14/04/2008
0Ковельське спеціалізоване лісомисливське ЗАТ «Тур» щороку вирощує удвічі-утричі більше лісів, ніж вирубує.
Минулий четвер для прогулянок на лоно природи видався не надто привітним. З затягнутого хмарами неба увесь день сіялася набридлива мжичка.
– А для посадки лісу – найкраща погода! – каже технік-лісовод Стеблівського лісництва Ярослав Василюк.
Ліс садили біля села Радошин за урочищем Загора. На кількагектарній площі колишніх колгоспних угідь далеко під лісом виднілися дві бригади творців нового зеленого поясу: учнів Радошинської школи і колективу Ковельської райдержадміністрації. Всього ж того дня на території СЛАТ «Тур» у посадці лісу було задіяно до тисячі чоловік і на землі мало постати 50 гектарів нових насаджень.
– Золоте правило лісника: зрубав – посади! – каже директор СЛАТ «Тур» Петро Смаль (на фото), котрий минулого четверга посадив і кілька своїх дерев.
Та суть, звичайно, не в тому, аби начальник сам пройшовся з мечем Колесова: це схоже на лопату пристосування, яким роблять ямки під саджанці. Відновленню лісу очолюване ним підприємство приділяє велику увагу. Нові насадження щороку становлять 200 – 300 гектарів.
– А вирубуємо в середньому лише 120 гектарів.
У заказниках підприємства вирощується до 2 мільйонів (!) саджанців. Опісля ми побували в одному з таких, образно кажучи, «дитячих садочків» для майбутніх лісів. Дві теплички, плантації… Нині лісівники охоче і цілком безкоштовно видають саджанці для створення нових парків, алей, для благоустрою територій сільських рад Ковельського району.
– Нехай садять – це ж краса! – каже Петро Петрович.
Підприємство, очолюване ним, віднедавна підпорядковується безпосередньо Міністерству агропромислового комплексу. А за розмірами стоїть на третьому місці після інших двох найбільших волинських лісгоспів, Камінь-Каширського та Маневицького, котрі відносяться до системи Держкомлісгоспу. До самостійного плавання у морі ринкової економіки спонукали її реалії, в яких Смаль та його колектив мають свою вагому нішу, та уміння обходитися без проміжної керівної ланки в економіці. «Тур» сплачує усі податки й вчасно заробітну плату. Забезпечує дровами район, а місцевий бюджет за використання лісових дарів, на збирання яких лісівники видають квити, отримує до 200 тисяч надходжень у рік. Участь в аукціонах дозволяє знаходити на свою якісну продукцію доброго покупця, та значну частину деревини обробляють і на власному виробництві. Один факт: підприємство відправляє в Італію якісні меблеві заготовки, котрі згодом, мабуть, повертаються до нас якісними італійськими меблями. А також повністю забезпечує діловою деревиною нове будівництво у селах району.
І не скупиться на спонсорську допомогу при ремонтах та спорудженні об’єктів соціального призначення.
Минулорічний буревій, котрий пронісся над Волинню, на території, підпорядкованій «Туру», найбільше шкоди завдав у масивах біля села Арсеновичі. В одному тільки місці знищено до ста гектарів зелених насаджень! Але нині, каже Петро Смаль, роботи по ліквідації стихії майже завершені і тут уже висаджують нові дерева.
Та не меншої шкоди завдають господарству лісокради. Гаряча, як кажуть, точка – північна територія лісів Ковельського району, котра примикає до сіл Камінь-Каширщини, які стали своєрідними столицями лісокрадів.
– Дуже багато маємо судів. Щотижня – по два, три, – каже Петро Смаль, а інженер з охорони і захисту лісу Василь Козак додає:
– А на понеділок маємо аж чотири суди!
На жаль нинішнє законодавство спрямоване на захист злодіїв: щоб порушити кримінальну справу, треба, аби чоловік зрубав (і затримати його при цьому!) з вагон дерев. Так само страждають лісівники (і ліс!) від стихійних сміттєзвалищ.
– Мусиш одягати рукавички й ритися у відходах, аби знайти підказку про господаря, – визнає Василь Тимофійович Козак.
– Я завжди питаю чоловіка, котрий проситься у нас працювати лісником: «Ти хочеш бути лісником чи бізнесменом?» І якщо віддає перевагу бізнесу, то у нашому лісі йому не місце, – каже Петро Смаль.
