Подяка

Спасибі авторам проекту Лісового кодексу¹, що нагадали мені, що є ще в світі апорії, антиномії, софізми та інші логічні парадокси. Дякую, що змусили мене перечитати казки Л.Керолла та скласти збірку "Верховна Рада IV – вибрані виступи", незважаючи на невдячне завдання читати Лісовий кодекс Російської Федерації.

Дякую своїм колегам М.Попкову та Л.Поляковій за дозвіл користуватися їх зауваженнями до проекту Лісового кодексу.

Неолібералізм

Cui prodest?²

Як правило, кожен закон має свою ідею, а кодекс – ідеологію. Принаймні, завжди можна оцінити кому вигідне прийняття закону. Пригадайте, раніше ідеологію обумовлював класовий інтерес. Класовий інтерес – це була та чудова категорія, що мала вирішальний вплив на кінцеві висновки. Місницька лісова ідеологія та "підприємницький інтерес" – от дві основні категорії проекту Лісового кодексу.

Загалом перерахувати ідеї кодексу легко – це ліквідація відомчої форми управління лісовим господарством; це запровадження орендно-концесійно-безоплатного користування лісовим фондом; це спрямування коштів замість державного до місцевих бюджетів. А от відшукати ідеологію, що відповідала б сучасним умовам розвитку сучасного українського лісового господарства, складно. Натомість за проектом кодексу проглядає ідеологія Лісового кодексу Російської Федерації 1997 року, та дух російської лісової реформи, а опісля просто розвалу російського лісового господарства.

Класовий інтерес, замаскований "на користь конституційного власника" лісів, полягає в вільній експлуатації державних лісів новітніми "суб’єктами підприємницької діяльності". Не дивно, що завданнями Лісового кодексу є регулювання спочатку економічних, а потім правових відносин (ст.2 ПЛК).

Ідеалізація принципу підприємництва – як основна умова лісової реформи, несе в собі численні загрози саме для державного лісового господарства. Пропонується "проросійська" модель федерального управління лісами. Місцева влада розглядається як головна бенефіціантка від користування лісом. Повністю надходить до місцевих бюджетів орендна плата за користування ділянками лісового фонду. Вісімдесят відсотків плати за використання лісових ресурсів – до бюджетів органів місцевого самоврядування. Для умов України, де лісистість змінюється по різним областям від кількох до п’ятдесяти відсотків необхідність централізованого відомчого управління лісами з боку держави, і врешті необхідність отримання і перерозподілу ренти державою, взагалі очевидна. Проте не укладачів кодексу, які проігнорували навіть питання забезпечення реалізації та фінансування державної програми "Ліси України"³ .

Нігілізм

Радикалізм проекту достоту вражає. Державні ліси загалом малолісної України пропонується майже примусово здавати в оренду та безоплатне користування "на клопотання зацікавлених суб’єктів підприємницької діяльності", а також в концесії "інвесторам". Це притому, що в Україні нині знайдеться не більше двох десятків орендарів лісового фонду, а 99,9% українських лісів законодавчо мають постійних державних користувачів⁴. Це притому, що концесія ділянок лісового фонду заборонена, а категорія безоплатного користування взагалі відсутня в земельному законодавстві України. Кошти ж від цих незаконних користувань пропонується спрямовувати не до державного, а до місцевих бюджетів. Конкурсний продаж деревини на пні пропонується як оказія щодо виявлення найбільш ефективних "суб’єктів підприємницької діяльності". Все це притому, що ніякої відповідальності посадових осіб місцевих органів влади за результати розпродажу державних лісів, не передбачається. Однак передбачувано не залишаться без постійної роботи службовці Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.

Натомість, поки що діючим лісогосподарським підприємствам пропонується покірно спостерігати як плюндруватиметься їх право постійного користування землями лісового фонду: ліс, що досягне технічної стиглості, буде "вживатися в однині", стане "деревиною на пні", "лісосічним фондом", "специфічною формою товару", "об’єктом купівлі-продажу" і розпродуватиметься згідно Правил місцевою владою на аукціоні чи конкурсі. А до цього інтимного моменту лісгоспи зобов’язані: скромно сплачувати земельний податок; завзято садити ліс; регулярно проводити рубки догляду за лісом, вносити плату за лісові ресурси, і при цьому заробляти "власні кошти"; спрямовувати останні на будівництво лісових доріг для, та розчистку лісосік після, орендарів; не забувати забезпечувати формування захисних та інших функцій, властивих лісовим екосистемам.

Сумнівно, що все це – наслідки сліпого переписування Лісового кодексу Російської Федерації. Неважливо, що це чиїсь переконання. Суттєво, що російський плагіат суперечить діючому земельному, цивільному, господарському та бюджетному законодавству України. "При здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням цього (Бюджетного) кодексу" (ст.4 БК). "Не є предметом регулювання цього (Господарського) кодексу лісові відносини" (ст.4 ГК). "Якщо суб’єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей (Цивільний) кодекс, він зобов’язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу" (ст. 4 ЦК). А головне, "земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються цим кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому (Земельному) кодексу" (ст.3 ЗК)!

Космополітизм

Врешті, щоб попервах було солодко від російської цукерки, автори загорнули її в "європейську обгортку". В перших рядках проекту переможно згадуються "дотримання вироблених європейським досвідом принципів ведення лісового господарства". Так, але Росія – це не Європа. Європі невідома форма управління лісами запроваджена в Росії. Про це звичайно повинні знати в Міністерстві економіки та з питань європейської інтеграції.

Знавцям сучасного лісового права слід було б згадати про наріжний камінь лісового законодавства європейських країн – принцип "сталого управління лісами"! Принцип, визначений резолюцією H1 Гельсінської конференції Міністрів лісового господарства Європи, до речі, підписаною Україною. Певно для "нового" кодексу це зайве, адже "загальновизнані принципи і норми міжнародного права в області використання, охорони, захисту і відтворення лісів є складовою частиною правової системи України" (ст.127 ПЛК).

Гносеологія

Дослідження "теорії підприємництва" в проекті кодексу переконує в тому, що це спроба перекручування дійсності. При цьому, на жаль, продукти "підприємницької" ідеології, представляють не тільки свідомий обман, але й обман ненавмисний, або ж оману. Оманливу ідею. "Підприємницьку" концепцію не можна назвати стовідсотковим викривленням істини, вона володіє якоюсь видимістю правдивості, так як в її основі лежить певний фрагмент дійсності.

Термінологія

Ліс – це земля. Ліс в однині – деревина, що перебуває на пні – лісові ресурси, а в разі технічної стиглості – лісосічний фонд (ст. 4 ПЛК).

Означення лісу в кодексі є викривленим перекладом визначення лісів ФАО⁵. Очевидні складнощі перекладу, – в зв’язку з чим карикатурно звучить: "до лісів включають також ліси". З іншого боку оонівське визначення стосується не тільки лісів, а й лісових земель. Саме лісові землі включають розсадники та лісові дороги, а от віднесення до лісів фруктових садів⁶ вимагає, окрім сміливості, ще й пояснень.

Приниженням екологічної та соціальної ролі лісів є призначення їх виключно для вирощування деревини. Не дивно, що цього немає в визначенні ФАО.

Дивно, чому і навіщо Земельний кодекс України має бути доповнений кількісними обмеженнями ФАО при віднесенні до лісу лінійних насаджень.

Введення обмеження по висоті (до 5 м) виключить із складу лісів близько 10 тис. га високогірного криволісся. Група інвалідності, до якої потрапить криволісся називатиметься категорією "інших лісовкритих площ". Внаслідок введення обмеження по площі, до нової облікової категорії "інших лісовкритих" потраплять також численні ділянки площею до 0,5 га суцільного масиву лісу, що належать різним власникам.

Нарешті відзначимо, що жодна країна світу не використовує в національних лісових законах визначення ФАО, і ліс в переважній більшості країн розглядається як екосистема.

Особливою родзинкою проекту є уявлення про "ліс, що вживається тільки в однині" – як "деревину на пні, що перебуває в ростучому стані" (ст. 4 ЦК). Але ж деревина, на відміну від дерев, не може перебувати в ростучому стані. Деревина суть мертва субстанція. При цьому, якщо деревина стовбурова, то ліс в однині стає лісовими ресурсами в множині. Лісові ресурси, що досягли технічної стиглості та споживчої вартості набувають особливих привілеїв, і складають лісосічний фонд. При цьому, на роль технічної стиглості, згідно означення проекту, чомусь претендують традиційні кількісна та якісна стиглість. Коли це технічно стиглі деревостани (лісосічний фонд проекту) були об’єктом проміжного користування? В рамках "нового" лісівництва неможливе стає можливим!

Лісівництво до того ж виявилось видом рослинництва⁷, що використовує земельні угіддя для вирощування лісів і деревини (ст.4 ПЛК). При певному тренуванні, легко здогадатись, що тут ліси вживаються і в множині, і в однині (деревина). Слід також врахувати, що "кореневе ліс у значенні терміну лісівництво", означає ту галузь рослинництва, що здійснює "вирощування та використання лісових земель". Укладачі Державного стандарту України "Лісівництво, терміни та визначення"⁸ навряд чи здогадувались про можливості лісівництва щодо вирощування земель, а наївно припускали, що "лісівництво – це теорія та практика вирощування та використання лісів". На щастя, автори проекту Лісового кодексу всує не згадували Державні стандарти, бо згідно Господарського кодексу "застосування стандартів є обов’язковим для суб’єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в нормативно-правових актах" (ст.15 ГК), що юридично відмінило б дію статті четвертої цього кодексу, раз, а відтак і всього кодексу, два.

Інші лісовкриті площі – це землі, вкриті лісовою рослинністю, але не "ліси", тобто а) менше розповсюдились, б) не доростуть, в) не створюють саморегульованих, г) виконують допоміжні функції щодо захисту ґрунтів, д) не придатні для створення реально лісових екосистем (ст.4 ЦК). Якщо уявляються розсадники, "фруктові сади", захисні насадження та лісосмуги, то ви помиляєтесь – всі перераховані, згідно проекту – ліси. Але погодьтесь, визначення "інших лісовкритих" додало ясності обмеженому уявленню про ліси, як землі, призначені для вирощування деревини. Прозвучало очікуване "екосистеми", що так не вистачало визначенню лісів.

Загалом, у проекті кодексу вигадування термінів дуже нагадує винайдення велосипеду. Приміром, в останньому випадку, кустарна конструкція "інші лісовкриті" пропонується на місце серійного зразка "лісові землі". Геть забувши про ризик, автори пропонують випробувати експериментальну модель.

Антиномія

Не менш гідна подиву, поява російської моделі "деревно-чагарникової рослинності" (ст.9 ПЛК). Такої облікової категорії немає в земельному кадастрі України.

Згідно Земельного кодексу України: "багаторічні насадження на землях сільськогосподарського призначення" належать до "сільськогосподарських угідь" (ст.22 ЗК). Остаточна російсько-українська конструкція – "деревно-чагарникова рослинність" "сільськогосподарських угідь". Згідно Земельного кодексу: "захисні насадження", що "забезпечують роботу залізничного транспорту" або "функціонування автомобільних доріг", віднесені до земель транспорту (ст. 68, 71 ЗК). Згідно цього проекту: "захисні насадження на смугах відводів залізничних магістралей і автомобільних доріг" (ст. 68,71 ЗК) слід вважати "деревно-чагарниковою рослинністю"; а поза смугами, при відповідній ширині і площі, "лісом" (ст. 4 ПЛК). Чим тоді відрізняється "деревно-чагарникова рослинність" від "лісової рослинності" – займенниками: поза та на? Незалежно від того, чи відповідають земельні ділянки прибережної захисної смуги водного фонду за площею та висотою визначенню "лісу" чи "інших лісовкритих площ", вони переходять до категорії "деревно-чагарникової рослинності". Отак на землях транспорту та водного фонду "лісова рослинність" легко перетворюється на "деревно-чагарникову". Напевне тому, що особливості використання такої рослинності (гл.9 ПЛК) легко перекладаються із російського лісового кодексу (гл.19 ЛК РФ). На жаль, не все можна знайти в чужому законодавстві.

Головна ознака "лісів" та "інших лісовкритих площ" – "лісова рослинність" не визначена цим кодексом. Те, що "вкриті лісовою рослинністю землі" у проекті не можна ототожнювати з "лісовими землями" – чудовий приклад антиномії⁹. "Вкриті лісовою рослинністю землі" є і в складі "лісів", і в складі "інших лісовкритих площ". В той же час "інші лісовкриті площі" не належать до "земель лісового фонду", що є "синонімом" облікової категорії "лісові землі". Отже, частина "вкритих лісовою рослинністю земель" належить до "інших лісовкритих площ", але не належить до "лісових земель".

Вкриті лісовою рослинністю землі	Визначення	Лісові землі
Так, за означенням	Ліс – земельні ділянки вкриті лісовою рослинністю …. (ст.4)	Так, "це земля, у розумінні ПЛК" (ст.4)
Так, за означенням	Інші лісовкриті площі – це землі, вкриті лісовою рослинністю (ст.4)	Ні, оскільки "не належать до земель лісового фонду" (ст.5)
Так, за означенням	Землі лісового фонду – землі, вкриті лісовою рослинністю …, синонім обліковій категорії "лісові землі" (ст. 5)	Так, за означенням

Гомологія

Поняття лісового фонду пояснюється принаймні в двох статтях проекту (ст.5, 8 ПЛК), що зазвичай трапляється при списуванні з різних джерел. Щодо "новизни" понять, нагадаємо, що зміни, що суперечать Земельному кодексу, останнім же проголошені неправомірними (ст.3 ЗК). Землі лісового фонду, а не землі лісогосподарського призначення є категорією земель України. В земельному законодавстві немає облікових категорій "землі лісогосподарського призначення", "інші лісовкриті землі", "землі деревно-чагарникової рослинності". До складу земель України входить тільки одна категорія "землі лісового фонду" (ст.19 ЗК). Що таке лісовий фонд, та що не належить до земель лісового фонду вичерпно визначено Земельним кодексом (ст.55 ЗК). Полезахисні лісові смуги (землі сільськогосподарського призначення, а не "ліси" проекту), захисні насадження на смугах відводу залізниць, автомобільних доріг (землі транспорту, а не "деревно-чагарникова рослинність"), каналів, гідротехнічних споруд та водних об’єктів (землі водного фонду, а не "деревно-чагарникова рослинність) виключені із складу земель лісового фонду. Отже, виключення із складу земель лісового фонду "інших лісовкритих площ" в проекті кодексу, насправді не означає виключення перерахованих Земельним кодексом земель. Очевидна суперечність земельному законодавству. Так і залишається загадкою, що це за "інші лісовкриті землі", і наскільки вигідно застосовувати до них "вимоги землекористування, що встановлені для відповідних суб’єктів господарювання" (ст.8 ПЛК).

Щодо земель лісового фонду завважимо ще проблему синонімії (ст.5 ПЛК). Пошук по тексту законів у базі "Нормативні акти України", включаючи закони УРСР, виявив лише один (!) випадок використання слова "синоніми": у законі "Про лікарські засоби"¹⁰ щодо їх назв. Здається, навіть пересічним громадянам зрозуміло чому в юридичній практиці прийнято відмовлятись від синонімів, і користуватись точними визначеннями, – можливо внаслідок поголосу про малоосвіченість суддів, а можливо внаслідок залежності долі людей від законів та судових рішень. Невже авторам не достатньо омонімії "суб’єктів підприємницької діяльності".

Апорія

Бажання розробників кодексу звести лісове господарство до діяльності з вирощування деревини породило логічну проблему. Визначення лісового господарства (ст.4 ПЛК) суперечить Державному стандарту України "Лісівництво, терміни та визначення" (ДСТУ) та Державному класифікатору України "Класифікація видів економічної діяльності" (КВЕД). Нагадаємо, що КВЕД гармонізована з Класифікацією видів економічної діяльності Статистичної Комісії Європейського Союзу (NACE) на рівні класів. Згідно КВЕД та ДСТУ, лісове господарство є видом економічної діяльності, що охоплює весь період вирощування лісу, включаючи лісозаготівлі. Намагання ж авторів вилучити головне користування із сфери лісового господарства є не що інше як апорія, – тобто висування та обґрунтування положення, що явно суперечить досвіду. Привівши визначення "лісове господарство – це вид економічної діяльності та надання послуг з лісового господарства", автори, не тільки допустили відомий логічний парадокс, на кшталт "у попа була собака" (ст.4 ПЛК). А заразом звели все лісове господарство до надання послуг з лісового господарства (згідно КВЕД – послуги з лісівництва, захист лісів від пожеж, боротьбу з шкідниками і хворобами лісу, трелювання деревини); при цьому, виключивши лісозаготівлі (отримання необробленої деревини) та отримання продукції лісового господарства (збір лісових продуктів, живиці, лісового насіння), що очевидно суперечить закону та здоровому глузду.

Ubi nihil, nihil¹¹

Очевидно, для ведення такого модерного лісового господарства, укладачі кодексу ввели нову для українського земельного законодавства категорію "земель лісогосподарського призначення" (гл.2 ПЛК). Зауважимо, що суперечності між поняттям фонду та категорії земель у земельному законодавстві з одного боку, та розвиток недержавних форм власності з іншого, закономірно приведуть до необхідності відмови від поняття "лісового фонду". Натомість, у проекті землі лісового фонду визначаються як домінантна частка земель лісогосподарського призначення, лісові землі (ст.5 ПЛК). Згідно ж другої частини визначення, землями лісогосподарського призначення можуть бути які завгодно землі, аби слугували для соціально-економічних, екологічних та інших функцій. Однак із визначення не слідує, що "інші лісовкриті площі" включені до земель лісогосподарського призначення, відомо що вони тільки виключені із земель лісового фонду. В контексті відсутності чітких критеріїв щодо віднесення до земель лісогосподарського призначення, цікаво відмітити право відповідних суб’єктів підприємницької діяльності здійснювати "внутрішньогосподарське влаштування у їх межах на свій розсуд з метою отримання прибутку" (ст.7 ПЛК). Відомий принцип, на якому базується сучасне європейське законодавство, в тому числі лісове: "що не заборонено, те дозволено". Навряд чи розумно виписувати норму законодавства, яка дозволяє здійснювати щось на свій розсуд. Звичайно, якщо тільки не "з метою отримання прибутку шляхом раціонального використання" (ст.7 ПЛК).

Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності – весь зміст статті "Власність на землі лісогосподарського призначення" (ст.10 ПЛК). Залишається тільки здогадуватися у яких формах власності можуть перебувати "інші лісовкриті площі" та "землі деревно-чагарникової рослинності". Причому ця, на перший погляд малоінформативна стаття насправді зобов’язує авторів до детального виписування положень саме такої власності, оскільки земельне законодавство веде мову про власність "землі лісового фонду". Відразу ж виявляється, що на це вони не спроможні, оскільки вже наступна стаття зазначає, що "порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається земельним законодавством" (ст.11 ПЛК). Це автоматично анулює всі запропоновані проектом зміни до земельного законодавства. А в підтвердження автори щиро зізнаються, що лісовий кодекс регулює тільки "порядок використання лісових ресурсів" (ст.11 ПЛК).

Софістика

Погляньмо на "використання земель лісогосподарського призначення" (ст.11 ПЛК) з тієї точки зору, що будуть прийняті відповідні зміни до Земельного кодексу (ст. 57 ЗК). Чому необхідне спільне рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування при наданні земельних ділянок лісогосподарського призначення? Якого рівня ці органи? В якому випадку органи прийматимуть рішення про постійне користування, а в якому про надання в оренду? Чи завжди можливе прибуткове лісове господарство? Чи обов’язково суб’єктам підприємницької діяльності окрім ведення лісового господарства надавати послуги з мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних заходів?

Спробуємо уявити відповідну картину. Районна рада накладає заборону на передачу земель в постійне користування державному лісгоспу. Державна районна міська адміністрація не дає згоди на передачу у постійне користування земель комунальному агролісгоспу навіть після розмежування земель державної та комунальної власності. При виборі між постійним користуванням та орендою, визначальним стає принцип власної кишені. Орендна орієнтація місцевої влади обумовлена можливістю поповнення місцевого бюджету за рахунок орендної плати. Наївно припускаючи, від прийняття кодексу лісове господарство південних областей України стане прибутковим, укладачі проекту прирівнюють умови його ведення в Степу до умов Полісся та Карпат. Врешті решт, це не дивно, адже саме умови Степу є класичними для лісового господарства у визначенні цього кодексу. Будь-який суб’єкт підприємницької діяльності, що отримав в користування чи оренду землі, через тиждень може отримати спільне рішення місцевих органів влади щодо надання послуг з мисливського господарства, або проведення спортивних змагань чи культурно-оздоровчих заходів. Не виключено.

Показово, що вивчаючи російське законодавство автори не знають власного. Користування земельними ділянками на землях оборони вичерпно регламентується Законом України "Про використання земель оборони"¹² (ст.21 ПЛК). Порядок надання мисливських угідь у користування та інші засади діяльності у галузі мисливського господарства та полювання встановлюються законом України "Про мисливське господарство та полювання"¹³, а не законом "Про тваринний світ" (ст.18 ПЛК).

Особливу роль в проекті відіграє "створення сприятливих умов для життя диких тварин", оскільки регламентується раніше лісовпорядкування, ведення лісового господарства, використання лісових ресурсів тощо (ст.13 ПЛК). Серед обов’язків владних користувачів земель лісогосподарського призначення знаходимо "сприяння розведенню диких тварин в лісах" (ст.24 ПЛК). Непересічна мета цих заходів стає зрозумілою коли дізнаєшся, що цей кодекс забороняє "вхід в ліс, що є місцями перебування тварин", "постійно" (ст.89 ПЛК).

Позаяк надання послуг "з користування земельним ділянками лісогосподарського призначення для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт" не може здійснюватися службовими особами органів державної виконавчої влади згідно закону "Про державну службу"¹⁴ (ст.16), то можливість надавати такі послуги залишається посадовим особам місцевого самоврядування. Щоправда, якщо землекористувач погодиться, щоб відповідний голова чи секретар ради надавали ці послуги (ст.15 ПЛК).

Користування земельними ділянками лісогосподарського призначення на природно-заповідних територіях – приклад софізму, з категорії "те що ти не втрачав, те маєш; роги ти не втрачав, значить маєш роги". На природно-заповідних територіях немає земель лісогосподарського призначення, принаймні згідно Закону України "Про природно-заповідний фонд"¹⁵ (ст.18 ПЛК).

Загалом глава "Землі лісогосподарського призначення" цього кодексу виявилася прикладом юридично безграмотного переписування глав "Користування земельними ділянками для потреб…"¹⁶ та "Використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду на …, та в …"¹⁷ діючого Лісового кодексу України, з включенням статей "Ділянки лісового фонду"¹⁸ та "Деревно-чагарникова рослинність"¹⁹ Лісового кодексу Російської Федерації. З точки ж зору "сталого управління лісами" глава взагалі є рудиментом. В частині "користування для потреб", глава не регулює питання ведення лісового господарства, і тому не повинна бути включена в Лісовий кодекс. В частині "правила користування на землях", глава по змісту не відноситься до лісових земель, і тому повинна бути виключена із Лісового кодексу.

Логічна неспроможність

Лісове господарство ведеться владними користувачами земель лісогосподарського призначення з урахуванням наступних завдань: охорона лісів, ґрунту та районів, що піддаються забрудненню; виробництво деревини та продуктів побічного лісокористування (ст.23 ПЛК). По-перше, охорона та виробництво є затратними заходами. По-друге, відсутні завдання раціонального використання і відновлення лісів. Зауважимо, що кодекс вживає термін "рубки, пов’язані з веденням лісового господарства" (ст.72). Ці рубки спрямовані тільки на охорону та виробництво? Очевидно, що визначення завдань лісового господарства не повне.

Розуміючи це, розробники проекту, для забезпечення спочатку "прибуткового", а потім і "раціонального використання лісових ресурсів", зобов’язали владних землекористувачів "підвищувати природну стійкість деревостоїв" (ст.24 ПЛК): відновлювати ліси (при чому тут стійкість деревостоїв?) і лісові ресурси ("запаси стовбурової деревини у стані росту"?); виконувати профілактичні протипожежні заходи (при чому тут природна стійкість?); виявляти і вести боротьбу з шкідливими організмами (очевидно, від вірусів до ссавців?); сприяти розведенню диких тварин (нешкідливих?) таким чином, щоб не створювати загрози для реалізації завдань лісового господарства (виробництву деревини). Врешті ці затратні заходи, стають виправдані метою їх здійснення "для конституційного власника" (ст.24 ПЛК).

Звертає на себе увагу, що до "шкідливих організмів, що загрожують стійкості лісу", віднесені "фізичні та юридичні особи, з вини яких завдані збитки лісу" (ст.25 ПЛК). Ця категорія "шкідливих організмів" "відшкодовує шкоду відповідно до вимог діючого законодавства".

Всі суб’єкти з лісового господарства зобов’язані: зберігати в лісах лісові угіддя лісову рослинність (лісові угіддя?); здійснювати лісовідновлення, догляд та охорону лісів; реконструкцію насаджень; використовувати лісові ресурси шляхом головного та проміжного користування, збирати продукти побічного користування (ст.26 ПЛК). Очевидно, що проміжне і головне користування суперечать раніше проголошеним завданням лісового господарства. Принаймні згідно визначення цих користувань, має місце "вилучення" (ст.4 ПЛК), "заготівля" (ст.66 ПЛК), а не "виробництво" деревини (ст.23 ПЛК).

Відзначимо проблеми, що виникають при виконанні обов’язків суб’єктів з лісового господарства:

Критичним моментом лісовідновлення є фінансування робіт. Оскільки на зазначене протилежне, відновлення лісів має проводитися за "власні кошти" суб’єктів з лісового господарства. Можуть передбачатися дотації з державного чи місцевих бюджетів тільки для об’єктів агромеліоративного лісівництва (ст.4 ПЛК). Не очевидно, що власні кошти є (ст.116 ЦК), і незрозуміло звідки з’являться (ст.117 ПЛК). Суб’єкти лісового господарства будуть нести заслужену (?) відповідальність (ст.40, 122 ПЛК), рівно як і заростатимуть травою зруби та згарища (ст.28 ПЛК).

Догляд, охорона лісів, реконструкція насаджень – все без винятку затратні заходи. Деякі витрати на здійснення заходів боротьби з пожежами, шкідниками та хворобами можливо будуть компенсовані за рахунок державного та місцевого бюджетів (ст.115 ПЛК). Але капіталовкладення та витрати на охорону та захист лісів, будівництво лісогосподарських доріг є статтями витрат "власних коштів" (ст.115 ПЛК).

Використання лісових ресурсів шляхом проміжного та головного користування – не більше як побажання суб’єктам з лісового господарства, поруч із необмеженими правами місцевої влади на вилучення ділянок і продаж їх вищому рівню "харчової піраміди" – суб’єктам промислової підприємницької діяльності.

Збір продуктів побічного користування дійсно виявиться чи не головним джерелом доходів від ведення лісового господарства.

Locus communis²⁰

Нічого нового в перекладі статті "Lasy ochronne" польського "Ustawa o Lasach" для українського лісового законодавства немає (ст.33 ПЛК). Більше того, український "Порядок поділу лісів на групи, віднесення їх до категорій захисності та виділення особливо захисних ділянок лісового фонду"²¹ (1995) не тільки дозволяє легко найти відповідності польським категоріям, але й засвідчує неспроможність авторів проекту кодексу привести власну класифікацію (модернізацію, уніфікацію) існуючих де-факто категорій захисності та особливо захисних ділянок лісового фонду, та її обґрунтування (додаток 1).

Деградація

З глави "Лісовпорядкування" жодним чином не витікає, що під час "лісовпорядкування" здійснюється "розробка проекту організації й розвитку лісового господарства", а навпаки, стверджується, що вони здійснюються за різними Інструкціями (ст.36 ПЛК) і є різними процесами. Після лісовпорядкування залишаються "матеріали лісовпорядкування", що "є основою для організації ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів на промисловій основі" (ст.41 ПЛК), а після складання "проекту організації та розвитку лісового господарства" залишається проект, де "враховується мета і напрямки лісівництва" "для кожної лісової ділянки, для кожного лісонасадження впорядкованого (!) об’єкту підприємницької діяльності з лісівництва" (ст.35 ПЛК). Окрім того "лісовпорядкування" проводиться "лісогосподарськими підприємствами" (ст.34 ПЛК), а "проект організації лісового господарства" розробляється "на замовлення" (ст.35 ПЛК).

Немає ніякої "системи лісогосподарських заходів" серед тих, що "здійснюються під час лісовпорядкування" (ст.34 ПЛК). Лісовпорядкування тільки теоретично можливе "за єдиною системою" в лісах різних користувачів, якщо площа їх лісового фонду відрізняється на порядок (ст.34 ПЛК). Кодексом не описано, як обґрунтований лісовпорядкуванням "поділ на групи і віднесення до категорій захисності" узгоджено із главою "Охоронні ліси" (ст.34 ПЛК). І нарешті, лісовпорядкування в Україні ніколи не проводилося лісогосподарськими підприємствами (ст.34 ПЛК) чи їх лісовою охороною (ст.105 ПЛК)!

В зв’язку з новим порядком, пропонується всім майбутнім "суб’єктам підприємницької діяльності" оформити право оренди, і складати "проекти організації й розвитку особисто", "за спрощеною методикою" (ст.37 ПЛК). Гроші, витрачені на "погодження" таких проектів можна буде компенсувати в результаті їх виконання. Адже, "річні обсяги лісокористування встановлюють суб’єкти підприємницької діяльності промислового лісівництва самостійно у межах обсягів, затверджених у проектах організації й розвитку лісового господарства на ревізійний (!) період" (ст.38 ПЛК).

Не забули автори й про державні лісогосподарські підприємства, які в разі "невиконання встановлених проектом лісовпорядкування заходів" будуть "нести відповідальність згідно цивільного законодавства" (ст.40 ПЛК). Радує тільки, що Цивільний кодекс жодним словом не обмовився про відповідальність за несвоєчасне лісовідновлення, реконструкцію, догляд і охорону лісів, виконання заходів в галузі протипожежної безпеки тощо.

Малоросія

Плагіат

Цивільне законодавство України дозволяє автору твору "протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір" (ст.439 ЦК). Цікаво, виграли б автори Лісового кодексу Російської Федерації позив на укладачів цього кодексу щодо порушення їх авторських прав (за плагіат), якби закони були об’єктом авторського права (ст.434 ЦК)? Можливо, адже власних мозків вистачило на заміни зразка: "федеральный орган управления лесным хозяйством и его террриториальные органы" на "органи державної виконавчої влади"; "лесопользователь" на "суб’єкт підприємницької діяльності"; а щоб ніхто не сумнівався – "законодательство Российской Федерации" на "законодавство України". Який срамъ!

Таблиця порівняння проекту Лісового кодексу України 2003 року (ПЛК) та Лісового кодексу Російської Федерації 1997 року (ЛК РФ).

ПЛК	42	43	44	45	46	47	48	49	50	51	52	53	54	55	56	57	58	59	60
ЛК_РФ	23	24	25	26	27	28	29	30	31	32	33	34	35	36	37	38	39	40	41

Порча

Очевидно, власна неспроможність щодо врегулювання порядку користування вигаданою категорією "земель лісогосподарського призначення" змусила авторів шукати сурогати. Як виявилося, для свідомих націоналістів найпростіше український закон перетворити на малоросійський. Оригінальний текст глави "Возникновение, осуществление, ограничение, приостановление, прекращение и защита прав пользования участками лесного фонда и прав пользования участками лесов, не входящих в лесной фонд" та глави "Аренда участка лесного фонда, безвозмездное пользование, концессия и краткосрочное пользование участками лесного фонда" були перенесені до проекту Лісового кодексу України як серцевина "підприємницької ідеології". Разом з червоточиною.

"Права користування ділянками лісового фонду" не виникають "на підставі договору безоплатного користування ділянкою лісового фонду, договору концесії ділянки лісового фонду". Згідно Земельного кодексу України право користування землею включає постійне користування, оренду, концесію землі (гл.15 ЗК). Земельні ділянки можут