Про лицарів лісу

Вийшла з друку книга А. Й. Швиденка та О. М. Данілової “Лицарі українського лісу”. В ній – розповіді про трудові здобутки понад 120 лісівників, які багато зробили для збереження, створення нових та раціонального використання лісів на терені України.

Чимало з героїв книги – люди, яким у юнацькі роки випали тяжкі випробування на фронтах Великої Вітчизняної. Повернувшись з війни, вони пішли в навчальні заклади. А набувши необхідних знань, присвятили свої життя служінню його величності лісу. Адже ліс – це й окраса землі, і багатство країни, і один з основних чинників усього живого на планеті.

Україна має підстави гордитись лісомеліоративними насадженнями, створеними плеядою лісівників, які й понині оберігають, примножують лісові багатства. Ще в 50-ті роки минулого століття вперше зупинена руїнна дія Олешківських пісків на Херсонщині, в основному, заліснені схили водосховищ, водойм, береги річок, обліснені піски Полісся, створена раціональна система державних та господарських лісонасаджень.

Серед тих, хто віддав свої кращі роки життя лісовій ниві, – Боберський Юрій Юліанович. Він перший на Делятинщині (Прикарпаття) взявся за заліснення кам’янистих розсипищ, створення лісів на “свіжих” вирубках без підготовки грунту. За три десятиліття під його керівництвом створено 2700 гектарів нових насаджень. Він організував зразковий лісорозсадник для вирощування елітного, селекційного посадкового матеріалу.

Сорок шість років життя віддав лісівництву Бульба Сергій Єфремович. На рахунку колективу Новоушицької лісомеліоративної станції – титанічна робота: 2131 гектар насаджень на схилах Дністерського водосховища, 2400 гектарів протиерозійних захисних насаджень – і все здійснено на високому науковому та агротехнічному рівні. Освоєння нових земель – справа нелегка. Але вона піддатна ентузіастам.

Частим і жорстким “гостем” у південно-східних районах країни бувають пилові бурі. Їм наперекір стали захисні насадження. Під керівництвом Дацька Миколи Артемовича на території Зміївського, Чугуївського та Балакліївського районів Харківської області створені системи полезахисних лісосмуг з дуба та гібридної тополі на площі 13700 гектарів. Фронтовик Дацько і на трудовій ниві був таким же самовідданим, як і в бою.

А чи можна не захоплюватись творчим подвигом жінки-лісівника Пастернак Людмили Миколаївни? Під її керівництвом на Донеччині з’явилося понад 80 тисяч гектарів лісових насаджень. Людмила Миколаївна присвятила улюбленій справі понад півстоліття свого трудового життя, створивши зелений пам’ятник для нащадків на не придатних для сільськогосподарського виробництва землях, на териконах, яружно-балочних угіддях.

Навіть фахівцям важко підрахувати, скільки сил, здоров’я віддано, щоб зберегти і зміцнити унікальну перлину природи – Карпатські ліси. Серед лицарів цього краю – лісівники-творці Шмагун П. П., Гафтанюк К. Т., Трибун П. А., Верес В. Ф., Заціха Ю. В., Юркевич В. Ю., Фурдичко О. І. та багато інших. Це вони виступили борцями за дотримання розрахункової лісосіки, боролись і запобігали стихійним явищам – повеням, зсувам, буреломам тощо.

Автори книги провели велику роботу по збору матеріалів про лицарів лісу. Серед героїв книги чимало таких, над могилами яких шелестять листям дерева. Автори віддали належне лісівникам, яких спіткала доля арештантів у роки репресивного розгулу НКВС. Серед них Губський Валеріан Ярославович. Під його керівництвом створено понад 20 тисяч гектарів насаджень на рухливих пісках. Така ж доля не обійшла й Дем’яновича Володимира Митрофановича, який був директором Кам’янець-Подільського лісгоспу.

Ця книга – не тільки дарунок рідним, знайомим, товаришам Лицарів, які створили нев’янучі зелені автографи на українській землі, вона і хороший посібник для молоді, яка налаштовує себе на працю в лісовому господарстві.

Сподіваючись, що робота над книгою буде продовжена, висловлю і деякі побажання. Перш за все хотілося б, аби детальнішими були розповіді про діяльність фронтовика Солдатова Анатолія Гавриловича, повоєнного директора Київського лісогосподарського інституту, який відбудував спалені в 1941 році корпуси інституту, а згодом став і першим міністром лісового господарства України. До слова, це з його ініціативи і під його керівництвом зведено будинок міністерства на розі Хрещатика і Прорізної. Розповісти б детальніше і про наступних міністрів – Лук’янова Бориса Миколайовича, Байталу Василя Дем’яновича. Вони пройшли крізь воєнне лихоліття, трудились у повоєнні роки. Думається, що і сам список лицарів лісу варто поповнити як іменами тих, кого просто пропущено, так і новими персоналіями. Є надія, що до цієї роботи виявлять інтерес Держкомліс та наукові й навчальні заклади.

Завдячую долі, що близько зводила мене з велетами-сівачами лісової ниви, розповіді про яких вміщено в книзі. Мені свого часу щастило знайомитися з їхньою працею, висвітлювати їхній досвід у пресі, по радіо, на телебаченні, на ВДНГ в Москві.

Низький уклін вам, друзі лісу! Авторам же – дяка.

Петро ФЕЩЕНКО, заслужений лісівник України.

“Сільські вісті” 2003.10.31