11/01/2008
0
Серед завзятих мисливців помічені голова Рівненської обласної ради Олександр ДАНИЛЬЧУК і начальник міського управління земельних ресурсів Роман ГРЕСЬКО. Під час сезону ці відомі в Рівному можновладці щонеділі виїжджають на полювання. Тим часом найдосвідченіша серед жінок-мисливців Світлана СТУПАК, дружина власника магазину-майстерні “Ягдташ”, для багатьох любителів полювання залишається загадкою.
Мисливцем Світлану Ступак зробив чоловік
Чоловіки вкрай рідко беруть жінок на полювання. Проте власник магазину-майстерні “Ягдташ” у Рівному Микола СТУПАК зі своєю дружиною Світланою ось уже 17 років разом ходять за здобиччю.
З п’яти жінок, які на Рівненщині полюють на різну звірину, Світлана — найдосвідченіша. Вона зауважує, що до цієї справи її залучив чоловік Микола.
— Мені дуже подобалося, коли він збирався на полювання — одягався, ладнав зброю та патронташ, — каже Світлана Ступак. — Якось взяв мене з собою. Тоді полювали на качку з човна. Мені її вдалося підстрелити. Цьому дуже зрадів Микола, а я — безмежно.
Відтоді Микола та Світлана Ступаки стали полювати разом. Ходили на зайця, кіз. Світлана полювала і на більшу здобич, але кабан і лось на неї не вийшов.
— За зайцем інколи доводилося 40 кілометрів бродити в снігу та по ріллі, — розповіла пані Ступак. — Хоча фізично втомлюєшся, але духовно відпочиваєш.
У чоловічій компанії, до якої подружжя Ступаків приєднується для колективного полювання, без упередження ставляться до жінки. Світлана зауважує, що інколи чоловіки підкреслюють — її присутність приносить удачу.
— Упередженого ставлення ніколи не відчувала, навіть коли приходила в новий колектив, — пригадує жінка. — Спочатку ніяковіють, а потім недомовки зникають.
Світлана не сумнівається в тому, що полювання зміцнює її сім’ю. Навіть син Іван також починає цікавитися цією справою.
— Ми з чоловіком разом проводимо 24 години на добу, — твердить жінка-мисливець. — Проте досі не набридли одне одному.
Данильчук із Африки роги та копита не привіз
Голова Рівненської обласної ради Олександр ДАНИЛЬЧУК – один із тих мисливців, яким пощастило побувати на справжньому африканському сафарі. Звідти він повернувся без рогів і копит, бо від кожного трофея на пам’ять залишився лише фотознімок.
Уперше Олександр Данильчук узяв рушницю ще у класі 9–10. Каже, що серйозно почав полювати з 1984 року. Сьогодні має цілий арсенал зброї, який налічує 5 чи 6 карабінів, серед яких — “Браунінг”, “Блайзер” і російський СКС.
— Стріляю в основному кабанів, — зазначив голова обласної ради. — На ведмедя не ходив, бо це нецікаво. Значно цікавіше заганяти кабана. Вполював екземпляри вагою за 200 кілограмів.
Напевно, в Україні не знайдеться жодного заповітного куточка для мисливців, де не побував би Олександр Данильчук. Стріляв дичину в Черкаській, Вінницькій, Запорізькій, Івано-Франківській та інших областях. Проте зізнається, що найбільше запам’яталося сафарі на “чорному континенті”.
— Полювання тривало чотири тижні, де кожен день розписаний, — пригадує пан Данильчук. — Із сафарі привіз тільки фотографії, бо дружина Галина просила нічого мертвого не брати.
Нині голова обласної ради щонеділі вибирається на полювання з мисливцями із Рівненської ОДА. Зазначив, що полює з керівником облдержадміністрації Віктором Матчуком, його заступниками Юрієм Благодирем і Володимиром Новаком.
— Для мене полювання — чистий відпочинок, бо м’ясо — не головне, — додає пан Данильчук. — Воно повністю розряджає. Взагалі-то, для мене баня та полювання — на першому місці серед способів відпочинку.
Вбита коза завалила Романа Греська
В Острог на Рівненщину Роман ГРЕСЬКО приїхав уже досвідченим мисливцем. Сьогодні начальник Рівненського міського управління земельних ресурсів каже, що тамтешні угіддя знає не гірше за лісника з двадцятирічним стажем.
Щонеділі з компанією, яка сформувалася в Острозі, Роман Гресько “гастролює” по заповітних угіддях Рівненщини. Каже, що нагоду пополювати пропускає лише в надзвичайних випадках.
— Найбільше адреналіну в кров заганяє полювання на кабана, оленя та козулю, — зізнається пан Гресько. — Доволі цікаве полювання на зайця та лисицю.
Саме лиса на початку своєї мисливської кар’єри вполював начальник міського управління земельних ресурсів.
— Рідній брат мого батька, якого на Львівщині називають стрийко, взяв мене, школяра (тоді вчився у шостому класі), восени з собою. Він поставив мене біля автошляху, де нині відкритий перехід на польський Краковець. Тоді на мене вийшов лис. Стріляти вже вмів, бо пробував. Я його й застрелив.
Курйозний випадок трапився з Романом Греськом на полюванні в Острозькому районі. Після цього він довго пояснював товаришам, що цілий та неушкоджений.
— Коза йшла мені прямо в лоб. Я її підстрелив, а вона впала мені на груди та завалила. Номери, які стояли поряд, грішним ділом подумали, що в мене розірвало рушницю та кинулися рятувати, — з посмішкою пригадує пан Гресько. — Стали снігом відтирати, коли помітили, що я в крові. Хвилин з п’ять виривався та пояснював, що не контужений.
Найбільший його трофей — кабан вагою 260 кілограмів. Роман Яремович каже, що картеч при пострілі з 40 метрів застрягла у салі звіра. Лише куля змогла зробити свою чорну справу.
— Траплялися й менші екземпляри, які наробили чимало шуму, — підкреслив мисливець. — Один кабан поранив товариша. Тварина розсікла гумовий чобіт та розірвала стегно чоловіку (потім наклали шість швів), якого ми не могли зняти з дерева, бо так йому руки заклякли зі страху.
Роман Гресько переконаний, що чоловікам час від часу необхідно вприскувати адреналін у кров. Саме це, на його думку, і дає полювання.
— Хто не був на державній роботі, то думають, що там бамбук курять. Посади забирають надзвичайно багато нервів. Навіть те, що я мав інсульт, багато про що говорить, — підкреслив начальник міського управління земельних ресурсів. — На полюванні ти відтягуєшся, бо забуваєш про роботу, сім’ю. Для мужчин така розрядка просто необхідна.
№1100, 10 Січня 2008
