Щоб заліснити камінь, добром зігрій серце

- Щоб глибше все осягнути, - каже директор державного підприємства

"Коростишівське лісове господарство" Валентин Ейсмонт, - треба й на корінь

подивитись.

  Кілька кроків. Перед нами глибоченний гранітний кар'єр. Його стіна

демонструє у розрізі те, на чому росте ліс. Монолітний камінь, покритий

зверху тоненьким шаром грунту. Видно, як коріння схопилось за граніт. Важко

збагнути, як черпає з нього силу і тримає вікові сосни.

  - Ліс на камені, - веде далі Валентин Севастянович, -диво природи і

результат людської праці.

  При цьому він аж світиться від любові до оточення. Відчувається, що не з

обов'язку все показує - йому хочеться, щоб кожен пройнявся повагою до

природи. Валентина Ейсмонта заочно знав давно. Добра слава, як мовиться,

має широкі крила. В одному з господарств про нього говорили: "Професор

своєї справи". В іншому додавали: "Вчитель". Характеризували як стратега,

здібного організатора. Що характерно? У всіх випадках мова йшла не про

нього, а про справи галузі. Але так уже виходило, що в кожному районі, як

на найвищий авторитет посилались на Валентина Севастяновича. Те він першим

запровадив. Інше вдалося після поради з ним.

  Йому ж доля на блюдечку подарунків не приносила. Свого часу здібного й

активного інженера Ейсмонта запросили очолити Ємільчинський держлісгосп -

найвідсталіше тоді в області підприємство. Попередники все пояснювали

віддаленістю і заболоченістю території. Новий директор такі аргументи

спростував. А проблеми розв'язав вмілою організацією. Стиль керівництва мав

чіткий: турбота про людей, довір'я і підтримка. Ставку зробив на молодь.

Йому докоряли, мовляв, розводить дитячий садок. Але з тим "садочком"

підприємство вивів у лідери. І коли йому запропонували перейти в

Коростишів, на своє місце запропонував юнака, якому було трохи більше

двадцяти років. Якби подібну пропозицію вніс хтось інший, не підтримали б.

Але вибір зробив Ейсмонт. А це вже було гарантією надійності. Час

сподівання підтвердив. Олег Дідус, якого благословив на директорську посаду

Валентин Севастянович, виправдав надії і успішно продовжує справу свого

вчителя.

  Чи легко було Ейсмонту залишати підприємство, яке поставив на ноги? Дуже

важко, зізнається. Адже залишив не просто роботу, а друзів, справу і плани,

які збирався здійснити. При цьому знав, що в Коростишеві доведеться

розпочинати з нуля. Але не лише про себе думав. У нашій області, каже,

лісівники - одна велика сім'я. І якщо вона вважає, що в даний момент я

потрібніший в іншому місці, відмовити не можу. Крім того, є почуття

обов'язку. Воно й привело його в Коростишів. Якщо на попередньому місці

невдачі пояснювали болотами і віддаленістю, то тут - гранітом і сусідством

Житомира. Справа не в цьому, каже співрозмовник. Щоб був добрим граніт до

дерева, знаємо як зробити. Але він ускладнює життя не лише лісу.

Вседозволеність останніх років спричинила те, що в районі відкрили більше

тисячі кар'єрів, де фірми і фірмочки ведуть промисел. Звичайно, зманюють

людей обіцянками високих заробітків. Тому кадровий голод -найбільша

проблема. І це при тому, що в центрі зайнятості на обліку перебуває до двох

тисяч працездатних. Там багато з них дурять державу, висмоктують бюджетні

гроші, а насправді обслуговують бізнесменів. Коли ж трапляється якесь лихо,

захист поспішають до держави.

  Скажімо, один такий підпільник на роботі травмувався. Господар викинув його

на вулицю. Потерпілий до прокурора. Коли хазяїна хотіли притягнути до

відповідальності, той відповів, що позивача вперше бачить. За його

вказівкою це підтвердили й ті, хто працював поруч з потерпілим. За гроші

люди продали совість.

  З її ствердження і розпочинав Ейсмонт підняття підприємства у Коростишеві.

Коли прийшов, люди не одержували зарплати. Зумів повернути борги. Це стало

першим містком довір'я між колективом і директором. Став впроваджувати

новинки. Люди побачили: чим більше, тим краще їм живеться.

  Що головне в лісівників? Відтворення насаджень. Грошей для цього держава не

виділяє. Значить, треба заробляти. З кожним роком поглиблюють переробку -

так піднімають ефективність господарювання. Приміром, якщо раніше кубометр

дров продавали за однією ціною, то після відповідної підготовки його

експортують за ціною в багато разів вищою. Це дало можливість значно

наростити обсяги робіт. Підприємство заліснює більшу площу, ніж раніше, з

відстаючих вийшло у лідери. А про Ейсмонта знову заговорили. Тепер кажуть

так: "Валентин Севастянович вміє граніт заговорювати - де він пройде, на

камені ліс піднімається".

  Йдемо гранітною плитою. Кількагектарна галявина. До сонця тягнуться

маленькі паростки сосни. Тут, пояснює керівник, краще культури не

висаджувати, а сіяти. Проростаючи, деревце одразу вчиться жити в

екстремальних умовах. Як правило, кожне виживає. Якщо ж дерево посадити,

кілька років розвиватиметься, а потім далеко не кожне зможе вижити. Так і

люди. Добру і любові, наполегливості і відповідальності треба вчити змалку.

  Так його виховували. Подібний підхід практикує й сам. Коли розпочинав

працювати на попередньому місці роботи, там шкільного лісництва не було.

Створив. Останні роки звідти чи не найбільше дітей вступає до

лісотехнікуму. У Коростишеві теж започаткував шкільне лісництво. Сьогодні

уже мають кількагектарний молодий ліс, посаджений дітьми разом з Валентином

Севастяновичем. Діти його доглядають. Ростуть деревця, а з ними й школярі.

Звичайно, не всі стануть лісівниками, але всі любитимуть і цінуватимуть

природу.

  Сьогодні Ейсмонту є чим пишатись. Але він про це не говорить. Він робить

свою справу. Колеги ж одним з найбільших досягнень Валентина Севастяновича

вважають створення ним династії лісівників. Свого часу одним з

найактивніших членів шкільного лісництва був його син Валентин. Після школи

закінчив сільгоспакадемію. Міг влаштуватись у бізнесі, знайти кабінетну

роботу. Навіть не думав. Прийшов до батька. Ні, не за спину ховатись.

Випускника академії Валентина Валентиновича Ейсмонта призначили лісничим

Смолівського лісництва. Що це за посада? Людина повинна все знати про своє

господарство, каже директор, вміти миттєво приймати рішення, організовувати

людей на їх виконання, бути психологом, економістом, тактиком і стратегом.

Чи не забагато для молодої людини, чи не переоцінив батько можливості сина?

Час показав, ні. Молодший Ейсмонт ділом заявив, що він гідний свого батька.

І з лісовідтворенням справляється, і благоустрій території веде. А

розсадник заклав такий, що навіть маститі спеціалісти захоплюються. Як

оцінює батько роботу сина? Мені не соромно за нього, каже.

  У багатьох випадках, аналізуючи роботу лісничих, можу сказати: "Смолівське

лісництво змогло, чому ж у вас справа гальмує?"

  - Знаєте, - казав пізніше помічник Смолівського лісничого Сергій Авраменко,

- Валентин Севастянович до сина вимогливіший, ніж до інших.

  А найвимогливіший він до себе, і все, що робить, оцінює з точки зору

доцільності для колективу та держави.

  - От якби так і влада ставилась до державного підприємства, - зауважив

лісничий Дубовецького лісництва Володимир Заглінський. - Ми виконуємо

державну програму "Ліси України". Дерева садимо не лише на площах, які

звільняємо, а й на землях, непридатних для сільгоспкористування. Але хто

знав, які митарства маємо при оформленні документів на прийом тих земель.

При цьому всі послуги сплачуємо комерційним структурам. Витрачаємо на це не

менші кошти, ніж на посадку лісу. Де логіка?

  Дивує позиція держави у ставленні до державного підприємства й директора.

Оскільки держава нас не фінансує, каже, доводиться брати кредити. Приміром,

якщо позичити мільйон на придбання обладнання, то доведеться повертати

більше двох, адже платимо не лише відсотки, а й найрізноманітніші податки.

Одне слово, нас поставили в нерівні умови з комерційними структурами.

Скажімо, приватник, який займається гранітом, платить податок менший, ніж

вчитель. Звісно, що він має вільні кошти, аби зманювати з державних

підприємств до себе людей. Непокоїть керівника й невпевненість у

завтрашньому дні. Постійні реорганізації і наміри до цього вносять хаос у

роботу, заважають її плануванню. Сьогодні на підприємстві мають цікаві

розробки. Але втілювати бояться через те, що завтра все можуть відібрати.

Чомусь так уже повелось, що й різні перевіряючі здебільшого опікуються

державним підприємством. Стали облаштовувати в лісі ставок (а він дуже

потрібний як протипожежна водойма), як з десяток ревізорів налетіли шукати

порушення. Тих, хто допомагає, тут не бачили давно.

  Рятує одне: "Житомирліс" славиться згуртованістю кваліфікованих кадрів.

Атмосферу доброзичливості і вимогливості шістнадцять років тому

започаткував Володимир Ілліч Ткачук, який тоді очолив підприємство. Він

зберіг і виховав працездатний колектив однодумців, який вміло і наполегливо

робить свою справу: прикрашає землю. Як не складно, а щороку площа лісів в

області збільшується.

  - Цього не було б, - підсумовує Валентин Ейсмонт, - якби в обласному

управлінні з усіх найважливіших питань не радились з директорами

підприємств. Колективний пошук і досвід завжди допомагає знайти правильне

рішення. Крім того, такий стиль керівництва Володимира Ілліча Ткачука

обумовив головне: згуртованість колективу і персональну відповідальність

кожного за справу. У нас є з ким радитись, до кого звертатись по підтримку.

Керівники підрозділів і підприємств не почуваються самотніми. І коли бачиш,

як потерпають від відсутності такої атмосфери керівники агроформувань,

розумієш, яким багатством володіємо. Сьогодні в державі шукають шляхи

виходу з кризи. Наш досвід показує: при управлінні тією чи іншою галуззю,

при прийнятті законів потрібно враховувати думку спеціалістів і керівників,

які там працюють. Цього нині бракує.

  А в буденному житті Ейсмонт робить все від нього залежне, аби молоді

спеціалісти могли вирощувати ліс і на камені. Пригортає їх до справи

сердечним теплом. От і нещодавно на екскурсію до нього завітала група

студентів. Здавалось, не директорська справа витрачати час на спілкування з

ними. Аж ні. Так уже сталося, каже, що виробництво випередило науку. А тому

я маю не просто все показати, а й переконати молодих, що вони обрали

найкращу професію. Вони мають відчути дух лісівника. Так і було. А на

прощання захопленим студентам директор подарував ще й цукерки. До тих, хто

прийшов на практику, був інший підхід. Завтрашнім інженерам директор

запропонував перевірити себе на робочих місцях. Знову ж, щоб відчули дух

виробництва, чим живе колектив і які вимоги ставить перед спеціалістами.

Після практики студенти попросили запрошення на роботу. Значить, буде

поповнення. Ростиме не лише ліс, посаджений Ейсмонтом, а й зміна, яка

продовжуватиме його справу.