07/02/2007
0Взимку лісові мешканці особливо вразливі. В мисливських угіддях Волині
майже 12 тисяч копитних: зубри, лосі, олені, косулі і кабани. І у всіх
проблема з їжею. В зимовому лісі – оглушлива тиша. Здається от-от
збагнеш його велику таємницю. Чутно лише, як полегшено зітхають сосни,
скидаючи сніжні шапки, і хрумтить сніг під саньми. Пара їздових –
Гнідко і Льоля – дорогу в хащах знають бездоганно. У нас – важлива
місія: веземо харч лісовим мешканцям і дуже сподіваємося їх побачити.
Нелегка це справа вистежувати лісового звіра. Лісівники кажуть треба
мати особливе щастя. Аби наше щастя було напевним, ми приїхали глибоко
в ліс. Звір тут менше полоханий і ходить майже поруч. Полудень. Це час,
коли годуються косулі й олені. Вони найбільше залежні від годівниць, бо
діставати харч з-під півметрової товщі снігу не можуть. Поласувати
кукурудзою надвечір прийдуть дикі свині. А вдосвіта – до сіна – зубри.
Навколо підгодівельних майданчиків повно слідів зайців та лисиць, –
вони теж сподіваються тут щось перехопити. Немає тільки лосів – узимку
їхній корм – молоді пагони дерев. Їжі має вистачити усім, тож фураж до
годівниць підвозять кілька разів на день. У єгерів немає вихідних. У
сніжні зими робочий день – до 14 годин, бо в кожного по 10
підгодівельних майданчиків, розкиданих на площі 3 тисячі гектарів.
Єгерське спорядження – це пара коней (гучна техніка звіра лякає), рація
і неодмінно – рушниця. Браконьєр невгамовний і дуже нахабний, кажуть
лісівники. Тільки минулого року затримали понад 200 порушників і
вилучили 60 одиниць мисливської зброї. Зимовий ліс помалу накривають
сутінки. Повертаємось так само мовчки, здається, неможливо порушити цю
первісну тишу.
