“Лісничий – він, як жолудь…”

– Пожежі – то проблема з проблем. Якщо ліс не горить – то, вважайте, знято всі проблеми. А коли горить… Та ще в кількох місцях одночасно… Особливо затяжні й підступні на торфовищах…

Лісничий Сарненського лісництва Іван Мельник не може спокійно розповідати про численні пожежі, які виникають зазвичай через звичайну людську недбалість. Гасити їх у суцільному диму непросто, ой непросто. І дуже затратно. Вогонь завдає величезної шкоди деревам. Якщо їх, обпалених, негайно не вибрати – заселяться короїдами, що масово розмножуються і потім хмарою накидаються на здорові насадження. У гарячий сезон, а він триває з травня і аж до осені, трудівники зеленого цеху не сплять у буквальному розумінні слова. У держлісгоспі роблять усе, як пише книжка, щоб запобігати пожежам. Якщо ж виникають – намагаються якомога швидше погасити, не допустити поширення. Мають для того спеціальну техніку, сучасні засоби гасіння.

А от як боротися з іншим ворогом лісу та його мешканців – браконьєром – ефективних методів не винайдено. І не лише на Рівненщині – знахабніла озброєна людина бере за горло всю Україну. “Раніше браконьєр, побачивши лісову охорону, втікав, а тепер він не боїться навіть міліціонерів, котрі беруть участь у рейдах. Наставляє і на них зброю, не кажучи вже про лісівників” – ділилися наболілим єгері. І наводили чимало прикладів на підтвердження того, що сьогодні поодинці вирушати на охорону лісу вкрай небезпечно.

В історії ДЛГ уже були трагічні випадки. В листопаді 1970 року при виконанні службових обов’язків загинув технік-лісовод Йосип Федорович Юсковець, у січні 83-го – майстер лісу Ярослав Васильович Зарва, лісник Андрій Васильович Грищеня, робітник Степан Тимофійович Стрижаус. У лісництвах шанують пам’ять загиблих колег – їхніми іменами назвали лісові масиви та обходи, сім’ям надають матеріальну допомогу, посприяли тому, щоб здобули професійну освіту та працевлаштувалися діти. І хоч нелегко те дається – лісівники самовіддано охороняють народне багатство від крадіїв, любителів легкої наживи. Та сподіваються, що в державі будуть прийняті більш жорсткі закони щодо цього загальнонаціонального зла – браконьєрства.

У держлісгоспі всіляко сприяють примноженню, урізноманітненню дикого світу Полісся. Адже ліс – це не лише спільність різної рослинності, а й тварин у ньому. Лісничий Костянтинівського лісництва Олександр Свирипчук та єгер Микола Ткач навперебій захоплено розповідали нам про плямистих оленів, котрих, 30 голів, 2001 року завезли з Білорусі і випустили у багатогектарний вольєр. Спорудили навіси, під якими ті ховаються в негоду чи за глибоких снігів, годівниці, облаштували солонці, водопої. Акліматизувалися сохаті, добре почувають себе, дають потомство – нині їх уже близько 80. Є надія, що збагатиться місцева фауна – поряд з оленями благородними приживуться в тутешніх лісових угіддях і олені плямисті.

Цього року із заповідника “Асканія-Нова” завезли 200 голів дикої качки та ще 2,5 тисячі голів – з Угорщини. Випустили на території Страшівського лісництва (лісничий Василь Якимович). Там чимало водного дзеркала, побудували чудову базу для любителів полювання “Затока”. Переслідують мету за рахунок штучного розведення та розселення диких качок в угіддях різко збільшити кількість цього мисливського виду пернатих.

Торік на охорону, збереження та відтворення мисливської фауни сарненці затратили 79,7 тис. грн. Як слід дбають, аби ліси були наповнені дикими тваринами, аби ті почували себе в безпеці. Але знову ж таки – не дають спокою браконьєри. Лише за минулі вісім місяців під час проведення рейдів вилучили 7 одиниць вогнепальної зброї, причому 5 з них не були зареєстровані в органах міліції (минулого року вилучили 10 одиниць, у тому числі 9 незареєстрованих і серед них 1 одиниця нарізної – обріз карабіна).

– Непокоїть нас те, що частина території ДЛГ входить до складу Сарненської райради УТМР, робота якої бажає бути кращою, – розповів районний мисливствознавець Віктор Сергійчук. – Уже другий рік підряд в лісових угіддях цього товариства через малу кількість заборонено полювання на паркнокопитного звіра. Тільки цього року лісова охорона на закріпленій за УТМР території вилучила у браконьєрів 4 рушниці – працівники ж райради не вилучили жодної. Це свідчить про те, що робота зі збереження, відтворення фауни ведеться на низькому рівні. На нашу думку, від таких користувачів треба відмовлятися, а мисливські угіддя передавати тим, хто вкладатиме в них кошти і дбатиме про диких звірів та птахів…

Можна ще багато розповідати про те, що турбує місцевих лісівників. Але чи варто? Проблеми здебільшого такі ж, як і в колег з інших держлісгоспів. Як і галузі в цілому. Головне: тут знаходять вихід з будь-якої ситуації. Тут не скиглять, не чекають манни небесної, а працюють не покладаючи рук і добиваються все кращих та кращих результатів. Василю Шкудору вдалося створити міцний, згуртований колектив, кожен член якого – віртуоз у своїй професії. На будь-кого він може спокійно покластися і буде впевненим – не підведе.

Особлива опора директора – лісничі. Колись, у старі добрі часи, в лісових навчальних закладах випускників провождали напутньою заповіддю: “Запам’ятайте! Лісничий – він, як жолудь: на волосині висить, не знає яким вітром його здує, в яку багнюку він упаде, яка худобина його затопче та яка свиня вириє і з’їсть. І, головне, поскаржитися нікому, тому що навколо лише дуби…” Заповідь жартівлива. Але з глибоким змістом. Не чекає дипломованого спеціаліста на життєвій трудовій дорозі весела прогулянка під “білих акацій пахучими гронами”. Не один пуд солі з’їсть, поки доросте до рангу лісничого. А саме він веде першу скрипку в лісовій справі. Галузь на ньому тримається.
й

Іван Мельник, Анатолій Корень, Василь Гладовський, Василь Трохимчук, Олег Зарва, Василь Якимович, Віктор Мікосянчик, Олександр Свирипчук – вісім лісничих у держлісгоспі. Свого роду вісім начальників зелених цехів – лісництв. У кожного в користуванні – сотні гектарів. Під їхнім началом та керівництвом ведуться в лісі усі роботи. Як ведуться? Результатами задоволені і в ДЛГ, і в “Рівнелісі”: в іншому випадку обласне об’єднання лише цього року вже тричі (!) не проводило б у Сарнах різного роду семінари з вивчення передового досвіду.

Тут дбають про ліс, дбають і про працівників лісу. Про соціальний аспект просимо розповісти голову профкому Людмилу Галушко.

– Кожного року приймаємо колективний договір, за яким живемо і трудимось. Згідно з ним кожному (включаючи й пенсіонерів) відпускається безкоштовно паливна норма в кількості 10 складометрів дров, для вивезення її виділяється автотранспорт. Тим, хто пропрацював на підприємстві понад 20 років, транспортні послуги для цього надаються безкоштовно, всі інші платять півціни. За нижчими цінами відпускається ділова деревина індивідуальним забудовникам та на ремонт житла. Усі працюючі і пенсіонери забезпечені земельними наділами, сінокосами. Зарплата виплачується вчасно. Щокварталу, як і передбачено колективним договором, нараховуються гроші за вислугу років, а також преміальні. Усім бажаючим надаються кредити.

– Значна увага приділяється оздоровленню працюючих, – продовжує Людмила Анатоліївна. – Нинішнього року за кошти ДЛГ придбали 65 путівок на бази відпочинку та 7 – на санаторно-курортне лікування (ще 9 виділив фонд соцстраху). На території держлісгоспу знаходиться медпункт, де можна отримати першу медичну допомогу. Маємо також 6 магазинів та їдальню – нещодавно завершили їх капітальний ремонт. Підприємство надає спонсорську допомогу організаціям і установам району, підтримує матеріально студентів, чиї батьки трудяться в галузі…

Такі штрихи до портрету дружного колективу держлісгоспу з поліської глибинки, усіх тих, хто (перефразуємо Максима Рильського) паростки ростить кленові, хто живе й працює для століть. Тож напередодні професійного свята ще раз привітаймо сарненців, а в їхніх особах і всіх лісівників України.

Добра та щастя вам!

Рівненська область.

“Робітнича газета” 2003.09.18