Хто захистить “Агроліс”?

Позаторік з великими надіями говорили, що 2006-й стане Роком села, на яке зверне увагу держава, виділить гроші від приватизації "Криворіжсталі", оголосить програму соціального оновлення і т. д., і т. п. З цих надій вийшов пшик. Навпаки, ще тугіше зав’язали довкола села вузол проблем. Складається враження, що недобрі сили вирішили дограбувати його до ручки. Так, керівництво Державного комітету лісового господарства надіслало в обласні державні адміністрації листа з ідеєю до кінця 2006-го передати колишні колгоспні ліси, об’єднані в комунальне підприємство "Агроліс", єдиному користувачеві – державі. Іншими словами, в обдертого до нитки села вирішили забрати останнє – дрова, пасовища. Навіть за тричі проклятого царизму ліси мали трьох господарників – державну казну, поміщика і селянську общину. Посткомуністична ж демократія, що опинилася в руках явно не найкращих національних лідерів, вирішила доведене до краху село позбавити всього того, що робило його селом.

Не можна сказати, що "Агроліс" – бездоганно досконала структура.

Спочатку його хотіли повністю передати сільським радам. Але, відповідно до законодавства, ліс може перебувати тільки в руках лісгоспів, і виходило, що кожна сільська рада повинна була впроваджувати для цього посади директора і лісничого, що нереально і нерентабельно. Тому сільські ліси передані у спільну власність "Агролісу" з філіями у всіх районах. Сільради мають право контролювати його роботу на своїх територіях, рекомендувати призначення і звільнення лісників, заслуховувати на сесіях звіти про їхню роботу тощо. Зате у місцеві бюджети щороку надходять сотні тисяч податкових гривень.

Зі створенням системи "Агролісу" з’явилося немало палких ентузіастів своєї справи, примножувачів громадського багатства. Серед них генеральний директор комунального підприємства "Вінницяоблагроліс" Михайло Вдовцов – творець Вінницького зоопарку, потік екскурсантів до якого стає все численнішим. Михайло Леонтійович пробудив на Вінниччині інтерес до сільського туризму, соціально-оздоровчих функцій лісу, чим так переймаються Буковина, Закарпаття, Івано-Франківщина. Уже проглядаються контури туристичного маршруту "Подільські обереги" з базами відпочинку і екскурсіями в найкрасивіших історичних місцях Поділля. Саме Михайло Вдовцов і його помічники відкрили для людей скарби Гамулівського яру – цієї самобутньої ландшафтної перлини поблизу історичних руїн і каменів суперзагадкової і донині Буші. В Гамулівці природа створила таку красу, що може конкурувати з геніальною рукотворною архітектурою славетної Уманської Софії, а багато в чому і перевершувати її.

Тож мене ображають твердження Держкомлісгоспу, що, мовляв, в "Агролісі" "все не так". Вважаю, що це словоблуддя чиновників, для яких виробничу структуру збережено такою, якою вона була за радянської доби, а їх самих залишили при владі. Поява "Агролісу", природно, не може їх влаштовувати. Хоч конкурент він поки що не дуже потужний, але вже суттєво змінив акцент, поставивши на перше місце охорону і захист наявних масивів. Досить сказати, що минулого року в Держкомлісгоспі зафіксовано більше самовільних порубок, ніж в "Агролісі". А щодо насаджень, то тут цифри явно на користь "Агролісу": на непридатних для сільськогосподарського використання землях він садив протягом останніх чотирьох років по 940-1380 гектарів лісу. Держкомлісгосп же з 1989-го припинив цю роботу взагалі. На першому місці в його робочих планах обсяги реалізації, і лише у 2005-му він прозвітував про 24 гектари нових насаджень, а минулої весни ще про 500, та й то, здається, в зв’язку зі своїми виступами за ліквідацію "Агролісу" і усвідомленням, що такий прокол із лісонасадженнями не залишиться непоміченим.

Принагідно хочеться висловити думку, яка зовсім не здається крамольною: Держкомлісгосп перетворився на безжалісного вирубувача чудових подільських дібров. Зарубіжні ділки давно накинули оком на найбільше багатство наших лісів – дуби, яким нема ціни, і нині їх по-хижацьки нищать. Суцільна річна вирубка на дубовій господарській секції Держкомлісгоспу Вінницької області становить 121300 кубометрів (в 1990-му було лише 32,2 тисячі кубометрів).

Ініціював це жахливе нищення, збільшивши вирубки дуба за роки незалежності в чотири рази, Держкомлісгосп. Щоб прискорити темпи нищення, це відомство та підлегле йому виробниче об’єднання "Держкомліспроект" в 1992 році вирішили вважати, що тепер наші дуби дозрівають не за сто років, як було споконвіку, а на десять літ швидше. Суть цієї хитрої новації в тому, що вік зрілості в лісовій галузі є підставою для суцільних вирубок. Ото ділки й спішать скористатися моментом, щоб ніхто інший не випередив їх. На жаль, у них знайшлися однодумці у Верховній Раді, які "проштовхнули" закон, який не визнає найдефіцитнішу у світі деревину дуба і ясена особливо цінною, а тому дозволяє необмежене її вивезення на експорт.

Потужним потоком ідуть наші дуби і ясени до німецької фірми "Алексіс". Кажуть, що там дуже стараються колишні наші фахівці, які виїхали до Німеччини.

Німеччина починає накладати свою лапу і на українські дрова. На тихих узліссях дібров, мов гриби після дощу, з’являються закордонні вуглярки. Вугілля випалювали й наші діди. Але робили це без шкоди природі, щоб розпалювати горна в кузнях. Нині масштаби грандіозніші. Деревне вугілля зарубіжне обладнання видає в 5-кілограмових упаковках, дуже зручних для спалювання в сучасних, таки ж зарубіжних печах.

З новою силою заграли лісові хвилі наприкінці 2006-го і на початку нинішнього року. Події, що розгортаються навколо лісового господарства, підтверджують найгірші побоювання – крупний бізнес уже почав диктувати свої умови керівництву лісового господарства. Особливо це було помітно при спробі через один з аукціонів реалізувати зарубіжним експортерам всю лісопродукцію України, призначену для зовнішньої торгівлі. Сьогодні виразно проглядається намагання певних сил під гаслом поліпшення лісового господарства держави зосередити його в руках єдиного органу. Тим часом, передова світова практика полягає в тому, щоб на основі різних форм власності створювати конкурентні структури.

Перш ніж підпорядкувати всі ліси Держкомлісгоспу, він має відзвітувати перед громадськістю, як працює над поліпшенням лісистості України, адже вона становить лише 18,0% (для порівняння: в сусідній Польщі – 32%).

У жодній з країн Західної Європи немає такого органу, як Держкомлісгосп, який би поєднував у собі одночасно і лісогосподарювання, і лісокористування, а також функції державного контролю.

Якщо говорити про реорганізацію лісового господарства всерйоз, то перш за все потрібно розібратися зі станом справ у законодавчій базі і реформувати комітет лісового господарства, розділивши бізнес і ліс.

На такій позиції стоять всі лісівники-практики, з якими я спілкувався.

А на Сумщині почули категоричну думку місцевих держадміністрацій:

– Ми вимагаємо залишити "Агроліс" у спокої. Це єдина серйозна сила, що наповнює місцеві бюджети і не дає селу занепасти остаточно, потужна підпора самоврядування в низових ланках влади, про яке сьогодні ведеться стільки розмов.