Ще Марія-Терезія заповідала

Пам’ять дерев

Ужгородський лісгосп – один із найстаріших у Закарпатті. Перша дирекція була організована угорським урядом на початку ХІХ ст. -для управління державними лісами. Працювало тут чимало угорських, а згодом чеських, словацьких, українських лісівників, котрі сприяли створенню високопродуктивних лісових фітоценозів. Не випадково 1910 року біля Левицького замку встановили пам’ятник лісівнику Вагнеру – тоді ж проводили і з’їзд лісничих усієї Австро-Угорщини. Тутешні ліси пам’ятають Хрущова – в урочищі Сирий потік Кам’яницького лісництва донині збереглася його дача, де двічі він зупинявся за період керівної діяльності. Пам’ятають інтернованого 1968 року генерального секретаря Чехословацької компартії Дубчека. Пам’ять дерев береже й інше – як масово вирубували Карпати під акомпанемент сталінського "стране нужен лес".

Глибокої давнини сягають у цьому краї традиції облагороджувати землю. Ще 1769 року Марія-Терезія, імператриця Священної Римської імперії, до якої й належало Закарпаття, підписала своєрідний лісовий кодекс "Порядок у горах, чи збереження лісів" – всупереч, зазначимо, прямій протидії місцевих власників лісів та намісницької влади Угорщини.

– Видання цього Закону гір, – каже директор лісгоспу Іван Костів, – випливало зі складної економічної ситуації країни. У добу правління Марії-Терезії основними джерелами доходів були рудники та металургія, діяльність яких тісно пов’язана з використанням лісу. Крім того, набуло розвитку виробництво поташу для потреб шкіряної промисловості та виготовлення скла. Усі сфери потребували значної кількості деревини, запаси якої почали швидко танути – передусім навколо промислових районів, населених пунктів… Понад півсотні статей кодексу зберегли свою актуальність – особливо важливі для сьогодення передбачені в ньому заходи, спрямовані на розширення площі лісового фонду по всій країні. Кодекс містив наказ висаджувати дерева на всіх землях, не придатних для ріллі та виноградників – ліс цінувався більше, ніж пасовища. З точки зору естетики рекомендувалося поновити закладання парків, алей. До акції озеленення країни залучалося все населення. Найблагородніший і найсуворіший наказ містив положення, за яким кожен власник будинку мав посадити не менше 20 дерев. Повсюдно закладали розсадники, а саджанці для посадки видавали безкоштовно.

– Увесь кодекс, – веде далі Іван Васильович, – був присвячений власне охороні лісу від небажаного і шкідливого втручання людини. Заборонялось пошкоджувати кору та молоді дерева на пасовищах, заготовляти молоді рослини на корм, виготовляти дерев’яні огорожі, будувати через ліс широкі дороги тощо. Упродовж більш як двох століть цей документ, без сумніву, відіграв вирішальне значення для розвитку організованого лісового господарства. З точки зору сьогодення повчальним є підхід імператриці до питань відновлення лісів, економії сировини…

Нове – добре забуте старе

Досвід минулих століть не залишився непоміченим ужгородськими лісівниками. Ним послуговуються у практичній діяльності, його намагаються доносити до сучасників. А найбільшими пропагандистами виступають члени шкільного лісництва, організованого при Кам’яницькій загальноосвітній школі (директор Михайло Малюта). У лісгоспі вважають: виховувати майбутню зміну не менш важливо, ніж плекати здорові ліси. Активної участі дітей у творенні краси, у примноженні природних багатств не помітити тут просто неможливо. Теоретичні знання вони здобувають як у навчальних класах, так і під шатами дерев. А також в офісі підприємства, де зібрано багатющий матеріал для фахової підготовки. У зелений світ їх вводять інженер лісових культур Світлана Костів, лісничий Григорій Вербовський, головний лісничий Василь Кий… Взагалі, для кожного працівника, починаючи з директора, то велика честь – робота з юними.

Свідомо закріпили за учнівським лісництвом розсадник, де поруч з тендітними рослинками основних лісотвірних порід вирощують і екзоти. Разом із завучем школи Мар’яною Кул облаштували три навчальні екологічні стежки – від дендропарку "Дубки" до села Гута, до Невицького замку, урочища Сирий потік. Мають можливість глибше пізнавати природу краю, водночас і знайомитися з історією. Протягом багатьох років готують театралізовані дійства – і оживають на сцені чи серед розкішної природи персонажі пори правління Марії-Терезії. З виставами діти побували уже і в найвіддаленіших куточках області – таким чином привертають увагу молоді, широкої громадськості до проблем охорони довкілля, збереження та примноження Карпатських лісів. Демонструють і власний приклад, висаджуючи щовесни тисячі саджанців У лісах, парках, біля церков, уздовж річок та потоків.

– Як кажуть, нове – то добре забуте старе, – наголошує директор лісгоспу. – Яким би динамічним не був поступ прогресу, треба вивчати, послуговуватися історичним минулим, треба доносити його надбання до підростаючого покоління.

Я добре пам’ятаю перший об’єкт, який показав мені Іван Васильович, коли ми познайомилися кілька років тому, – сад Іштвана Лаундона у центрі Ужгорода. На території дитячої лікарні збереглася дендрологічна ділянка, закладена вчителем гімназії сто років тому. Гінго дволопатеве, тсуга канадська, кипарисовики Лавсона та болотний, криптометрія японська, магнолія Суланжа, ялина норманська, сосна австрійська… Ця пам’ятка садово-паркового мистецтва – зразок того, що може зробити одна людина, якщо вона по-справжньому закохана в природу, прагне збагатити її, залишити добрий слід на землі.

Сюди приходять милуватися красою жителі міста та його гості. Тут проводять уроки просто неба вчителі. Він слугує добрим прикладом і для лісівників – ще в середині 90-х років минулого століття під Ужгородом вони почали створювати свій дендропарк "Дубки". Висівали насіння, зібране на ділянці Лаундона, садили сіянці і саджанці, завезені з Ботанічних садів всієї України, Словаччини, Угорщини. Але цей дендропарк – не єдиний, закладений лісівниками лісгоспу – одного з кращих в Україні, очолюваного впродовж двох десятиліть Іваном Костівим. За їхньої безпосередньої участі розбито лісопарки або сквери в кожному селі району. Щовесни передають посадковий матеріал різних порід – аборигенів, інтродуцентів – сільським радам і міській Чопа, а також школам обласного центру. Навіть для озеленення Києва завезли тисячі дерев.

Відновити екологічну рівновагу

Ліси ж навколо обласного центру мають особливий статус -майже всі вони першої групи, де дозволяються лише оздоровчі заходи та рубки догляду, які формують могутні деревостани. Усі роботи спрямовані на поліпшення водо- та грунтозахисної ролі лісових екосистем, санітарно-гігієнічного стану, ландшафтно-естетичної та рекреаційної вартості. Лісів господарського призначення -17 відсотків. Через обмежений сировинний ресурс підприємство вважається найуразливішим у Закарпатті. Має додаткові труднощі та проблеми у веденні господарства, але тут знають, як їх долати та вирішувати. Постійно працюють над підвищенням продуктивності насаджень, згідно з угодами заготовляють деревину у гірських лісгоспах, спрямовуючи зароблені кошти в ужгородські угіддя. Відтворення насаджень, охорона та їх захист – серед пріоритетів діяльності лісівників. Гарні культури дуба червоного створили під керівництвом Михайла Куштана в Ужгородському лісництві. А от Михайло Свида (Анталовецьке лісництво) полюбляє модрину. Першим почав вводити її як доповнення букових лісів. Щоб плекати сіянці, то й парник спорудив удома під хатою. Дедалі більше займаються дугласією.

– Але основна порода у нас бук. Окремим деревам-довгожителям ледь не по 200 років. Уявляєте? – захоплено розповідає головний лісничий Василь Кий. – На другому місці – дуб. Цій породі теж приділяємо особливу увагу – вона одна з найцінніших і найдовговічніших в Україні. Уже займає понад 30 відсотків -і площі під патріархом розширюватимемо. Хоча виростити добрі насадження непросто – тягнеться вгору повільно, дозволяючи обганяти себе у рості прудкішим. Молоді рослини дуже чутливі до природних примх. Тому навчилися поєднувати непоєднуване -шість рядів саджанців дуба й один – ясена вузьколистого. У процесі догляду, який триває двадцять років, стежимо, аби ясен дубові не заважав.

На виконання цільової програми "Діброва" ужгородці переводять насінництво велета на селекційну основу. Відібрали й атестували дев’ять плюсових дерев дуба скельного в дубово-буковому резерваті "Тепла ямка" Кам’яницького лісництва. А у Великодобронському доглядають дві лісонасінні ділянки дуба черешчатого. Чітко ж бо усвідомили: лісовій селекції належить провідна роль у підвищенні продуктивності лісів, поліпшенні їхнього стану.

Це лісництво – найзахідніше нашої держави, володіння простяглися на частині Мукачівського та Ужгородського районів і тягнеться аж до Чопа. Ще одна цікава особливість -знаходиться на висоті 102 метри над рівнем моря і є найнижчою точкою Закарпаття.

– На власному досвіді переконалися, – пояснює лісничий Володимир Войнович, – що повноцінні насадження можна виростити лише з насіння місцевого походження, яке має відмінні спадкові властивості. Висіваємо його як у базовому розсаднику, так і в тимчасових, закладених на свіжих лісосіках.

На базовому ми побували разом з помічником лісничого Валентином Геккером. Найбільше вирощують сіянців дуба. Використовують і жолуді для посадки, а також кращий самосів – для посадки та доповнення культур. Плекають сіянці ясена, липи, клена, інших супутників дуба, які туляться до нього в зелених масивах, створюючи своєрідну "шубу" для патріарха. У розсаднику бачимо і рослини горіха чорного – породу почали вводити на низинних землях за прикладом колег із сусідньої Угорщини.

Селекційна справа – то і робота, і неабияке захоплення Валентина Геккера. Заклав індивідуальний розсадник, де експериментує з інтродуцентами – шпильковими, листяними. Зеленим живцюванням допомагає займатися син Володимира Івановича -Євген Войнович. Після закінчення Українського лісотехнічного університету повернувся у Велику Добронь, на батьківщину, де обіймає посаду майстра лісу.

…"Коли нас тут не було, ліс уже тут був. Треба робити так: коли нас тут не буде, щоб ліс тут був". Ці слова кілька разів я чув від Івана Костіва. Таке кредо директора лісгоспу. І він дотримується його: щороку засаджують не лише місця вирубок, а й по 25-30 гектарів невгідь і земель, виведених із сільськогосподарського користування. Втілюють у життя програму оздоровлення лісів, посилення їх природоохоронних функцій, підвищення продуктивності та біологічної стійкості, збагачення породного складу. З однією метою – відновити та підтримувати природну екологічну рівновагу в районі.