Там, де тури ходили…

Леонід ЛАГАНОВСЬКИЙ, “Урядовий кур’єр”, Валерій МЕЛЬНИК, прес-секретар ДЛГО “Волиньліс”

Київська Русь, Волинсько-Галицька держава, Велике князівство Литовське, Перша Річ Посполита, Російська імперія, Польща, СРСР, і, нарешті, незалежна Україна… Волинський ліс в усі часи й епохи обігрівав людину, давав їй одежину, був надійним рятівником і щедрим годувальником. Він і досі залишається батьком-матір’ю всьому сущому у цьому краї. Тож чи дивно, що увага волинян цими днями прикута до державного лісогосподарського об’єднання “Волиньліс”, яке нині веде господарство на площі майже півмільйона гектарів і цього року відзначає піввіковий ювілей?

Це було так недавно…Це було так давно!

Волинський ліс споконвіку приваблював не лише красою, а й своїми багатствами. І завжди дарував їх як простому селянину, так і можновладцям. Мед, яким духм’яніла Волинь на початку минулого тисячоліття, ягоди, гриби, дичина -місцевий праліс щедро ділився з поліщуком своїм скарбом. Князям поліській ліс дав можливість полювати на величезних лісових биків – турів. Згадка про це залишилася у місцевих топонімах – селище Турійськ, села Тур, Туропин, Туровичі, Турія, Турівка, Туричани, озеро Тур, річка Турія…

А ось ще цікавий факт. Волинський ліс славився куницями. Хутра цього звірка вербовими прутами чи міцними шнурками стягувалися у бунти, пломбувалися спеціальними (в науці відомі як дорогичинські) пломбами і таким чином ставали “купюрами” значно більшого номіналу. І хоч на цих “асигнаціях” згодом хутра залишалося мало, вони справно виконували роль грошей! Виручив волинський ліс поліщуків і у 1429 році, коли у Луцьку відбувся з’їзд монархів Європи, занепокоєних наростаючою агресією турків. Шукати шляхи протидії чужинцям прибули найвідоміші і наймогутніші на той час короновані особи із своїми свитами – кількість гостей становила аж 15 тисяч чоловік! І усіх їх потрібно було годувати… Дорогами Волині потягнулися до Луцька санні валки з міхами борошна, бочками меду, тушами впольованих у пущах зубрів, лосів. За свідченням литовського історика Стрийковського, гості з’їдали щодня 700 волів, 1400 баранів, 100 зубрів, лосів і диких кабанів, випивали 700 бочок меду, вина й пива… І хоча нині ці дані вважаються трохи перебільшеними, але ж!..

Приблизно у цей же час розпочинається і експорт в Європу деревини та інших лісових товарів. У 1547 році сенат Великого князівства Литовського навіть обладнав у Бресті першу митницю для контролю за сплавом деревини Західним Бугом. Лісовий експорт проклав з України шлях іншому -хлібному. Взамін на Волинь йшли нові технології.

Волинський ліс одержували корабели та промисловці Англії, Франції, Швеції, Португалії, Голландії, Німеччини. Везли на Захід також хутро, гриби, ягоди, поташ, дьоготь, смолу. Гаї і діброви, що на початку минулого тисячоліття вкривали чи не всю територію регіону, почали скорочуватися, як шагренева шкіра… Вже на початку минулого тисячоліття свідок цих процесів писав, що “Полісся невпинно перетворюється в гололісся”.

Помилки предків виправляють нащадки

Виправляти помилки минулих поколінь – святий обов’язок нащадків. Бездумне хазяйнування, війни, як відомо, добряче винищили в краї і ліс. У 1945 році лісистість Волинської області становила лише 17 відсотків. У 50-ті рубки головного користування сягали щороку до 4,5 тисячі гектарів, що в декілька разів перевищувало розрахункову лісосіку. Ситуація вимагала і суцільної реконструкції багатьох лісових масивів, оскільки було 30 тисяч гектарів малоцінних осикових та грабових деревостанів.

Після створення обласного управління лісового господарства вперше у багатовіковій історії краю площа лісів перестала скорочуватися, а через декілька років з’явилася і стійка тенденція до її збільшення. Лісівники створили 175650 га лісонасаджень в держлісфонді та 71 тисячу гектарів – на колгоспних землях. Тобто кожен другий – третій гектар нинішнього лісу на Волині посаджений сучасними поколіннями лісівників!

Нині лісистість області стала однією з найбільших в Україні і сягає 32 відсотки загальної площі. Середній запас деревини на гектарі спілих насаджень становить нині 248 кубометрів проти 75 кубометрів у 1956 році. А загалом загальний запас деревини по об’єднанню сягнув 71 мільйона кубометрів.

Такі кардинальні зміни відбулися, передовсім, завдяки старанням і високому професіоналізмові як ветеранів -першого начальника управління лісового господарства Дмитра Телішевського, його наступника Анатолія Голіка, фахівців Федора Агеєнка, Володимира Савича, Івана Плотнікова, так і сотень нинішніх працівників лісу. Таких, як директори держлісгоспів Юрій Харитоненко, Петро Сахарук, лісничі Анатолій Войтюк, Михайло Михалевич та багатьох інших.

Площі волинських гаїв і дібров нині постійно зростають. Волинські лісівники намагаються неухильно дотримуватися принципу: “Зрубав – неодмінно залісни!”

Прийнята на період до 2005 року програма “Ліси Волині” передбачає щорічне лісовідновлення на площі понад 1600 гектарів, в тому числі 1400 гектарів – посівами та посадкою. Ця програма також передбачає заготовляти щороку 40 тонн лісового насіння та вирощувати на базових розсадниках 21 мільйон саджанців.

І програма ця не залишилася написаним для годиться папірцем. В Гаразджанському лісонасінницькому селекційному центрі, яким керує фанатично закоханий у свою справу Зиновій Коритан, продукуються для відновлення лісу і продажу для озеленення сіянці та саджанці 150 основних лісоутворюючих та декоративних видів. Тут постійно впроваджуються у виробництво наукові досягнення, в тому числі й ті, що стосуються створення в області ділянок нових видів “скоростиглих” дерев із скороченим строком рубки. Таких, наприклад, як дугласія. Стало постійною практикою використовувати посадковий матеріал лише з поліпшеними генетичними властивостями. Вперше в Україні у рівнинних умовах волиняни почали практикувати і поступово-вибіркові рубки – аби менше пошкоджувати підрост і не створювати “лисини”, що залишаються після суцільної вирубки. У майбутньому це зекономить кошти на відтворення лісу…

Користування побічне… Але не другорядне

У лісівників є термін – побічне користування. Це значить, що в лісі заготовляють так звані недеревинні ресурси – гриби, ягоди, березовий сік та лікарську сировину. Якщо підприємства “Волиньлісу” минулого року виробили продукції всього на 51 млн. грн., то 4,3 млн. грн. з них дали “побічники”. Нині в області діють 11 консервних цехів, що переробляють як дари лісу, так і врожай садів та полів. Успіху сприяє і робота змонтованого у місті Ковелі холодильника потужністю 150 тонн. Звідси заморожена продукція – дикорослі ягоди та гриби – відправляються на експорт.

Аксіома: ринкова економіка вимагає нових підходів до процесу господарювання. І волинські лісівники спільно з екологами першими в державі організували стягнення плати за заготівлю з комерційною метою дикоростучих ягід та грибів, березового соку. У місцеві бюджети це дало сотні тисяч гривень. Правда, поділитися ними на ті ж таки відтворення і охорону лісу районні державні адміністрації не квапляться…

Підприємства “Волиньлісу” освоїли 160 видів продукції, в тому числі сотню – консервної. Як продукція глибокої переробки деревини, так і консервовані гриби, ягоди, березовий сік користуються попитом як в Україні, так і у десятку інших країн, в тому числі в Німеччині, Франції, Угорщині, Литві, Таїланді. А це не тільки заробітні плати, середній рівень яких у цьому році по об’єднанню становить 307 гривень, а й валюта для держави.

Далеко за межами України, зокрема, відома продукція Ківерцівського держлісгоспу, очолюваного Володимиром Тимощуком. З лісового райцентру експортують паркет, заготовки для меблів, консерви дарів лісу.

З приходом на посаду генерального директора “Волиньлісу” Богдана Колісника змінилися якісні підходи до ведення всього лісогосподарського комплексу і до впровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій зокрема. В останні два роки старе лісопильне обладнання на всіх підприємствах об’єднання замінено новим, сучасним – європейського зразка і стандарту. Це дало можливість не тільки економити електроенергію, час на виробництво продукції, що йде на експорт, а й, найголовніше, – сировину. Її на окремі види продукції нині йде в півтора-два рази менше, ніж до впровадження стрічнопильного обладнання.

Чимало зроблено і для того, щоб зменшити частку тяжкої фізичної праці. У селищі Маневичі, наприклад, почав діяти лісопильний завод австрійського виробництва потужністю 30 тисяч кубометрів на рік. Його обслуговує лише 24 працівники.

Зелений дім для зубрів

Зуміла Волинь зберегти в лісах звірину, без якої ліс стає мертвим. – Господарства мисливське і лісове – невіддільні! – каже генеральний директор “Волиньлісу” Богдан Колісник. -Після вчасного і якісного лісовідновлення ми ставимо їх на одне з найперших місць. Бо ліс без звіра – мертвий ліс!

Нині у Цуманських лісах сторожко, як і в 1429 році, за великого князя литовського Вітовта, який приймав у Луцьку європейських монархів, сторожко вслухаються у тишу завезені лісівниками у середині 60-х минулого століття велетні -зубри, олені, косулі. Спеціально для охорони їх на площі три тисячі гектарів створений загальнозоологічний заказник “Зубр”.

В угіддях “Волиньлісу” нині є 240 лосів, понад 1000 диких свиней, 270 благородних і 250 плямистих оленів, 3700 косуль, понад 200 глухарів, 7 сотень бобрів, тисячі зайців, тетеруків, рябчиків, куріпок. Чотири лісомисливських та три мисливських господарства працюють над тим, щоб наростити поголів’я мисливських звірів та птахів і перевести мисливське господарство, що нині потребує періодичних дотацій, на самоокупність. Наявність коштів дасть можливість успішніше боротися з браконьєрством, що, з огляду на соціальні проблеми поліського села, не зникає. Боротьба з ним набуває іноді найгостріших форм. За викорчовування цього соціального зла, наведення порядку в угіддях віддали життя начальник дільниці Старовижівського державного мисливського господарства Василь Вегерич та єгер Григорій Хомич… Це були справжні патріоти рідної природи, люди одержимі, відважні. В пам’ять про них волинські лісівники нині провадять змагання з нового виду спорту, що народився в області – єгерського багатоборства… При затриманні браконьєрів отримали вогнепальні поранення працівники державної лісової охорони Петро Шкабара та Сергій Букало…

Хоч як це прикро, але ті, хто нині виходить охороняти від лісопорушника чи браконьєра державний ресурс, яким є і деревина, і дичина, державою нині належно не захищені. Давно пора прийняти Закон України “Про ліси”, Положення про державну охорону лісу, розробити механізм соціального страхування при втраті охоронцями лісових багатств під час виконання службових обов’язків чи, не доведи Господь, загибелі…

Мабуть, за аналогом закону Піттмана-Робертсона, що в Америці діє ще з тридцятих років минулого століття, пора і в Україні прийняти закон про 3 – 5-відсотковий акциз на зброю, боєприпаси, рибальське спорядження, що використовується безпосередньо для добування тварин. Зібрані у спеціальному позабюджетному фонді дичини і риби (за аналогом фонду охорони природи) дозволили б розв’язати чимало проблем мисливського і рибного господарства.

Такий фонд знайшов би підтримку і у думаючих рибалок та мисливців – адже допомагати оберігати і відтворювати тварин мають передусім ті, хто їх знищує!

Є оптимізм і впевненість у тому, що унікальні ліси Волині збережуться і для сучасників, і для нащадків. І запорукою тому є вже той факт, що нині кожен четвертий гектар волинського державного лісового фонду має статус природного заказника.

А це значить, що Волинь не втратить слави казкового краю, де народилася безсмертна “Лісова пісня” Лесі Українки!

“Урядовий кур’єр” 2003.10.07