Її шукали на нараді-семінарі в Димерському держлісгоспі ВО “Київліс” та
київському ЗАТ “Фанплит”. Головними темами розмови стали дефіцит на внутрішньому ринку насамперед
фанерної сировини та ціни на неї.

Золота середина

Наталія Шапличенко.
“Робітнича газета” 2004.02.11

Нагадаємо, йшлося про те, що лісгоспи не можуть задовольнити зростаючі
“апетити” вітчизняних деревообробників та меблевиків. Ця галузь в останні
п’ять років розвивається досить інтенсивно, даючи темпи приросту 122-125
відсотків, до того ж нинішнього року запрацюють два нових потужних
деревообробних підприємства. Потреби ж виробників уже сьогодні в 2-2,5 раза
перевищують можливості лісгоспів.

В той же час щорічно з України вивозиться за кордон майже 2 мільйони
кубометрів сировини, переважно круглого лісу. За умови ж дефіциту цієї
фанерної сировини ціни на неї ще в жовтні минулого року різко пішли вгору.
Подекуди вони піднялися невиправдано високо – з 120-140 гривень за кубометр
до 200, 240 і в окремих випадках до 300.

А це тягне за собою подорожчання кінцевої продукції – столярки, меблів,
житла. Звісно, це позначиться на кишенях потенційних покупців, тобто нас з
вами, дорогі читачі. І більшість молодих (і не тільки) сімей так і не
нашкребе грошей на омріяну стінку, спальню чи хоча б ліжко. Зарплати наші, на
жаль, ніяк не вженуться за цінами.

На прикладі конкретного підприємства – “Фанплит” – ми спробували показати,
чим загрожує дефіцит сировини та її різке подорожчання колективу, галузі та
країні в цілому.

Це, насамперед, скороченням вітчизняного виробництва і напливом більш дешевої
продукції з-за кордону. Така перспектива не може радувати українських
деревообробників та меблевиків, адже в цій галузі працює понад 100 тисяч
працівників. Саме тому київські ЗАТ “Фанплит” і ЗАТ “Аверс” – одні з лідерів
деревообробної галузі країни й ініціювали проведення наради-семінару.

Першим з розумінням поставилось до труднощів вітчизняних виробників виробниче
об’єднання “Київліс”, яке очолює Віктор Червоний. Він і запропонував місце
зустрічі – Димерський лісгосп, щоб наочно показати передові технології з
розпилювання деревини, що дозволить значно збільшити вихід фанерної сировини.
Принаймні “Київліс” збирається як мінімум подвоїти заготівлі фансировини і
продати її на внутрішньому ринку. До формування цін тут також підійшли
зважено – залежно від асортименту підняли їх на 9-16 відсотків.

“З’ясування стосунків” назріло давно. У заготівельників сировини також
проблем, як дерев у лісі: низькі зарплати (у “Київлісі” середня 400 гривень,
а в деяких лісгоспах ледь дотягує до 250), вкрай зношена техніка, державне
фінансування лише на 10 відсотків від потреб тощо. Тільки їм докричатися до
владних структур важче – не чутно з гущавини лісів. Та й дуба криком не
зрубаєш. Отож і виживають, хто як може – “по пояс у снігу”. За кордон
продають сировину набагато дорожче, ніж вдома. Причому, “Київліс” переважно
відправляє не цінні породи деревини, а техсировину твердих та м’яких порід,
які або взагалі не мають попиту на внутрішньому ринку, або він дуже
обмежений. По суті це дрова: за рахунок різниці в ціні (торік вона становила
16 млн. гривень) мають змогу розвиватися – купують техніку, саджають ліс –
від цих обов’язків їх ніхто не звільняв. Відмовляючись же від експорту,
лісгоспи змушені піднімати ціни на сировину на внутрішньому ринку, щоб
покрити свої витрати. Рентабельність лісозаготівель в “Київлісі”, наприклад,
не перевищує зараз 5-7 відсотків. А в деяких лісгоспах до минулого року вони
були збитковими.

Мабуть, вперше за роки незалежності України відбулася така представницька,
відверта, не завжди приємна для когось із опонентів розмова. Одні дякували за
допомогу, другі просили її. Скаржились на об’єктивні труднощі. Дорікали за “перетягування ковдри”. Хвалились досягненнями,
обмінювались досвідом. Знаходили недоліки в організації робіт. Словом,
наболіло – далі нікуди. І добре, що говорили не за спиною, а ось так,
дивлячись у вічі одне одному. Але загальна атмосфера була дружньою, націленою
на пошук отієї золотої середини, коли і вовки ситі, і вівці цілі. Саме тому
“Фанплит” погодився на компроміс і ще трохи збільшив плату за техсировину.
Всі розуміли головне: одну справу роблять, працюють на єдиний
народногосподарський комплекс, тож треба знаходити спільну мову, щоб було
добре і заготівельникам, і переробникам. А в кінцевому рахунку вигідно
державі, людям. Бо кому буде потрібна, скажімо, та ж вітчизняна стінка, яку
пересічний громадянин не зможе купити?

Про те, які заходи планує вжити Держкомлісгосп для забезпечення потреб
внутрішнього ринку сировиною розповів начальник управління технічної політики
і використання лісових ресурсів Володимир Воронюк:

– Протягом останніх років ми детально відстежуємо ситуацію в деревообробній
галузі. Розуміємо, що ми фактично єдиний постачальник деревини на цей ринок,
який активно розвивається і відчуває сьогодні гострий дефіцит сировини. Уже
вжили кілька конкретних заходів. Найперше, заборонили нашим підприємствам
експорт фансировини. Зобов’язали всі наші підвідомчі об’єднання знайти
резерви збільшення виходу фансировини. Перевірили її раціональне використання
у Дубровицькому держлісгоспі об’єднання “Рівнеліс”. Тобто питанню
забезпечення сировиною вітчизняних споживачів зараз приділяється особлива
увага.

А цінова політика – це досить специфічна позиція і категорія. Сьогодні тут
називались різні цифри – аж до 300 гривень. Таких цін на наших підприємствах
принаймні в київському регіоні, запевняю, не існує. Я ось на що хочу звернути
увагу. Відмовляючись від експорту, а за кожний кубометр фансировини наші
підприємства брали від 40 до 60 доларів, ми втрачаємо гроші. А у нас також є
колективи, є люди, яким треба платити зарплату.

Життя вже давно вимагає створення корпорацій, об’єднань, концернів. Так легше
вистояти на ринку. Хтозна, можливо нинішня домовленість постачальників і
споживачів лісоматеріалів про взаєморозуміння і взаємодопомогу – це прообраз
якоїсь нової структури? Адже очевидно, що поодинці вони існувати не можуть.

Коментар

Захист внутрішнього ринку – обов’язок держави

Проблеми вивезення круглого лісу за кордон та забезпечення сировиною
вітчизняних виробників коментує народний депутат України Віталій Майко:

– Взагалі функція держави – лобіювання інтересів своєї промисловості, свого
виробника. Кожна держава обов’язково захищає свій внутрішній ринок. Існує
поняття вигідності постачання тієї чи іншої продукції за кордон. Сировина –
найневигідніша частина в експорті. Повинні зрозуміти всі, що Україна зможе
швидше розвиватися і більше заробляти, поліпшити добробут народу за умови
якомога повнішої переробки первинної сировини в себе дома. Крім того, я
завжди це підкреслюю, що розуму, знань нашим фахівцям позичати ні в кого не
треба, вони вміють багато чого робити на рівні світових зразків. Просто треба
створити такі умови, щоб було вигідно цим займатись.

Я однозначно стою на позиціях, що сировину на 99 відсотків треба переробляти
в Україні і експортувати вже готову продукцію. Це не лише наші гроші. Це –
робочі місця! А основний обов’язок кожної держави – організація робочих місць
для людей, щоб вони могли отримувати нормальну зарплату і пристойно жити.