Державне око

У користуванні Сарненського держлісгоспу – 49,6 тисячі гектарів, із них 43,4 тисячі – покриті лісом. Берегти, примножувати це багатство – головне завдання лісівників.

– Ми, – образно зауважив директор Василь Шкудор, – державне око. І надія, що ліс перейде наступним поколінням кращим, ніж одержали його ми.

У ДЛГ дотримуються золотого правила: зрубали – посадили. Та не просто посадили, а елітними сіянцями і саджанцями. Мають солідну селекційно-генетичну базу – постійні лісонасіннєві плантації та ділянки, резервати, плюсові насадження, де заготовляють високоякісне першокласне насіння. Згідно з агротехнічними вимогами усе воно проходить стратифікацію, снігування, соснове ще й сушиться на шишкосушарці Немовицького лісництва. Минулої весни площа молодих посадок зросла на 161 гектар, ще на 177 гектарах провели відповідні роботи зі сприяння природному поновленню.

Одними з перших у системі сарненці перейшли на вирощування посадкового матеріалу на нерозкорчованих лісосіках. Узимку вибирають кубомасу, а навесні прибирають порубочні рештки і спалюють їх. Розвіявши попіл, площу дискують лісовим культиватором і вручну висівають насіння.

– За умов Полісся, – говорить головний лісничий Василь Глабець, – сіянець треба вирощувати два роки, а він у нас досягає стандарту за рік. Бо насінина сосни потрапляє в те середовище, де була материнська порода. Грунт пронизаний корінчиками, не забур’янений – одне слово, є всі умови для того, аби ліс ріс здоровим. Раніше створювали великі базові розсадники. Викорчовували пеньки, разом з ними мимоволі знімали і згортали верхній шар землі – отож заносилося насіння бур’янів. Щоб виполювати його, не раз і не двічі доводилося проходити плантацією згорбленій лісокультурниці з сапкою. А в нас же радіоактивна зона… На розкорчованих лісосіках рослини не потребують особливого догляду, вони “втікають” від хвороб, шкідників. Маємо клопіт лише з оленями – з’їдають верхівки сосен, тому обгороджуємо ділянки, встановлюємо відлякувальні пристрої, опудала. Головне – в результаті досягається економічний ефект, знижується собівартість посадкового матеріалу. Таким макаром кожне лісництво влаштовує до чотирьох міні-розсадників, повністю забезпечуючи власні потреби у доброякісних сіянцях. Під покровом лісу вирощують їх поляки, з чиїм досвідом ми нещодавно знайомилися. Вони ще зрошення проводять. Але то, на жаль, не для нас: варто вдень прокласти труби, як уночі вони “випаруються”…

Ще одне лихо, яке набирає дедалі загрозливіших масштабів, – шкідники. Полісся ніколи раніше не піддавалося такому масованому нападу їх, як останніми роками. Екологічна ситуація дедалі загострюється, тому борються з ворогами дерев і кущів усіма можливими засобами. З допомогою учених. Не випадково в районі чимало робочого часу проводить представник Інституту лісового господарства Іван Усцький – спільно шукають причини спалаху розвитку і поширення шкідників, випробовують різні методи боротьби.

– На багато років ми забули було про хрущів, а тепер вони знову з’явилися, – розповідає. – Об’їдають молоді насадження сосни, практично знищують їх. Колись проти них застосовували отрутохімікати, небезпечні для здоров’я людини та природи. Тепер змушені вдаватися до інших, нешкідливих методів. Треба своєчасно висаджувати сосну, підбирати породи, які добре почуваються за умов Полісся. Не можна допускати, аби площі довго пустували – тоді хрущ не встигне відкласти личинки. Важливий ретельний догляд за культурами – щоб підсилити ріст їх, підвищити стійкість. Хрущі розмножуються з шаленою швидкістю, справжніми розплідниками їх стали навколишні поля, які раніше оброблялися колгоспами, а тепер масово “гуляють”. Над проблемою б’ються в усій Європі багато вчених, практиків, розробляються методи зміцнення стійкості сосни. У Сарненському ДЛГ добрі результати одержують на лісосіках, де межується ліс молодий і зрілий – у такий спосіб рятують ділянки молодняка від шкідника.

– Здійснили експеримент, – підключається до розмови Василь Глабець. – Як у старі часи за Польщі площу, відведену для рубок головного користування, розбили на лісосіки завширшки 50 метрів. На першій після підготовки грунту посадили сіянці. Через 50 м провели роботи зі сприяння природному поновленню і підсіяли насіння сосни, ще через 50 м, на третій ділянці, лише сприяли природному поновленню. Восени, після підрахунку рослин, з’ясувалося, що там, де насіння впало у підготовлений грунт саме, вони добре зійшли, дружніше пішли в ріст, краще розвиваються. Це ще раз підтвердило переваги природного поновлення в зоні Полісся. А що стосується вузьколісосічної рубки, то стіна зрілого лісу перешкоджає самці хруща травневого відкладати личинки у відкритому грунті – таким чином зберігаються молоді насадження від шкідника. Нині беремо курс на вирубку стиглих деревостанів сосни лише вузьколісосічним способом з наступним природним поновленням.

Подекуди лісівники не можуть обійтися і без хімії. Сарненці, аби відмовитися від розпилювання отрутохімікатів з літака, запозичили новинку Харківського лісозахисного підприємства – аерозольну установку, змонтовану на базі військової, призначеної для дезактивації. Харків’яни виготовили таку і на замовлення поліщуків, котрі ось уже кілька років обробляють ушкоджені площі нешкідливими бактеріальними препаратами. “Гард” (так називається установка) спроможна пробивати насадження на глибину до 35 метрів. Вона виявилася досить ефективною у боротьбі з сосновим шовкопрядом, сосновими пильщиками – звичайним, що їсть молоду хвою, і рудим, який живиться старою. По суті, це єдиний на Поліссі держлісгосп, який придбав “Гард” – його за потреби позичають сусіднім ДЛГ, допомагають навіть іншим областям. Шкідники кордонів не визнають.

Не менш допікають і хвороби – кореневі гнилі, опеньки. Але з ними сарненці навчилися боротися. А от із всиханням дерев – ще не зовсім. Багато їх гине від непродуманого, безглуздого осушування боліт у минулому. У Немовицькому, Страшівському лісництвах є масиви, які ніби осідають. Потерпають деревостани від пониження та підвищення рівня грунтових вод – у таких випадках їх заселяють стовбурні шкідники, які легко можуть перекинутися на здорові насадження. Потрібне око та око, потрібні дієві заходи, аби не допустити лиха.

– Нинішнього року лісники помітили масове всихання берези, – сказав Іван Усцький. – З’ясовуємо причину, шукаємо шляхи виходу з непростого становища. Скоріше за все, це трапилося внаслідок того, що затяглася дуже холодна зима. Були перепади температур, а коли почався сокорух, після потепління знову настали сильні морози…

Як бачимо, ніколи сидіти лісникам, склавши руки. Ніколи слухати солов’їв. Турбот у них – по зав’язку. І їх не меншатиме надалі. Як і в усій Європі, що теж потерпає від засилля шкідників, захворювань дерев, від глобального потепління. А також пожеж.

“Робітнича газета” 2003.09.18