагається вхопити лише промисловий асортимент деревини, залишаючи після себе на лісосіці жахливий безлад. Далеко не завжди за рубку беруться спеціалісти, оснащені потрібною технікою. Хоча, на щастя, ганебної практики минулих років, коли лісосіки “на пні” віддавалися на бартерних засадах вчителям, футболістам і танцюристам (а ті продавали їх потім випадковим лісорубам-аматорам і виживали на виручені гроші в умовах жорсткого бюджетного дефіциту), колишньому обласному галузевому керівництву таки вдалося позбутися.

Прозорим виходом із ситуації, як багато хто стверджує, могла б стати не роздача лісосік, а їх продаж або довгострокова оренда. У цьому особливо зацікавлені вітчизняні лісокомбінати і закордонні фірми, що мають налагоджені ринки збуту безцінної карпатської деревини і виробів з неї, а також потужну промислову базу, до котрої, певна річ, непогано було б додати дешеву сировину – свіжо зрубану, а не куплену у тих же держлісгоспів, і перекуплену у лісових спекулянтів. Але такі нововведення ніхто запроваджувати не збирається.

ЖЕБРАКИ ПОСЕРЕД СКАРБІВ

У них взагалі не було б потреби, якби держава, яка є власницею лісів, турбувалася про розвиток держлісгоспів – основних своїх галузевих структур. А то виходить парадокс – працюючи із стратегічно важливою сировиною, яка у всьому світі цінується дуже дорого, вирощуючи її і переробляючи, ще й сплачуючи при тому до державної скарбниці податки за повною програмою, ті лісгоспи так і не заробили великих статків, які дозволили їм хоча б поновити технічну базу і належно конкурувати з добре оснащеними приватними фірмами, що пречудово себе почувають на мізерному (порівняно з прибутками) фіксованому податку. Держлісгоспні трактори, лісовози давно відпрацювали свій строк. Проблемою є придбати навіть добротну бензопилу. Уся біда в тім, що вартість української лісосировини дуже занижена. Щоправда, Держкомлісгосп уже отямився і рекомендував на 2004 рік інші ціни на внутрішньому ринку, але підняв їх всього на якихось 15 відсотків, що ніяк не врятує ситуацію. От що могло б врятувати – біржова та аукціонна торгівля деревини, особливо високосортних цінних порід. Але ринкові технології не відрегульовані і працюють в галузі дуже мляво на радість усіляким спритним ділкам, особливо тим, яких підтримує місцева влада і прикривають високі київські зверхники.

Низькі ціни, звичайно, дуже вигідні тим, хто займається поглибленою переробкою деревини і суттєво виграє на різниці між дешевою сировиною і дорогими промисловими виробами. Але для держлісгоспів зокрема і для галузі загалом – вони справжня погибель. Адже госпрозрахункова діяльність з продажу продукції держлісгоспівських пилорам і деревообробних цехів чи не єдине нині галузеве джерело фінансування. Інакше взагалі незрозуміло, де брати гроші на лісовпорядкування – догляд за лісом, санітарні рубки, вирощування і насадження молодняка. Держава фінансує ці роботи, принаймні в Чернівецькій області, лише на 26 відсотків від потреби, а ліс щоденно вимагає стовідсоткової віддачі. Тому, як правильно кажуть лісівники, ратувати сьогодні за відділення лісового господарства від лісової промисловості і забороняти держлісгоспам вирубувати й переробляти ліс може лише той, хто хоче взагалі поховати лісову галузь.

Разом з тим, усі погоджуються, що в ідеалі, образно кажучи, мухи мали б бути окремо від котлет. Бо при нинішньому розкладі справ промислово-гендлярський кураж геть пройняв лісничих. З лісоводів вони перетворилися на лісозаготівельників і вже не бажають займатися споконвічними і колись дуже прибутковими роботами, як медозбір з лісгоспних пасік, заготівля грибів, ягід, лісових цілющих трав і деревних соків. Ясно, що ті, хто прийшли тепер, прийшли збирати зелень, але до трав вона ніякого стосунку не має.

Окрім того, держава своєю політикою відбиває будь-яку охоту не пиляти ліс, обклавши традиційні нелісорубні промисли великими податками і нечувано вартісними ліцензіями, придбати які по кишені лише закордонним бізнесменам. Тому не дивно, що, приміром, екологічно чисті, надзвичайно смачні і поживні білі гриби з буковинських лісів масово вивозяться за кордон (тепер знову під патронатом обласної влади), а місцеві магазини заполонили дорогі імпортні печериці, просякнуті консервантами.

КОНІ ЗАМІСТЬ ТРАКТОРІВ

При мізерному бюджетному фінансуванні у велику проблему перетворюється для області виконання прийнятого рік тому закону “Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону”, згідно з яким у Карпатах найближчим часом не повинно залишитися жодного гусеничного трактора (зараз це основна базова машина лісозаготівель), а лише легкі колісні, які не знищують природний підріст і гірський материнський грунт. (За підрахунками науковців, з кожним кубічним метром деревини під тракторними гусеницями безповоротно зникає з гірських схилів півтора кубометра легкого грунту). А ще за тим законом терміново треба упорядкувати лісові дороги, які зараз в Чернівецькій області в досить жахливому стані. Трелювання деревини, особливо на крутих схилах, має проводитися за допомогою гужового транспорту і спеціальних канатно-повітряних установок. Це зберігатиме при лісозаготівлі унікальну природу Карпат. Щоб виконати всі вимоги закону, області потрібно вкласти в технічну модернізацію своєї лісової галузі 78 мільйонів гривень, що при монополізації обласної лісовирубки окремими партійними функціонерами місцевого штибу, котрі не проти поживитися біля буковинського і київського партначальства, – нереально. Але відповідальність за його невиконання ляже в першу чергу на партію, яка взялася господарювати в буковинських лісах, а не на тих, хто наб’є кишені, не виходячи з чернівецьких кабінетів. Перспектива невесела, особливо у рік великих виборчих перегонів.

ЧИ СТАНУТЬ БУКОВИНСЬКІ КАРПАТИ МАНЬЧЖУРСЬКИМИ СОПКАМИ, АБО БУКОВИНСЬКИЙ ПИЛОВНИК – ЧЕРВОНЕ ДЕРЕВО БІДНОТИ

На першій своїй пресконференції у ранзі державного посадовця не так давно призначений начальник головного управління економіки облдержадміністрації Михайло Гайнічеру на весь голос заявив, що при нинішньому лісовпорядкуванні буковинські Карпати незабаром перетворяться на маньчжурські сопки, а деревину доведеться завозити з-за кордону. Чим вельми подивував галузевих спеціалістів, зародивши у них підозру в тому, що головний економіст області належно обізнаний зі станом провідної галузі краю. Сопки Карпатам не загрожують, авторитетно заявляють вони. Більше того, чималі лісові площі треба терміново віддати під промислову заготівлю – деревина втрачає, а деінде вже безповоротно втратила, свою цінність і годиться лише на пиловник і дрова. (Між іншим, пиловник, який на внутрішньому ринку мало хто хоче брати, зараз прекрасно продається за кордоном).

Ялинові ліси на великих територіях всихають, хворіють. Річ у тім, що у повоєнний час були вирубані на відбудову народного господарства величезні природні масиви дуба і бука. На їхньому місці замість основних природних деревостанів штучно засадили непритаманну цим широтам суцільну ялину, аби чимшвидше заліснити спустошені гірські схили. В результаті верхня межа карпатського лісу альпійського і субальпійського поясів знизилася на двісті метрів над рівнем моря, що у свою чергу негативно позначилося на всій карпатській екосистемі. До всього на засаджених молодим лісом полонинах вирішили випасати багатотисячні отари. Вівці порозносили горами так звану кореневу губку – хворобу дерев, що підточує стовбур. За помилки півстолітньої давнини доводиться розплачуватись зараз. Рубати напівгнилі ялини справа, зрозуміло економічно невигідна. Але екологічно необхідна. Зиск від неї буде через багато десятиліть, коли знову в буковинських Карпатах зашумлять численні дубові й букові гаї.

Взагалі сьогодні в області розрахункова лісосіка недорубується.

На Буковині досі збереглася австрійсько-німецька школа лісовпорядкування, що передбачає рівномірно-поступові рубки, доцільність яких була обґрунтована ще наприкінці 18 століття і практично доведена всією подальшою історією. Сьогодні в області майже 70 відсотків від загальної площі рубок головного користування ведеться саме таким методом, в той час як, приміром, в Закарпатті всього 4 відсотки, на Франківщині – 16. Саме завдяки цьому Чернівецька область має унікальні в усіх відношеннях ліси, багаті на цінні деревостани і фауну. Залишаючись в той же час дотаційною з досить неприбутковою економікою.

ЗВІДКИ ДРОВЦЯТА?

Мало того, що деревина, як уже відзначалося, на місцевому ринку досить дешева. Ще й свідомо, із юридичним супроводом (комар носа не підточить) усе обставлено таким чином, щоб грошові потоки з лісопереробки йшли повз державну скарбницю. Принаймні, лише так можна пояснити, чому у 92-му році було офіційно ліквідовано інститут державної лісової інспекції, яка за радянських часів мала розгалужену структуру з прямим підпорядкуванням центральним органам галузевого управління. При цій інспекції самовільні рубки чи приховування самими ж лісниками крадіжок лісу було нонсенсом, як і вивіз лісу-кругляка, а то й виробів первинної обробки деревини, за межі області з підробленою документацією.

Коли рік тому колишній начальник обласного управління лісового господарства Володимир Дарчук своїм особистим наказом, не очікуючи вказівок згори, відновив на власний страх і ризик відомчий контроль, то колишні інспектори, що пам’ятали ще брежнєвсько-андроповські порядки, взялися за голову, побачивши результати перевірок. При тому вони не стояли вночі на віддалених гірських дорогах (це робили їх молоді колеги) і не зупиняли конвої з лісом, які їхали з фальшивими накладними у супроводі кількох гонорових джипів. За поданням відродженої з попелу державної лісової інспекції, в області було порушено 8 кримінальних справ, вилучено незаконної продукції на 25 тисяч гривень.

Але на кожній лісосіці інспектора й міліціонера не поставиш. Куди дієвіше було б запровадити нарешті економічні важелі запобіганню правопорушень у лісовій галузі. (Між іншим, як стверджують чернівецькі правоохоронці, саме вона є в області найбільш корумпованою). Однак ніяк не завершаться у Держкомлісгоспі дискусії щодо обов’язкової наявності сертифікату, який би засвідчував законне походження деревини та право її експортувати. Величезних збитків терпить держава від того, що законодавчо не розділена промислова переробка лісу від дрібної, й обидві мають право бути на єдиному податку. Це призвело до того, що, як гриби у лісі після дощу, повиникали приватні пилорами і деревообробні міні-цехи. У деяких буковинських селах їх зараз є по два десятки. Там і збувається деревина із самовільних рубок – ніхто не вимагає від приватників документів щодо її походження, до того ж перевірити таке мале підприємство органам державного контролю практично неможливо. Чимало проблем через те, що на сьогодні над лісами немає єдиного господаря. Вони відомче розділені між кількома міністерствами і комітетами – оборони, аграрної політики, лісового господарства. А саме в лісах АПК, як свідчать перевірки буковинських інспекторів, найбільше правопорушень. До всього за тими лісами дивляться абияк, вони страшенно запущені. Отак і виходить, що з зеленого золота Карпат більше трісок, аніж блиску.

ТО ХТО Ж БАГАТІТИМЕ З БУКОВИНСЬКОГО ЛІСУ?

Держава, партолігархи, партія чи буковинський чиновник? Відповідь на це запитання міг би дати Євген Луцишин – нинішній куратор буковинських лісів, і краще у приватній розмові. Але цей діловий чоловік, який тривалий час непорушно відсидів у обозі облради, тепер, напевно, від коментарів і брифінгів щодо розподілу лісосічного фонду ухилятиметься. Хоча, схоже, особисто на Євгена Луцишина, який попервах намагався братися мало не за всі напрямки корисної діяльності ОДА, тепер покладено особисту відповідальність за оборот буковинської деревини у природі. Ще багато чого міг би розказати колишній перший лісник області Володимир Дарчук, котрий добре знає, по чому буковинська дошка на київському ринку. Але він вступився з лісу, як українські герої у 50-х, після того, як представники нової влади довели йому новий місячний план, котрий, схоже, не тільки не передбачав його особистих інтересів, а й вимагав ревізії надбаного.

Отож поки що питання стосовно новітньої лісової бухгалтерії залишається відкритим. Не надовго. Бензопили вже заправлено, коні запряжено, а один місцевий редактор всепартійної газетки, котрий уже знову запускає бороду, навіть побіг попереду партійного лісовоза.

Світлана ІСАЧЕНКО

Чаc 2000, № 6, 2004, 6 мая