ЕКОЛОГІЧНИЙ ЛОХОТРОН-2, або Чи читали представники однієї партії безсмертного Гашека?

Старий ЗАМОК
4 – 10 грудня 2003 року c.15

“Тут непогано, ось і нари зроблено з гладенького обструганого дерева”

Однієї суботи нарешті видався гарний день і мені вдалося виконати обіцянку, дану раніше двом колегам – одному із керівників проекту попередження катастрофічних паводків у басейні Тиси програми ТАС18 Герду Сойєру та одному з ключових експертів п. Георгу Расту – показати їм наш справжній ліс та те, що з ним діється через “прогресивний лісовий менеджмент”. Зазвичай, гостей такого рівня завозять на Невицький замок, там підтримують під руки, щоб бодай не спіткнулися, а потім відвозять назад в Ужгород. На диво, мої колеги виявилися непоганими ходаками і ми без особливих зусиль зайшли на Анталовецьку Поляну (висота понад 900 м), а по дорозі поспостерігали за навкололісовою активністю у так званому “військовому лісництві”. Поряд з автомобілями та тракторцями дивовижних конструкцій і без номерів невід’ємним атрибутом осіннього ландшафту був рев бензопил. Підходимо до однієї з груп, котра розпилює вітровального бука, представляємось і запитуємо, чи мають якісь документи. Хлопці кажуть, що документів немає, але лісник знає! А як же бути з лісорубним квитком, котрий підтверджує законність робіт, як із присутністю лісника, котрий повинен хоча би проконтролювати, чи те дерево хлопці ріжуть? Повсюдно в лісі видніються пеньки від вкрадених велетенських яворів та ясенів. Фотографую колег біля одного такого експоната, який ще недавно був чудовим деревом. Навпроти видніються пеньки від вкрадених велетенських яворів та ясенів. Фотографую колег біля одного такого експоната, який ще недавно був чудовим деревом. Навпроти височіє клен віком 70-80 років, перепиляний при основі майже наполовину – щось перешкодило злодіям завершити свою чорну справу.

Зауважу, що неподобства, які творяться у нашому лісовому господарстві, були предметом статті у впливовому міжнародному журналі Eastern Economist (том 9, №1,2002 рік), і були проілюстровані прикладами саме з цього лісництва. Гостям розповідаю про пересічну суботу, щоб акцентувати на одному принциповому твердженні: винищення лісу – це нищення генетичної пам’яті нашого народу. Усі згодні? На словах, звичайно. Але, на ділі…

Кінець 80-х та початок буремних 90-х тепер уже минулого сторіччя. Плеяда талановитих політиків, з якими довелося не тільки зустрічатися, але й разом працювати в справі становлення незалежності – це Лариса Скорик, Іван Заєць, Юрій Костенко, Володимир Черняк, Олександр Лавринович, Сергій Головатий, нині покійний Вадим Гетьман та багато інших, які створювали неповторний колорит тодішнього життя Києва. В ці роки я, тоді відносно молодий вчений, поринув з головою і тепер гордий, що чіпляв під час 150-тисячної демонстрації на Хрещатику прапор на міськраду разом зі Степаном Хмарою, стояв у живому ланцюгу Київ-Львів біля Житомира і декілька разів дивом не діставав міліцейським кийком по голові на мітингах біля Центрального стадіону чи на площі, яку потім нарекли “Майданом Незалежності”! Так, я входив у громадський рух, який так і називався “Рух”, але ніколи не входив ні в одну з однойменних партій, адже мав тоді декілька твердих переконань, більшість із яких відстоюю і тепер. Це: федеративність чи навіть конфедеративність устрою України (поділ на так звані землі), з великими правами цих територій (як штатів у США), державну двомовність (але не таку фактичну двомовність, як зараз), президентську республіку в Україні з виборною (!) вертикаллю влади на місцях та деякі інші, що почасти суперечило принципам партій, що виникли на базі Народного Руху.

Розповідаю це декому з Державного Управління екології та природних ресурсів у Закарпатській області, авторам (далі “підписанти”), котрі, самі того не відаючи, у газеті “Новини Закарпаття” від 18 жовтня 2003 року у статті “Круп’є екологічного лохотрону”, зачепивши моє минуле, викликали справжню ностальгію. “Було колись в Україні, ревіли гармати…

Однак, повернемось до даної статті-відповіді.

“Солдат не повинен думати сам. За нього думає начальство” Згідно класиків марксизму-ленінізму пряме ходіння стало передумовою формування людини, оскільки дало можливість взяти в руки ломаку, а декому навіть перо! Однак дехто ще застиг на рівні кенгуру, оскільки писати не вміє, а має лише довгі задні ноги, очевидно, щоб перестрибувати через пеньки в лісі, полишені голодними і ситими “лісорубами” в наших краях. Мабуть, саме тому (за свідченнями компетентних джерел) екологічні “лохотронщики” для творчої підтримки своєї відповіді мені найняли професійного газетяра П.Романа Офіцинського (довго й плідно працював у газеті “Соціал-демократ”). Правильно, бо коли один вміє писати, другий читати, а третій розповідати байки, від яких може виникнути й розлад шлунку, якщо почитати під час обіду, то треба мати когось, хто вміє робити всі три речі одночасно! Однак, підписуватися, п. Романе, треба хоча би в якості літредактора.

Зазначена стаття – миттєва реакція (лише півтора дні знадобилося на такий фундаментальний труд!) на мою скромну спробу одержати відповіді на деякі запитання, котрі хвилюють природоохоронну громадськість Закарпаття, від обласних природоохоронних чиновників (“Старий Замок” від 16 жовтня 2003 року). Однак швидкість не завжди сестра таланту. Запитання ж залишаються, і навіть нові виникають.

Тихесенько “зашуміла” і газета “Природа”, котра не спромоглася ні на що більше, як передрукувати “матеріал” “Новин”, з однією відмінністю – покаянним листом голови громадської ради при ДУ екології та природних ресурсів п. Ярослава Куценка. Щодо того, трусили Вас, Ярославе Павловичу, чи ні, нехай залишається на Вашій совісті, однак не відмовлю собі в задоволенні направити в “Старий Замок” копію запиту громадської ради щодо об’єкту під кодовою назвою “Жденієво”, де чорним по білому задано шість запитань начальнику ДУ екоресурсів п. Миронові Цюбику із Вашим підписом. Щодо плану засідання громадської ради від 1 серпня 2003 року, то за домовленістю з керівництвом НУО КЕК “Рутенія” (а не Андрієм Ковальчуком) це питання було поставлено в “різне”. Причина – “Рутенія” була уповноважена Українською річковою мережею (Асоціацією неурядових організацій України – понад 70!!! організацій з усієї держави) на своїй робочій зустрічі підготувати лист до Міністра екології та природних ресурсів П.Сергія Полякова з приводу небажання ДУ екоресурсів у Закарпатській області співпрацювати з громадськістю (копія також направлена в “Старий Замок”). Але “Рутенія” все ж таки погодилась утриматися від такого кроку за умови вичерпних відповідей на поставлені запитання. І що ж? Побрехеньки на кшталт – цитую фрагмент відповіді тоді виконуючого обов’язки держуправління п. Юрія Павлея: “…Щебінь на підсипку фунтової дороги до даного об’єкту довезено із-за меж області…”. Звідки, ким, з якої країни? Ми, до речі, запитували про гальку, а не про щебінь. Уловлюєте різницю? Ми їм “Ряжанка свежая?”, а вони нам “Грушевая”. ще одна фраза з покаянного листа пана Куценка (дослівно!): “Члени громадської Ради ніколи не дозволили би собі не тільки некоректні, а й образливі вирази на адресу державного діяча високого ґатунку. Мені особисто, як членові СДПУ(о) образливо, коли голову однієї із найпотужніших і найдієвіших (у тому числі й у галузі екології) називають образливо.”

Симпатичний дракончик, якого я запросив для участі у своїй попередній статті, хотів би знати, яка з його голів є найпотужнішою і найдієвішою, особливо в галузі екології. А ось що хотілося би знати мені особисто: якого це діяча високого ґатунку я образив (до речі, на гатунки, п. Ярославе, діляться продукти харчування, а не держслужбовці, котрі мають категорії та ранги!). Не пригадую також, щоб я згадував у статті якогось поважного “державного діяча” (!!!), хіба що, можливо, хтось із підписантів у “Новинах* вважає себе таким! Але й із них нікого не ображав, але, можливо, уже сама згадка в мас-медіа деким вважається образою!

“Найбільш тонкі політичні розмови Швейк переводив на тему про лікування собачої чуми”
І головне: мені цілковито все одно, до якої партії відносяться природогуби! Якщо “розгул” зведення лісів у Закарпатті припадав на період __ міністерських повноважень п. Юрія Костенка з НРУ, то це факт (і не тому, що Міністр був замішаний у цьому безпосередньо, а тому що не вистачило політичної волі вичистити корупціонерів із багатьох обласних управлінь)! Чи якщо гарні пропозиції внесення щодо ряду необхідних змін до природоохоронного законодавства подавали п.п. Віктор Медведчук із Михайлом Бродським, то на другій робочій зустрічі Української річкової мережі в м. Бережани у 2002 році я виступив із пропозицією перенаправити цей напівзабутий законопроект у Кабмін, що й було у подальшому зроблено! Шкода, реакції, як завжди, не було. Вважайте сказане вище моїм “політичним” маніфестом, а нісенітниці про участь у якихось “партійних зборах” полишаю на совісті тих (якщо її залишки у них ще є, в чому я сумніваюся), котрі пробують перевести наше спілкування в площину побутово-базарну (зведення рахунків)! Адже не важко запитати (за бажання), для прикладу, державних інспекторів на кордоні п.п. Товта та Іванча, де вони, будучи студентами шостого курсу біологічного факультету, складали заліки із Заповідної справи (п. Товт складав залік навіть двічі). Приймати заліки за межами факультету категорично заборонено, а перескладання взагалі проводиться в присутності комісії. Запроваджено й інші заходи запобігання можливій корупції і нашими викладачами ці положення неухильно дотримуються. Тому твердження про те, що я приймав іспити та заліки в управлінні, є наклепом.

Що стосується можливості діяльності держслужбовців із науковими ступенями, як викладачів, то Законом “Про державну службу” така діяльність є дозволеною. Лекції читали і колишній Міністр доктор наук Василь Шевчук і колишній Держсекретар, також доктор наук Сергій Гошовський і колишній начальник відділу Державної служби заповідної справи, наш земляк і відомий вчений Сергій Попович. Це єдина діяльність, яка дозволена вченим на державній службі. І кому ж читати “Заповідну справу” на біологічному факультеті університету, як не автору чи не єдиної в Україні книги, котра використовується, як навчальний посібник, у десятках учбових закладів країни (навіть у Київському національному університеті). Так от, шановні, за свою працю я одержував в університеті аж 165 гривень на місяць, тобто робив її фактично на голому ентузіазмі, а лекції (три на тиждень) попросив тимчасово поставиш на час обідньої перерви, чи проводив їх у свої вихідні та відгули (копія подібної заяви надана “Старому Замку”), хоча міг цього й не робити. Однак вважав і вважаю це атрибутом порядності держслужбовця високого рангу. Після накладеної візи “Заперечую” тодішнім начальником Іваном Негрею я й подав заяву на звільнення.

Андрій КОВАЛЬЧУК, професор кафедри зоології УжНУ, доктор біологічних наук, експерт ICPDR, помічник-консультант народного депутата Івана Миговича