“Робітнича газета” 2004.02.10
Микола Пуговиця.

Шукали пеньки…

Про що ж ідеться? Протягом минулого року спочатку в
одній, а потім в іншій газеті, що видаються в Києві, за підписом однієї
авторки було опубліковано дві ідентичні за змістом статті – “Мільярди з
бузини” і “Бузина Житомирщини”, в яких викладено неправдиві дані, взяті з
наклепницьких листів колишнього лісничого, котрий посилає їх в усі інстанції.
Авторка статей ні в ДЛГ, ні в лісництві не була, ні з ким з працівників не
зустрічалася. “Ми глибоко обурені таким ставленням представників деяких
засобів масової інформації до людей праці, до лісу, тому звертаємося до
“Робітничої газети”, яка защихає інтереси робітників, з проханням об’єктивно
розібратися в ситуації”, – закінчують листа попільнянці.

Лист, як кажуть, покликав у дорогу – після ознайомлення в архіві преси з
названими публікаціями. Газет свідомо не називатимемо, як і авторки розлогих
статей. Перше враження від прочитаного – порушено елементарні правила
журналістської етики. Але не нам судити. Суддя для всіх один – Бог. Тому
говоритимемо лише про факти. Посилаючись, звісно, і на “Бузину…”

Почнемо танцювати від вкраденої деревини. Звинувачення надзвичайно серйозні:
11.400 кубометрів, скажімо, – це 175 вагонів(!). Треба стукати до
прокуратури. Але то згодом. Бо є золоте правило журналістики: мусиш вислухати
протилежну сторону. У нашому випадку це Ігор Журавель, на якого посилаються
автори звернення до редакції і який є героєм газетних публікацій. Та Ігор
Васильович від зустрічі відмовляється. Переказує: “От коли буде перевірка
його останніх листів – тоді… А поки про що він має говорити з тим
кореспондентом…”

І все ж невдовзі приходить до лісництва. Переписав з редакційної посвідки усі
мої дані і в нас зав’язується розмова.

– Ось у мене ксерокопії обох статей, – кажу. – Чому в першій з ваших слів
говориться про крадіжку 11.400 кубометрів лісу, а в другій – уже про 7000?

– То старі дані. Недавно я відправив на ім’я Генерального прокурора Васильєва
листа, в якому наводжу нові – вкрадено 12.700 кубометрів. Як нищать
насадження, можете переконатися на власні очі.

Вирушаємо до лісу. Прошу водія завернути до кварталу 95, ділянка 11.

– Ні, поїдемо туди, куди я вкажу, – наполягає наш супутник.

– І туди поїдемо. Але по дорозі хочу побачити ділянку, фото якої опубліковано
в газеті. В тексті розповідається, що там проведено вибіркову санітарну
рубку, а по знімку цього не скажеш. Пеньки, пеньки – і лише вдалині
насадження… Та й підпис насторожує: “Такий вигляд має ліс після
-“профілактики”. Може, й правда тут по-варварськи нищили його – під маркою
санітарної рубки, під маркою догляду за лісокультурами? Це ж підтвердження
ваших сигналів, Ігоре Васильовичу…

Ігор Васильович мовчав. Бо він прекрасно знав, що на тій ділянці росте гарний
ліс після вибіркової санітарної рубки. А фото – з кварталу 94, де на цілком
законних підставах проведено рубку головного користування. Навіщо ж вводити в
оману читачів газет? Уже цей факт насторожив. Але поїдемо далі. Разом з нами
– головний лісничий ДЛГ Сергій Степанчук, лісничий Ходорківського лісництва
Михайло Зюбак. Вони поруч, аби на місці дати відповіді на питання, які можуть
виникнути. І відповідають. “На такій-то ділянці замість сухих зрубано сирі
дуби? – Але ж є дефектна перелікова відомість, де вказано номер кожного
дерева і причина рубки його. Ніхто не ризикне взяти сирий дуб і назвати його
сухим. Контроль дуже суворий”. “Захаращеність… – Подекуди так. Усі сили бу

ло кинуто на усунення наслідків бурелому, тож не встигали”. “Що там тих
повалених дерев – 30 гектарів максимум. – Ой, не 30, і ви про це знаєте. За
якусь годину стихія скосила 113 гектарів лісу”…

Пропонуємо пану Журавлю оглянути ділянки після урагану – відмовляється.
Натомість продовжує нервово шукати сліди знищення елітних, як він каже,
дубів, аби продемонструвати кореспонденту. Але нічого не знаходить. “Може,
хоча б покажете ті “бузинові культури”, які ростуть замість дубків та сосон і
які з пафосом описує журналістка?” Не погоджується. Але ж звинувачення у
створенні “паперових” насаджень прозвучало… Тому прошу водія прямувати в
район стихії. Ігор Васильович сідати в машину не бажає. Він продовжує
“інспектувати” ліс.

Ми ж побачили картину, від якої аж моторошно: могутні дерева розломані
навпіл, наче сірники, хаотично розкидані. То наслідки сильного урагану, який
промчав куточком поліського краю 2000 року. Відтоді лісівники самотужки, без
будь-якої сторонньої фінансової чи матеріальної допомоги, розробили бурелом.
Залишилося ще прибрати невеличкі ділянки. А що росте на місці суцільних
санітарних рубок? На одних площах однорічні, на інших – дворічні саджанці. Аж
до небокраю рівними рядочками – сосна, дуб, ялина. Як не старався я –
“бузинових плантацій” не знайшов. І тоді вже остаточно переконався, що
звинувачення Ігоря Журавля на адресу лісівників – ото і є бузина на бузині.

Водночас закрався сумнів: я ж не спеціаліст. Он і в “Бузині Житомирщини”
чорним по білому написано: “Після чергових звернень до Мінлісгоспу,
Генпрокуратури і т.д. у лютому 2003 р. перевірку лісництва здійснив сам
начальник відділу лісорозведення Держкомлісгоспу Матейчик. Виявивши крадіжки
лісопродукції та суцільні “плантації бузинових культур” (виділення моє. –
Авт.), перевірку припинив і відбув до Києва. Без наслідків”. Уже в столиці
зустрівся з Василем Івановичем, познайомився з довідкою, складеною ним.
“Нестачі лісопродукції в обсягах, які вказує заявник (10.500 кбм) не
встановлено… Відтворення лісів у цілому відбувається задовільно… Приписок
і невиконаних робіт під час проведення рубок догляду в молодняках не
виявлено…” Звідки ж взялися прямо протилежні твердження в газетній статті?
Зі слів Журавля. А він, до речі, участі в перевірці своєї скарги не брав –
відмовився.

Ігор Васильович пише з 1989 року – тоді його було звільнено з посади
лісничого за скороченням штатів (п. 1 ст. 40 Кодексу Законів про працю
України). Досі оскаржує законність звільнення. Перевіркою його листів, у яких
наводить факти фінансових, господарських та інших порушень, що нібито мають
місце в Попільнянському, Коростишівському ДЛГ, об’єднанні “Житомирліс”,
займався ще Комітет народного контролю СРСР. Не виявив нічого протизаконного.

– Можете уявити, в якій атмосфері ми працюємо, – сказала бухгалтер лісництва
Людмила Антонюк. – На місяць буває по три перевірки. Із КРУ, міністерств,
прокуратур… Якби ж було в тій писанині правда, а то висмоктує з пальця.

У редакції є ксерокопії результатів перевірок прокуратурою Житомирської
області звернень Ігоря Журавля, починаючи з 80-х років минулого століття. Аби
процитувати їх – не вистачить кількох газетних шпальт. Тому наведу лише
витримку з листа заявнику від 12.05.2003 р. начальника відділу нагляду за
додержанням і застосуванням законів прокуратури області старшого радника
юстиції В.В.Борчука: “У ході слідства наведені Вами доводи про вчинені
злочини не підтверджувались, тому за наслідками розслідування кримінальні
справи були закриті…”

А Журавель продовжує писати. Що ж рухає людиною, котра із 47-ми прожитих
років 15(!) присвятила пошукам усіляких жучків, безглуздій боротьбі? З ким,
за що, навіщо? Це ж треба: привезли лісоматеріал для ремонту лісництва –
відразу ж сигнал Генеральній прокуратурі. Мовляв, деревина не виписана у
встановленому порядку, не оплачена. Відправили її на пилораму – знову сигнал:
привласнили… Яку мету переслідує скаржник? Як випливає з публікації авторки
зі столиці, не полишає надію повернутися на попереднє місце роботи. Але
передусім треба спитати колектив, чи бажає він бачити його на цій посаді.

Колектив дав свою відповідь наприкінці минулого року, зібравшись на
обговорення статті “Бузина Житомирщини”. Запрошували і пана Журавля, та він
не приїхав. Чого ж злякався? Відвертої розмови віч-на-віч з людьми? Отакий
борець за справедливість. Мені Ігор Васильович розповідав, що поплатився
посадою за принципову позицію, за небажання закривати очі на факти
браконьєрства. Іншу думку почув я від тих, хто працював під його керівництвом
у 80-х роках. Ось слова Петра Шметана:

– Його зняли передусім за те, що вкрай погано вів господарство, що в
незадовільному стані були лісові культури. А ще – за нелюдське ставлення до
людей. Хіба забув, як працівники влаштували страйк? Доїдуть до лісу – а на
роботу не йдуть. Перед керівництвом облуправління поставили вимогу: не хочемо
такого лісничого. На зборах усі одноголосно підняли руки проти Журавля. Отож
не треба когось звинувачувати…

Про це Ігор Васильович кореспондентам не розповідає. Натомість котить бочку
на держлісгосп: не опалює його кімнат тощо.

Чим гірше, тим ліпше?

– А чому ми маємо за свій рахунок опалювати чи виділяти безплатно паливну
норму? – говорить директор ДЛГ Андрій Могилевець. – Журавель не є нашим
працівником, до того ж незаконно займає під житло виробниче приміщення. А
лісничий змушений щодень діставатися на роботу з Коростишева.

Ігор Васильович довго водив мене територією садиби, вказуючи на найменші
огріхи. І зовсім не помічав, не хотів помічати того, що вже зроблено молодим
лісничим Михайлом Зюбаком за неповних два роки, відколи він тут. На долю
невеликого колективу випало велике випробування стихією – і він з честю
вийшов з нього. За один лише минулий рік посаджено 120 га нового лісу – на
місці знищеного. Паралельно з розробкою бурелому в міру сил займалися й
іншими роботами. Щоправда, не повністю ще обгородили садибу – на тому й грає
пан Журавель. Мовляв, губи пофарбували, а п’яти – в бруді. Помиють і п’яти.
Але що заважає самому Ігорю Васильовичу обгородити ту частину, якою він
користується, та привести бодай в елементарний порядок садок, – про те
ні-ні…

Ураган завдав величезної шкоди попільнянцям. Вони не злякалися труднощів –
успішно завершують ліквідовувати наслідки природного катаклізму. А от як
боротися з іншим ураганом – усіляких наклепів та пасквілів у вигляді листів,
телеграм, заяв колишнього колеги?..Він поставив за мету очорнити колектив,
уже віддав цьому 15 років життя і, з усього видно, ніде не працюючи, не
збирається полишати брудну справу. Зазначмо, це при тому, що Ігорю
Васильовичу неодноразово пропонувалися і робота, і житло. Ось хоча б з акта
від 7.05.2002 р.: “У присутності народного депутата України Олександра
Баранівського не дав згоди на пропозицію генерального директора “Житомирлісу”
Володимира Ткачука обійняти посаду інженера відділу лісових культур
Попільнянського ДЛГ або лісничого, помічника лісничого ряду держлісгоспів
об’єднання”.

Крапку в цій справі, звісно, може поставити лише суд. А поки що… Поки що в
лісництві чекають на нову перевірку – з Генеральної прокуратури, яку скаржник
сповістив про крадіжку 12.700 кбм лісу. До відома: від рубок головного
користування лісництво заготовляє 14.000 кбм лісу на рік. Отже, за Журавлем,
крадуть майже все, що заготовляють? Державні люди? На державному
підприємстві? Може, досить перевірок, досить відволікати людей та витрачати
державні кошти на невдячну справу, результати якої відомі заздалегідь. А чи
все-таки провести її, і якщо факти в черговий раз не підтвердяться – витрати
віднести на рахунок скаржника? Чому б не створити прецедент? Скільки може
потерпати колектив від необгрунтованих звинувачень?

Житомирська область.