26/02/2007
0
Керівник сільгоспкооперативу «Довіра» довірився чиновникам і… опинився на лаві підсудних.
Голова сільгоспкооперативу «Довіра» Микола Малиш з села Мокрець Турійського району вирішив зрізати старі тополі, що росли на тракторній бригаді господарства та вздовж дороги до однієї із ферм. Мало того, що ці дерева негативно впливають на здоров’я людей, то вони ще й заважали лінії електропередач. Одна суха тополя спричинила обрив дротів, внаслідок чого три навколишніх села на тривалий час залишилися без світла, з ладу вийшло відразу вісімнадцять трансформаторних пунктів.
Дерево зрубати — це не поле перейти, якщо робити все так, як наказує буква закону. «Вердикт» тополям мають виносити місцева влада разом з екологічною службою. Микола Малиш стверджує, що державний інспектор екології та природних ресурсів у Турійському районі Василь Горщар та Мокрецький сільський голова Павло Шудрук усно дозволили йому зрізати тополі, причому останній нібито запевнив, що рішення про надання дозволу обов’язково буде прийняте пізніше на сесії сільської ради. Все-таки, дотримуючись процедури, Микола Малиш, як і належить, офіційно подав заяву Павлу Шудруку і, повіривши йому на слово, тобто не чекаючи сесії, дав «команду» пиляти дерева.
Найнята керівником господарства бригада робітників ковельського МПП «ПМК» протягом десяти днів зрізала 34 тополі. Зароблені на деревині кошти, а це небагато-немало — 5 тисяч 375 гривень — були використані виключно для потреб сільгоспкооперативу «Довіра». На ці гроші аграрники закупили дизпаливо для проведення сівби озимих культур.
Чи то пеньки від тополь комусь муляли око, а виручені господарством гроші не давали спокою, чи то правдолюбці із поборниками закону проявили пильність, але одного похмурого дня до Мокреця навідалися співробітники правоохоронних органів. Виявилося, що офіційного дозволу на знесення дерев немає. Сільський голова Павло Шудрук, який перебував на цій посаді вдруге, розводив лише руками, нарікаючи на свою зайнятість, мовляв, за тими повсякденними клопотами у роботі просто не зміг вчасно скликати сесію сільської ради. Проводити «заднім числом» рятівне для Миколи Малиша рішення сесії він побоявся, а, може, й не захотів.
Працівники міліції склали протокол огляду місця події та схему до нього, подали начальнику Турійського райвідділу внутрішніх справ рапорт про перевищення Миколою Малишем службових повноважень. Фахівці оцінили 34 незаконно зрізаних тополь у 42 тисячі 670 гривень. Відносно голови сільгоспкооперативу «Довіра» було порушено кримінальну справу за фактом знищення зелених насаджень на території села Мокрець, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам. Ось так би до всіх порушників закону ставились однаково принципово наші правоохоронці! І «закрутився» слідчий маховик. Микола Малиш в інкримінованому злочині винним себе визнав повністю, розповідав на допитах усе, як на духу, не лукавив, казав, що коли давав вказівку пиляти тополі, то повірив на слово сільському голові, а гроші від зрізаних дерев собі у кишеню не поклав, бо думав насамперед про сільгоспкооператив.
А на судовому засіданні трапився конфуз. Суддя звернула увагу прокурора на те, що у матеріалах справи є заява обвинуваченого до сільського голови з проханням дати дозвіл на порубку дерев, яка й досі була не вирішеною, а це, на думку головуючої, перешкоджає прийняттю правильного рішення по справі. Постановою суду кримінальну справу було направлено на додаткове розслідування. Невдоволений пан прокурор подав апеляцію, але апеляційний суд Волинської області залишив її без задоволення. Довелося тоді районній прокуратурі «братися» за сільську раду, яка, по суті, зігнорувала звернення голови господарства.
На свою заяву від 20 вересня 2005 року Микола Малиш отримав відповідь лише 26 липня 2006 року про те, що рішенням сільської ради йому відмовлено у зрізанні дерев у зв’язку з вчиненням ним «самовільних дій ще до подання вказаної заяви». А хіба не знав сільський голова Павло Шудрук, що дерева різалися серед білого дня з 19 по 30 вересня. Для чого було йому лукавити перед прокурором на свого односельця, який користується у Мокреці не меншим авторитетом, ніж він. І якщо вже дотримуватися вимог чинного законодавства, то сільського голову потрібно було б притягнути до відповідальності за нехтування тією заявою. Але з Павла Шудрука, як з гуски вода.
Так би мовити, судний день для Миколи Малиша настав наприкінці минулого року. Він щиро розкаявся у вчиненому, просив суворо його не карати та зменшити розмір цивільного позову, що становив отих гірких 42 тисячі 670 гривень завданих збитків, заявленого Мокрецькою сільською радою чомусь саме до нього, а не до господарства, на потреби якого гроші й були використані. Врахував суд пом’якшуючі покарання обставини: щире каяття підсудного та активне сприяння розкриттю злочину, те, що він вчинив злочин вперше і за місцем проживання характеризується виключно позитивно. Обтяжуючих обставин судом знайдено не було. Зважаючи на все це, головуюча по справі суддя Турійського районного суду Галина Хвіц засудила Миколу Малиша на п’ять років позбавлення волі умовно з позбавленням права займати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов’язків терміном на два роки, присудивши стягнути з нього усі 42 тисячі 670 гривень. Жорсткий урок для сільського керівника.
Невдовзі після суду я побував у Мокреці на загальних зборах уповноважених членів сільгоспкооперативу «Довіра». Першим питанням порядку денного було виконання одного з пунктів вироку, а саме — переобрання голови господарства. Прості ж селяни, трудівники господарства хотіли бачити своїм керівником саме Миколу Малиша, досвідченого аграрника, бо вірили йому, незважаючи на те, що він ненароком оступився у житті. Люди вголос про це заявляли. Але закон писаний один для всіх, хоча насправді іноді буває не зовсім так. У нас люди потрапляють «на нари» за малозначимі проступки, а то й за сфабрикованими або ж сумнівними і не чітко доведеними слідством звинуваченнями. У той же час громадськість обурюють численні факти розкрадання народного добра у крупних розмірах, цинічного обману держави, які залишаються непокараними. Де ще можна знайти таке правосуддя?
Сумною дорогою з Мокреця до Турійська добре поінформовані мої супутники розповіли ще одну неприємну історію. Свого часу колишнє районне керівництво заїжджому опецькуватому бізнесмену віддало в оренду частину розформованої військової бази, яка знаходиться у лісі. Поки той ділок використовував приміщення — навколо незаконно рубався ліс, причому дуже швидкими темпами. За фактом цих варварських рубок міліція порушила кримінальну справу. Ось тільки притягнути до відповідальності нікого не вдалося. Завадили вибори! Спритний орендатор, який «йшов» у списках дуже потужного на той час політичного блоку, став депутатом районної ради у центральному районі нашої області, а кримінальну справу з міліції забрали і вона десь «загубилася» у нетрях органів прокуратури.
Ну, і так би мовити, на завершення всього сказаного. Разом із своїм ще університетським товаришем, кореспондентом турійської районної газети «Народне слово» Миколою Стецем ми вирішили провести журналістське розслідування і «докопатися» до істини із тим краденим лісом на колишній військовій базі. У міліції Миколі пообіцяли надати підтвердження того, що ця масштабна у районі крадіжка лісу мала місце. Документ мій колега не отримав, а буквально через кілька годин, коли Турійськ поринав у сутінки, на одній з вулиць селища його збила лиха машина. З переломом ноги та іншими травмами він опинився на лікарняному ліжку. Неспокійно якось на душі, бо за кермом тієї машини перебував працівник силової структури…
Електронне видання "ВОЛИНЬ"
№608 24-02-2007
