01/03/2007
0Лісові масиви завжди були і залишаються вельми ласим шматком. Лісове господарство, на відміну від агропромислового, менше залежить від сезонних викрутасів погоди, тому має більш прогнозовану модель розвитку. Не зважаючи ні на що, тут таки вдалося зберегти керованість галуззю і фахівців та забезпечити відтворення лісонасаджень. Лісові багатства, якщо їх не брати по-варварськи, – невичерпні.
Останніми роками у високогірних держлісгоспах нашого краю заготовляється лише близько 25-30 відсотків стиглої деревини, тоді як Австрія та інші лісисті європейські країни вирубують її в межах 80 відсотків. Отже, проблема не в тому – рубати чи не рубати, а в тому, як збільшити вирубки смеречників, що всихають, і стиглих лісів із застосуванням технологій, що зберігають природу, та справедливо розподілити отримані від лісогосподарської діяльності прибутки, зокрема в державну скарбницю. Бо плоди радянської планової економіки в Карпатах «гірчать» дотепер. Щоправда, здоровий глузд таки взяв гору, і лісогосподарники почали потроху заліковувати рани, заподіяні карпатському лісу. В останнє десятиліття, як стверджують фахівці, розрахункові лісосіки в гірській частині Закарпаття майже приведені до норми. Проте для відновлення нормального вікового балансу карпатських лісів ще потрібен значний час – близько півстоліття. Це за умови, що в цей період усі ставитимуться до лісу по-господарськи.
Закарпатські ліси в структурі вітчизняної лісової галузі стоять, так би мовити, осібно. І не тільки тому, що в гірській місцевості вони представлені переважно нетиповими для рівнини високими зеленими насадженнями. Передусім — місцевим соціумом, споконвіку «прив’язаним» до лісу. Попередні режими – австро-угорський, польський, радянський – прищеплювали горянам «лісову законослухняність» як вакцину проти мору, жорсткими заходами, але не перегинали палицю настільки, аби розгніваний верховинець вхопився за бартку. Чоло-віче населення майже повністю було задіяне на лісозаготівлі, лісопереробці та лісосплаві і могло хоч сяк-так прогодувати зазвичай багатодітні сім’ї. Найяскравіше це ілюструє традиційний спосіб життя мешканців Лопухова на Тячівщині, де майже 70 відсотків території вкриті лісами. Тутешній люд з діда-прадіда живе в особливому середовищі і харчується з нього в прямому і переносному значенні цього слова.
Мало що змінилося за роки незалежної України. «Наш Тячівський район, як і переважна частина області – особливий, тут немає промислових підприємств, – розповідає директор ДП «Брустурянське ЛМГ» Василь Куцин. – Лише невелика кількість верховинців, котрі працюють у школах, лікувальних закладах, органах влади, отримують зарплатню з бюджету. Решта – безробітні. Ментальність людей з Усть-Чорнянської долини така, що вони неохоче рушають з гір на заробітки, та, власне, не знають, куди й податися. Єдиним засобом для заробітку у нас залишається ліс».
Питання «Хто в Брустурянському лісі господар?» за час правління Василя Куцина стало чи не найгострішою місцевою проблемою. Клан Фабриціїв, що втратив контроль над лісом, здавався дуже важко. Цілком зрозуміло, що від реакції на цей виклик багато в чому залежав престиж команди Куцина. З перших днів ке-рівництва Брустурянським лісо-мисливським господарством директор узявся за розв’язання туго затягнутого «дерев’яного» вузла, над яким мучилося чимало місцевих фахівців різних галузей. А кінець цьогорічної зими, схоже, став початком довгоочікуваних позитивних змін.
Після того, як новий керівник не пристав на спокусливі корупційні пропозиції (хоча намагалися і хабар підсунути, і під арешт взяти), в лопухівсько-брустурянських лісах намітилося «просвітління». Вперше за історію місцевого лісокористування почали проводитися тендери на розробку планового лісосічного фонду. Цю ідею, схвалену Державним комітетом лісового господарства України, адаптовану до місцевих умов, як най-прозорішу схему, що дає всім учасникам тендерів рівні можливості змагатися за вподобану лісосіку, а переможцем стає той, хто запропонує держлісгоспу послуги з лісорозробки за найнижчими розцінками. Саму ж ділову деревину продають на аукціонах, а не розподіляють за щільно зачиненими дверима. За раніше діючими схемами проблему «кому дати, а кому не дати» вирішувала комісія облради за активного втручання виконавчої влади. Звісно, що за таких умов «прозорість» рішення мало чим відрізнялася від прозорості глухої ночі.
Ще один крок з хащі на світло. Минулої п’ятниці ми також стали свідками безпрецедентного кроку: аби позбутися корупції і зловживань, у Брустурянському ЛМГ проводили засідання конкурсної комісії по відбору виконавців послуг з проведення лісозаготівельних робіт, тобто публічні торги з лісу. Резонанс був великий, оскільки на торгах були присутні представники районної влади та місцеві підприємці, боржників, звичайно, до конкурсу не допускали. Сподобалося це не всім. Деякі лісові «магнати» Фабрицій і Павлюк за підтримки голови Тячівської РДА Івана Бобрушка, які не звикли діяти прозоро (не зрозуміло, правда, чому подібні й досі при владі), вимагали й собі лісосіку. Хронічні боржники – представники МПП «Ельдорадо» Іван Фабрицій та ТзОВ «Бирть» Валерій Павлюк, відчувши, що їх залишать «з носом», здійняли ґвалт. Після кількох гучних погроз на адресу комісії у хід пішли телефонні дзвінки до районного зацікавленого боса. Як наслідок, під вечір Брустури облетіла звістка, що, мовляв, рішення конкурсної комісії визнано недійсним.
Наскільки ми зрозуміли, в Лопухові знову почалися якісь „заворушення” незадоволених лісовими торгами…
«Незадоволених не має, – каже Василь Йосипович Куцин. – Є просто люди, які не готові працювати у нових умовах. А нові умови передбачають, що не буде тіньових оборудок у лісі, ліс не буде крастися, він розподілятиметься на торгах. Всім потрібно мати кошти, для того щоб працювати у цій галузі, мати необхідні навчені бригади лісорубів, мати дозволи, працювати згідно з нормами, які сьогодні законодавчо закладені у правила розробки лісосічних ділянок. Не всі підприємці готові працювати саме в таких умовах. Щодо так званого «супротиву», який, як не дивно, йде від деяких державних осіб, то вони, мабуть, лобіюють свої інтереси, прикриваючись тим, що нібито охочим треба дати роботу».
– А може невдоволення таких посадовців полягає у тому, що кошти, які раніше текли до їхніх кишень, тепер змінили «русло» у державному напрямку?
– Частково це так і є. Сьогодні ці кошти, які виникають на торгах, раніше були у тіні й у значно менших сумах. А сьогодні вони випливають у дещо більших цифрах і повинні лягати на спецрахунки Держказначейства, розподілятися прозоро і з контролем. Завтра підійде КРУ і перевірить, як ці кошти використані. Тому що навіть ті кошти, які в минулому році пішли на ведення лісового господарства, я впевнений, що з них багато можна було «закопати» в дорогу посадку і так далі. У нас стільки контролюючих органів сьогодні у лісі є, що якби вони належно працювали – то був би порядок.
– Відомо, що після п’ятничного аукціону і погроз у місцевих лісників терпець увірвався і вони вирішили покласти край зухвальству Фабриція і Павлюка. У суботу поїхали на прийом до обласного керівництва. Які висновки зробило керівництво ОДА після лісових торгів і ваших відвідин?
– Однозначно, висновок один – тільки торги, тільки економічний розрахунок і виведення лісової галузі із занедбаного стану та тіньових схем. А наклепи та анонімки підприємців, що заважають працювати, до уваги не брати, більше того, з відповідним проханням направити листа у Державний комітет лісового господарства. Такою є думка заступника голови ОДА В.Гоблика.
Напевне, з обережним оптимізмом можна говорити про те, що період дикого нагромадження лісового капіталу завершується, як і розподіл сфер впливу. Сучасні лісопідприємці, котрі працюють на теренах Усть-Чорнянської долини, не зацікавлені у появі інтриганів місцевих, приїжджих, бритоголових чи будь-яких інших. Отже, з’являється можливість повернути у ліс цивілізовані виробничі відносини. Можливо, це станеться раніше, ніж гадали. Коли, нарешті, обласна влада вчує простих лісорубів і поставить на місце своїх районних царьків.
